Постанова № 141380312 у справі № 480/4727/25 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 480/4727/25

адміністративне провадження № К/990/18321/26

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 (суддя - Воловик С.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 (головуючий суддя - Русанова В.Б., судді: Бегунц А.О., П`янова Я.В.) у справі №480/4727/25.

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області) від 25.02.2025 № 18[телефон приховано].

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалась на порушення процедури призначення перевірки, у зв`язку з тим, що наказ про призначення перевірки не містив підстав для її проведення, періоду проведення та підписаний не керівником, а особою, повноваження якої не визначаються законом. Також за доводами позивача оскаржуване рішення є протиправним, оскільки за змістом приписів Податкового кодексу України особливістю фактичної перевірки є перевірка дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), а не у минулих періодах. Позивач вважає, що перевірка РРО за минулий період носить характер документальної перевірки, у зв`язку з чим, такі дії не можуть вчинятись в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.

Крім того, спірним податковим повідомленням-рішенням нараховано штрафні санкції за проведення розрахункових операцій, пов`язаних з продажем товарів (алкогольних напоїв) без створення/формування та видачі відповідних розрахункових документів встановленої форми та змісту. Разом з тим, зауважувала, що надані до перевірки фіскальні чеки містили всі необхідні реквізити, передбачені Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13, зокрема, літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами, літерне позначення акцизного податку, розмір ставки акцизного податку та загальну суму акцизного податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами). Натомість, відсутність лише двох останніх цифр індивідуального податкового номера платника ПДВ є незначним недоліком, який не може бути підставою для притягнення її до відповідальності та застосування штрафу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026, в позові відмовлено.

ФОП ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2025, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставами касаційного оскарження позивач визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - апеляційним судом в оскаржуваному рішенні неправильно застосовано норми пункту 81.1 статті 81, статті 102 Податкового кодексу України, пункту 3 розділу І «Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 та з порушенням норм процесуального права - статей 2, 9, 77, 90, 242, 244, 246 Кодексу адміністративного судочинства України без урахування висновків щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/14478/11, від 26.03.2026 у справі №300/371/25, від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, 31.03.2026 у справі № 816/685/16, від 29.09.2025 у справі №380/12025/24; від 18.12.2025 у справі №380/10913/24, від 16.10.2025 у справі № №600/6374/23-а, від 14.08.2025 у справі № 640/28727/20, від 05.05.2025 у справі № 480/3555/24, від 26.06.2025 у справі №320/24020/23, у справі №380/12025/24, від 04.02.2026 у справі №560/5815/24, від 12.08.2025 у справі № 280/9997/23, від 07.08.2025 у справі № 280/6835/23, від 18.03.2025 у справі № 380/20009/23, від 21.02.2025 у справі № 280/2615/24, від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22, від 11.09.2025 у справі №580/7450/24, від 02.02.2023 №500/6845/21, від 19.02.2025 у справі № 280/2619/24, від 14.02.2024 у справі № 480/4300/22;

пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України- суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права (статті 2, 73, 75, 90 Кодексу адміністративного судочинства України), помилково застосували підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункт 80.7 статті 80, пункт 81.1 статті 81, пункт 82.3 статті 82, підпункти 17.1.6., 17.1.8., 17.1.16. пункту 17.1 статті 17, підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, п.1.6 розділу I Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 та пунктів 2.1., п.2.2. розділу ІІ цього ж Положення, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.

пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

У доводах касаційної скарги позивач посилається на неповне дослідження судами доказів, які мають значення для правильного вирішення спору в цілому, та ненадання судами належної оцінки всім доводам позивача щодо недотримання процедури проведення фактичної перевірки.

Також вважає, що ні акт перевірки, ні додатки до нього не є належними та достовірними доказами здійснення позивачем відповідних розрахункових операцій з порушеннями вимог закону та не доводять вартість підакцизних товарів, проданих з порушеннями. Відповідачем не досліджувались обставини розрахункових операцій та безпосередньо розрахункові документи, а висновки зроблені виключно на підставі даних СОД РРО.

Ідентифікація платників ПДВ може здійснюватися як за індивідуальним податковим номером платника ПДВ, так і ще за чотирма ознаками (код за ЄДРПОУ, обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, реєстраційний номер облікової картки платника податків, а також найменування - для юридичних осіб та прізвище, ім`я, по батькові - для фізичних осіб - підприємців) - отже, жодних перепон для контролю правильності нарахування та сплати ПДВ до бюджету у податкового органу в даному випадку не виникало (це підтверджується, зокрема, листами ГУ ДПС у Сумській області від 23.02.2026 №9/ЗПІ/18-28- 12-01-02, від 02.03.2026 №10/ЗПІ/18-28-07-06-05, ДПС України від 23.02.2026 №266/ЗПІ/99-00-12-01-03-10.

Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили наявність обов`язкового реквізиту фіскального чеку, який має недолік (наявне позначення «ПН» та 10 цифр ІПН з 12), з відсутністю реквізиту «взагалі», у зв`язку із чим були неправильно застосовані норми матеріального права (пункт 3 розділу І «Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів»), без урахування висновків щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду постанову від 04.02.2026 у справі №560/5815/24, від 12.08.2025 у справі № 280/9997/23, від 07.08.2025 у справі № 280/6835/23, від 18.03.2025 у справі № 380/20009/23, від 21.02.2025 у справі № 280/2615/24.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Сумській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зокрема, зазначає, що пунктом 2 розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, визначено, що для суб`єктів господарювання, що зареєстровані як платники ПДВ обов`язковим реквізитом касового фіскального чеку, визначено, зокрема, індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед яким друкуються великі літери «ПН». Пунктом 1.6 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 передбачено, що особі, яка реєструється як платник ПДВ, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до моменту анулювання реєстрації платника ПДВ. Використання індивідуального податкового номера, наданого при реєстрації, є обов`язковим при оформленні й користуванні всіма видами документів, пов`язаних із розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану вартість, оформленні податкового кредиту. Індивідуальний податковий номер для фізичних осіб становить 12-розрядний числовий номер такої структури: 1-10-й знаки - реєстраційний номер облікової картки платника податків, 11-й та 12-й знаки - контрольні розряди, алгоритм формування яких встановлює Державна податкова служба України.

Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено, що наказом ГУ ДПС у Сумській області від 06.01.2025 № 49-кп призначено фактичну перевірку за місцем фактичного провадження діяльності, розташування господарського об`єкту (зокрема місць здійснення розрахунків, кафе за адресою: Сумська область, Шосткинський район, м. Шостка, вул. Марата, 2) через який здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: Сумська область, Шосткинський район, м. Глухів, вул. Комунальна, 30.

Пунктом 2 наказу визначено здійснити фактичну перевірку з метою контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.

На підставі наказу, направлень, посадовими особами ГУ ДПС у Сумській області у період з 09.01.2025 по 16.01.2025 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за місцем провадження (здійснення) діяльності - кафе за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якої складено акт від 16.01.2025 № 423/18/22/РРО/ НОМЕР_1 .

Актом перевірки встановлено проведення ФОП ОСОБА_1 розрахункових операцій у кафе за адресою АДРЕСА_1 без створення та видачі розрахункових документів встановленої форми та змісту: без зазначення індивідуального податкового номеру платника ПДВ (324180094670); літерного позначення ставки ПДВ, розміру ставки ПДВ у відсотках, загальної суми ПДВ за всіма зазначеними у чеку товарами (послугами); літерного позначення акцизного податку, розміру ставки такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) за всіма фіскальними чеками у період з 27.07.2023 до 15.01.2025 на загальну суму 1 729 237,00 грн. У Додатку № 1 до акту зазначено помісячно суми розрахунків, проведених через ПРРО по чекам неустановленої форми та змісту. У Додатку № 2 до акту зазначено чеки ПРРО вибірково.

З урахуванням наведеного, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За наслідками розгляду заперечень позивача від 07.02.2025 на акт перевірки, ГУ ДПС у Сумській області листом від 21.02.2025 повідомило про залишення висновків акту фактичної перевірки без змін.

25.02.2025 ГУ ДПС у Сумській області на підставі вказаного акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення № 18[телефон приховано], яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2 593 757, 50 грн.

Приймаючи рішення про відмову в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що наказ про проведення фактичної перевірки містить усі необхідні найменування та реквізити, а також належне оформлення підстав для її проведення, що виключає обставину протиправності у призначенні та проведенні фактичної перевірки господарського об`єкту позивача.

Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки враховано висновки Верховного Суд, викладені у постановах від 20.05.2022 у справі № 826/8284/17, від 09.09.2024 у справі № 280/6832/2309. При цьому Податковим кодексом не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 Податкового кодексу України (не пізніше 1095 днів), а так само, як і використання під час проведення фактичної перевірки відповідних документів, визначених Податковим кодексом України, податкової інформації, даних СОД РРО, інших матеріалів, отриманих в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Надаючи оцінку виявленому порушенню за наслідками проведеної перевірки, суди виходили з того, що розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016. При цьому, індивідуальний податковий номер платника ПДВ є обов`язковим реквізитом фіскального касового чеку, а отже відсутність цього реквізиту у фіскальному чеку має кваліфікуватися як те, що такий документ не є розрахунковим.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Щодо наявності підстав проведення перевірки позивача слід зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 Податкового кодексу України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів

80.2.3 письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Згідно з пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

З аналізу вказаних положень убачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми Податкового кодексу України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації у розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

У спірному випадку, застосовуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 суди виснували, що нормативною підставою проведення перевірки контролюючим органом у наказі від 06.01.2025 зазначено: підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, Податкового кодексу України, а фактичною: податкову інформацію, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, яка свідчить про можливі порушення вимог законодавства.

У матеріалах справи також міститься доповідна записка № 25/18-28-07-06-06 від 03.01.2025 про можливі порушення порядку здійснення розрахункових операцій позивачем, у зв`язку з чим запропоновано надати дозвіл на проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Отже, за встановлених обставин, суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірний наказ містить мінімально допустимий обсяг інформації у розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, що дає право на проведення такої перевірки.

Доводи позивача про підписання наказу особою, яка не є керівником ГУ ДПС у Сумській області суд апеляційної вірно вважав помилковими з огляду на те, що наказ від 06.01.2025 підписано в.о. начальника Світланою Краснюковою, яка має право підпису таких документів згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо доводів позивача про те, що у наказом від 06.01.2025 призначено фактичну перевірку за минулий період провадження господарської діяльності, а отже остання фактично носить характер документальної перевірки слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому Податковим кодексом не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 Податкового кодексу (не пізніше 1095 днів).

Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки Верховний Суд зробив висновок, ухвалюючи постанови від 20.05.2022 у справі № 826/8284/17, від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23, від 17.03.2026 у справі № 420/37311/23.

Як наслідок, встановлений контролюючим органом, на підставі відповідних документальних даних про факт порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та нарахування штрафної санкції перебувало в межах предмету та періоду проведеної фактичної перевірки, встановленого підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Щодо суті виявлених порушень колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР). Дія цього закону поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Згідно зі статтею 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР);

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР);

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті) (пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР).

Таким чином, суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі - Положення №13).

Пунктом 1 розділу I Положення № 13, визначено форму і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту: продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг; здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків; здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів; приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на надані такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Положення № 13, для суб`єктів господарювання, що зареєстровані як платники ПДВ, фіскальний касовий чек на товари (послуги), має містити обов`язкові реквізити, в тому числі: індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом.

Установлені в Положенні № 13 вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий (пункт 3 розділу І Положення № 13).

Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.2012 №1057, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.10.2012 за №1743/22055, затверджено Порядок передачі інформації від реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій дротовими або бездротовими каналами зв`язку до органів Державної податкової служби України (далі - Порядок).

У пункті 1.2 Порядку визначено:

- система зберігання і збору даних РРО (далі - СЗЗД РРО) - загальнодержавна система, призначена для збору даних РРО та передачі цих даних до системи обліку даних РРО в ДПС за технологією зберігання і збору даних РРО для Державної податкової служби України;

- система обліку даних РРО (далі - СОД РРО) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій і програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку суб`єкти господарювання, які використовують ПРРО, повинні передавати до органів ДПС по дротових або бездротових каналах зв`язку інформацію у формі електронних копій розрахункових документів, електронних фіскальних звітів, електронних фіскальних звітних чеків та іншу інформацію, необхідну для обліку роботи ПРРО фіскальним сервером контролюючого органу, яка створюється засобами таких ПРРО.

Пунктами 2.1, 2.2 Порядку визначено, що СЗЗД РРО базується на технології зберігання і збору даних РРО для органів ДПС, розробленої Національного банку. Складовими компонентами СЗЗД РРО, яка використовує таку технологію, є: РРО з КСЕФ; РРО, що друкують контрольну стрічку з модемом; інформаційні еквайри; ЦКММ; ЦІ МБ РРО; комплекс первинної обробки даних РРО, який забезпечує декриптування і перевірку контрольно-звітної інформації, що формується РРО, та оперативне збереження зазначеної інформації для подальшої передачі до СОД РРО.

СЗЗД РРО забезпечує збір та внесення даних РРО у бази даних СОД РРО у такому вигляді, в якому дані сформовані в РРО, перевірку цілісності і незмінності даних та ідентифікацію РРО засобами НСМЕП.

Отже, вся інформація, яка зазначається у фіскальному чеку, технічно дублюється в електронній копії, що надходить до податкового органу.

Аналіз наведених норм податкового законодавства свідчить про те, що використання податковим органом під час проведення фактичної перевірки отриманої податкової інформації, яка надходить від платників податків, через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема інформація: про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, у тому числі щодо електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих до контролюючих органів через інформаційну систему СОД РРО, у вигляді електронного розрахункового (фіскального) документа (чека, звіту), є такою, що може використовуватися контролюючими органами, як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок платників податків.

Використання такої інформації є належною реалізацією контролюючим органом податкового контролю, як необхідний комплекс заходів, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій та може бути самостійною підставою для висновків під час проведення фактичної перевірки.

Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постанові від 09.09.2024 у справі №280/6832/23, від 20.11.2024 у справі № 440/9859/23.

Пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Судами враховано, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Відтак, проведення розрахункової операції через РРО без видачі розрахункового документа встановленої форми та змісту тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої пунктом 1 частини 17 Закону № 265/95-ВР.

У спірному випадку до позивача застосовані штрафні санкції за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункових операцій при реалізації алкогольних напоїв на загальну суму 1 729 237, 00 грн. Позиція контролюючого органу полягає в тому, що оскільки в розрахункових документах був відсутній індивідуальний податковий номер платника ПДВ і електронна копія цих документів не містила інформації щодо літерного позначення ставки ПДВ, розміру ставки ПДВ у відсотках, загальної суми ПДВ за всіма зазначеними у чеку товарами (послугами), літерного позначення акцизного податку, розміру ставки такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), такі документи неможливо визнати розрахунковими. Наведенні обставини не є спірними між сторонами.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на даних, що внесені у базу даних СОД РРО, тобто електронних копіях розрахункових документів, які надходили до органів ДПС від ФОП ОСОБА_1 , а також долучених до актів перевірки за вибірковим методом копій фіскальних чеків із СОД РРО.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктами 1, 2 Розділу ІІ «Функціонування СОД РРО» Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05.08.2020 №477 встановлено СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.

Тобто, ті дані, на які посилається відповідач, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО за своєю суттю є податковою інформацією, яка може бути використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин.

У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Досліджені судами копії роздрукованих фіскальних чеків за 2023 - 2025 рр. по кафе за адресою вул. Марата, 2 м. Шостка, в графі ПН містять зазначення номеру з 10 цифр: [номер приховано], який не відповідає індивідуальному податковому номеру платника ПДВ.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Положення № 13, для суб`єктів господарювання, що зареєстровані як платники ПДВ, фіскальний касовий чек на товари (послуги), обов`язково повинен містити, в тому числі: індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом.

Установлені в Положенні № 13 вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий (пункт 3 розділу, І Положення № 13).

Відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником податку на додану вартість індивідуального податкового номера платника ПДВ, позбавляє такий документ статусу розрахункового, а відтак контролюючим органом правомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду сформованих у окремих постановах Верховного Суду, Суд звертає увагу на наступне.

Так, аналіз висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та в наведених позивачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються здебільшого на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення, а також з урахуванням послідовної практики Верховного Суду.

При цьому у наведених позивачем постановах Верховного Суду, зокрема, наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати обґрунтованість відповідного рішення контролюючого органу в конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі №480/4727/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді В.В. Хохуляк І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова