Постанова № 141374785 у справі № 420/2630/26 від 10.11.2026

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/2630/26

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,

повний текст судового рішення

складено 25.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Кравченка К.В.,

судді - Вербицької Н.В.,

судді - Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 10.10.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 - 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки, підйомної допомоги за 2020 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 26.11.2020 по 06.12.2025, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 - 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки, підйомної допомоги за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2020 - 2025 роки), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у період з 26.11.2020 по 06.12.2025 він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , який протиправно розраховував його грошове забезпечення, а також додаткові та одноразові види грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн, тоді як у зв`язку з визнанням в судовому порядку протиправним та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції. Позивач також зазначав, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 звужує існуючі права військовослужбовців, а рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року, з урахуванням ухвали від 06.07.2026 про виправлення описки, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволений частково:

- визнані протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо обчислення позивачу у заниженому розмірі виплачених за період з 26.11.2020 по 06.12.2025 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язано здійснити позивачу з 26.11.2020 по 06.12.2025 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого зазначеними законами про Державний бюджет України на 2020 - 2025 роки, відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Міністерством оборони України для всіх військовослужбовців Збройних Сил України передбачено та фактично виплачується грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму на рівні 2018 року в сумі 1762 грн, а виплата позивачу грошового забезпечення виходячи з розмірів прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року призведе до того, що окремий військовослужбовець отримає грошове забезпечення у значно більшому розмірі, ніж інші військовослужбовці.

Апелянт вказує, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується виключно з Державного бюджету України за рахунок кошторису Міністерства оборони України, а тому не мав можливості здійснювати виплати в розмірі, іншому ніж було профінансовано, з урахуванням принципу єдиноначальності. На думку апелянта, співвідповідачами у справі мали б бути органи виконавчої влади, від яких залежить фінансування видатків на грошове забезпечення військовослужбовців.

Також апелянт зазначає, що визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103 не свідчить про відновлення дії пункту 4 постанови №704 у попередній редакції, а відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, а тому перевагу слід надати положенням закону як акту вищої юридичної сили. Крім того, апелянт посилається на частину четверту статті 62 Закону України «Про правотворчу діяльність», відповідно до якої у разі скасування нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента дія нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента, що діяв до прийняття (видання) скасованого нормативно-правового акта, автоматично не відновлюється.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, які ґрунтуються на сталій практиці Верховного Суду, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для обмеження гарантованого законом права військовослужбовця на належне грошове забезпечення.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, апеляційний суд переглядає його лише в частині задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 26.11.2020 по 06.12.2025 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 06.12.2025 №358 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.11.2025 №1744 на посаду начальника сектору - головного бухгалтера сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_5 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, та з 06.12.2025 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Листом від 26.12.2025 №13/0/902, наданим на заяву позивача від 15.12.2025, відповідач повідомив, що за час проходження позивачем служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 26.11.2020 по 06.12.2025 посадовий оклад, оклад за військовим званням, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та підйомна допомога розраховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 виходячи з розміру 1762 гривні та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 зазначеної постанови.

Наведені обставини свідчать про те, що протягом усього періоду проходження позивачем служби у відповідача посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались із застосуванням розміру 1762 грн, що відповідачем не заперечується.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 з 29.01.2020 підлягав застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, а тому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протягом усього періоду служби у відповідача мали визначатися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. При цьому суд першої інстанції послався, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги є передчасними.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а відповідно до частини сьомої цієї статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, а згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких, окрім іншого, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Також пунктом 6 постанови №103 пункт 10 постанови №704 викладено у новій редакції, яка встановлює, що постанова №704 набирає чинності з 01.03.2018.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн.

У подальшому у справі №826/6453/18 рішенням суду, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до постанови №704, зокрема щодо змін, внесених до пункту 4 постанови №704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Тобто з 29.01.2020 скасовані зміни, внесені до пункту 4 постанови №704 постановою №103, та застосовується його первинна редакція, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, приписи щодо застосування « 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» не застосовуються в силу вимог пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі Закон №1774-VIII) щодо обмеження застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX з 01.01.2021 - у розмірі 2270 грн, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX з 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX з 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови №704 викладено у новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704.

Натомість 16.07.2026 Верховний Суд у справі №320/29450/24 ухвалив постанову, якою скасував судові рішення попередніх інстанцій та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови №704. При цьому, в межах касаційного перегляду справи №320/29450/24 суд касаційної інстанції не постановляв ухвали про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Ухвалюючи постанову від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами Кабінету Міністрів України, а саме постановою №704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Суд касаційної інстанції вказав, що за приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінету Міністрів України (у тому числі встановлення базової величини), тоді як порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що зміст пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не дозволяє виявити норму, на відповідність якій можна здійснити перевірку положень пункту 4 постанови №704, а у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє суду констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15.09.2021 у справі №640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тобто саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Закону №2011-XII. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи наведене правове регулювання та судові рішення, апеляційний суд зазначає, що:

- з 01.03.2018 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;

- з 20.05.2023 та на час апеляційного розгляду справи розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (абзац перший пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481, з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою визнані законними зміни, внесені постановою №481 до абзацу першого пункту 4 постанови №704).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028 грн, а відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX з 01.01.2025 - у розмірі 3028 грн.

Водночас, з огляду на те, що з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, у період з 20.05.2023 по 06.12.2025 не підлягали застосуванню для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Таким чином, у період з 26.11.2020 по 19.05.2023 включно розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2102 грн, 01.01.2021 - 2270 грн, 01.01.2022 - 2481 грн, 01.01.2023 - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, тоді як з 20.05.2023 (з дня набрання чинності постановою №481) по 06.12.2025 - виходячи з розміру 1762 гривні.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21 та від 06.04.2023 у справі №380/10075/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням пункту 6 постанови №103 з 29.01.2020 застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, тобто при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців з 29.01.2020 застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

При цьому Верховний Суд зазначив, що встановлене положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а розмір мінімальної заробітної плати застосовувався з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Посилання апелянта на те, що визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103 не свідчить про відновлення дії пункту 4 постанови №704 у первинній редакції, апеляційний суд відхиляє, оскільки саме пунктом 6 постанови №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови №704, які відповідно до частини другої статті 265 КАС України втратили чинність з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду, а тому з цієї дати підлягав застосуванню пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, що узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду.

Посилання апелянта на частину четверту статті 62 Закону України «Про правотворчу діяльність» апеляційний суд також не бере до уваги, оскільки зазначений Закон прийнято 24.08.2023, тобто після набрання законної сили рішенням суду, яким скасовано пункт 6 постанови №103, а відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Доводи апелянта про те, що виплата грошового забезпечення здійснюється в межах кошторису Міністерства оборони України, а відповідач не мав можливості здійснювати виплати в іншому розмірі, апеляційний суд також відхиляє, оскільки відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не може бути підставою для обмеження права особи на отримання грошового забезпечення у розмірі, визначеному законодавством, а реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Доводи апелянта про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідачів органів, від яких залежить фінансування видатків на грошове забезпечення військовослужбовців, апеляційний суд також відхиляє, оскільки нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу у спірний період здійснював саме відповідач як військова частина, в якій позивач проходив військову службу.

Посилання апелянта на те, що виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі призведе до порушення принципу рівності з іншими військовослужбовцями, не ґрунтуються на законі, оскільки обов`язок суб`єкта владних повноважень нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у розмірі, визначеному законодавством, не може бути обмежений тим, що іншим військовослужбовцям таке грошове забезпечення також виплачувалось у меншому розмірі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 06.12.2025 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки, є помилковими, оскільки у цей період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались відповідачем виходячи з розміру 1762 гривні, тобто у відповідності до абзацу першого пункту 4 постанови №704 в редакції постанови №481.

Щодо посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, апеляційний суд зазначає, що 16.07.2026 Верховний Суд у постанові у справі №320/29450/24 визнав законними зміни, внесені постановою №481 до постанови №704, при цьому суд касаційної інстанції зазначив, що у жодному з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що не дозволяє констатувати, що, вносячи зміни до постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноваженнями, установленими статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

При цьому, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України), суд враховує останню за часом правову позицію Верховного Суду з відповідного питання.

Оскільки грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія є похідними від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, у період з 20.05.2023 по 06.12.2025 підстави для їх перерахунку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, також відсутні.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, розмір якої визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення, наказ про надання якої підписано у період з 26.11.2020 по 19.05.2023, підлягає перерахунку виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, тоді як грошова допомога для оздоровлення, наказ про надання якої підписано з 20.05.2023, перерахунку не підлягає.

Апеляційний суд звертає увагу, що перерахунку підлягають лише ті види грошового забезпечення, які фактично нараховувались та виплачувались позивачу у період з 26.11.2020 по 19.05.2023 і розмір яких залежав від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, що узгоджується із зазначенням у резолютивній частині рішення суду першої інстанції на необхідність урахування виплачених сум.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 06.12.2025, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, тоді як в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 06.12.2025 та зобов`язання здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 06.12.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт - скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія