Постанова № 141378182 у справі № 240/15090/24 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15090/24

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №240/15090/24.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2024/000154/2 від 11.06.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2024/001525 від 11.06.2024.

На адресу суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 11.08.2026 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу задовольнив частково. Стягнув на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці Державної митної служби України. У задоволенні решти вимог - відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивач чи його представник із письмовою заявою про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвокатом у розмірі 20 000,00 грн. в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, не зверталися. У тексті позовної заяви позивачем вказується: «Щодо орієнтовної суми судових витрат позивач зазначає, що орієнтовна сума становить 20 000,00 гривень (витрати на професійну правничу допомогу), без урахування судових витрат на подання даної позовної заяви». Вважає, що таке формулювання не є заявою про подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.

Також зауважує, що 19.10.2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява щодо розміру витрат, які сторона має сплатити у зв`язку із розглядом справи, в якій зазначається, що «внаслідок розгляду даної справи будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу (оплата послуг адвоката) у загальному розмірі 20 000,00 грн. Докази понесення вищезазначених витрат будуть подані у встановлений законом строк».

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження понесення судових витрат надано: ордер про надання правничої допомоги від 21.06.2024 серії АМ №112552, договір про надання правової допомоги від 21.06.2024, додаток І до договору про надання правової допомоги від 21.06.2024, акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 21.06.2024 на суму 20 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою та п`ятою статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №280/4115/20 та від 21 березня 2025 року у справі №520/1405/22.

Колегія суддів також враховує висновки, висловлені у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №520/928/19 про те, що адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю.

Водночас наведене правове регулювання та сформульовані Верховним Судом висновки щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу не означають, що такі витрати підлягають відшкодуванню автоматично лише з огляду на їх належність до судових витрат. Вирішення питання про їх розподіл передбачає дотримання встановлених процесуальним законом умов, зокрема щодо своєчасного заявлення відповідної вимоги та підтвердження розміру понесених витрат у визначеному законом порядку.

Саме по собі право сторони на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу не звільняє її від обов`язку дотримання процесуальних вимог, установлених для їх відшкодування, а суд - від необхідності перевірки дотримання таких вимог під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у пункті 53 постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21 сформулював такі загальні підходи до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до стадії ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне, з цим, - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) і пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції об`єднаної палати Верховний Суд вказав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити як склад таких витрат, так і факт їх понесення. Так само - у значенні абзацу третього частини сьомої статті 139 КАС України - залишається без розгляду і заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані), якщо вона подана після того, як суд касаційної інстанції вже розглянув касаційну скаргу.

Також в постанові від 26 липня 2023 року у справі №160/16902/20 Верховний Суд зазначив, що певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Також зауважує, що 19.10.2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява щодо розміру витрат, які сторона має сплатити у зв`язку із розглядом справи, в якій зазначається, що «внаслідок розгляду даної справи будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу (оплата послуг адвоката)

Водночас, під час подання заяви щодо розміру витрат, які сторона має сплатити у зв`язку із розглядом справи, внаслідок розгляду даної справи будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу (оплата послуг адвоката) у загальному розмірі 20 000,00 грн., заявник не повідомляв суд про неможливість подати докази на підтвердження їх розміру до ухвалення судового рішення та власне з невідомих причин їх не подав, хоча справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Тобто, позивач чи його представник із письмовою заявою про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвокатом у розмірі 20 000,00 грн. в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, не зверталися.

Наведені обставини свідчать про недотримання позивачем встановленого процесуальним законом порядку ініціювання питання про розподіл судових витрат. Як зазначено вище, передбачена частиною сьомою статті 139 та частиною третьою статті 143 КАС України можливість подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення обумовлена необхідністю заявлення відповідного наміру до завершення розгляду справи. Така заява є процесуальною передумовою для подальшого подання доказів і вирішення питання про розподіл витрат шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Отже, подання після завершення розгляду судом спірного питання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу разом із доказами на підтвердження їх розміру не може слугувати підставою для розподілу таких витрат, якщо особа до завершення розгляду справи не заявила відповідної вимоги та не повідомила про намір подати докази понесених витрат у строк, установлений законом.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною сьомою статті 139 КАС України та частиною третьою статті 143 КАС України передумов для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спірного питання. Заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Волинської митниці задовольнити повністю.

Додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.