Постанова № 141375944 у справі № 620/12546/24 від 09.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/12546/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 по справі №620/12546/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 по справі №620/12546/24 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 змінити в мотивувальній та резолютивній частині, виклавши абзаци 5 та 6 його резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 21.01.2021 по 19.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 21.01.2021 по 19.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44».

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 залишено без змін.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 набрало законної сили.

24.10.2025 Чернігівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №620/12546/24, якими зобов`язано відповідача здійснити дії, викладені у резолютивній частині рішення суду.

Доказів того, що вказане рішення допускалось до примусового виконання суду не представлено.

18.05.2026 від представника позивача на адресу суду надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що частиною 4 статті 382 КАС прямо встановлено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Апелянт зазначив, що в заяві про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду ним наведено достатні обґрунтування та аргументи а також надано необхідні та достатні докази, що підтверджують необґрунтованість винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, необхідність її скасування а також необхідність застосування судового контролю за виконанням відповідачем (зазначеного рішення суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

24 вересня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_2 подав додаткові пояснення по справі, в яких просив у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури» (пункт 55).

Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

В даному випадку, у заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач зазначав, що відповідачем рішення суду не виконано, а відтак у позивача відсутні підстави вважати, що відповідачем вчинено всі необхідні дії для виконання рішення суду.

До заяви позивач долучав заяву спрямовану відповідачу з вимогою виконати рішення суду, а також рішення відповідача про відмову від виконання рішення суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, зазначив, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та враховуючи, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушеного права, визначений ст. 382 КАС України, а не в порядку виконання судового рішення (Закон України «Про виконавче провадження»), що не заборонено процесуальним законодавством та є правом позивача.

Виходячи з фактичних обставин справи, у суду відсутні перепони для розгляду заяви позивача саме у порядку встановлення судового контролю та перевірки доводів заявника щодо невиконання відповідачем рішення суду, саме шляхом подання звіту.

Колегія суддів звертає увагу, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо звернення до відповідача із заявою та не надання останнім відповіді, а також доказам долученим до заяви.

Слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч.4 ст.382 КАС відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що чинне законодавство не встановлює залежності щодо звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами ДВС чи ні, на відміну від звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 цього Кодексу.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про передчасність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції наведених в оскаржуваній ухвалі оскільки таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, враховуючи те, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив певні доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.

Судова колегія звертає увагу, що КАС України не містить жодних обмежень щодо повноти компетенції суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 29 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

За частиною п`ятою статті 3821 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені статтею 315 КАС України, яка не містить положень щодо права суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Водночас, положення статті 320 КАС України визначають підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість, відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Отже, переглядаючи такі ухвали, суд апеляційної інстанції уповноважений оцінювати правильність застосування норм процесуального права в повному обсязі в межах повноважень, визначених статтями 315, 317 КАС України.

За статтею 3811, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. У цій справі Чернігівський окружний адміністративний суд діяв як суд першої інстанції, саме цей суд мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судових рішень. Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суду має повноваження виправити помилкову відмову у його встановленні.

З огляду на викладене, Шостий апеляційний адміністративний суду як суд апеляційної інстанції, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 382-3823 КАС України, має право виправити зазначену помилку: скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення - про задоволення заяви.

Такі висновки колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2026 року по справі №990/282/24.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення судового контролю за виконанням рішення по справі №620/12546/24 - задовольнити частково.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року по справі №620/12546/24.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 09 листопада 2026 року.