Рішення № 141375548 у справі № 367/11000/26 від 09.11.2026

Справа № 367/11000/26

Провадження №2-о/367/432/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 листопада 2026 року місто Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

за участю: секретаря Колодезної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпінь цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Семенець Г.Л. заінтересована особа: Бучанська міська рада Київської області, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла зазначена заява, подана представником заявника - адвокатом Семенець Г.Л.

Обгрунтовуючи підстави звернення та заявлені вимоги вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати Заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 406 від 14.02.2026, виданим КНП «Бучанський ЦПМСД»). Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно (житлові будинки та земельні ділянки), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яке належало померлій на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Заявник є спадкоємцем першої черги за законом відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України.

Незважаючи на те, що Заявник мав інше зареєстроване місце проживання ( АДРЕСА_3 ) , він, починаючи з 2014 року і по день смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), фактично та безперервно проживав разом із нею, ОСОБА_2 . Початково Заявник разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_2 , тривалий час проживали та були зареєстровані за однією адресою в місті Києві. Згодом, у зв`язку з необхідністю постійного проживання за містом та ведення спільного господарства, вони разом фактично переїхали до смт Ворзель Бучанського району Київської області, де мешкали в житловому будинку АДРЕСА_2 . 12 жовтня 2023 року ОСОБА_2 офіційно змінила місце своєї реєстрації та була зареєстрована за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 . Заявник же з практичних міркувань залишив офіційне зареєстроване місце проживання за попередньою адресою в м. Києві. Попри відсутність формальної зміни реєстраційної відмітки у паспорті Заявника, останній з 2014 року і по день смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) безперервно проживав разом із нею в смт Ворзель, вони мали спільний побут, єдиний бюджет та повне ведення домашнього господарства. Протягом усього часу спільного проживання Заявник особисто опікувався будинком та за власні кошти регулярно сплачував комунальні послуги за адресою проживання: АДРЕСА_2 , що додатково підтверджує факт його фактичного проживання, ведення спільного господарства та утримання майна. Крім того, у зв`язку з похилим віком та погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2 потребувала постійного стороннього догляду, який Заявник здійснював на постійній основі.

Факт постійного спільного проживання Заявника зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підтверджується сукупністю належних та допустимих письмових доказів: Актом обстеження житлово-побутових умов, складеним депутатом Бучанської міської ради Хрокалом В.О., та довідкою старостинського округу про те, що Заявник безперервно проживав разом із матір`ю за вказаною адресою з 2014 року по день її смерті; Декларацією про вибір лікаря № 0001-A774-3800 (померлої ОСОБА_2 ), у якій вказано фактичну адресу проживання: АДРЕСА_2 , а контактною та довіреною особою зазначено її сина - ОСОБА_1 . Декларацією про вибір лікаря № 0001-X90M-53A0 від 04.11.2021, укладеною Заявником ( ОСОБА_1 ) із сімейним лікарем ОСОБА_3 , де офіційно зафіксовано його фактичне проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Висновком ЛКК № 2/296 від 19.05.2025 про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді та Висновком ЛКК № 2/297 від 20.05.2025 про можливість надання Заявником таких послуг з догляду за матір`ю. Лікарським свідоцтвом про смерть № 406 від 14.02.2026, згідно з яким смерть ОСОБА_2 настала вдома за адресою: АДРЕСА_2 , під наглядом та в присутності Заявника. Квитанціями про оплату комунальних послуг за адресою проживання У зв`язку з відсутністю відмітки про реєстрацію місця проживання Заявника за адресою спадкодавця на момент її смерті, нотаріус позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину за законом без судового рішення про встановлення факту постійного проживання. Встановлення даного факту має для Заявника юридичне значення, оскільки необхідне для реалізації спадкових прав та оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом. Заявник повідомляє суд, що спір про право відсутній, інші особи, які б заперечували факт спільного проживання Заявника зі спадкодавцем чи претендували на спадкове майно, відсутні

З урахуванням вищевикладеного заявник через свого представника - адвоката Семенець Г.Л. звернувся до суду з даною заявою та просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із спадкодавцем - матір`ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини (з 2014 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою суду від 02.09.2026 року за вказаною заявою відкрито окреме провадження у цивільній справі.

Заявник та його представник у судове засідання не з`явилися. 02.11.2026 року адвокат Семенець Г.Л. подала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи без участі заявника та його представника.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило. Про розгляд справи заінтересовану особу повідомлено належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету Бучанської міської ради.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31.03.95 року, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Згідно роз`яснень, викладених в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" N 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання з спадкодавцем однією сім`єю.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У своїй ухвалі № 505/2085/14-ц від 14.09.2016 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку - «якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Згідно роз`яснень викладених у п.п.2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Пунктом 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного суду України визначено, що «при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до п. 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, для спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори в межах 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Строк, визначений ст. 1270 ЦК України в такому випадку застосовується для відмови від спадщини, а не для її прийняття.

В свою чергу, для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з пп. 4.10. п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.

Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем. У такому випадку вказані обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Положення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII дають підстави стверджувати, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Зазначене викладене в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), постановах Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 20 жовтня 2021 року в справі № 314/652/20 (провадження № 61-2611св21).

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем реєстрації спадкодавця не може бути доказом того, що заявник не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у селищі Ворзель, Бучанського району, Київської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , про що 17.02.2026 року складено відповідний актовий запис №149. Вказані обставини додатково підтверджуються копією лікарського свідоцтва про смерть №4 від 14.02.2026 року та довідки про причини смерті, одержувачем яких зазначений заявник ОСОБА_1 .

Місце смерті останньої, згідно з копіями вказаних вище документів зазначено за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, померла ОСОБА_2 за життя склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн І.М., яким заповіла все належне їй майно заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно копії витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), інформація про заведені спадкові справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 не заводились, свідоцтва про право на спадщину відповідно не видавались.

Поруч з цим встановлено, що заявник звертався до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Макарчук Г.І. з усним зверненням щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , що проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 18.08.2026 року № 86/01-16 «Щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини» приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Макарчук Г.І. повідомила заявника про те, що наданих ним документів недостатньо для підтвердження прийняття спадщини після смерті матері, зокрема з огляду на відмінність зареєстрованих місць проживання спадкодавця та заявника на день смерті. У листі також зазначено про пропуск заявником строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Вказала, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заява про прийняття спадщини. Враховуючи наведене вище, заява не може бути прийнята нотаріусом для виконання та видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заявником пропущено установлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті його матері.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02.06.1966 року, складеного російською мовою, заявник ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_4 ..

06 жовтня 1963 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, який було розірвано 16 серпня 2012 року, про що складено відповідний актовий запис №0[телефон приховано]. Після розірвання шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_7 », що має своє відображення у копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу.

З наявних у справі копій паспортів громадянина України заявника ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_2 вбачається, що останні мають зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за однією адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, заявник ОСОБА_1 взятий на облік за вказаним місцем проживання з 21.08.2014 року, а померла ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно.

Поруч з цим, ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_2 змінила реєстрацію місця проживання з вказаної вище адреси на адресу проживання у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 08.09.2025 року.

Як вбачається з копій висновку №1/296 від 20.05.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, померла ОСОБА_2 потребувала догляду вдома та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, де місце проживання останньої вказано за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, вказане вище місце проживання померлої ОСОБА_2 зазначено і у декларації №0001-А774-3800 від 06.07.2020 року, про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. Довіреною особою у декларації вказаний заявник ОСОБА_1 ..

З копії висновку №2/297 від 20.05.2024 року вбачається, що стан здоров`я заявника ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , дозволяє постійно надавати соціальні послуги.

Водночас, місце проживання заявника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відображено і у відомостях про адресу місця фактичного проживання або перебування, зазначеним у Декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу №0001-Х90М-53АО від 04.11.2021 року.

Згідно копії акту депутата Бучанської міської ради від 15.08.2026 року, складеного у присутності свідків вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживав ОСОБА_1 разом із матір`ю та вели спільне господарство з 2014 року по 13.02.2026 року. Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , син поховав маму за власні кошти.

Відповідно до копії довідки про фактичне місце проживання №П-21611 від 17 серпня 2026 року, виданої Ворзельським старостинським округом Бучанської міської ради, виданої на підставі вказаного вище акту депутата, заявник ОСОБА_1 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом вели спільне господарство з 2014 року і по ІНФОРМАЦІЯ_4 , по день смерті. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , син поховав маму за власні кошти. Власником вказаного буднику, згідно з копією довідки є заявник ОСОБА_1 .

Суд бере до уваги акт депутата Бучанської міської ради від 15.08.2026 року та довідку Ворзельського старостинського округу від 17.08.2026 року № П-21611. Разом із тим довідка видана саме на підставі зазначеного акта, а тому за своїм змістом не є самостійним джерелом відомостей про проживання заявника. В акті зазначено, що його складено у присутності свідків, однак їхні прізвища, імена, по батькові та адреси проживання не наведені. Свідки судом не допитувалися; клопотання про їх виклик заявником або його представником не подавалося. Саме по собі це не позбавляє акт доказового значення, однак за відсутності можливості перевірити джерело та характер обізнаності осіб, на яких посилається укладач акта, суд не може надати викладеним у ньому відомостям вирішального значення. Крім того, акт складено через шість місяців після смерті ОСОБА_2 та містить узагальнене твердження про проживання з 2014 року до дня смерті без конкретизації обставин, за якими встановлювався цей тривалий період.

Верховний Суд у Постанові від 06.11.2024 по справі №759/20436/23 зазначає, що відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії через пропуск строку для подачі заяви про прийняття спадщини сама по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі через неефективний спосіб захисту.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. (Постанова Верховного суду від 01.07.2020 року у справі №222/1109/17)

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. (Постанова Верховного суду від 26.04.2023 року у справі №204/1052/20)

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верхового суду від 22.09.2021 року по справі №227/3750/19, згідно із частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину. Статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що коли спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Як зазначено в ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України "Про нотаріат" при видачі свідоцтва перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку. Встановивши, що позивачка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений ст. 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобто є такою, що прийняла спадщину, апеляційний суд помилково вважав, що вимоги позивачки про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню, незважаючи на те, що нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові від 03.04.2026 року у справі №142/897/24 Верховний суд прийшов до висновку про те, що для підтвердження факту прийняття спадщини особі, яка не подала таку заяву в нотаріальну контору, необхідно доводити саме обставини, що підтверджують факт спільного постійного проживання із спадкодавцем на момент смерті. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Окрім зазначеного, до заяви долучені копії платіжних інструкцій про оплату комунальних послуг за спожитий газ, за періоди 04.2025, 05.2025, 06.2025, 07.2025, 08.2025, 10.2025, 12.2025, де платником зазначений заявник ОСОБА_1 , призначення платежу «плата за спожитий газ від ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 .»

Крім того, долучено копії платіжних інструкцій, де платником вказаний заявник ОСОБА_1 , отримувач ТОВ «Крамар Еко» з призначенням платежу «оплата за ТПВ, о/р НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 » за квітень 2025 року.

Поруч з цим, до заяви долучені копії платіжних інструкцій, де платником вказаний заявник ОСОБА_1 , отримувач ТОВ «Київська обласна ЕК» з призначенням платежу «оплата за електроенергію, ос.рахунок НОМЕР_4 від ОСОБА_1 » за квітень, травень, липень 2025 року та січень 2026 року.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1-4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування у цій справі є не сам факт перебування заявника за адресою у селищі Ворзель, не здійснення ним догляду за матір`ю та не участь в оплаті витрат на утримання будинку, а саме факт його постійного фактичного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на частину третю статті 1268 ЦК України юридичне значення має встановлення спільного постійного проживання саме на зазначений законом момент.

Суд враховує, що відсутність реєстрації місця проживання заявника за адресою спадкодавця сама по собі не спростовує факту їх можливого спільного проживання. Водночас ця обставина має оцінюватися разом з іншими доказами. З матеріалів справи вбачається, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , тоді як ОСОБА_2 змінила реєстрацію на адресу у селищі Ворзель 12.10.2023 року. Отже, реєстраційні відомості самі по собі не підтверджують спільного проживання, але й не є достатньою підставою для висновку про його відсутність.

Декларація про вибір лікаря, оформлена на ім`я заявника 04.11.2021 року, містить адресу у селищі Ворзель як адресу його фактичного проживання. Декларація померлої від 06.07.2020 року також містить цю адресу, а заявник зазначений у ній довіреною особою. Ці документи підтверджують, що відповідні відомості про адресу були повідомлені закладу охорони здоров`я. Проте вони не містять відомостей про фактичне спільне проживання заявника та матері в одному житлі, ведення ними спільного побуту або безперервність такого проживання до дня смерті спадкодавця. Внесення адреси до декларації як фактичної адреси проживання є важливим непрямим доказом, однак не тотожне безпосередньому підтвердженню всіх обставин, які підлягають встановленню в цій справі.

Висновки лікарсько-консультативної комісії, на які посилається заявник, підтверджують потребу ОСОБА_2 у сторонньому догляді та можливість заявника надавати такий догляд. Вони характеризують стан здоров`я матері й можливість заявника здійснювати догляд, а також містять відповідні адресні відомості. Разом із тим з їх змісту не випливає, що заявник фактично проживав з матір`ю постійно, а не відвідував її та надавав допомогу за місцем її проживання. Необхідність догляду та його фактичне надання не є тотожними юридичному факту постійного спільного проживання.

Платіжні інструкції за газ, вивезення твердих побутових відходів та електроенергію свідчать про здійснення заявником платежів за послуги, пов`язані з будинком АДРЕСА_2 , у зазначені в них періоди 2025 року та січня 2026 року. Суд не відкидає ці документи та враховує їх як підтвердження участі заявника у витратах на утримання будинку. Однак сплата комунальних послуг може здійснюватися і особою, яка не проживає постійно у відповідному приміщенні. Квитанції не містять відомостей про фактичне перебування заявника в будинку, спільне ведення побуту з матір`ю або проживання там упродовж усього заявленого періоду з 2014 року до 13.02.2026 року.

Місце смерті ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджує, що саме за цією адресою настала її смерть. Однак цей факт не встановлює автоматично місця постійного проживання заявника. Так само зазначення заявника одержувачем медичних документів, довіреною особою або особою, яка здійснювала поховання, підтверджує його участь у вирішенні питань, пов`язаних із матір`ю, але не є самостійним доказом постійного проживання з нею.

Акт депутата та видана на його підставі довідка старостинського округу є доказами, які суд оцінює разом з іншими матеріалами. Однак їхній зміст не розкриває, яким саме способом та на підставі яких безпосередніх спостережень встановлено проживання заявника протягом усього періоду з 2014 року. Відсутність у документі ідентифікаційних даних свідків не дає змоги перевірити їхню обізнаність щодо повсякденного проживання заявника, а похідний характер довідки не створює додаткового незалежного підтвердження тих самих відомостей. Суд також враховує, що документи складені після смерті спадкодавця, а тому вони відображають ретроспективне узагальнення обставин, які не підтверджені в суді показаннями осіб, що могли б безпосередньо повідомити про них.

Отже, кожен із наведених доказів підтверджує окремі обставини: адресу, зазначену в медичних деклараціях; потребу матері в догляді; можливість заявника надавати такий догляд; оплату ним окремих комунальних послуг; смерть матері у будинку у селищі Ворзель; а також наявність акта органу місцевого самоврядування про спільне проживання. Проте у своїй сукупності ці відомості не усувають сумнівів щодо фактичного постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем саме на день відкриття спадщини. Вони не дають змоги відмежувати постійне проживання від періодичного перебування, відвідування матері, здійснення догляду та участі в утриманні належного їй будинку.

Висновок суду ґрунтується не на відсутності реєстрації заявника за адресою спадкодавця та не на формальному невиклику свідків, а на оцінці змісту, джерел походження, доказової сили та взаємного зв`язку всіх наданих документів. За правилами статей 12, 76, 81 та 89 ЦПК України саме заявник має довести обставини, на які посилається як на підставу заявленої вимоги, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За відсутності достатньої сукупності доказів, яка підтверджувала б постійне спільне проживання на час відкриття спадщини, підстав для встановлення такого юридичного факту немає.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт його постійного проживання разом зі спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.

Суд зауважує, що метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує для заявника юридичні наслідки. Натомість, відмова у встановленні юридичного факту жодним чином не позбавить заявника права на спадщину, та, відповідно отримання свідоцтв про право на спадщину.

Наведені заявником обставини та подані документи свідчать про наявність його зв`язку з адресою у селищі Ворзель, участь у забезпеченні потреб матері та оплаті окремих комунальних послуг. Водночас вони не усувають наведених вище сумнівів і не дають змоги з достатньою переконливістю встановити, що заявник фактично та постійно проживав разом із ОСОБА_2 у цьому будинку на день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_4 . За таких обставин правові підстави для задоволення заяви відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 29, 1220, 1216, 1218, 1221, 1261, 1268, 1270, 1296 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст.4, 12, 13, 19, 247, 259, 264 - 265, 273, 293 - 294, 315, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Семенець Г.Л. заінтересована особа: Бучанська міська рада Київської області, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення проголошено 09 листопада 2026 року.

Суддя: Л.В. Мерзлий