Постанова № 141370806 у справі № 372/2400/26 від 05.11.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/14837/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: адвоката Харицької А. М. в інтересах позивача,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Харицької Анастасії Миколаївни, в інтересах ОСОБА_2 ,

на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Проць Т. В.

від 15 червня 2026 року

у цивільній справі № 372/2400/26 Обухівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом. Обґрунтовуючи вимоги зазначала, що сторони є батьками повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчається в коледжі Глазго Клайд (Glasgow Clyde) за денною формою навчання та не має змоги забезпечувати себе самостійно. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.02.2024 у справі № 372/6395/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.08.2024, з відповідача стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21.12.2023 до закінчення навчання 14.06.2024. Вказане рішення суду набрало законної сили 05.08.2024, проте відповідач добровільно його не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за період з 21.12.2023 по 14.06.2024 у розмірі 120 724,80 грн, яка була утримана з його доходів за місцем військової служби лише у лютому 2025 року. Позивачка зауважувала, що у період з 05.08.2024 по 04.02.2025 заборгованість існувала з вини відповідача, що відповідно до статті 196 Сімейного кодексу України є підставою для відповідальності платника аліментів у виді неустойки (пені). Посилаючись на наведене, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 05.08.2024 по 04.02.2025 у розмірі 120 724,80 грн, що становить не більше 100 відсотків сукупного боргу.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15.06.2026 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів відмовлено повністю.

Апелянт ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Харицька А. М., вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції помилково пов`язав виникнення обов`язку відповідача виконати судове рішення не з моментом набрання ним законної сили 05.08.2024, а з моментом пред`явлення виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження 28.10.2024. Звертає увагу на те, що відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України, а тому обов`язок відповідача сплатити присуджені кошти виник негайно після апеляційного перегляду 05.08.2024, коли сторони отримали постанову через підсистему «Електронний суд». Скаржниця вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав на стягувача обов`язок вчиняти не передбачені законом дії щодо попереднього звернення до боржника із вимогою про добровільне виконання чи повідомлення банківських реквізитів. Наголошує, що згідно з частиною другою статті 614 ЦК України саме боржник зобов`язаний довести вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, оскільки діє презумпція вини платника аліментів. Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів добровільної сплати аліментів відповідачем, внесення коштів на депозитний рахунок виконавчої служби, звернення до позивачки або вчинення інших дій для виконання рішення суду з 05.08.2024 по 04.02.2025. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 196 СК України, ототожнивши подальше примусове відрахування коштів військовою частиною із відсутністю вини боржника у виникненні тривалого прострочення. Вказує, що розрахунок пені за період з 05.08.2024 по 04.02.2025 здійснено за кожен щомісячний платіж окремо в межах 100 % заборгованості згідно з правовим висновком у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц та Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 569/14819/19. Стверджує, що судом першої інстанції порушено статті 76, 77, 89, 263 ЦПК України, унаслідок чого не надано оцінки доказам повної обізнаності відповідача про наявність боргу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що стаття 196 СК України встановлює відповідальність у виді неустойки лише за наявності вини платника, а сам факт пізнішого надходження грошових коштів стягувачу не утворює складу правопорушення автоматично. Звертає увагу на те, що аліменти були присуджені ретроспективно за минулий період з 21.12.2023 по 14.06.2024 у частці 1/6 від усіх видів доходу, що вимагало проведення складного бухгалтерського нарахування та виключало можливість визначити фіксовану суму без відповідного розрахунку бухгалтерії військової частини чи державного виконавця. Вказує, що суми заборгованості за розрахунками військової частини НОМЕР_1 та державного виконавця мали істотні розбіжності (107 189,20 грн та 102 274,72 грн відповідно), а тому розмір зобов`язання не був очевидним до його примусового обчислення. Відповідач наголошує, що він не змінював місця військової служби, доходи не приховував, примусовому виконанню не протидіяв, а після винесення державним виконавцем постанови від 14.11.2024 військова частина утримувала максимально допустимі 50 відсотків його щомісячного заробітку. Зазначає, що помилкове направлення частини коштів у сумі 10 850,11 грн до іншого органу державної виконавчої служби та строки фактичного зарахування решти виплат залежали від технічних дій бухгалтерії частини і не свідчать про його винну поведінку. Посилається на правовий висновок у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23 та від 29.01.2025 у справі № 707/3423/23, якими підтверджено відсутність підстав для стягнення пені за період до пред`явлення виконавчого документа за відсутності доведеного умислу боржника на ухилення від виконання обов`язку. Стверджує, що апеляційна скарга зводиться виключно до переоцінки доказів, у зв`язку з чим просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвоката Харицької А. М. в інтересах позивача ОСОБА_2 , підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Відповідач ОСОБА_1 проти задоволення скарги заперечив з підстав та доводів викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками повнолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16.07.2018 у справі № 758/11902/17 шлюб між сторонами розірвано та визначено проживання доньки з матір`ю. Досягнувши повноліття, донька продовжила навчання у коледжі Глазго Клайд (Glasgow Clyde), кампус Anniesland, за денною формою навчання SCQF Level 6, не отримувала стипендії та перебувала на утриманні позивачки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.02.2024 у справі № 372/6395/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.08.2024, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 21.12.2023 до закінчення дитиною навчання 14.06.2024.

