Постанова № 141372533 у справі № 636/7275/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. Справа № 636/7275/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області (головуючий суддя І інстанції Золотоверха О.О.) від 09.09.2026 по справі № 636/7275/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № R440658 від 25.03.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 17000.00 грн. та стягнути судові витрати.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 09.09.2026 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволено.

Скасовано постанову № R440658, винесену 25.03.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 665.60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції фактично ототожнив предмет правопорушення з невиконанням конкретної вимоги, оформленої окремою повісткою або викликом на медичний огляд. Однак із такого висновку не випливає законодавство, яке регулювало спірні правовідносини. придатний до військової служби» та встановлено спеціальний перехідний обов`язок для громадян віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності цим Законом були визнані обмежено придатними до військової служби. Надалі Законом України від 12.02.2025 № 4235-IX пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX було викладено в новій редакції, відповідно до якої громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності Законом № 3621-IX, з дня набрання ним чинності були зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Таким чином, закон прямо встановив самостійний, безпосередній та визначений у часі обов`язок відповідної категорії військовозобов`язаних пройти повторний медичний огляд до конкретної дати - 5 червня 2025 року. Отже, юридично значущою обставиною у цій справі є не лише питання існування чи неіснування конкретної повістки, а насамперед встановлення того, чи належав позивач до категорії осіб, на яких поширювався зазначений законодавчий обов`язок, чи був він раніше визнаний обмежено придатним, чи мав пройти повторний медичний огляд у встановлений законом строк та чи виконав такий обов`язок.

Суд першої інстанції, визнаючи копію заяви від 24 березня 2026 року неналежним доказом виключно через відсутність на наданій копії QR-коду, фактично встановив додаткову вимогу до форми заяви, якої стаття 279-9 КУпАП безпосередньо не містить. Стаття 279-9 КУпАП не встановлює вимоги про обов`язкове нанесення QR-коду на паперову копію електронної заяви як умови її юридичної сили. Відтак відсутність QR-коду саме на копії документа не може автоматично означати відсутність самої електронної заяви або її недійсність. Якщо у матеріалах справи наявні відомості про дату подання заяви, спосіб її надходження, електронний ідентифікатор, реєстраційні дані, відомості електронного кабінету або інші дані інформаційної системи, такі відомості повинні оцінюватися судом у сукупності відповідно до статей 73-76 КАС України, а не відкидатися виключно з формальної підстави відсутності графічного QR-коду на копії. Більше того, частина спеціальної процедури, запровадженої Законом № 4316- IX, полягає саме у спрощенні розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, за відсутності особи. Законодавець прямо передбачив можливість електронного звернення та електронного надсилання постанови. Тому висновок суду про юридичну неспроможність заяви лише через відсутність QR-коду на її копії є надмірно формалістичним та таким, що не ґрунтується безпосередньо на вимогах статті 279-9 КУпАП.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити.

Відповідач подав відповідь на відзив, в якому підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Позивач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3ст. 268 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_2 № R440658 від 25.03.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.

До матеріалів справи відповідачем надано копію заяви ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач повідомляє, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення позивача до адміністративної відповідальності за його відсутності. Підписанням цієї заяви підтверджує, що ознайомлений зі статтею 65 Конституції України та попереджений керівником ТЦК та СП про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 337 Кримінального кодексу України.

На копії заяви вказано, що дата та час накладення кваліфікованого електронного підпису: 09:53:35 24.03.2026.

З копії постанови № R440658 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 25.03.2026, складеної тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, вбачається, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист", чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП та підданий стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000 грн 00 коп.

Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання відповідачем процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, статтями 278, 279, 283 КУпАП, тягне за собою недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваних постанов та є підставою для скасування постанови.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 2 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до абз. 7 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у даній справі склались щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані, зокрема:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України (ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема:

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Пунктом 3.1. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі Положення), визначено, що Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті. Контроль за направленням та проходженням військовозобов`язаними медичного огляду ВЛК покладається на керівника відповідного ТЦК та СП.

Повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП (пункт 3.2 Положення).

Відповідно до п. 3.8 Положення постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення).

Постанова ВЛК при ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Положеннями п. 2 р. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відповідно до п. 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Під час мобілізації до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів громадяни викликаються з метою взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (п.п.1 п.27 Порядку).

Згідно з п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

З аналізу вищезазначених норм видно, що військовозобов`язані повинні прибувати до ТЦК та СП для проходження медичного огляду у строк та місце, зазначені в повістці, за викликом відповідного ТЦК та СП.

Як встановлено матеріалами справи, 23.01.2026 позивачу сформоване направлення для визначення придатності до військової служби, де зазначено, що датою початку медичного огляду є 24.01.2026, тобто наступний день після формування направлення.

Відповідачем не доведено, що ним вчинялися дії для виклику позивача для проходження медичного огляду та його неявка за такими викликами.

При цьому суд зазначає, що позивач оновив свої персональні дані, зазначив своє місце проживання. Доказів викликів позивача відповідачем не надано.

Щодо заяви позивача про те, що він не оспорює порушень правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, визнає факти вчинення адміністративних правопорушень та надає згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст.254 КупАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до ст.256 КупАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи відповідачем надано копію заяви ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач повідомляє, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення позивача до адміністративної відповідальності за його відсутності. Підписанням цієї заяви підтверджує, що ознайомлений зі статтею 65 Конституції України та попереджений керівником ТЦК та СП про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 337 Кримінального кодексу України.

На копії заяви вказано, що дата та час накладення кваліфікованого електронного підпису: 09:53:35 24.03.2026.

Однак, в позовній заяві позивач прямо заперечував факт подання ним зазначеної заяви, більш того позивач наполягає, що в нього взагалі відсутній кваліфікований електронний підпис.

На виконання ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 01.08.2026 відповідач повідомив, що документи були сформовані, підписані та подані в електронній формі всередині файлу заяви ОСОБА_1 від 24.03.2026 у форматі з розширенням .p7s або .pdf із вбудованим кваліфікованим електронним підписом. Витребувані судом документи були сформовані, підписані та подані в електронній формі всередині державної інформаційної системи - Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів/ мобільного застосунку "Резерв+".

Водночас, такі відомості не відповідають фактичним обставинам справи, адже перевіривши долучені відповідачем додатки "3. Додатки по ОСОБА_1 на виконання ухвали суду про витребування доказів. pdf" встановлено, що даний файл не містить кваліфікованого підпису ОСОБА_1 а відповідачем фактично долучено копію заяви.

Отже, фактично відсутні належні докази, які дозволяли б ідентифікувати особу, яка її подала.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_7 , як суб`єктом владних повноважень, на якого ч. 2 ст. 77 КАС України покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих рішень, дій, бездіяльності, не доведено належними доказами факт завірення та подання позивачем заяви від 24.03.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

У спірному випадку, протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення позивача до відповідальності та як один із засобів доказування (ст. 251 КУпАП) при розгляді справи про притягнення до адміністративної відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_7 не складався.

Суд зазначає, що вказаними діями відповідача порушено його права, гарантовані статтею 268 КУпАП, зокрема: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Колегія суддів враховує доводи позивача про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та звертає увагу, що розгляд справи про адміністративне правопорушення має здійснюватися з дотриманням установленої процедури, яка створює умови об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Наведене вище узгоджується з правовими позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі № 607/7987/17.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 року у справі № 524/9827/16-а вказав, що у положеннях статей 280, 268, 271 КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Суд зазначає, що порушення прав особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності та порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, є окремою підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, у спірному випадку не доведено факту подання позивачем заяви від 24.03.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

У ході судового розгляду відповідачем жодними належними, достовірним та достатніми доказами не доведено перед судом факту дотримання передбаченої статтею 268 КУпАП процедури розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 09.09.2026 по справі № 636/7275/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.С. Чалий

Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складений 10.11.2026 року