Постанова № 141375009 у справі № 320/48237/23 від 09.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/48237/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (правонаступник - Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (правонаступник - Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року позов задоволено:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова № 168), із розрахунку 100 000 гривень на місяць за періоди з 30.06.2022 по 05.07.2022, з 06.08.2022 по 31.08.2022, з 31.08.2022 по 06.09.2022, з 07.09.2022 по 03.10.2022, з 11.10.2022 по 28.10.2022;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою № 168, із розрахунку 100 000 гривень на місяць за ті самі періоди.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, на його думку, неправильно витлумачив абзац четвертий пункту 1 постанови № 168, оскільки додаткова винагорода виплачується за стаціонарне лікування поранення (травми, контузії, каліцтва), а не захворювання, тоді як у періоди з 07 вересня по 03 жовтня та з 03 по 11 жовтня 2022 року позивач, на думку апелянта, лікував захворювання - тривожно-депресивний розлад. Апелянт зазначає, що суд не застосував пункт 8 телеграми Міністерства оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298, якою, на його думку, встановлено виплату винагороди за період безперервного перебування на стаціонарному лікуванні, тоді як лікування позивача безперервним не було. Апелянт також вказує, що суд не застосував лист помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , за яким, на думку апелянта, виплата винагороди за період подальшого стаціонарного лікування того самого поранення не передбачена. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив частину першу статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, не надавши оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що постанова № 168 не містить умови безперервності лікування, а телеграма і лист не є нормативними актами і не можуть обмежувати його права. Позивач також вказує, що в період з 07 вересня по 03 жовтня 2022 року одночасно тривало лікування травми колінного суглоба.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 06 червня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Комишуваха Луганської області, перебуваючи під артилерійським обстрілом противника, позивач унаслідок вибуху міни впав в окоп і отримав травму правого колінного суглоба.

Зв`язок цієї травми із захистом Батьківщини підтверджено довідкою про обставини травми від 03 вересня 2022 року № 2086-д, виданою командиром Військової частини НОМЕР_1 , та витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 29 червня 2023 року № 1820, згідно з яким травма, отримана позивачем 06 червня 2022 року, пов`язана із захистом Батьківщини.

У зв`язку з цією травмою позивач перебував на стаціонарному лікуванні:

з 30 червня по 05 липня 2022 року - в Університетській клініці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з приводу відриву феморального кінця передньої схрещеної зв`язки правого колінного суглоба, де 01 липня 2022 року йому проведено артроскопічну реінсерцію цієї зв`язки;

з 06 по 31 серпня 2022 року - в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_3 ) з приводу пошкодження тієї самої зв`язки;

з 31 серпня по 06 вересня 2022 року - знову в Університетській клініці, де 01 вересня 2022 року йому виконано повторне оперативне втручання - аутотендопластику передньої схрещеної зв`язки;

з 07 вересня по 03 жовтня 2022 року - у Центрі психічного здоров`я та реабілітації "Лісова поляна", де поряд із лікуванням тривожно-депресивного стану тривало лікування правого колінного суглоба;

з 11 по 28 жовтня 2022 року - в Ірпінському військовому госпіталі з приводу нестійкої контрактури правого колінного суглоба після аутотендопластики передньої схрещеної зв`язки.

За вказані періоди позивачу виплачено додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн на місяць.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 постанови № 168 на період дії воєнного стану установлено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди, розмір якої для тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, "збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах".

Згідно з абзацами третім і четвертим пункту 1 постанови № 168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 року № 400) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені в цьому пункті, у тому числі ті, які "у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії".

Доводи апелянта про те, що у періоди з 07 вересня по 03 жовтня та з 03 по 11 жовтня 2022 року позивач лікував захворювання, а не травму, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Період з 03 по 11 жовтня 2022 року позивач у позові не заявляв: спірними є періоди з 30 червня по 05 липня, з 06 по 31 серпня, з 31 серпня по 06 вересня, з 07 вересня по 03 жовтня та з 11 по 28 жовтня 2022 року. А отже, доводи апелянта щодо періоду з 03 по 11 жовтня 2022 року стосуються обставин, які не є предметом спору.

Чотири із заявлених періодів - з 30 червня по 05 липня, з 06 по 31 серпня, з 31 серпня по 06 вересня та з 11 по 28 жовтня 2022 року - стосуються стаціонарного лікування саме травми правого колінного суглоба: позивач лікував відрив і пошкодження передньої схрещеної зв`язки, переніс два оперативні втручання, а згодом лікував нестійку контрактуру цього самого суглоба після операції. Жоден із цих періодів не пов`язаний з лікуванням захворювання.

У період з 07 вересня по 03 жовтня 2022 року, згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1325, поряд із лікуванням тривожно-депресивного стану позивачу надавалося лікування правого колінного суглоба.

Отже, і в цей період тривало стаціонарне лікування травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Зазначення в медичних документах діагнозу, пов`язаного з травмою колінного суглоба, як супутнього права позивача на додаткову винагороду не спростовує, оскільки стаціонарне лікування в цей період фактично було пов`язане і з цією травмою.

У постанові від 19 березня 2026 року у справі № 600/367/24 Верховний Суд зазначив: "Для виплати додаткової винагороди достатньо встановлення факту пов`язаності поранення із захистом Батьківщини та підтвердження, що подальше лікування здійснювалося як наслідок цього поранення". Відмову у виплаті лише через те, що поточний медичний діагноз сформульовано як захворювання, а не як травму, Верховний Суд у тій самій постанові визнав формальним підходом, "що суперечить суті норми".

Доводи апелянта про незастосування судом пункту 8 телеграми Міністерства оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 і про умову безперервності лікування є безпідставними.

У постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 620/547/23 Верховний Суд зазначив: "23 червня 2022 року Міністр оборони України видав Окреме доручення № 912/з/29, яке підлягало застосуванню з 01 червня 2022 року, тоді як попередні телеграми Міністра оборони України наказано вважати такими, що з 01 червня 2022 року не застосовуються (пункти 13, 14 окремого доручення)".

Усі заявлені позивачем періоди стаціонарного лікування розпочалися з 30 червня 2022 року, тобто після того, як телеграма № 248/1298 припинила застосовуватися, тому підстав для її застосування до спірних правовідносин немає.

Пунктом 7 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, також включаються військовослужбовці, які "у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24.02.2022)".

Ні постанова № 168, ні пункт 7 Окремого доручення № 912/з/29 не містять умови безперервності перебування на стаціонарному лікуванні.

У постанові від 19 березня 2026 року у справі № 600/367/24 Верховний Суд зазначив: "Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн".

Таким чином, перерви у стаціонарному лікуванні позивача не позбавляють його права на додаткову винагороду за кожен із заявлених періодів.

Посилання апелянта на лист помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічного управління Командування Сил територіальної оборони є безпідставним.

Цей лист не є нормативно-правовим актом і не може встановлювати умов виплати додаткової винагороди, яких не передбачають постанова № 168 і Окреме доручення № 912/з/29. Твердження листа про те, що виплата за період подальшого стаціонарного лікування того самого поранення не передбачена, суперечить наведеному висновку Верховного Суду щодо повторного та кожного наступного перебування на стаціонарному лікуванні.

Довід апелянта про порушення судом першої інстанції частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України через неоцінку доводів відзиву на позовну заяву не є підставою для скасування рішення.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи відзиву на позовну заяву, на які посилається апелянт, - про лікування захворювання, умову безперервності лікування та лист фінансово-економічного управління - апелянт повторив в апеляційній скарзі, і колегія суддів оцінила їх вище. Жоден із них правильності висновку суду першої інстанції не спростовує, тому довід про неоцінку цих доводів на правильність вирішення справи не впливає.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів наявності підстав для виплати позивачу за спірні періоди додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, а не 100 000 грн на місяць.

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у пункті 29 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; питання, чи виконав суд свій обов`язок обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише з огляду на обставини справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача та про наявність підстав для зобов`язання його донарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду із розрахунку 100 000 гривень на місяць за спірні періоди, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 77, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (правонаступник - Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 320/48237/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 09 листопада 2026 року)