Постанова № 141379563 у справі № 140/5720/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 140/5720/25 пров. № А/857/559/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Волинської митниці,

на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (суддя - Сорока Ю.Ю., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Луцьк, дата складання повного рішення - не зазначена),

в адміністративній справі №140/5720/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕФГРУП» до Волинської митниці,

про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,

встановив:

У травні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕФГРУП» звернулось в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці (далі - відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000799; 2) визнати протиправним та скасувати рішення про визначення коду товару №КТ-UA205000-0021-2025 від 21.03.2025; 3) стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про визначення коду товару №КТ-UA205000-0021-2025 від 21.03.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000799.

29 жовтня 2025 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, в якій просив винести додаткове рішення, яким стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕФГРУП" за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 4845 (чотири тисячі вісімсот сорок п`ять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисячі) гривень 00 копійок.

Відповідач подав суду першої інстанції клопотання, в якому просив відмовити в ухваленні додаткового рішення у справі або зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року заяву представника позивача про винесення додаткового рішення щодо судових витрат - задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕФГРУП" судовий збір у розмірі 4844 гривні 80 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок. У стягненні решти суми витрат відмовлено.

З цим додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що при ухваленні даного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми процесуального права та не надано належної оцінки доказам митниці, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджувався порядок, умови та строки подання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу. У винесеному судом рішенні не наведено ніяких мотивів, чому суд вважає доводи митного органу не обґрунтованими, чим порушено ч.3 ст.242 КАС України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №140/5720/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому висловив свої заперечення проти доводів відповідача. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №140/5720/25 - без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково, з врахуванням наступного.

Згідно ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних із розглядом справи, у відповідності до ч.3 ст.132 КАС України, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною п`ятою статті 143 КАС України встановлено, що у цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви "про це" до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зазначила, що підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Також в зазначеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила, що коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суд про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України

Крім того, у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22 Верховний Суд зазначив, що безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву, зокрема, одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом. Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи навіть з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

Також в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20, від 8 січня 2024 року у справі №580/3758/19 та від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

В постанові від 20 серпня 2024 року у справі №280/3862/20 Верховним Судом зазначено наступне: "Іншої заяви в порядку абзаців другого та третього частини 7 статті 139 КАС України позивачем чи його представниками до постановлення судового рішення надано не було. Не містить вимоги про відшкодування витрат на професійну допомогу і сама позовна заява. В свою чергу, доданий до позовної заяви орієнтовний попередній розрахунок понесених судових витрат не може вважатись заявою, поданою в розумінні ч.7 ст.139 КАС України.

Визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

Зазначені вище висновки Верховного Суду свідчать про те, що позивач зазначив лише загальні відомості щодо розміру судових витрат, що будуть понесені ним в ході розгляду справи; до ухвалення у справі рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Наведене вище дає підстави вважати, що позивач не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України давала суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підставі передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України."

Водночас Верховний Суд в постанові від 8 квітня 2026 року у справі №340/2762/25 встановивши, що представник позивача у заяві, поданій разом із позовною заявою, посилався загальною фразою на те, що з об`єктивних поважних причин сторона позивача не має можливості надати точний та детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки рішення у справі ще не прийнято і всі процесуальні дії не вчинені, вказав на те, що таке формулювання не містить конкретних поважних причин, які б унеможливлювали своєчасне подання наявних доказів до ухвалення рішення.

Також в зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що саме поведінка позивачки та її представника, яка виразилася у ненаданні доказів понесення судових витрат на правничу допомогу, що вже були наявні станом на час ухвалення судового рішення, а також незазначення поважних причин, які унеможливлювали своєчасне подання таких доказів до завершення судового розгляду, зумовила відмову у їх відшкодуванні з відповідача. Тому наступне надання відповідних доказів не може виправдовуватися процедурами, передбаченими частиною сьомою статті 139, частинами третьою-п`ятою статті 143 та статтею 252 КАС України, які застосовуються виключно за наявності підстав, чітко визначених законом.

У розглядуваній справі апеляційний суд встановив, що у позовній заяві позивач вказав, що очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.. Тобто, позивачем наведено лише попередній орієнтовний розмір можливих понесених судових витрат на правничу допомогу. Докази та розрахунок на підтвердження понесених судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн стороною позивача додано лише до заяви від 29.10.2025 про стягнення судових витрат після ухвалення рішення суду у справі.

Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що вказаний у позові орієнтовний попередній розмір очікуваних понесених судових витрат на правничу допомогу не може вважатись заявою, поданою в розумінні ч.7 ст.139 КАС України.

Як уже зазначалося вище, зазначення у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат з відповідача не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення на момент ухвалення рішення суду.

Відтак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до ухвалення судового рішення від 24.10.2025 по суті спору, позивач, ні у позовній заяві, ні шляхом подання окремого документу, не заявив клопотання про необхідність розподілу/стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Також з матеріалів справи видно, що усі подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, існували ще до ухвалення рішення у цій справі від 24.10.2025, про що свідчать дати таких документів, зокрема, договір від 27.05.2025 про надання правової допомоги та додаткова угода від 27.05.2025 до цього договору, акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 27.05.2025, квитанція про отримання коштів за надання правничої допомоги від 27.05.2025.

Відтак, враховуючи норми чинного процесуального законодавства та правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції у цій справі про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу (правову) допомогу.

З врахуванням того, що позивач зазначив лише загальні відомості щодо можливого розміру судових витрат на правничу допомогу, що будуть понесені ним в ході розгляду справи, до ухвалення у справі рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів, а також не повідомив про наявність поважних причин, які зумовили необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для залишення без розгляду заяви позивача від 29.10.2025 в частині стягнення витрат на правничу допомогу, відповідно до ч.7 ст.139 КАС України.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи, при зверненні з даним позовом немайнового характеру позивач сплатив судовий збір в сумі 4845,00 грн відповідно до платіжної інструкції №46 від 01.05.2025.

Згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у даній справі від 24 жовтня 2025 року, суд, задовольняючи адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕФГРУП" не вирішив питання щодо судових витрат пов`язаних із сплатою судового збору.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 4844,80 грн..

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача відносно питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу є суттєвими, які спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині, а тому з урахуванням наведеного вище її належить задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 308, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Волинської митниці - задоволити частково.

Додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року в адміністративній справі №140/5720/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕФГРУП» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови - скасувати частково, а саме, в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕФГРУП" витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок, - і в цій частині прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕФГРУП» в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без розгляду.

У решта частині додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року в адміністративній справі №140/5720/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська