Постанова № 141377127 у справі № 550/495/25 від 09.11.2026

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 550/495/25 Номер провадження 22-ц/814/2558/26 Головуючий у 1-й інстанції Ситник О. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя : Триголов В.М.,

судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 05 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позовна заява мотивована тим, що 18.09.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3165710, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в сумі 15000 грн шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 ,яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» 28.11.2023 року укладено договір факторингу № 01.02-77/23 у відповідності до умов якого ТОВ«ЛІНЕУРА Україна » передає ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » права вимоги до боржників. Позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 49068 грн. 23 коп., яка складається з 13989 грн. 91 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 35078 грн. 32 коп. заборгованості за відсотками. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит в строки, передбачені кредитним договором. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості ні на рахунки ТОВ «СВЕА ФІНАНС» , ні на рахунки попереднього кредитора. В зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання за кредитним договором позивач вимушений звернутись до суду та просив стягнути з ОСОБА_1 49068 грн 23 коп. заборгованості за кредитним договором та судовий збір.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 05 березня 2026 року Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю" СВЕА ФІНАНС" заборгованість за Договором № 3165710 від 18.09.2022 року у загальному розмірі 49068 ( сорок дев`ять тисяч шістдесят вісім) гривень 23 коп. та понесені витрати на оплату судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) грн.40 коп.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази які містяться в матеріалах справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що в матеріалах справи відсутній обгрунтований розрахунок заборгованості . Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості не є належним доказом по справі що підтверджує наявність заборгованості відповідача у заявленому розмірі , оскільки є внутрішнім документом Товариства та залежить виключно від волевиявлення позивача а отже не є належним доказом існування боргу за відсотками саме у сумі яку просить стягнути позивач.

Зважаючи на вказане , скаржник просить змінити рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 05 березня 2026 року, шляхом зменшення суми нарахованих відсотків.

У справі встановлено, що 18.09.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3165710, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в сумі 15000 грн шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту.

Між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» 28.11.2023 року укладено договір факторингу № 01.02-77/23 у відповідності до умов якого ТОВ«ЛІНЕУРА Україна » передає ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА Україна » права вимоги до боржників. Позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 49068 грн. 23 коп., яка складається з 13989 грн. 91 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 35078 грн. 32 коп. заборгованості за відсотками.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників - до договору факторингу № 01.02-77/23 укладеного 28.11.2023 року ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 49068 грн. 23 коп.

З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 не сплачував кредитну заборгованість за кредитним договором №3165710 від 18.09.2022 року. Станом на 21.04.2025 року відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором №3165710 перед ТОВ "СВЕА ФІНАНС" в розмірі 49068 грн. 23 коп., яка складається з 13989 грн. 91 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 35078 грн. 32 коп. заборгованості за відсотками.

Згідно ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3165710 від 18.09.2022 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Договір, додатки до нього підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором К386 18.09.2022 12:53:15.

Також, перед підписанням кредитного договору ОСОБА_1 ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту, де містяться основні умови кредитування.

Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту 15 000 грн (п. 1.2. договору), строк кредиту 360 днів (п. 1.3. договору), процентну ставку (п. 1.4. договору).

Так, при укладенні договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач надав свої персональні дані, що ідентифікують його особу, а саме вказав РНОКПП та паспортні дані , адресу місця реєстрації, а також додаткові контактні дані номери мобільних телефонів, адресу електронної пошти.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3165710 від 18.09.2022 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Також, колегія суддів вважає безпідставними аргументи заявника про те, що розмір нарахованих відсотків у сумі 35078 грн. 32 коп. по відношенню до суми кредиту у 15 000 грн ( 13989 грн. 91 коп - залишок) є непропорційно великою сумою компенсації, не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За будь-яке користування кредитними коштами передбачено сплату відсотків, які встановлені в договорі та які відповідач при його підписанні добровільно погодився сплатити. Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити відсотки за користування ними у зазначеному розмірі, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст. 1054, 1056-1 ЦК України.

У даному випадку ТОВ «Лінеура Україна» нараховано визначені кредитним договором відсотки за користування кредитом протягом 360 календарних днів за період з 18.09.2022 по 13.09.2023, тобто у строки передбачені договором, що є звичайною платою за право користування наданими кредитними коштами на визначених законодавством умовах. За умовами кредитного договору процентна ставка є фіксованою та позикодавцем не змінювалась.

Доводи апеляційної скарги про те, що нараховані проценти є несправедливими, суперечать вимогам пункту 5 частини 3 статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності, є необґрунтованими, оскільки пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню без відповідної позовної вимоги споживача щодо оспорення умов договору про споживчий кредит. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором №3165710 від 18.09.2022, яка складається з: 13989 грн. 91 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 35078 грн. 32 коп. заборгованості за відсотками.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

ТОВ «Свеа Фінанс» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3165710 від 18.09.2022, а саме:

- договір факторингу №01.02-77/23 від 28.11.2023, укладений ТОВ «Росвен Інвест Україна» з первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна»;

- витяг з реєстру боржників №1 до договору факторингу №01.02-77/23 від 28.11.2023;

- платіжну інструкцію №9386 від 29.11.2023, якою підтверджується оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №01.02-77/23 від 28.11.2023.

Доказів направлення на адресу відповідача повідомлення про відступлення клієнтами прав вимоги заборгованості фактору та про порядок погашення заборгованості за кредитними договорами матеріали справи не містять.

Проте, згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Однак всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань, не погасив наявну заборгованість ні попередньому кредитору, ні новому, а тому, як правильно констатував суд першої інстанції, вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи вищевикладене, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов