Постанова № 141376970 у справі № 399/955/25 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2026 року м. Кропивницький

справа № 399/955/25

провадження № 22-ц/4809/718/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Охріменка Валерія Броніславовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року у складі судді Лях М. М. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 у розмірі 31 955 грн, судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач уклав договір про споживчий кредит № 101072817 від 30.05.2021 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення йому були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7 000 грн.

14.09.2021 згідно умов договору факторингу № 08Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».

Сума боргу відповідача за договором про споживчий кредит № 101072817 від 30.05.2021 перед новим кредитором становить 31 955 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 000 грн; заборгованість за відсотками - 23 625 грн; заборгованість за комісійними винагородами - 1 330 грн; заборгованість за пенею - 0 грн.

Оскільки ТОВ «Діджи Фінанс» наділено правом вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 101072817 від 30.05.2021 і останній свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, заборгованість не сплачує, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року позов ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 в розмірі 31 955 грн, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що факт укладення відповідачем електронного кредитного договору № 101072817 від 30.05.2021, отримання ним кредитних коштів у розмірі 7 000 грн та невиконання зобов`язань щодо їх повернення підтверджені матеріалами справи.

Суд першої інстанції визнав правомірним укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора, а також перехід права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи фінанс» за договором факторингу.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо ненарахування процентів на спірний період не підлягають застосуванню, оскільки проценти за кредитом у розмірі 23 625 грн були нараховані у період з 30.05.2021 по 13.08.2021, тоді як документально підтверджено, що відповідач був призваний на військову службу лише 24.02.2022.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Охріменко В. Б., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користьТОВ «Діджи Фінанс» 7 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Стягнення 23 625 грн процентів та 1 330 грн комісії є неправомірним. Зокрема, умова договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною, оскільки договором не визначено конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які вона сплачується.

Також ТОВ «Мілоан» без належного погодження здійснювало пролонгацію кредиту та нарахування процентів, а позивач не надав належного і детального розрахунку заборгованості, який би підтверджував правомірність таких нарахувань.

ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією 24.02.2022, а тому на нього поширюються передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги щодо ненарахування процентів, штрафних санкцій та пені.

Суд першої інстанції не розглянув належним чином клопотання про застосування позовної давності, хоча позивач набув право вимоги ще 14.09.2021, а з позовом звернувся лише 26.09.2025.

Крім того, ТОВ «Діджи Фінанс» не надало належних доказів фактичної сплати та реальності витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Від ТОВ «Діджи Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу адвоката Охріменка В. Б., який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року без змін.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 31 955 грн, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 30.05.2021 ОСОБА_1 заповнив анкету-заяву на кредит № 101072817, вказавши свої персональні дані, відповідно до анкети - заявки встановлено суму кредиту в розмірі 7 000 грн, строком на 15 днів, загальною сумую до повернення 10 955 грн, комісією за надання кредиту 1 330 гривень.

Згідно витягу з додатку до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 станом на 19.08.2025 ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 в розмірі 31 955 грн, з яких: сума заборгованості за тілом - 7 000 грн; сума заборгованості за відсотками - 23 625 грн; сума заборгованості за комісією - 1 330 грн.

Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 ОСОБА_1 в період з 30.05.2025 по 13.08.2021 нарахував відсотки в розмірі 23 625 грн.

30.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101072817, відповідно до умов якого, позичальнику надався кредит в розмірі 7 000 грн, строком на 15 днів, комісією за надання кредиту 1 330 грн, проценти за користування кредитом 2,5%, стандартною процентною ставкою за користування кредитом 5%, графіком платежів, паспортом споживчого кредиту. Договір укладений в письмовій електронній формі, шляхом підписання його електронним підписом.

14.09.2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладеного договір факторингу № 08Т, відповідно до якого, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до відповідача. Згідно договору відступлення сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 31 955грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7 000 грн; заборгованість за відсотками становить 23 625 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 330 грн.

Згідно платіжного доручення № 28154542 від 30.05.2021 ТОВ «Мілоан» перерахував на картковий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 кошти в розмірі 7 000 грн, згідно кредитного договору № 101072817.

Згідно листа-вимоги від 25.07.2025 ОСОБА_1 був повідомлений про зміну кредитора та просить сплатити суму заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.

Згідно довідки № 1099 від 01.10.2025 виданої МОУ в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією в військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно довідки № 67 від 28.10.2025 року виданої МОУ ОСОБА_1 1990 року народження дійсно був призваний на військову службу до ЗСУ по мобілізації 24.02.2022 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за відсотками та комісійними винагородами, а також в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.

Щодо стягнення процентів та комісії

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно Анкети-заяви на кредит № 101072817, яка створена 30 травня 2021 року на сайті miloan.ua, позичальнику ОСОБА_1 погоджено суму кредитування в розмірі 7 000 грн на строк 15 днів, комісію за надання кредиту в розмірі 1 330 грн за ставкою 19 % від суми кредиту за договором та проценти за користування кредитом в розмірі 2 625 грн за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а. с. 9).

Також позивачем надано копію Договору про споживчий кредит № 101072817 від 30.05.2021, в якому сторонами зазначено ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 (а. с. 14-17).

Згідно умов вказаного договору: сума кредиту 7 000 грн (п.1.2), кредит надається строком на 15 днів з 30.05.2021 (п. 1.3); термін (дата) повернення 14.06.2021 (п.1.4); орієнтовна загальна вартість кредиту для позивальника становить 10 955 грн (п.1.5); комісія за надання кредиту 1 330 грн, яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1). Проценти за користування кредитом: 2 625 грн, які нараховуються за ставкою 2,5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.2.1 вказаного Договору передбачено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору.

Згідно п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 Договору.

Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено порядок нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору;

2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Згідно пунктом 6.1 договору його укладено в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.

За змістом пункту 6.3 Договору приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного Договору, Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що цей договір складається з правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору, та діє до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На підтвердження перерахування коштів позивачем надано платіжне доручення 28154542 від 30.05.2021, згідно якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 7 000 грн, призначення платежу: кошти згідно договору 101072817 (а. с. 30 на звороті).

14 вересня 2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» було укладено Догові факторингу № 08Т, за яким ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а. с. 20-26).

Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 101072817 від 30.05.2021 в розмірі 31 955 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 7 000 грн, заборгованість за відсотками 23 625 грн; заборгованість за комісією 1 330 грн (а. с. 11).

З аналізу наданих сторонами доказів слідує, що між відповідачем та ТОВ «Мілоан» склалися кредитні правовідносини на підставі укладеного між ними договору в електронній формі.

ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за договором та здійснило переказ відповідачу кредитних коштів у розмірі 7 000 грн. Доказів повернення відповідачем отриманих коштів та сплати передбачених договором платежів матеріали справи не містять.

Наданими позивачем доказами підтверджується, що ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом та договором порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 101072817 від 30 травня 2021 року. Відповідач, уклавши договір в електронній формі та отримавши кредитні кошти, прийняв його умови, однак належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором процентів і комісії не виконав.

З відомостей про нарахування та погашення за кредитним договором № 101072817 слідує, що після спливу первісного строку кредитування відповідач продовжував користуватися кредитними коштами, у зв`язку з чим відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору строк кредитування продовжувався на стандартних (базових) умовах (а. с. 12).

У зв`язку з цим кредитодавцем здійснювалося подальше нарахування процентів за користування кредитом відповідно до умов договору.

Станом на дату відступлення права вимоги загальний розмір заборгованості відповідача за договором становив 31 955 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 23 625 грн - заборгованість за процентами та 1 330 грн - заборгованість за комісією.

Водночас відповідачем належних та допустимих доказів на спростування розміру визначеної заборгованості, правильності здійснених нарахувань, а також доказів погашення кредитної заборгованості матеріалам справи не надано.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості за процентами та комісією.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на безпідставність нарахування 23 625 грн процентів є необґрунтованими, оскільки договором прямо передбачено порядок нарахування процентів, у тому числі у разі продовження строку кредитування на стандартних умовах.

Судом встановлено, що після закінчення первісного строку кредитування відповідач продовжував користуватися кредитними коштами, у зв`язку з чим відповідно до пункту 2.3.1.2 договору здійснювалося нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою.

При цьому, розрахунок заборгованості узгоджується з умовами договору, а доказів погашення процентів або неправильності їх нарахування відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що пролонгація кредиту відбулася без належного погодження відповідача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки пунктом 2.3.1.2 договору сторони безпосередньо погодили можливість продовження строку кредитування шляхом подальшого користування кредитними коштами після закінчення встановленого строку.

Таким чином, продовження строку кредитування було передбачено умовами укладеного сторонами договору.

Посилання в апеляційній скарзі на ненадання належного та детального розрахунку заборгованості спростовуються наявними у матеріалах справи відомостями про нарахування та погашення за кредитним договором, а також витягом із договору факторингу, у якому визначено склад та розмір переданої заборгованості - 7 000 грн тіла кредиту, 23 625 грн процентів та 1 330 грн комісії.

При цьому, сторона відповідача конкретних помилок у розрахунку не зазначила та власного розрахунку на спростування заявленої заборгованості не надала.

Доводи апеляційної скарги щодо поширення на відповідача статусу військовослужбовця та передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільг також не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, оскільки згідно з наданої відповідачем копією довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.10.2025 № 67 останній був призваний на військову службу за мобілізацією 24 лютого 2022 року (а. с. 88), тоді як згідно з відомостями про щоденні нарахування, проценти за кредитним договором у розмірі 23 625 грн нараховані за період з 30 травня 2021 року по 13 серпня 2021 року, тобто до початку проходження ним військової служби, як наслідок, передбачене законом звільнення від сплати процентів за користування кредитом не поширюється на спірні нарахування, оскільки вони виникли до набуття відповідачем відповідного статусу.

Доводи апеляційної скарги про несправедливість та неспівмірність нарахованих процентів також не дають підстав для зміни рішення суду першої інстанції, адже умовами укладеного сторонами кредитного договору чітко визначено розмір процентної ставки та порядок її нарахування, а відповідач, укладаючи договір, погодився з такими умовами та отримав кредитні кошти.

При цьому відповідно до висновку, викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови договору суд не може без заявленої споживачем вимоги про визнання такої умови недійсною самостійно визнавати її недійсною, змінювати умови договору та на цій підставі зменшувати розмір процентів. Водночас суд може тлумачити нечіткі або двозначні умови договору на користь споживача.

У даній справі умови щодо розміру процентів та порядку їх нарахування є визначеними та зрозумілими, а доказів їх нікчемності чи недійсності відповідачем не надано, а заявлена до стягнення сума процентів у розмірі 23 625 грн відповідає умовам договору та періоду фактичного користування кредитними коштами.

Посилання відповідача на незаконність нарахування комісії за надання кредиту суд також відхиляє, з огляду на таке.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження№61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку)

Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 465/3424/10-ц (провадження № 61-3038св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» за наслідками розгляду справи просив сягнути з відповідача на свою користь 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 1-7).

На підтвердження понесених позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано: Договір № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025 (а. с. 27-30); Додаткову угоду № 101072817 від 29.07.2025 до договору № 42649746 від 05.05.2025 (а. с. 30); Детальний опис робіт (наданих послуг) від 29 липня 2025 року (а. с. 13); Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 29 липня 2025 року (а. с. 9 на звороті).

У поданому представником відповідача до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити ТОВ «Діджи Фінанс» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 60-62).

Наведені документи підтверджують наявність договірних відносин між позивачем та адвокатом, обсяг наданої правничої допомоги, зміст виконаних робіт та їх вартість.

Водночас, визначаючи розмір витрат, який підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції обґрунтовано врахував вимоги щодо їх співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, необхідним для їх виконання, та ціною позову.

Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 5 000 грн, однак суд першої інстанції, оцінивши характер спору, його складність та обсяг наданої правничої допомоги, визначив до стягнення 3 000 грн, тобто зменшив заявлену суму на 2 000 грн.

При цьому відповідачем не наведено конкретних обставин та не надано доказів, які б свідчили про те, що навіть визначений судом розмір витрат у 3 000 грн є неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи чи ціною позову.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, належним чином дотримався принципів обґрунтованості, розумності та співмірності судових витрат, як наслідок, дійшов обгрнутованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не подано доказів сплати представнику позивача винагороди, яка заявлена ним як витрати на професійну правничу допомогу, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині, яка оскаржується, без змін.

Крім того, враховуючи, що ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2026 року дію оскаржуваного рішення зупинено, дію рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року необхідно поновити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та судових витрат у вигляді судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених позивачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано Акт № 1333932288042 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 09 лютого 2026 року (а. с. 154), Детальний опис робіт (наданих послуг) від 09 лютого 2026 року (а. с. 155), Додаткову угоду № 1333932288042 до Договору № 42649746-АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року (а. с. 156), Договір № 42649746-АБ про надання правової допомоги від 05.01.2026 (а. с. 157-160).

Крім того, надано докази направлення позивачу копії відзиву на апеляційну скаргу з доданими документами (а. с. 161).

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, та значенням справи для сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Разом із тим відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, не навів конкретних заперечень щодо їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи чи часом, необхідним для її виконання, та не надав доказів на підтвердження надмірності заявленої суми.

Оскільки апеляційну скаргу адвоката Охріменка В. Б., який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо співмірності заявлених витрат та клопотання про їх зменшення, а також підтвердження їх розміру належними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000 грн.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Охріменка Валерія Броніславовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року в частині, яка оскаржується, без змін.

Поновити дію рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) 4 000 (чотири тисячі ) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник