Рішення № 141376717 у справі № 760/22389/26 від 09.11.2026

Справа №760/22389/26

2-а/760/1623/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сердюк Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Маслаковим Сергієм Віталійовичем, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий виклад позиції сторін.

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить поновити строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1115 від 15 квітня 2026 року; визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1115 від 15 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржувана постанова ТЦК та СП № 1115 від 15 квітня 2026 року про притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню у зв`язку з повною відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. На момент винесення спірної постанови Позивач, який є внутрішньо переміщеною особою, вже належним чином виконав обов`язок щодо постановки на військовий облік за новим місцем проживання та з 10 квітня 2026 року перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується електронним військово-обліковим документом у застосунку «Резерв+» і відомостями ЄДРПОУ «Оберіг», які також містили інформацію про наявність у нього чинної відстрочки за бронюванням до 02 вересня 2026 року. Крім того, відповідач допустив істотні процесуальні порушення, розглянувши справу за відсутності позивача, без його належного сповіщення про час і місце розгляду, не роз`яснивши права за ст. 268 КУпАП та позбавивши права на захист, надання пояснень і правничої допомоги. Копію постанови позивачу під підпис не вручали та поштою не надсилали, а про її існування він дізнався лише 14 липня 2026 року після арешту банківських рахунків і примусового списання коштів у виконавчому провадженні, що свідчить об`єктивну поважність причин пропуску строку на оскарження та неприбуття на розгляд справи. Також притягнення позивача до відповідальності порушує принцип заборони подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення (non bis in idem), гарантований ст. 61 Конституції України та ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції, оскільки за факт непостановки на облік після зміни місця проживання він раніше вже притягувався до відповідальності та повністю сплатив штраф. Своєю чергою, передчасне направлення постанови, яка не набрала законної сили до органу ДВС призвело до протиправного стягнення подвійного штрафу й виконавчих витрат. З огляду на викладене, позивач просить поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати спірну постанову, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП і стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, вважаючи оскаржувану постанову № 1115 від 15 квітня 2026 року правомірною та обґрунтованою з огляду на таке. За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач з 27 березня 2026 року перебував у розшуку як особа, яка змінила місце проживання та не стала на військовий облік у семиденний строк, чим порушила ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пп. 7 п. 1 Правил військового обліку. 02 квітня 2026 року позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де його було взято на військовий облік та у його присутності складено протокол про адміністративне правопорушення № 1115. Твердження позивача про необізнаність щодо розгляду справи відповідач вважає маніпулятивними, оскільки складений 02 квітня 2026 року протокол містив відомості про суть правопорушення, а також дату й місце розгляду справи. Оскільки позивач у визначений час не з`явився, розгляд відбувся за його відсутності. Заперечуючи проти доводів про порушення принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності (non bis in idem), відповідач зазначає, що сплата позивачем 17 березня 2026 року штрафу за попередньою постановою ІНФОРМАЦІЯ_4 не звільнила його від обов`язку виконати вимоги закону. Оскільки позивач продовжив ігнорувати обов`язок щодо постановки на облік і протягом наступних семи днів порушення не усунув, 27 березня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_5 його було повторно оголошено у розшук. Таким чином, винесення оскаржуваної постанови 15 квітня 2026 року стосувалося нового (повторного) факту правопорушення. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення будь-яких судових витрат, окрім судового збору, вважаючи витрати на правничу допомогу неспіврозмірними. На підставі викладеного відповідач просить поновити строк на подання відзиву, прийняти його та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій останній повністю спростовує заперечення відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог. Позивач зазначає, що відповідач без поважних причин пропустив встановлений судом п`ятиденний строк на подання відзиву, оскільки посилання на завантаженість мобілізаційними заходами та організацію роботи юридичної служби не є законодавчою підставою для недотримання положень КАС України навіть в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим відзив підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 6 ст. 162 КАС України. Надані самим відповідачем матеріали повністю підтверджують процедурні порушення: у протоколі відсутні підписи позивача, відмітки про відмову від підписання чи залучення свідків, а докази завчасного сповіщення про дату, час і місце розгляду справи 15 квітня 2026 року взагалі відсутні, що позбавило позивача гарантованих ст. 268 КУпАП прав на захист. Представник позивача наголошує на повній відсутності події та складу адміністративного правопорушення, оскільки згідно з матеріалами справи та Реєстром «Оберіг» позивач ще 02 квітня 2026 року був взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак на момент винесення оскаржуваної постанови 15 квітня 2026 року він уже 13 днів офіційно перебував на обліку за новим місцем проживання. Притягнення до відповідальності також є прямим порушенням конституційного принципу заборони подвійного притягнення за одне й те саме правопорушення (non bis in idem), адже позивач уже сплатив штраф за непостановку на облік 17 березня 2026 року, а притягнення за той самий триваючий факт через 10 днів є протиправним. Крім того, відповідач не надав доказів надсилання самій особі копії постанови, що спростовує факт набрання нею законної сили, а також припустився плутанини в кваліфікації дій, посилаючись у відзиві на ст. 210-1 КУпАП замість ст. 210 КУпАП. Заперечення щодо судових витрат позивач вважає безпідставними, оскільки відповідач не довів їх неспівмірність. На підставі викладеного позивач просить залишити відзив без розгляду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній просить прийняти заперечення, відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та покласти судові витрати на позивача, наполягаючи на правомірності оскаржуваної постанови. Відповідач зазначає, що заперечення подано в межах встановленого судом п`ятиденного строку, а доводи позивача є викривленими та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні матеріалів справи. Зокрема, відповідач заперечує твердження про відсутність підписів свідків у протоколі № 1115, наголошуючи, що у наданому суду примірнику такі підписи наявні, а відсутність підпису особи, яка притягається до відповідальності, обумовлена її відмовою від підписання. Щодо довідки про доставлення відповідач зазначає, що позивач помилково ототожнює факт доставлення 02 квітня 2026 року для постановки на облік із попереднім перебуванням на ньому, а відсутність власноручного підпису посадової особи спростовується наявністю електронного підпису у формі QR-коду. Відповідач підкреслює, що згідно з даними Реєстру «Оберіг» позивач із 27 березня 2026 року перебував у розшуку за непостановку на облік після зміни місця проживання, а його фактична постановка на облік 02 квітня 2026 року є наслідком доставлення і не скасовує попереднього правопорушення. Стосовно доводів про порушення принципу non bis in idem відповідач пояснює, що сплата штрафу 17 березня 2026 року за попередньою постановою не звільнила позивача від обов`язку стати на облік, тому після подальшого ігнорування закону та ініціювання нового розшуку 27 березня 2026 року винесення оскаржуваної постанови стосувалося нового факту невиконання обов`язку, а не повторного покарання за вже завершений проступок. Також відповідач стверджує, що відомості про розшук містяться в офіційному Реєстрі й не спростовані позивачем, а допущена у відзиві технічна описка при зазначенні статті КУпАП не змінила суті правопорушення, особи порушника та змісту постанови. Щодо пропуску строку на подання відзиву відповідач просить суд не залишати його без розгляду з огляду на завантаженість мобілізаційними заходами та необхідність повного встановлення обставин справи, а вимоги щодо витрат на правничу допомогу вважає передчасними за відсутності належних розрахунків. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18 серпня 2026 задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та поновлено йому строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1115 від 15 квітня 2026 року. Цією ж ухвалою позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у письмовому провадженні, з урахуванням особливостей, встановлених статтями 268, 286 КАС України, у ІНФОРМАЦІЯ_1 та у Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України витребувано докази у справі.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 надав відзив на позовну заяву та витребувані судом докази.

Позивачем подано відповідь на відзив, а відповідачем - заперечення на відповідь на відзив.

Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надано витребувані судом докази.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , є військовозобов`язаним, що підтверджується електронним військово-обліковим документом у застосунку «Резерв+».

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є внутрішньо переміщеною особою. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3009-7002397578 його зареєстрованим місцем проживання зазначено: АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання - АДРЕСА_2 . При цьому, у заголовку довідки зазначено дату 05 березня 2026 року, водночас біля підпису посадової особи проставлено дату 09 березня 2026 року.

Згідно з наданою роздруківкою облікових відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів 23 травня 2025 року зафіксовано автоматичне взяття позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 , а 21 вересня 2025 року - автоматичне створення бронювання та перебування на спеціальному військовому обліку.

Листом від 29 грудня 2025 року № 29/12-04 ТОВ «Виробниче підприємство "Укркабель"» направило до ІНФОРМАЦІЯ_9 для звіряння витяг зі списків персонального військового обліку працівників і копії їхніх військово-облікових документів. У долучених списках містяться відомості про ОСОБА_1 , його перебування на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 та бронювання до 02 вересня 2026 року. До матеріалів справи додано опис вкладення, поштову накладну № 0314200216495 та роздруківку відстеження відповідного відправлення зі статусом «Вручено Одержувачу».

У листі цього підприємства від 20 січня 2026 року № 20-01 зазначено, що ОСОБА_1 працює волочильником дроту цеху кабельної продукції та має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням до 02 вересня 2026 року.

За відомостями роздруківки електронних подань до органів Національної поліції щодо позивача 05 січня 2026 року сформовано звернення № E432029 до Покровського районного управління поліції ГУНП у Донецькій області. Причиною звернення зазначено зміну місця проживання та непостановку на військовий облік у ТЦК та СП протягом семи днів. У відповідному записі відображено статус «Неактивний» та дату скасування 01 березня 2026 року.

19 лютого 2026 року адвокат Маслаков С. В. в інтересах ОСОБА_1 склав адвокатський запит № 19-02-05, адресований ІНФОРМАЦІЯ_10 , щодо надання інформації та документів про підстави внесення відомостей про розшук позивача, скасування відповідних відміток і виправлення облікових даних. У запиті представник посилався на наявність у позивача бронювання та направлення роботодавцем документів для звіряння відомостей військового обліку.

У розділі «Постанови» наданої роздруківки облікових даних містяться записи про створення 28 лютого 2026 року постанови № R386817 та її підписання 01 березня 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ОСОБА_3 . Суму штрафу зазначено в розмірі 17 000 грн, суму штрафу зі знижкою - 8 500 грн. У розділі «Оплати» відображено сплату 17 березня 2026 року 8 500 грн через платіжний сервіс «ukrgasbank».

Долучений банківський документ АБ «Укргазбанк» містить відомості про виконану 17 березня 2026 року операцію «RESERVE+>KYIV» на суму 8 610,50 грн.

Постанова № R386817 в матеріалах справи відсутня.

В електронному військово-обліковому документі позивача, сформованому засобами застосунку «Резерв+» 09 березня 2026 року, органом військового обліку зазначено ІНФОРМАЦІЯ_11 , адресою проживання - АДРЕСА_3 . Документ містить відомості про відстрочку у зв`язку з бронюванням до 02 вересня 2026 року.

27 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 сформовано електронне звернення № E499915 до Солом`янського управління поліції ГУНП у місті Києві. Як причину подання зазначено зміну місця проживання та постановка на військовий облік у ТЦК та СП протягом семи днів. Згідно з роздруківкою звернення підписано тимчасово виконуючим обов`язки начальника ОСОБА_3 . Надалі воно набуло статусу «Неактивний», датою його скасування зазначено 02 квітня 2026 року, а причиною - доставлення особи та складення адміністративного протоколу (постанови) за статтею 210 КУпАП, що підтверджується роздруківкою електронних подань.

Відповідно до Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ОСОБА_1 доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 02 квітня 2026 року о 01 год 29 хв працівником поліції Ловіковим А. О. У примітці до довідки зазначено протокол № 1115. Надана копія довідки містить QR-код; поля дати й номера її видачі та підпису посадової особи ТЦК та СП не заповнені.

Як вбачається з роздруківки облікових даних, за даними історії змін військового обліку 02 квітня 2026 року о 01 год 29 хв щодо позивача внесено запис про постановку на облік у ІНФОРМАЦІЯ_12 із віднесенням до картотеки спеціального військового обліку.

Того самого дня офіцер групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_13 , старший лейтенант юстиції ОСОБА_4 склав щодо ОСОБА_1 протокол № 1115 про адміністративне правопорушення. У протоколі зазначено, що позивач, будучи військовозобов`язаним, під час загальної мобілізації та дії особливого періоду не став на військовий облік протягом семи днів, чим порушив вимоги статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначені дії кваліфіковано за частиною третьою статті 210 КУпАП. У графі щодо попереднього притягнення до адміністративної відповідальності зазначено «ні».

Текст протоколу містить положення про роз`яснення прав, передбачених статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а також повідомлення про розгляд справи 15 квітня 2026 року об 11 год 00 хв за адресою: місто Київ, вулиця Джохара Дудаєва, 5А, кабінет 112. У нижній частині копії протоколу наявні рукописні підписи та позначки, зокрема біля реквізитів щодо підписання протоколу, відмови від пояснень, підписання протоколу та отримання його другого примірника. Прізвища, імена, по батькові та адреси свідків не зазначені. Графи для викладення пояснень і зауважень особи залишені незаповненими.

В електронному військово-обліковому документі, сформованому 10 квітня 2026 року, зазначено перебування ОСОБА_1 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та його проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Аналогічні відомості про орган військового обліку та адресу проживання містяться в документі, сформованому 14 липня 2026 року. Обидва документи відображають відстрочку за типом «бронювання» до 02 вересня 2026 року; у полях щодо причини та дати звернення до Національної поліції проставлено прочерк.

15 квітня 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_13 полковник ОСОБА_5 виніс постанову № 1115, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. В описовій частині постанови позивачеві поставлено у вину неповідомлення про зміну місця проживання та непостановлення на військовий облік протягом семи днів. На наданій копії постанови підпис ОСОБА_1 про отримання її копії відсутній. Документів, які підтверджують надсилання цієї постанови позивачеві та її вручення, серед наданих матеріалів немає.

ІНФОРМАЦІЯ_14 звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання постанови № 1115 від 15 квітня 2026 року. У заяві зазначено, що постанову не оскаржено, а штраф у добровільному порядку не сплачено.

Постановою головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Цапенко С.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання постанови № 1115 від 15.04.2026 року, винесеної ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо стягнення з ОСОБА_2 штрафу в сумі 34000,00 грн.

14 липня 2026 року головний державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Цапенко С.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 винесла постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 . Арешт накладено в межах суми 37 595,30 грн з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

В матеріалах виконавчого провадження наявна заява позивача від 15.07.2026 року про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій

На долученому зображенні екрана банківського застосунку відображено від`ємний показник 37 582,92 грн. Водночас надана виписка АБ «Укргазбанк» за період з 01 до 24 липня 2026 року містить відомості про списання 12 грн за обслуговування рахунку та переказ 2 000 грн із комісією 6 грн; окремої операції зі списання 37 595,30 грн у цій виписці не відображено.

Предметом оскарження у цій справі є постанова ІНФОРМАЦІЯ_13 № 1115 від 15 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.

ІV. Застосовані норми права

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП України, визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 210 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Приміткою до статті 210 КУпАП вказано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Частиною 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності..

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 280 КУпАП встановлено обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, серед іншого, опис обставин, установлених під час розгляду справи, та зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом із тим відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

V. Мотиви, з яких виходить суд та висновки суду

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок, перевіривши доводи позивача і заперечення відповідача, суд дійшов таких висновків.

Предметом судової перевірки є правомірність постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №1115 від 15 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 17 000 грн.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача. Зазначений обов`язок передбачає подання доказів конкретного правопорушення та дотримання процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. Водночас суд перевіряє доводи обох сторін, а не виходить із безумовної правильності тверджень будь-якого учасника справи.

Стосовно вимоги позивача залишити відзив без розгляду суд зазначає, що частина шоста статті 162 КАС України передбачає вирішення справи за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений строк без поважних причин. Проте порушення строку подання відзиву саме собою не означає обґрунтованості всіх позовних вимог та не звільняє суд від перевірки доказів, які можуть бути враховані відповідно до процесуального закону.

Посилання відповідача на завантаженість мобілізаційними заходами та організацію роботи юридичної служби не є безумовною підставою для недотримання процесуальних строків. Оцінці підлягають конкретні обставини, які перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії, їх тривалість і документальне підтвердження. Питання щодо строку подання відзиву та прийняття доданих доказів вирішується з урахуванням статей 79, 121 та 162 КАС України.

Так само твердження відповідача про своєчасне подання заперечень підлягає перевірці за датами отримання відповіді на відзив і подання заперечень. Дотримання строку подання одного процесуального документа не усуває можливого порушення строку подання іншого.

Суд зазначає, що хоча відповідач допустив певний пропуск п`ятиденного строку на подання відзиву, з огляду на завдання адміністративного судочинства щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, принципу змагальності сторін та необхідності дослідження наданих матеріалів адміністративного провадження, суд вважає за можливе поновити відповідачу пропущений процесуальний строк та прийняти відзив до розгляду, залучивши його до матеріалів справи.

Щодо доведеності порушення, допущеного позивачем суд зазначає таке.

Зі змісту постанови №1115 від 15 квітня 2026 року та протоколу №1115 від 02 квітня 2026 року вбачається, що позивачу поставлено у вину невиконання обов`язку щодо військового обліку після зміни місця проживання у семиденний строк.

Для встановлення такого порушення необхідно визначити конкретні обставини прибуття особи до нового місця проживання, момент виникнення відповідного обов`язку, початок і закінчення строку його виконання та факт винного невиконання цього обов`язку. Натомість постанова і протокол не містять належної конкретизації дати відповідної зміни місця проживання та періоду бездіяльності, за який накладено стягнення.

Документи про місце проживання позивача, зокрема довідка внутрішньо переміщеної особи, мають оцінюватися у взаємному зв`язку з іншими доказами. Дата оформлення такого документа не може без додаткового обґрунтування ототожнюватися з датою фактичного прибуття до нового місця проживання та початком перебігу строку, порушення якого інкримінується особі.

Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року у справі №240/12/17 наголосив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Виклад обвинувачення у постанові не замінює такого доказування.

Надані реєстрові відомості підтверджують взяття позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_12 02 квітня 2026 року. Отже, дата формування електронного військово-облікового документа 10 квітня 2026 року не є датою первинного взяття його на облік у цьому органі.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що виконання облікового обов`язку до винесення постанови саме собою не виключає відповідальності за попереднє прострочення, якщо таке прострочення доведено. Тому довід позивача про автоматичну відсутність правопорушення лише з огляду на перебування на обліку протягом тринадцяти днів до прийняття постанови не може бути самостійною підставою для задоволення позову.

Наявність статусу внутрішньо переміщеної особи та відстрочки у зв`язку з бронюванням також сама собою не спростовує можливого порушення правил військового обліку. Водночас ці обставини не звільняють відповідача від необхідності встановити конкретний зміст обов`язку позивача та довести його порушення.

Посилання відповідача на внесення 27 березня 2026 року відомостей про розшук підтверджує наявність відповідного запису та ініціювання заходів щодо доставлення особи. Однак такий запис не має наперед установленої доказової сили щодо винуватості позивача.

Твердження відповідача, що реєстрові відомості не спростовані позивачем, не змінює встановленого законом розподілу обов`язку доказування. Наявність запису про порушення та доведеність фактичних підстав внесення цього запису є окремими питаннями.

Довідка про доставлення позивача 02 квітня 2026 року до ТЦК та СП узгоджується з відомостями про взяття позивача на облік цього дня. Водночас факт доставлення не встановлює самостійно дати зміни місця проживання, початку семиденного строку та винуватості особи у його порушенні.

Щодо заперечень стосовно оформлення довідки суд зазначає, що відсутність власноручного підпису на паперовому відображенні електронного документа не завжди свідчить про його недійсність. Проте наявність QR-коду сама собою також не підтверджує накладення електронного підпису уповноваженої особи: для такого висновку необхідна можливість перевірити електронний документ та відповідні реквізити. Незалежно від вирішення питання про форму довідки, її зміст не усуває недоліків доказування інкримінованого правопорушення.

Щодо попереднього штрафу, триваючого порушення та нового семиденного строку.

Надані реєстрові відомості підтверджують існування постанови №R386817 та сплату позивачем 17 березня 2026 року 8 500 грн. Однак повний текст цієї постанови в матеріалах справи відсутній, що не дозволяє достовірно зіставити фактичні обставини та часові межі двох правопорушень.

Тому доводи позивача про повторне покарання за той самий факт не можуть вважатися доведеними лише на підставі відомостей про попередню сплату штрафу. Суд не покладає висновок про порушення принципу non bis in idem в основу скасування оскаржуваної постанови. Водночас суд погоджується з відповідачем лише в тому, що сплата штрафу не замінює виконання встановленого законом обов`язку. Із цього не випливає автоматичне виникнення нового семиденного строку саме з дати оплати. Відповідач не навів достатнього нормативного та фактичного обґрунтування такого способу обчислення строку й не підтвердив самостійних ознак нового епізоду порушення.

У постанові від 03 травня 2018 року у справі №487/2854/17 Верховний Суд роз`яснив, що під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов?язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов?язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов?язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об?єктивно існує цей обов?язок, виконанням обов?язку відповідним суб?єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Суд також враховує примітку до статті 210 КУпАП, яка передбачає незастосування положень статей 210 та 210-1 цього Кодексу за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з відповідними державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних.

Для оцінки застосовності цього положення необхідно розмежувати неповідомлення персональних даних та невиконання обов`язку щодо взяття на військовий облік, установити, які саме відомості стосуються інкримінованого порушення та чи існувала можливість їх отримання у відповідний період.

В оскаржуваній постанові позивачу поставлено у вину неповідомлення про зміну місця проживання та неперебування на військовому обліку у встановлений строк. При цьому відповідач належно не розмежував зазначені обставини та не навів оцінки можливості отримання відповідних відомостей шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Частина третя статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає взяття на військовий облік на підставі електронних відомостей у разі електронного декларування місця проживання. Проте надані документи не дають достатніх підстав установити, що позивач скористався саме цим способом декларування. Наявність довідки ВПО або адреси в електронному військово-обліковому документі сама собою цього не підтверджує.

Отже, суд не робить висновку про автоматичне виключення відповідальності на підставі примітки до статті 210 КУпАП лише через наявність персональних даних позивача у державних реєстрах. Відсутність оцінки цього питання враховується у сукупності з недостатньою конкретизацією інкримінованого порушення, а не як самостійна достатня підстава для скасування постанови.

Щодо належного повідомлення про розгляд справи, підписів у протоколі та права на захист суд зазначає наступне.

Позивач заперечує належне повідомлення про розгляд справи й роз`яснення процесуальних прав. Відповідач посилається на відомості у протоколі та відмову позивача від його підписання, засвідчену підписами свідків.

Суд установив, що протокол №1115 містить текст про права особи, відомості про розгляд справи 15 квітня 2026 року об 11 годині 00 хвилин за зазначеною адресою, а також рукописні позначки та підписи. Тому твердження про повну відсутність будь-яких підписів і відміток не відповідає змісту наданої копії.

Водночас вирішальним є не саме існування надрукованого повідомлення, а підтвердження доведення його змісту до відома позивача. Відмова від підписання протоколу, отримання його примірника, роз`яснення прав та повідомлення про розгляд справи є пов`язаними, але не тотожними обставинами.

Надана відповідачем копія документа, з огляду на розташування підписів та відсутність у ній достатніх відомостей і обов`язкових реквізитів для ідентифікації осіб, на яких відповідач посилається як на свідків відмови, не дозволяє беззаперечно встановити, які саме обставини засвідчено кожним підписом, а відтак не доводить належним чином факт фіксації відмови особи. Водночас суд не встановлює підроблення документа чи належності підписів певним особам, оскільки для цього немає достатніх доказів.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2020 року у справі №286/4145/15-а наголосив на істотному значенні належного повідомлення для реалізації права особи надати пояснення, докази та скористатися правничою допомогою та зазначив, що факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною, як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

Саме неприбуття позивача не підтверджує його обізнаності про розгляд справи та не усуває необхідності перевірити повідомлення.

Разом із тим основною підставою висновку суду є недоведеність конкретного правопорушення. Навіть підтвердження належного повідомлення не усувало б установленої недостатності доказів його вчинення.

Разом із цим, у наданих матеріалах немає достатнього підтвердження вручення позивачу копії постанови №1115 або її надсилання у встановленому порядку. Ця обставина має значення для реалізації права на оскарження та виконання постанови.

Проте суд не погоджується з безумовним ототожненням відсутності доказів вручення з ненабранням постановою законної сили. Набрання законної сили, вручення копії та початок строку добровільної сплати штрафу регулюються окремими положеннями КУпАП і потребують самостійної оцінки. Зокрема, стаття 291 пов`язує набрання постановою законної сили із закінченням строку її оскарження, з установленими законом винятками.

Невручення постанови після її прийняття також не доводить саме собою, що позивача не повідомили про попередній розгляд справи. Ці доводи суд оцінює окремо.

Щодо посилання відповідача у відзиві на статтю 210-1 КУпАП суд зазначає, що оскаржувана постанова та протокол містять посилання на частину третю статті 210 КУпАП. Тому помилкове зазначення у відзиві статті 210-1 КУпАП саме собою не змінює кваліфікації, наведеної в постанові, та не є самостійною підставою для її скасування.

Водночас пояснення відповідача про технічну описку не усуває обов`язку довести всі ознаки правопорушення саме за тією нормою, яку застосовано в оскаржуваному рішенні.

Щодо примусового виконання постанови суд зазначає, що документи про арешт коштів підтверджують застосування відповідного заходу у виконавчому провадженні. Проте арешт коштів, відображення суми обмеження в банківському застосунку та фактичне списання коштів є різними обставинами. Надані документи не дозволяють визнати встановленим списання всієї суми 37 595,30 грн і її розподіл.

Суд також не робить висновку про протиправність виконавчих, оскільки самостійних вимог щодо скасування постанов державного виконавця або повернення стягнутих коштів у цій справі не заявлено.

Оцінка доводів сторін не дає підстав погодитися з усіма аргументами позивача. Зокрема, перебування на військовому обліку на дату постанови, бронювання, сплата попереднього штрафу самі собою не доводять протиправності оскаржуваної постанови. Водночас відповідач не підтвердив достатньою та узгодженою сукупністю доказів конкретні обставини порушення, за яке застосовано стягнення: момент виникнення обов`язку, початок і закінчення відповідного строку, період інкримінованої бездіяльності та її відмежування від обставин попереднього притягнення до відповідальності. Відомості про розшук і доставлення таких доказів не замінюють.

У пункті 39 постанови від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а Верховний Суд зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Постанова ІНФОРМАЦІЯ_13 №1115 від 15 квітня 2026 року підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

VIІ. Судові витрати

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 665,60 відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, який підлягає стягненню з відповідача за правилами статті 139 КАС України.

Разом із цим, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КУпАП).

Відповідно до частини 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Представником позивача зазначено, що докази понесення витрат на правничу допомогу та їх остаточний розрахунок будуть надані суду у порядку та строки, визначені частиною 7 статті 139 КАС України.

Частиною 7 статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки станом на день ухвалення рішення суду позивачем не надано доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, їх обсягу, вартості та детального розрахунку, питання про розподіл витрат на правничу допомогу на даній стадії судом не вирішується.

У разі подання позивачем або його представником відповідних доказів у п`ятиденний строк після ухвалення рішення суду, це питання підлягає розгляду в порядку, передбаченому статтею 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 9, 210, 245, 251, 252, 268, 280, 283, 285, 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 , поданий представником - адвокатом Маслаковим Сергієм Віталійовичем, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1115 від 15 квітня 2026 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуюча суддя Н.В. Сердюк