Ухвала № 141380180 у справі № 160/27875/24 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №160/27875/24

адміністративне провадження № К/990/48827/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року

у справі №160/27875/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру виплати нарахованої суми пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 додаткові кошти за період з 01 січня 2018 року у сумі, що перевищувала обмеження максимальною величиною, та виплачувати пенсію у нарахованому розмірі, не обмежуючи виплату максимальною величиною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру виплати нарахованої суми пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №160/27875/24.

16 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови від 18 березня 2025 року за виключними обставинами.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви про перегляд постанови від 18 березня 2025 року за виключними обставинами.

Не погодившись з постановою та ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 25 жовтня 2026 року звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження постанови від 18 березня 2025 року, посилаючись на послідовне використання передбачених законом способів судового захисту, зокрема звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

На обґрунтування фундаментального значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник посилається на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/28358/24, у якій, на його переконання, за подібних правовідносин сформульовано протилежний висновок щодо обмеження максимального розміру пенсії. Також наголошує на особливому характері призначеної йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та необхідності забезпечення належних гарантій соціального захисту.

Скаржник стверджує, що частина третя статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) має відсильний характер, а після 31 грудня 2017 року законодавством не визначено належного механізму обмеження максимального розміру пенсії. На підтвердження своєї позиції посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 липня 2019 року у справі №240/5401/18, від 10 квітня 2018 року у справі №826/12123/16, та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №520/1278/19, від 03 липня 2019 року у справі №826/8917/16.

Крім того, заявник посилається на Рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 та постанову Пленуму Верховного Суду від 24 листопада 2023 року №29, вважаючи, що встановлене законодавством обмеження максимального розміру пенсії суперечить конституційним гарантіям соціального захисту.

Також скаржник зазначає, що неподання пенсійним органом відзиву на позовну заяву відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України свідчить про визнання позову. Окремо наголошує на триваючому характері порушення його права на пенсійне забезпечення, пов`язаного зі щомісячним обмеженням фактично виплачуваного розміру пенсії.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Як встановлено колегією суддів, ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №160/27875/24.

З огляду на наявність зазначеної ухвали Верховного Суду та імперативний характер приписів пункту 3 частини першої статті 333 КАС України підстав для повторного вирішення питання про відкриття касаційного провадження за скаргою цієї особи на зазначене судове рішення немає.

За таких обставин наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження постанови від 18 березня 2025 року не впливають на вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

За змістом пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою перегляду судового рішення за виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

У постанові від 18 березня 2025 року апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що пенсія ОСОБА_1 призначена відповідно до Закону №1058-IV, а положення цього Закону щодо максимального розміру пенсії не були визнані неконституційними. При цьому суд відмежував правове регулювання пенсій за Законом №1058-IV від пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення частини сьомої статті 43 та першого речення частини першої статті 54 Закону №2262-XII. Вирішуючи питання конституційності зазначених положень, Конституційний Суд України виходив, зокрема, з особливого правового статусу осіб, на яких поширюється дія цього Закону, та необхідності забезпечення підвищених гарантій їх соціального захисту, що випливають зі змісту частини п`ятої статті 17 Конституції України. Отже, предметом конституційного контролю були конкретні положення Закону №2262-XII, які регулюють пенсійне забезпечення визначеного цим Законом кола осіб.

У Рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 Конституційний Суд України розглянув питання відповідності Конституції України приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) у частині поширення встановленого цією статтею обмеження максимального розміру пенсії на пенсійне забезпечення осіб, право на пенсію яких визначається Законом №2262-XII. За результатами розгляду Конституційний Суд України визнав зазначені приписи неконституційними саме в частині їх поширення на Закон №2262-XII, врахувавши особливі конституційні гарантії соціального захисту осіб, які проходили військову службу та інші передбачені цим Законом види служби.

Таким чином, наведені рішення Конституційного Суду України стосуються правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія Закону №2262-XII. При цьому Рішення від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 не передбачає визнання неконституційними приписів статті 2 Закону №3668-VI в повному обсязі, зокрема щодо їх застосування до пенсій, призначених за іншими законодавчими актами. Так само зазначеними рішеннями не вирішувалося питання конституційності положень частини третьої статті 27 Закону №1058-IV, якими встановлено обмеження максимального розміру пенсії.

Як встановив суд апеляційної інстанції у постанові від 18 березня 2025 року, позивач із 26 квітня 2011 року перебуває на обліку в пенсійному органі та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону №1058-IV. Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а не законодавства, яке регулює пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб. Саме з цих підстав суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із необхідності застосування положень частини третьої статті 27 Закону №1058-IV, конституційність яких наведеними рішеннями Конституційного Суду України не спростована.

Крім того, Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 ухвалені до прийняття постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року. Визначальним для застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України в цьому випадку є те, що зазначеними Рішеннями Конституційного Суду України не встановлено неконституційності положення закону, яке суд апеляційної інстанції застосував під час вирішення спору, а саме частини третьої статті 27 Закону №1058-IV. Тому посилання скаржника на ці рішення Конституційного Суду України не підтверджують наявності передбаченої зазначеною процесуальною нормою виключної обставини, яка могла б бути підставою для перегляду постанови суду апеляційної інстанції. Незгода скаржника із застосуванням судом норм матеріального права та його висновками щодо правомірності обмеження максимального розміру пенсії стосується правильності вирішення спору по суті, однак не свідчить про наявність установлених законом підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами.

Колегія суддів також враховує доводи скаржника щодо особливого характеру призначеної йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, зумовленого виконанням роботи в особливо шкідливих і важких умовах праці. Однак зазначені обставини не змінюють правового регулювання, відповідно до якого призначено пенсію позивачу, та не свідчать про встановлення Конституційним Судом України неконституційності положень частини третьої статті 27 Закону №1058-IV, застосованих судом апеляційної інстанції під час вирішення справи. Відтак наведені аргументи не підтверджують наявності виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Посилання скаржника на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/28358/24, у якій, за його твердженням, сформульовано інший підхід до застосування законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, також не підтверджує наявності виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України. Наявність відмінних правових висновків у судових рішеннях може бути предметом оцінки під час касаційного перегляду відповідних рішень, однак не є самостійною підставою для їх перегляду за виключними обставинами.

Щодо посилань скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №520/1278/19 та від 03 липня 2019 року у справі №826/8917/16, а також на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 липня 2019 року у справі №240/5401/18, від 10 квітня 2018 року у справі №826/12123/16, колегія суддів зазначає, що наведені скаржником доводи спрямовані на доведення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час вирішення справи по суті.

Колегія суддів зауважує, що предметом касаційного оскарження в цій частині є ухвала про відмову в задоволенні заяви щодо перегляду судового рішення за виключними обставинами. Тому визначальним є встановлення того, чи існували передбачені статтею 361 КАС України підстави для такого перегляду. Посилання на наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не підтверджують факту встановлення Конституційним Судом України неконституційності положення закону, застосованого апеляційним судом під час вирішення справи, а тому не спростовують висновку про відсутність відповідної виключної обставини.

Доводи скаржника про те, що неподання відповідачем відзиву на позовну заяву відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України свідчить про визнання позову, стосуються оцінки процесуальної поведінки пенсійного органу під час первісного розгляду справи. Такі доводи не підтверджують наявності визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України виключної обставини та не можуть бути підставою для перегляду постанови суду апеляційної інстанції за цією процедурою.

Доводи скаржника про триваючий характер порушення його права на пенсійне забезпечення, яке, за його твердженням, полягає в щомісячному обмеженні фактично виплачуваного розміру пенсії, також не підтверджують наявності підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами. Характер спірних пенсійних правовідносин та періодичність здійснення пенсійних виплат стосуються обставин вирішення справи по суті, проте не свідчать про наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Посилання скаржника на постанову Пленуму Верховного Суду щодо звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням стосовно положень законодавства про обмеження максимального розміру пенсії також не свідчить про наявність виключної обставини. Звернення Верховного Суду з конституційним поданням не є рішенням Конституційного Суду України про визнання відповідних положень закону неконституційними, а тому не становить передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підстави для перегляду судового рішення.

При цьому перегляд судового рішення за виключними обставинами не є повторним апеляційним чи касаційним розглядом справи та не призначений для повторної перевірки доводів про неправильне застосування норм матеріального права, які могли бути предметом звичайного касаційного оскарження.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для задоволення заяви про перегляд постанови за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням встановлених обставин та наведеного правового регулювання колегія суддів дійшла висновку, що правильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновку про відсутність підстав для перегляду постанови від 18 березня 2025 року за виключними обставинами.

Отже, касаційна скарга в частині оскарження ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року є необґрунтованою.

Аналогічна позиція щодо застосування, зокрема, статті 361 КАС України висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 травня 2023 року у справі №640/39235/21, від 31 березня 2026 року у справі №260/956/19, від 09 вересня 2026 року у справі №240/7538/21.

Керуючись пунктами 3, 5 частини першої, частиною другою статті 333 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року та ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року у справі №160/27875/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа