Ухвала № 141380018 у справі № 160/16473/23 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 160/16473/23

адміністративне провадження № К/990/47880/26

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у справі №160/16473/23 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України А. Янчука №1042-К від 19 травня 2023 року «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України В. Штучного №1262-К від 16 червня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України»;

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови позивачу у розгляді його заяви від 28 квітня 2023 року про звільнення з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України за власним бажанням з 01 травня 2023 року та зобов`язати Апарат Верховної Ради України розглянути дану заяву позивача і звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України за власним бажанням з 01 травня 2023 року згідно поданої ним 28 квітня 2023 року заяви;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (145 робочих днів вимушеного прогулу за період часу 04 жовтня 2022 року по 24 квітня 2023 року зумовлені невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення на посаді) у сумі 222 106,65 грн;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України провести із ним кінцевий розрахунок при звільненні нарахувавши і виплативши йому компенсацію за усі дні невикористаної відпустки за період з 01 жовтня 2021 року по 01 травня 2023 року включно.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (143 робочих дні вимушеного прогулу за період часу 05 жовтня 2022 року по 23 квітня 2023 року) у сумі 219 043,11 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року скасовано в частині відмовлених позовних та прийнято у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України А. Янчука №1042-К від 19 травня 2023 року "Про оголошення догани ОСОБА_1 "

Визнано протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України В. Штучного №1262-К від 16 червня 2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України".

Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України за власним бажанням з 01 травня 2023 року та зобов`язати Апарат Верховної Ради України розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти наказ, яким звільнити ОСОБА_2 з посади першого заступника керівника Управління справами Апарату Верховної Ради України за власним бажанням згідно поданої від 28 квітня 2023 року заяви.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2026 року касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року скасовано, а справу №160/16473/23 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року залишено без змін.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статей 74, 76, 86 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про працю України викладених у постановах від 16 листопада 2023 року у справі №300/3110/20, від 8 лютого 2023 року у справі №160/19669/21, від 26 листопада 2020 року у справі №821/1685/16, від 6 квітня 2023 року у справі №320/7731/20, від 24 червня 2021 року у справі №815/2634/18 та від 10 листопада 2021 року у справі №540/4057/20.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки праву державного службовця на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, юридичному значенню поданих заяв про звільнення, поважності причин відсутності на службі, забороні застосування дисциплінарного стягнення під час тимчасової непрацездатності та співмірності дисциплінарного стягнення тяжкості проступку.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник фактично висловлює незгоду з оцінкою судом апеляційної інстанції встановлених обставин справи та наданих доказів, зокрема медичних документів, листування з кадровою службою, заяв про звільнення та матеріалів дисциплінарних проваджень.

При цьому скаржник не конкретизує належним чином, який саме правовий висновок, викладений у кожній із наведених постанов Верховного Суду, щодо застосування відповідної норми матеріального права у подібних правовідносинах не був врахований судом апеляційної інстанції, та який конкретний висновок оскаржуваної постанови суперечить такому правовому висновку.

Наведені скаржником постанови Верховного Суду стосуються окремих питань дисциплінарної відповідальності державних службовців, права на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, застосування законодавства про працю та звільнення державного службовця. Проте скаржник не розкриває в достатній мірі подібність правовідносин у зазначених справах із правовідносинами, що виникли у справі №160/16473/23, з урахуванням конкретних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

Посилання на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки праву на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, саме по собі не свідчить про застосування судом норми права без урахування відповідного висновку Верховного Суду. Скаржник не навів достатнього обґрунтування того, що правовий висновок у наведених ним постановах Верховного Суду стосується саме того правового питання, яке було вирішене судом апеляційної інстанції у цій справі, та що висновок суду апеляційної інстанції є несумісним із таким правовим висновком.

Так само доводи щодо застосування статті 38 КЗпП України та статті 86 Закону України «Про державну службу» зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про недотримання позивачем форми заяви, строку попередження про звільнення та відсутність підтверджених підстав для звільнення у визначений ним строк. Скаржник не обґрунтував належним чином, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах був не врахований судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не навів мотивованої правової відповіді на питання щодо права позивача на доступ до матеріалів дисциплінарних справ, значення медичних документів для оцінки поважності причин відсутності, правового значення повторних заяв про звільнення, оцінки переміщень позивача між країнами та співмірності застосованого дисциплінарного стягнення у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Таким чином, посилання на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України пов`язане з наявністю та обґрунтованістю однієї з підстав, визначених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Отже, застосування зазначеної процесуальної підстави передбачає не лише наведення тверджень про неповноту мотивування судового рішення, а й обґрунтування конкретного порушення процесуального закону, яке унеможливило встановлення істотних фактичних обставин справи, із зазначенням відповідних доказів та значення їх дослідження для правильного вирішення спору.

Натомість доводи касаційної скарги в цій частині переважно зводяться до тверджень про неналежну оцінку судами обставин справи та незгоду скаржника з висновками суду апеляційної інстанції.

Скаржник не обґрунтував у достатній мірі, які саме зібрані у справі докази залишилися недослідженими судом апеляційної інстанції, які істотні для правильного вирішення справи фактичні обставини не були встановлені внаслідок такого порушення та яким чином це унеможливило ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Крім того, зі змісту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року вбачається, що суд надав оцінку обставинам подання заяви про звільнення, дотриманню передбаченого законом строку попередження, доводам щодо поважності причин відсутності позивача на службі, медичним документам та законності застосованих дисциплінарних стягнень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності окремої або детальнішої відповіді на певні аргументи скаржника не свідчать самі по собі про наявність процесуального порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи у розумінні частини другої статті 353 КАС України.

За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у справі №160/16473/23 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя В. М. Соколов