Постанова № 141374950 у справі № 420/33976/25 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 420/33976/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,

повний текст судового рішення

складено 03.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Димерлія О.О.,

суддів - Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі №420/33976/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

08.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправними дії т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 про надання письмової відмови від 16.09.2025 за вих. №15609/1 щодо задоволення рапорту №3928 від 15.09.2025 курсанта 3 навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- скасувати письмову відмову т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2025 за вих №15609/1 щодо задоволення рапорту №3928 від 15.09.2025 про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану курсанта 3 навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт №3928 від 15.09.2025 курсанта 3 навчальної роти 3 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки на його утриманні перебуває 5 дітей віком до 18 років. Однак, т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби.

Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами Військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано відзив, у якому відповідач вказує, що в досліджуваній ситуації немає підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 року у справі №420/33976/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не є батьком дітей своєї дружини, не несе обов`язку щодо їх утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і утримання дітей він може здійснювати лише з власної волі. Перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 позивач має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому, обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. У досліджуваній ситуації у відповідача не було законодавчо передбачених підстав для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що на його утриманні перебуває 5 неповнолітніх дітей. Як відмічає скаржник, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, здатних утримувати неповнолітніх дітей дружини не існує або в силу віку вони самі потребують утримання. Також, позивач зауважу, що працівники ТЦК не мають повноважень самовільно затримувати громадян - це прерогатива виключно органів Національної поліції у випадку порушення правил військового обліку або мобілізаційного законодавства. Крім того, на думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції безпідставно на нього перекладено обов`язок доказування. До того ж, скаржник акцентує увагу на тому, що окружним адміністративним судом у порушення норм процесуального права не прийнято в якості належних та допустимих доказів довідки Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області від 03.10.2025 №267/23.3-13, довідки ТОВ «ПЛЕЙ-ТАЙМ» від 02.10.2025 №1002/1-2025, №0703/2-2025, довідку ГУ ПФУ в Одеській області №1500-0220-8/147595.

У свою чергу, Військовою частиною НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому відповідач зазначає, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. Оскаржуване рішення Одеським окружним адміністративним судом прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, апеляційним адміністративним судом з`ясовано, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 .

15.09.2025 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За результатом розгляду означеного звернення Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь (лист від 16.09.2025 №15609/1) про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі наданих ним документів.

Уважаючи порушеним своє право на звільнення з військової служби ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Отже, визначальними для правильного вирішення цього публічно-правового спору є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , який зареєстровано 17.02.2023.

Означене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Згідно фактичних обставин справи, за час перебування у шлюбі позивач та його дружина мають спільних дітей - ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ) та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 ).

На час укладення шлюбу з позивачем, ОСОБА_2 , мала трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 ), ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 ) та ОСОБА_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 ).

Батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є ОСОБА_8 , який згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_11 від 24.02.2023, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей.

Відповідно до довідок ТОВ «ПЛЕЙ-ТАЙМ» від 02.10.2025 №1002/1-2025, від 03.07.2025 №0703/2-2025, від 14.04.2026 №0414/1-2026, ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1500-0220-8/147595 від 02.09.2025 ОСОБА_2 станом на 02.09.2025 на обліку в Пенсійному фонді України не перебуває, пенсію по втраті годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - не отримує.

Відповідно до довідки Красносільської сіської ради Одеського району Одеської області від 03.10.2025 №267/23.3-13, до складу сім`ї ОСОБА_2 входять: чоловік - ОСОБА_1 ; донька - ОСОБА_4 ; донька - ОСОБА_3 ; донька - ОСОБА_5 ; син - ОСОБА_6 ; донька - ОСОБА_7 .

За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 не є біологічним батьком дітей своєї дружини, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

За приписами ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 Сімейного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 Сімейного кодексу України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні її дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому, обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Колегія суддів вказує, що позивач до рапортів про звільнення з військової служби не додав доказів на підтвердження того, що діти його дружини не мають баби, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.

Отже, у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з рапортами про звільнення з військової служби, не надав належних доказів на підтвердження наявності правових підстав для застосування приписів підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з метою звільнення його з військової служби.

Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосовано Верховним судом під час вирішення справи № 160/11228/23.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що працівники ТЦК не мають повноважень самовільно затримувати громадян, оскільки такі правовідносини не охоплюються предметом даного спору.

У контексті вказаного слід також відмітити, що під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

Оскільки у досліджуваній ситуації немає підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, то сама по собі протиправність, на думку позивача, дій працівників ТЦК щодо його призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.

Процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом постановах від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, від 14.05.2026 у справі №620/183/23.

За фактичними обставинами справи ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Позивач втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця.

З огляду на вказане, наведені ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог доводи стосовно протиправності дій працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо його затримання, не спричиняють відновлення попереднього становища позивача.

До того ж, слід зауважити, що жодних доказів на підтвердження затримання ОСОБА_1 працівниками ТЦК та СП матеріали справи не містять.

Є безпідставним також посилання позивача стосовно покладення на нього надмірного тягаря доказування, з огляду на таке.

Обов`язок доказування визначено статтею 77 КАС України, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов`язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Натомість, у даному випадку, ОСОБА_1 не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі №420/33976/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька Д.С. Терлецький