Постанова № 141378487 у справі № 300/1395/26 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 300/1395/26 пров. № А/857/41794/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів: Димарчук О.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року (суддя Матуляк Я.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування пунктів наказу,

УСТАНОВИВ:

В березні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 № 12 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

- визнати незаконним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 № 12 про позбавлення позивача премії за лютий 2026 року;

- визнати незаконним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 № 12, яким вирішено не виплачувати позивачу додаткову винагороду за лютий 2026 року в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 15.03.2025 року підполковник ОСОБА_1 перебував на посаді начальника відділу штабу військової частини НОМЕР_1 . Спірним наказом позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за начебто невихід на службу без поважних причин в особливий період під час дії воєнного стану. Підставою для його прийняття став висновок службового розслідування, згідно із яким позивач після завершення стаціонарного лікування в КНП "Калуська центральна районна лікарня" 16.02.2026, безпідставно не з`явився на військову службу 17.02.2026 до місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , а прибув лише 18.02.2026 о 08:00 год.

Позивач вказаний висновок службового розслідування заперечує та наголошує, що насправді він був виписаний з лікарні 17.02.2026, що підтверджується належними документами, та прибув на військову службу 18.02.2026, а тому жодних вимог чинного законодавства не порушив. Вважає службове розслідування неповним, однобоким і таким, що було проведене без з`ясування усіх обставин.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 за № 12.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за наявними у матеріалах справи доказами, фактична виписка позивача з лікувального закладу та вибуття до місця дислокації військової частини відбулась саме 17.02.2026. Водночас, зважаючи на місцезнаходження лікувального закладу, де проходив лікування позивач, та місце розташування військової частини, суд констатував відсутність факту допущення позивачем порушення дисципліни.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що службовим розслідуванням було встановлено, що згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 1633 відділення Медичної реабілітації та фізичної терапії KHП "Калуська центральна районна лікарня", підполковник ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 12.02.2026 по 16.02.2026 та був виписаний 16.02.2026 до військової частини НОМЕР_1 . Ця інформація на запит військової частини НОМЕР_2 також підтверджена повідомленням військової частини НОМЕР_3 (Військовий госпіталь АДРЕСА_2 ), яка здійснювала контроль за проходженням лікування позивача у цивільному лікувальному закладі (вих. № 647 від 18.02.2026). Відтак, будучи виписаним після стаціонарного лікування 16.02.2026, на місце служби позивач прибув лише 18.02.2026, тобто був відсутній 17.02.2026 з невідомих причин. Отже, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є правомірним.

Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2026 задовольнив клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2026 розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Водночас залишено без задоволення клопотання скаржника про апеляційний розгляд справи в судовому засіданні.

Окрім апеляційної скарги, відповідач також подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначає, що суд першої інстанції неправомірно визначив дату виписки позивача зі стаціонару 17.02.2026, ототожнивши її із датою, яка проставлена на кутовому штампі КНП "Калуська центральна районна лікарня" у виписці за формою № 027/о. Вважає, що така дата є датою видачі відповідного медичного документа, але у жодному разі не може вважатися датою виписки позивача зі стаціонару.

На вказані пояснення відповів представник позивача, який доводи відповідача заперечив.

Просить врахувати, що військова частина НОМЕР_1 отримала письму інформацію про виписку ОСОБА_1 18.02.2026, причому на той час позивач вже перебував у розташуванні частини і доповів командуванню про своє прибуття відповідним рапортом.

Зауважує, що в описовій частині витягу з наказу від 19.02.2026 № 12 йдеться, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України (підроблення кутового штампу лікувального закладу та дати зазначеної у ньому). У подальшому позиція відповідача змінюється і він вже вказує на те, що виписка з лікувального закладу не містить ознак підробки, а кутовий штамп з датою 17.02.2026 свідчить не про виписку, а про дату видачі такої виписки. Водночас з аналізу виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1633 від 17.02.2026 вбачається, що дата 16.02.2026, яка зазначена на зворотній стороні документа, є лише датою формування такого документа і не свідчить про дату фактичної виписки. Оскільки ОСОБА_1 перебував у лікувальному закладі на стаціонарному лікуванні, то виписка йому вручена в останній день перебування там, про свідчить проставлена дата - 17.02.2026. Додатково про дату вибуття свідчить штамп ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги та на підставі встановлених обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.

Як установлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, підполковник ОСОБА_1 з 15.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно господарської діяльності) від 17.02.2026 № 80 "Про призначення службового розслідування" призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення начальником відділу цивільно військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 який не прибув до тимчасового розташування військової частини 17.02.2026 після лікування.

Службовим розслідуванням встановлено, що згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 1633 відділення Медичної реабілітації та фізичної терапії KHП "Калуська центральна районна лікарня", підполковник ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в KHП "Калуська центральна районна лікарня" з 12.02.2026 по 16.02.2026 та був виписаний 16.02.2026 до військової частини НОМЕР_1 .

Вказана інформація на запит військової частини НОМЕР_2 також підтверджена повідомленням військової частини НОМЕР_3 (Військовий госпіталь АДРЕСА_2 ), яка здійснювала контроль за проходженням лікування підполковника ОСОБА_1 у цивільному лікувальному закладі (вих. № 647 від 18.02.2026).

Про факт нез`явлення з лікувального закладу після виписки підполковника ОСОБА_1 17.02.2026 старшим оперативним черговим військової частини НОМЕР_2 подано доповідь (вих. № 243 від 17.02.2026) командувачу військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (через старшого оперативного чергового), а також оперативного чергового ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.02.2026 № 48 підполковник ОСОБА_1 , начальник відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні у KHП "Калуська центральна районна лікарня", вважається таким, що 17.02.2026 самовільно не прибув до місця несення служби військової частини НОМЕР_2 з невідомих причин.

18.02.2026 начальником відділу цивільно-військового співробітництва військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подано рапорт (вх. № 506 від 18.02.2026) із додатками у вигляді копій медичних документів, у якому зазначив, що він 18.02.2026 на 08:00 ранку прибув з лікувального закладу КНП "Калуська центральна районна лікарня", де перебував на стаціонарному лікуванні до 17.02.2026. Просив включити його в сили та засоби основного командного пункту військової частини НОМЕР_1 і визначити бойові (спеціальні) завдання. Також у своєму рапорті зазначив, що факт його перебування на лікуванні до 17.02.2026 підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1633, яка зареєстрована і видана на руки 17.02.2026, про що свідчить кутовий штамп реєстрації виписки, надпис про фактичне інформування завірений печаткою центральної районної лікарні Калуської міської ради Івано Франківської області, а також штампом про вибуття з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про факт повернення підполковника ОСОБА_1 18.02.2026 до військової частини НОМЕР_2 старшим оперативним черговим військової частини НОМЕР_2 подано доповідь (вих. № 246 від 18.02.2026) командувачу військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (через старшого оперативного чергового), та начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.02.2026 № 49 підполковник ОСОБА_1 , начальник відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 , який 17.02.2026 самовільно не прибув до місця несення служби з невідомих причин, вважається таким, що 18.02.2026 повернувся в розташування частини.

У матеріалах службового розслідування міститься відповідь командира військової частини НОМЕР_4 підполковника медичної служби ОСОБА_2 (№ 8468 від 18.02.2026) на запит військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2026 № 2659/2949, відповідно до якої він інформує, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП "Калуська центральна районна лікарня" з 12.02.2026 по 16.02.2026. Виписаний до військової частини 16.02.2026. Також до вказаної відповіді долучено скан-копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1633, у якій немає записів про реєстрацію і видачу саме 17.02.2026 (відсутній кутовий штамп реєстрації виписки, надпис про фактичне інформування).

Отже, за висновками службового розслідування, будучи виписаним після стаціонарного лікування з відділення Медичної реабілітації та фізичної терапії KHП "Калуська центральна районна лікарня" 16.02.2026, на місце служби до військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_1 прибув лише 18.02.2026, тобто 17.02.2026 він був відсутній на місці служби у військовій частині НОМЕР_2 з невідомих причин.

Відтак командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 19.02.2026 № 12 "Про результати службового розслідування".

Констатуюча частина вказаного наказу містить опис результатів службового розслідування та висновок про те, що підполковник ОСОБА_1 був відсутній на військовій службі без поважних причин з 17.02.2026 по 08:00 год 18.02.2026. Також зазначено, що: вина військовослужбовця виражається у формі прямого умислу; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення - особиста недисциплінованість військовослужбовця, свідоме порушення ним вимог законодавства; обставин, що пом`якшують чи обтяжують вину військовослужбовця не встановлено.

Згідно з розпорядчою частиною наказу від 19.02.2026 № 12:

"1. Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 лютого 2026 року № 80 (з адміністративно-господарської службового розслідування", вважати "Про призначення службового розслідування", вважати завершеним.

2. За порушення вимог статті 1 та абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, абзацу 2 статті 11, статей 112, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, керуючись статтями 45, 48, 56 Дисциплінарного у статуту Збройних Сил України, підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 , притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення - "догана".

3. На підставі абзацу 2 пункту 5 розділу XVI "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, за невихід на службу без поважних причин в особливий період під час дії воєнного стану - начальника відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 позбавити премії за лютий 2026 року повністю.

4. Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зі змінами), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 26 червня 2018 року за номером № 745/32197, за самовільне залишення місця служби не виплачувати додаткову винагороду начальнику відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 підполковнику ОСОБА_1 за лютий 2026 року в повному обсязі.

5. Начальнику групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_3 матеріали службового розслідування відносно начальника відділу цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, у зв?язку з набуттям в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

6. Контроль за виконанням вимог наказу покласти на начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 .

7. Наказ довести до особового складу в частині, що його стосується.".

Вважаючи протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 за № 12 в частині пунктів 2, 3, 4, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 199 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548 (далі - Статут).

Статтею 11 Статуту визначаються загальні обов`язки військовослужбовців. Так, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

В силу вимог частини третьої статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Відповідно до частини першої статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За правилами статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до статей 83-87 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.

Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є, зокрема, проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Таке службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Водночас результати службового розслідування фіксуються у акті службового розслідування, в якому і мають бути відображені усі зазначені вище складові, надана належна оцінка усім обставинам, встановленим під час проведення такого службового розслідування з урахуванням пояснень особи, відносно якої воно проведено, та, відповідно, має міститися висновок з урахуванням усіх обставин, встановлених під час проведення службового розслідування.

Так, згідно з актом службового розслідування від 19.02.2026 неправомірні дії підполковника ОСОБА_1 полягають у тому, що, будучи виписаним після стаціонарного лікування з відділення Медичної реабілітації та фізичної терапії KHП "Калуська центральна районна лікарня" 16.02.2026, він фактично прибув на військову службу (до місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 ) лише 18.02.2026. Отже, підполковник ОСОБА_1 був відсутній на військовій службі без поважних причин з 17.02.2026 по 08:00 год 18.02.2026, чим порушив вимоги статті 1 та абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту та абзацу 2 статті 11, статей 112, 16 Статуту.

Вказаний висновок службового розслідування ґрунтується на відповіді командира військової частини НОМЕР_4 від 18.02.2026 № 647 (на запит військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2026 № 2659/2949), згідно з якою військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП "Калуська центральна районна лікарня" з 12.02.2026 по 16.02.2026. Виписаний до військової частини 16.02.2026. До відповіді додано скан-копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1633, у якій, зокрема, відсутній кутовий штамп реєстрації виписки.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що зазначена відповідь не може замінювати собою виписку із медичної карти стаціонарного хворого, яка була надана позивачем та містилася в матеріалах службового розслідування.

Саме виписка з медичної карти є офіційним документом медичного характеру, що має юридичну силу.

Так, форма № 027/о затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012 (зі змінами) "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування" (далі - Наказ № 110).

Порядок заповнення форми первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого" визначається відповідною Інструкцією, яка є додатком до Наказу № 110.

Інструкцією передбачено, що форма № 027/о заповнюється лікарями заповнюється лікарями закладів охорони здоров`я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров`я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого.

Виписка повинна містити такі реквізити: назва закладу, повне найменування медичної установи згідно з установчими документами та поштова адреса; код ЄДРПОУ, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи, що підтверджує реєстрацію лікарні в державному реєстрі; дані пацієнта, повне прізвище, ім`я та по батькові, а також дата народження та точна адреса місця проживання; терміни лікування, чітко вказані дати госпіталізації та виписки, що визначають загальну тривалість перебування в стаціонарі. У верхньому лівому куті проставляється кутовий штамп закладу охорони здоров`я, у якому проставляється дата видачі форми № 027/о хворому.

Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 1633 відділення Медичної реабілітації та фізичної терапії KHП "Калуська центральна районна лікарня" (форма № 027/о), підполковник ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в KHП "Калуська центральна районна лікарня" з 12.02.2026 по 16.02.2026 та був виписаний 16.02.2026 до військової частини НОМЕР_1 . У пункті 5 виписки зазначено дату виписки - 16.02.2026. Датою заповнення виписки також є 16.02.2026.

Водночас, як правильно взяв до уваги суд першої інстанції, фактична виписка позивача з лікувального закладу відбулась 17.02.2026.

Вказана обставина підтверджується датою, що зазначена на кутовому штампі КНП "Калуська центральна районна лікарня", та належним чином засвідченим написом, який міститься у кінці форми (поруч із підписами лікарів) такого змісту: "Фактично виписаний та проінформований про виписку 17.02.2026".

Крім того, на виписці проставлено штамп про вибуття ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 саме 17.02.2026.

Колегія суддів враховує, що виписка із медичної картки стаціонарного хворого № 1633 та інші медичні документи (загалом на 19 арк.) були додані до рапорту позивача від 18.02.2026, поданого на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 по прибуттю позивача на службу після стаціонарного лікування.

Тобто виписка була у розпорядженні відповідача під час проведення службового розслідування, однак безпідставно не врахована з наданням переваги неперевіреній інформації.

В силу приписів пункту 8 розділу III Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані, зокрема:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.

Згідно з пунктом 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, мають, серед іншого, право отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;

Отже, маючи сумніви щодо достовірності наданих позивачем документів та наявної у них інформації, для досягнення мети службового розслідування особа, яка його проводила, не була позбавлена можливості витребувати необхідні додаткові документи (інформацію) для підтвердження або спростування відповідних сумнівів (розбіжностей), в тому числі безпосередньо з медичного закладу.

Колегія суддів також враховує, що під час розгляду справи, у тому числі на стадії апеляційного провадження, відповідач не надав суду жодних належних й допустимих доказів, які підтвердили висновок службового розслідування про дату фактичної виписки позивача зі стаціонару 16.02.2026. Водночас ключовий доказ позивача - виписку із медичної картки № 1633, відповідач не спростував, так само як і не довів, що цей доказ був одержаний з порушенням встановленого законом порядку, а тому в розумінні положень статті 74 КАС України є недопустимим.

Відтак, оскільки фактична виписка позивача відбулася 17.02.2026 і позивач вважається таким, що перебував на лікуванні до 17.02.2026, висновок службового розслідування про вчинення підполковником ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення через відсутність на військовій службі без поважних причин з 17.02.2026 по 08:00 год 18.02.2026 є безпідставним і таким, що не відповідає встановленим судом обставинам та доказам, що є у справі.

При цьому, зважаючи на місцезнаходження лікувального закладу (м. Калуш Івано-Франківської області), де проходив лікування позивач, та місце розташування військової частини ( АДРЕСА_1 ), прибуття позивачем на військову службу о 08:00 год 18.02.2026 не може розглядатися як порушення дисципліни.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Втім, колегія суддів зауважує, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просив визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 № 12.

Тобто предмет спору був чітко обмежений позивачем вимогами про визнання протиправними та скасування виключно пунктів 2-4 оскаржуваного наказу. Позивач не заявляв вимог щодо правомірності всього акту індивідуальної дії та не визначав інші пункти цього наказу як такі, що порушують його права чи охоронювані законом інтереси.

У свою чергу, рішенням суду першої інстанції вказаний наказ скасовано в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 30 листопада 2023 року у справі № 620/3482/20, від 15 жовтня 2026 року у справі № 520/620/23 тощо).

Отже, реалізація судом норм частини другої статті 9 у взаємозв`язку з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України можлива за умови, якщо спосіб захисту, обраний позивачем, є недостатнім для повного та ефективного відновлення його порушених прав. Суд може вийти за межі позовних вимог лише шляхом їхнього доповнення додатковим способом захисту, який є логічним завершенням спірних правовідносин і безпосередньо пов`язаний з предметом спору. За інших умов, суд не може самостійно вийти за межі позовних вимог, обравши іншу правову підставу та змінивши предмет позову, оскільки це є порушенням принципу диспозитивності.

Водночас, приймаючи оскаржуване рішення та скасовуючи спірний наказ відповідача, суд першої інстанції не навів належного мотивування та правових підстав для необхідності виходу за межі позовних вимог та не зазначив, яким чином інші пункти наказу, які не були предметом оскарження, порушують права позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно із ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що за результатами апеляційного розгляду оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити.

За правилами, визначеними ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України в разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень, який поніс судові витрати винятково у виді судового збору за подання апеляційної скарги, то сплачений ним судовий збір не може бути стягнутий за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі № 300/1395/26 змінити, виклавши абзац 2 його резолютивної частини у такій редакції:

"Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2026 № 12".

В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі № 300/1395/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль