Постанова № 141377495 у справі № 320/1005/26 від 10.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/1005/26 суддя першої інстанції: Вісьтак М.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 320/1005/26 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування довідки, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ВЛК) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина НОМЕР_1 ), у якій просив суд:

- визнати протиправними дії ВЛК щодо порушення процедури проходження медичного огляду та прийняття рішення від 13.11.2025 про придатність позивача до військової служби;

- скасувати довідку (висновок) ВЛК від 13.11.2025 про придатність позивача до військової служби;

- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання позивачу можливості подати рапорт про повторне направлення на ВЛК та оскарження висновку первинної ВЛК;

- зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 прийняти рапорт позивача про повторне направлення його на медичний огляд ВЛК.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник позивача - адвокат Даниленко Т.І. звернулася до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити командуванню військової частини НОМЕР_1 та безпосередньому командуванню солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста 2 штурмової роти 3 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , видавати накази щодо переміщення позивача з військової частини НОМЕР_1 для виконання бойових та інших завдань, пов`язаних зі службою, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви зазначено, що позивач тривалий час має наркотичну залежність, з 11.03.2005 перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом та потребує щоденної підтримувальної терапії метадоном, яку після мобілізації йому не надавали, що, на думку заявника, спричинило погіршення його психічного і фізичного стану.

Позивач також посилався на те, що 27.12.2025 звернувся до командира з рапортом про направлення до лікаря-психіатра та на повторний огляд ВЛК, однак рапорт залишено без реагування, а направлення його для виконання бойових завдань створює загрозу його життю, безпеці інших військовослужбовців і може унеможливити повторний медичний огляд.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наведені у заяві обставини підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, а питання повноти медичного огляду, необхідності участі лікаря-психіатра та законності висновку про придатність до служби становлять предмет основного спору.

Суд також зазначив, що заявлений захід спрямований на повне обмеження повноважень військового командування щодо переміщення військовослужбовця та виконання ним службових обов`язків, а позивач не довів наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень і дій чи реальної загрози невиконання майбутнього судового рішення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що заявою про забезпечення позову позивач не просив вирішити питання повноти медичного огляду чи законності висновку ВЛК, а лише прагнув запобігти негативним наслідкам, які можуть настати до вирішення спору по суті.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував співвідношення негативних наслідків вжиття та невжиття заходів забезпечення позову, проігнорував рапорт позивача від 27.12.2025 та медичні документи про його багаторічну наркотичну залежність і розлади психічного стану.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що всупереч поданому позову його залучено до виконання бойових завдань у районі населеного пункту Гуляйполе, а тому без вжиття заходів забезпечення позову існує ризик непоправної шкоди, аж до загибелі.

Апелянт також посилається на Рекомендацію № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах та на постанову Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 440/9568/22.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 апеляційну скаргу позивача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді радіотелефоніста 2 штурмової роти 3 штурмового батальйону у військовому званні «солдат».

Довідкою (висновком) ВЛК від 13.11.2025 позивача визнано придатним до військової служби.

27.12.2025 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом, у якому повідомив про перебування під наркологічним наглядом, припинення замісної терапії та наявність у нього симптомів психічного розладу, і просив направити його до лікаря-психіатра та на повторний огляд ВЛК.

До заяви про забезпечення позову долучено, зокрема, довідку КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» від 30.04.2025 № 512848, згідно з якою позивач потребує щоденної підтримувальної терапії метадоном.

Предметом спору у справі є правомірність дій ВЛК під час медичного огляду позивача та її висновку від 13.11.2025, а також правомірність дій командування військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача про направлення на повторний огляд ВЛК.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якою ухвалу оскаржено в повному обсязі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною четвертою статті 150 КАС України визначено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а також зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пункт 3 частини першої статті 151 КАС України, який передбачав забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії, виключено Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

За приписами частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Аналіз наведених норм свідчить, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має перевірити наявність підстав, визначених пунктами 1 і 2 частини другої статті 150 КАС України.

Водночас наявність однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України, є необхідною, але не достатньою умовою забезпечення позову, оскільки обраний захід має бути передбачений частиною першою статті 151 КАС України, бути співмірним із заявленими вимогами та не підпадати під заборони, встановлені частиною третьою цієї статті.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21 виснувала, що забезпечення позову є наданням позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили.

Оскільки заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, вони повинні застосовуватися з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з ними.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника, наявність зв`язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками процесу.

Крім того, Верховний Суд наголосив, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про їх очевидну протиправність чи про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Наведені підходи узгоджуються з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, на яку посилається апелянт і яку врахував Верховний Суд у зазначеній постанові.

Відповідно до цієї Рекомендації тимчасовий захід може бути застосований, зокрема, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. При цьому рішення про вжиття тимчасового заходу не повинно мати визначального впливу на рішення у справі по суті.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що заявлений позивачем захід полягає в забороні командуванню військової частини НОМЕР_1 залучати позивача до виконання бойових та інших службових завдань до набрання законної сили рішенням суду.

В апеляційній скарзі захід забезпечення позову сформульовано інакше, ніж у заяві, розглянутій судом першої інстанції. Однак за своїм змістом обидва формулювання спрямовані на тимчасове усунення позивача від виконання бойових (службових) завдань, тому наведена нижче оцінка стосується кожного з них.

Позовні вимоги у цій справі стосуються висновку ВЛК від 13.11.2025 та дій командування щодо рапорту позивача про повторне направлення на ВЛК.

Навіть у разі повного задоволення позову судове рішення полягатиме у визнанні протиправними дій відповідачів, скасуванні висновку ВЛК та зобов`язанні командування прийняти рапорт позивача. Таке рішення саме по собі не звільняє позивача від виконання обов`язків військової служби і не встановлює заборони залучати його до виконання бойових завдань.

