Постанова № 141380084 у справі № 420/8150/26 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 420/8150/26

адміністративне провадження № К/990/47636/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Хохуляка В. В., Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської митниці

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року (суддя-доповідач Казанчук Г. П., судді Градовський Ю. М., Єщенко О. В.)

у справі № 420/8150/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ»

до Київської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

УСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» до Київської митниці, в якій Товариство просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100430/2026/000013/1 від 16 березня 2026 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 16 березня 2026 року № UA100430/2026/000013/1.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Київська митниця звернулася до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору в належному розмірі.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ціна позову становить 1 920 911,24 гривень, яку визначив як різницю між митною вартістю товару, розрахованою митним органом, та митною вартістю, заявленою декларантом.

На підставі зазначеної суми суд визначив розмір судового збору за подання апеляційної скарги - 34 576,40 гривень.

Урахувавши сплату Київською митницею судового збору в розмірі 5 528,90 гривень згідно з платіжною інструкцією від 04 вересня 2026 року № 1591, суд дійшов висновку про необхідність доплати 29 047,50 гривень.

Для усунення зазначеного недоліку скаржнику встановлено десятиденний строк із дня вручення ухвали.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року апеляційну скаргу Київської митниці повернуто скаржнику.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвалу про залишення скарги без руху доставлено до електронного кабінету Київської митниці 23 вересня 2026 року о 20:52, проте станом на 12 жовтня 2026 року вимоги цієї ухвали скаржником не виконано.

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 12 жовтня 2026 року, Київська митниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив ціну позову, ототожнивши різницю митної вартості товару з різницею митних платежів.

Посилаючись на постанову судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962, скаржник наголошує, що ціною позову в спорах про оскарження рішень щодо коригування митної вартості товарів є саме різниця митних платежів, визначених за заявленою декларантом та скоригованою митним органом митною вартістю.

Київська митниця зазначає, що відповідно до митної декларації № 26UA10[телефон приховано]U0 різниця митних платежів становить 383 950,45 гривень, що відображено у графах 47 та «В» декларації зі способом платежу « 55».

На переконання скаржника, саме ця сума є ціною позову, з якої належить обчислювати судовий збір.

Відтак скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно визначив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 34 576,40 гривень та, як наслідок, неправомірно повернув апеляційну скаргу у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення її без руху.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

За приписами частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, оформленої з порушенням вимог статті 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються її недоліки, спосіб і строк їх усунення. Якщо ухвала постановляється з підстав несплати судового збору в установленому законом розмірі, суд повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити або доплатити.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув її недоліки у встановлений судом строк. У силу частини другої статті 298 цього Кодексу зазначені положення застосовуються також до апеляційної скарги.

Отже, визначення належного розміру судового збору є необхідною передумовою вирішення питання про залишення апеляційної скарги без руху, а надалі - про її повернення з підстав неусунення відповідного недоліку.

Правові засади справляння судового збору, його платників, об`єкти та розміри ставок визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову майнового характеру юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного та не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше п`ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі.

При визначенні розміру судового збору за подання апеляційної скарги в електронній формі необхідно виходити зі ставки судового збору, яка підлягала сплаті за подання відповідної позовної заяви згідно із законом, із подальшим застосуванням ставки в розмірі 150 відсотків та понижувального коефіцієнта 0,8 до судового збору за подання апеляційної скарги.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 2 липня 2024 року у справі № 160/19149/23 та від 29 квітня 2026 року у справі № 523/5686/25

Водночас для правильного визначення судового збору за вимогами майнового характеру першочергове значення має встановлення ціни позову.

У постанові від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні Закону України «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

Верховний Суд у зазначеній постанові виходив із того, що митна вартість товару є базою для нарахування митних платежів, тоді як майновий інтерес декларанта полягає в розмірі платежів, які він повинен додатково сплатити внаслідок коригування митної вартості.

Саме різниця таких платежів становить грошове вираження зміни майнового стану декларанта, а отже, визначає ціну позову.

При цьому судова палата відступила від раніше сформульованих висновків Верховного Суду, відповідно до яких судовий збір у таких спорах підлягав обчисленню виходячи з різниці між митною вартістю, заявленою декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом.

Колегія суддів уважає зазначений правовий висновок застосовним до спірних правовідносин.

Як убачається зі змісту ухвали від 23 вересня 2026 року, суд апеляційної інстанції навів відповідний правовий підхід, однак фактично визначив ціну позову виходячи з різниці митної вартості товару.

Зокрема, суд використав показники митної вартості в розмірі 112 201,65 дол. США та 68 706,30 дол. США і визначив їх різницю в гривневому еквіваленті як ціну позову.

Проте зазначені показники характеризують вартість товару, а не суму митних платежів, яка підлягала додатковій сплаті внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості.

Відтак такий спосіб визначення ціни позову не відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962.

Водночас із наданої скаржником митної декларації від 16 березня 2026 року № 26UA10[телефон приховано]U0 вбачається, що за товаром, митна вартість якого була скоригована, у графі 47 зазначено:

- податок на додану вартість, обчислений за заявленою митною вартістю, - 606 523,08 гривень;

- податок на додану вартість, обчислений за скоригованою митною вартістю, - 990 473,53 гривень;

- різницю відповідних платежів - 383 950,45 гривень.

Отже, наявні документи підтверджують доводи скаржника про те, що сума додаткових митних платежів унаслідок коригування митної вартості становить 383 950,45 гривень.

Саме ця сума, а не різниця між показниками митної вартості товару, повинна братися за основу визначення ціни позову під час обчислення судового збору за вимогою про скасування рішення про коригування митної вартості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визначивши ціну позову в розмірі 1 920 911,24 гривень, неправильно застосував положення статті 4 Закону України «Про судовий збір», що призвело до помилкового визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги.

Верховний Суд звертає увагу, що обов`язок суду зазначити точну суму судового збору, яку необхідно доплатити, спрямований на забезпечення особі реальної можливості усунути недоліки процесуального документа.

Тому визначення судом суми доплати на підставі неправильного розрахунку ціни позову не може вважатися належним виконанням вимог частини другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У цій справі суд апеляційної інстанції зобов`язав Київську митницю доплатити 29 047,50 гривень судового збору, виходячи з помилково визначеної ціни позову, а згодом повернув апеляційну скаргу через невиконання зазначеної вимоги.

Виходячи з ціни позову в розмірі 383 950,45 гривень, ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 5 759,26 гривень, а за подання апеляційної скарги в електронній формі - 6 911,11 гривень (383 950,45 грн Ч 1,5 % Ч 150 % Ч 0,8).

Ураховуючи, що Київською митницею сплачено судовий збір у розмірі 5 528,90 гривень, різниця між належною до сплати та фактично сплаченою сумами становить 1 382,21 гривень.

Таким чином, хоча Київська митниця не сплатила судовий збір у повному обсязі, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без руху, неправильно визначив суму, яку необхідно було доплатити для усунення відповідного недоліку.

Ураховуючи, що відповідно до частини другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України зазначення точної суми судового збору, яку необхідно доплатити, є обов`язковою вимогою до ухвали про залишення процесуального документа без руху, неправильне визначення судом апеляційної інстанції такої суми свідчить про неналежне встановлення способу усунення недоліку апеляційної скарги.

За таких обставин невиконання скаржником вимоги про доплату судового збору в розмірі, визначеному з порушенням закону, не могло бути достатньою підставою для повернення апеляційної скарги. Отже, суд апеляційної інстанції передчасно застосував наслідки, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про судовий збір» та порушив норми процесуального права, що призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської митниці задовольнити.

Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2026 року у справі № 420/8150/26 скасувати.

Справу № 420/8150/26 направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк В.П. Юрченко