Виконавчий лист у справі № 372/6395/23 видано судом 19.09.2024.

Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка В. В. від 28.10.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

Постановою державного виконавця від 14.11.2024 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника шляхом направлення постанови до військової частини НОМЕР_1 , у якій відповідач проходить військову службу, із зобов`язанням здійснювати відрахування у розмірі 50 відсотків щомісячно до повного погашення боргу.

Згідно з листом військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2025, заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 21.12.2023 по 14.06.2024 склала 107 189 грн 20 коп., утримувалася у грудні 2024 року та січні 2025 року у розмірі 50 відсотків доходу щомісячно, і станом на 31.01.2025 була утримана в повному обсязі та направлена за призначенням.

Кошти в сумі 96 070 грн 09 коп. отримані позивачкою 04.02.2025, а частина коштів у розмірі 10 850 грн 11 коп. була помилково спрямована військовою частиною НОМЕР_1 до Обухівського відділу державної виконавчої служби у Київській області за попереднім виконавчим провадженням та виплачена позивачці 26.06.2025.

Відповідно до довідки-розрахунку державного виконавця від 24.02.2026, сукупний розмір аліментів, що підлягав стягненню, складав 120 724 грн 80 коп. (станом на 14.06.2024 обраховувався у розмірі 102 274 грн 72 коп.), а решту заборгованості в сумі 13 535 грн 60 коп. позивачка отримала 07.04.2026.

Відповідач тривалий час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , місця служби та доходів не змінював і не приховував, дій щодо ухилення від виконання судового рішення не вчиняв.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що передбачена статтею 196 Сімейного кодексу України відповідальність платника аліментів у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини відповідної особи та її умислу на ухилення від виконання судового рішення. Встановивши, що після відкриття 28.10.2024 виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем постановою від 14.11.2024 було звернуто стягнення на доходи боржника за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 , суд констатував, що зазначена постанова виконувалася належним чином із щомісячним утриманням максимально можливого розміру доходів боржника у розмірі 50 відсотків. Суд першої інстанції врахував, що станом на 31.01.2025 вся обрахована військовою частиною заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 107 189 грн 20 коп. була утримана в повному обсязі та перерахована за призначенням. Разом з тим суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до відповідача до дня пред`явлення виконавчого листа щодо добровільного виконання рішення із повідомленням банківських реквізитів. Встановивши, що відповідач проходить службу в одній військовій частині, місця служби та доходів не приховував, не створював перешкод для примусового виконання та сприяв погашенню заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача вини та умислу на ухилення від сплати аліментів за період з 05.08.2024 по 04.02.2025. На підставі статей 196 Сімейного кодексу України та 614 ЦК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування пені.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У сімейному законодавстві не передбачено окремого вичерпного переліку обставин, які виключають вину платника аліментів, у зв`язку з чим субсидіарно застосовуються загальні засади цивільного законодавства про відповідальність за порушення зобов`язання (що відповідає правовому висновку у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 та постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 761/26311/23). Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника, оскільки факт наявності судового рішення презюмує обов`язок щодо належного виконання аліментного зобов`язання (що відповідає правовому висновку у постанові Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 756/6664/24). Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання або що заборгованість утворилася внаслідок об`єктивних обставин, які виключають його умисел або недбалість, підстави для стягнення неустойки (пені) відсутні.

Неустойка (пеня) за своєю правовою сутністю є способом забезпечення виконання зобов`язання та діє як цивільно-правова санкція за винне ухилення боржника від виконання покладеного на нього обов`язку (що відповідає правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц та постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 761/26311/23). Стягнення неустойки виступає майновим покаранням за недобросовісну поведінку боржника. Відповідно, ухиленням від сплати аліментів слід вважати такі винні дії або бездіяльність особи, які свідомо спрямовані на невиконання судового рішення, зокрема: пряму відмову від здійснення присуджених платежів, приховування дійсного заробітку (доходу), приховування свого місцезнаходження чи місця роботи, зміну місця служби без повідомлення державного виконавця чи стягувача, або вчинення інших дій, що об`єктивно унеможливлюють своєчасне отримання коштів стягувачем (що узгоджується із правовим висновком у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 509/2967/23).

Саме по собі існування часового проміжку між набранням судовим рішенням законної сили та фактичним надходженням присуджених сум стягувачу не утворює безумовного складу цивільного правопорушення у вигляді винного прострочення без з`ясування реальних обставин справи, поведінки боржника, порядку виконання судового рішення та характеру спірних правовідносин (що узгоджується із правовим висновком у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 521/10992/23).

Оцінюючи наявність вини та умислу відповідача на ухилення від виконання рішення суду в межах спірного періоду з 05.08.2024 по 04.02.2025, колегія суддів виходить із специфіки присудженого аліментного зобов`язання.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.02.2024 у справі № 372/6395/23 аліменти присуджено на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, у частці від доходу (1/6 частка), а період їх стягнення було визначено ретроспективно: починаючи з 21.12.2023 до закінчення дитиною навчання 14.06.2024. Указане судове рішення після перегляду в апеляційному порядку набрало законної сили 05.08.2024. Право позивача на стягнення з відповідача неустойки як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати могло виникнути лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів, тобто з 05.08.2024.

Водночас на момент набрання судовим рішенням законної сили 05.08.2024 весь період, на який призначалися аліменти (з 21.12.2023 по 14.06.2024), повністю сплив. Оскільки аліменти присуджено не у твердій грошовій сумі, а у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) військовослужбовця за минулий проміжок часу, точний грошовий еквівалент зобов`язання не був визначений судом і потребував спеціального обрахунку з урахуванням структури грошового забезпечення військовослужбовця за кожен конкретний місяць, що виключало можливість самостійного безпомилкового визначення боржником точної фіксованої суми до виплати. Відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України та статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості за аліментами, обчислюється саме державним виконавцем, а у разі наявності спору - судом.

Окрім іншого, об`єктивна складність самостійного (боржником) обрахунку підтверджується суттєвими розбіжностями у визначенні суми боргу самими уповноваженими суб`єктами: фінансовою службою військової частини НОМЕР_1 заборгованість розрахована у сумі 107 189 грн 20 коп., органом державної виконавчої служби станом на 14.06.2024 розрахована у сумі 102 274 грн 72 коп., а станом на 24.02.2026 - у сумі 120 724 грн 80 коп.

Судом першої інстанції достовірно з`ясовано, що виконавчий лист видано судом 19.09.2024, виконавче провадження № НОМЕР_2 відкрито 28.10.2024, а постанову про звернення стягнення на доходи боржника винесено 14.11.2024. Відповідач ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, тривалий час проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , місця служби не змінював, джерела доходів не приховував, жодних дій щодо ухилення чи створення перешкод державному виконавцю не вчиняв.

Після направлення 14.11.2024 постанови державного виконавця до військової частини НОМЕР_1 відрахування коштів відбувалося щомісячно в максимально допустимому законом розмірі - 50 відсотків його щомісячного грошового забезпечення, і вже станом на 31.01.2025 вся заборгованість, визначена роботодавцем у сумі 107 189 грн 20 коп., була повністю утримана та спрямована стягувачу. Помилкове перерахування частини утриманої суми у розмірі 10 850 грн 11 коп. на інший відділ державної виконавчої служби стало наслідком дій бухгалтерської служби частини, що сама позивачка визнала обставиною, яка не залежала від волі відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин справи поведінка відповідача свідчить про повну відсутність умислу або необережності, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення. Відповідач довів відсутність своєї вини у розумінні статті 614 ЦК України, оскільки невідкладно після початку процедури примусового виконання та визначення конкретного грошового розміру заборгованості сприяв виплаті аліментів у максимально можливому розмірі відрахувань.

За таких обставин покладення на платника аліментів тягаря відповідальності у вигляді неустойки (пені) за період оформлення процесуальних документів та проведення бухгалтерських розрахунків суперечило б меті статті 196 Сімейного кодексу України та перетворювало б неустойку із заходу відповідальності за винне правопорушення на безпідставне покарання добросовісного боржника (що узгоджується із правовими висновками у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 2610/27695/2012 та постанові Верховного Суду від 24.12.2025 у справі № 361/10108/23).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість зі сплати аліментів за період з 05.08.2024 по 04.02.2025 утворилася за відсутності вини та умислу відповідача на ухилення від сплати аліментів, у зв`язку з чим правомірні підстави для нарахування пені відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що обов`язок виконання судового рішення виникає незалежно від відкриття виконавчого провадження, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки обов`язковість судового рішення за статтею 18 ЦПК України не нівелює вимоги статті 196 Сімейного кодексу України щодо необхідності встановлення персональної вини особи як обов`язкової підстави цивільно-правової відповідальності. Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц та від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц є безпідставними, оскільки наведені правові висновки стосуються методики обчислення розміру пені за наявності встановленого факту вини особи, тоді як у справі, що переглядається, встановлено повну відсутність вини боржника у виникненні заборгованості.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, відповідно до статті 141 ЦПК України, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Харицької Анастасії Миколаївни, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 листопада 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

А. М. Стрижеус

В. В. Саліхов