Отже, заявлений захід виходить за межі позовних вимог і надає позивачу тимчасовий захист у більшому обсязі, ніж той, який він міг би отримати за наслідками розгляду справи по суті, що свідчить про не відповідність такого заходу критеріям адекватності та співмірності, визначеним частиною другою статті 151 КАС України.

Колегія суддів також враховує, що висновок ВЛК є медичним документом, який визначає ступінь придатності особи до військової служби, і сам собою не є розпорядчим актом про залучення військовослужбовця до виконання конкретних завдань.

Залучення військовослужбовця до виконання бойових (службових) завдань здійснюється на підставі наказів і бойових розпоряджень командирів, які є самостійними актами управління і не є предметом оскарження в цій справі.

Так само не є предметом оскарження рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації, з яким пов`язується набуття ним статусу військовослужбовця.

За таких обставин, крім невідповідності заявленого заходу межам позовних вимог, заборона командуванню залучати позивача до виконання бойових завдань фактично означає встановлення заборони вчиняти дії, що випливають з рішень суб`єктів владних повноважень, які не оскаржуються в цій справі, що прямо не допускається пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, військовослужбовці зобов`язані, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів.

Згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Отже, визначення військовослужбовцю конкретних завдань, порядку та місця їх виконання належить до управлінських повноважень командування, реалізація яких в умовах воєнного стану безпосередньо пов`язана з обороною держави.

Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України належить до найважливіших функцій держави та є справою всього Українського народу, а згідно з частиною першою статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.

За таких умов заборона командуванню залучати військовослужбовця до виконання бойових завдань зачіпає не лише інтереси відповідачів, а й права та інтереси осіб, які не є учасниками справи, зокрема інших військовослужбовців підрозділу, на яких покладатиметься виконання відповідних завдань, а також публічний інтерес у забезпеченні боєздатності військової частини.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності колегія суддів зазначає, що висновок про придатність особи до військової служби ґрунтується на результатах медичного огляду, проведеного ВЛК, а перевірка його законності з урахуванням медичних документів позивача, повноти обстеження та участі в ньому лікаря-психіатра потребує дослідження доказів і надання їм оцінки під час розгляду справи по суті.

Довідка про потребу позивача в підтримувальній терапії та рапорт від 27.12.2025, у якому позивач описує власні симптоми, на цій стадії не свідчать про очевидну протиправність висновку ВЛК чи дій командування, яка могла б бути встановлена без вирішення спору по суті.

З огляду на це суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що питання повноти медичного огляду та законності висновку ВЛК становлять предмет основного спору.

Такий висновок не означає, що суд приписав позивачу вимогу вирішити ці питання в межах заяви про забезпечення позову. Він відображає лише те, що встановлення очевидної протиправності висновку ВЛК неможливе без вирішення цих питань, що свідчить про безпідставність доводів апелянта.

Не заслуговують уваги і твердження позивача про ігнорування судом рапорту позивача від 27.12.2025, оскільки зміст цього рапорту наведено в оскаржуваній ухвалі та враховано судом під час оцінки доводів заяви.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про тотожність вимог заяви про забезпечення позову та позовних вимог, не відповідає змісту оскаржуваної ухвали, яка такого висновку не містить.

З приводу підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, колегія суддів зазначає, що виконання позивачем обов`язків військової служби до вирішення спору не перешкоджає виконанню можливого рішення суду про скасування висновку ВЛК та зобов`язання командування прийняти рапорт позивача, а також не унеможливлює проведення повторного медичного огляду.

Доказів протилежного, зокрема об`єктивної неможливості направлення позивача на ВЛК у разі зміни місця служби, до заяви про забезпечення позову не додано.

Колегія суддів не применшує значення доводів апелянта про ризики для життя і здоров`я позивача, які відповідно до частини першої статті 3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю.

Водночас ризики, пов`язані з виконанням бойових завдань, є невід`ємними від проходження військової служби в умовах воєнного стану та зумовлені статусом позивача як військовослужбовця, який у цій справі не оспорюється.

Захід забезпечення позову не може використовуватися для тимчасової зміни правового статусу особи або фактичного звільнення її від виконання обов`язків військової служби поза межами процедур, визначених законом.

Посилання апелянта на залучення до виконання бойових завдань у районі населеного пункту Гуляйполе доказами не підтверджені. Утім, навіть за умови їх підтвердження ці обставини не змінюють наведеної оцінки, оскільки не усувають невідповідності заявленого заходу предмету позову та вимогам пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

Колегія суддів також зауважує, що обов`язок командування вчинити певні дії, зокрема направити позивача на огляд ВЛК чи до лікаря-психіатра, не може бути встановлений як захід забезпечення позову з огляду на виключення пункту 3 частини першої статті 151 КАС України. Питання про обов`язок командування прийняти рапорт позивача є предметом позовних вимог і підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті.

Згадування позивачем постанови Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 440/9568/22 наведених висновків не спростовують, оскільки, як зазначає сам апелянт, у ній наголошено на необхідності враховувати специфіку спірних правовідносин та їх законодавче врегулювання, що колегія суддів і зробила під час перегляду справи.

Відмова у вжитті заходів забезпечення позову не позбавляє позивача права звернутися до суду із заявою про забезпечення позову в інший спосіб, який відповідатиме вимогам статей 150, 151 КАС України, та не звільняє суд першої інстанції від обов`язку розглянути справу в розумний строк з урахуванням характеру спірних правовідносин.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 320/1005/26 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування довідки, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 320/1005/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова