Постанова № 141381927 у справі № 281/262/26 від 09.11.2026

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №281/262/26 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В.

Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №281/262/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В. в селищі Лугини Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22245-03/2024 від 10.03.2025 в розмірі 21 960,00 грн. Також просило стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначало, що 10.03.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №22245-03/2025, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 7 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказує, що ТОВ «Стар Файненс Груп» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. У свою чергу, відповідач не виконав умов кредитного договору.

19.06.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №19062025. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Стар Файненс Груп», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №22245-03/2025 від 10.03.2025. Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 21 960,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 7 500,00 грн., заборгованість за процентами 6 885,00 грн., заборгованість за комісією 750,00 грн та заборгованість за штрафом 6 825,00 грн.

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №22245-03/2025 від 10.03.2025 станом на 15.04.2026 в розмірі 15 135,00 грн., з яких: 7 500,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 6 075,00 грн заборгованість за простроченими відсотками; 810,00 грн заборгованість за відсотками; 750,00 грн заборгованість по комісії. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в сумі 1 834,93 грн та витрат на правову допомогу в сумі 5 513,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - Скрибка І.Ю. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального права та норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції обмежився самим лише посиланням на документ, сформований позивачем в односторонньому порядку. Стверджує, що для висновку про укладення електронного договору саме відповідачем суд мав установити щонайменше такі обставини: 1) на який номер мобільного телефону було надіслано одноразовий ідентифікатор Y398; 2) чи належить цей номер відповідачу (довідка оператора мобільного зв`язку); 3) факт та час фактичного надсилання ідентифікатора і факт його введення в системі кредитодавця; 4) дані про реєстрацію відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Стар Файнес Груп», IP-адресу та ідентифікатор пристрою, з якого вчинялися дії; 5) факт ознайомлення відповідача з правилами надання коштів у позику та індивідуальними умовами договору. Жодного з наведених доказів матеріали справи не містять, і суд першої інстанції відповідних обставин не встановлював. Вважає, що висновок суду про укладення відповідачем договору №22245-03/2025 від 10.03.2025 ґрунтується виключно на документах, складених самим кредитодавцем.

Крім того, отримана судом інформація АТ КБ «ПриватБанк» від 20.05.2026 підтверджує лише сам факт зарахування 10.03.2025 грошових коштів у сумі 7 500,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , однак не підтверджує ані особи платника, ані підстави переказу, ані належності цього переказу до виконання саме договору №22245-03/2025. Первинних документів, які відповідно до ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фіксують факт здійснення господарської операції (платіжної інструкції, меморіального ордера, виписки з рахунку кредитодавця), позивач до матеріалів справи не долучив, а суд їх не витребував. Задовольняючи вимогу про стягнення 750,00 грн комісії, суд обмежився загальним твердженням про те, що Закон України «Про споживче кредитування» «безпосередньо передбачає право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту», пославшись на постанову Верховного Суду від 20.09.2024 у справі №331/2974/23. Разом з цим, позивач не надав жодного доказу того, за яку саме додаткову чи супутню послугу нараховано комісію в розмірі 750,00 грн., у чому полягала така послуга та чи була вона фактично надана відповідачу. Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що комісія не утримувалася при видачі кредиту (відповідачу перераховано повну суму 7 500,00 грн), а нарахована як окремий борг, тобто становить плату, за яку жодної зустрічної послуги не надано.

Зазначає, що матеріали справи не містять розрахунку заборгованості станом на дату звернення позивача до суду. Позивач, набувши права вимоги 19.06.2025, обмежився відтворенням суми, зазначеної у витягу з реєстру боржників до договору факторингу, без перевірки її складових та без урахування можливих платежів відповідача. Крім того, суд першої інстанції не перевірив розрахунку заборгованості по суті: не встановив періоду, за який нараховано проценти, не з`ясував, чи не нараховувалися проценти за один і той самий період двічі, чи не виходить період нарахування за межі узгодженого сторонами строку кредитування (120 днів), та чи відповідає нарахування умовам договору. Також судом не з`ясовано обставин, пов`язаних із набуттям позивачем права вимоги: не встановлено правової природи договору факторингу №19062025 від 19.06.2025, ціни відступлення права вимоги, факту оплати за цим договором (оплатність є конститутивною ознакою факторингу за ст. 1077 ЦК України), а також обсягу прав, які перейшли до нового кредитора за ст. 514 ЦК України.

Вказує, що загальна сума витрат на правничу допомогу 8 000,00 грн., що становить понад 36% ціни позову (22 960,00 грн), є явно неспівмірним зі складністю справи та обсягом фактично наданих послуг. Стягнувши 5 513,60 грн витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції обмежився лише пропорційним розподілом, не надавши оцінки співмірності заявленої суми за критеріями ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Крім того, загальна сума стягнута з відповідача оскаржуваним рішенням утричі перевищує суму фактично отриманого кредиту, що порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності, закріплені у п. 6 ст. 3 ЦК України, а також засади захисту прав споживача як слабшої сторони договору.

02 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Курляк Д.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Вказує, що у довідці про ідентифікацію передбачені усі персональні дані відповідача. До позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості, який є письмовим документом, що підтверджує суму боргу. Наголошує, що ОСОБА_1 свідомо звернувся до ТОВ «Стар Файненс Груп» з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов`язання сплачувати платежі за кредитом щомісячно в число місяця, визначене графіком погашення заборгованості, як день повернення кредиту. Позивачем також заперечується твердження представника відповідача про необґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн., оскільки така сума є обґрунтованою, відповідає середнім ринковим розцінкам на аналогічні послуги в Україні та узгоджується з положеннями чинного законодавства і судової практики.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10.03.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було підписано договір про надання фінансового кредиту №22245-03/2025, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 7 500,00 грн (п.1.1.).

Відповідно до п. 1.2. договору, тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 10 березня 2025 року. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 07 липня 2025 року.

Відповідно до п. 1.4. договору, за користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 750,00 грн (що складає 10% від суми кредиту). Тип процентної ставки: фіксована.

Відповідно до п. 1.4.1. договору, денна процентна ставка становить (8850,00/7500,00)/120*100%= 0,98 % та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2 цього договору.

Клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення Заявки-Анкети на отримання кредиту на сайті Товариства в особистому кабінеті (п. 2.5-2.6).

Відповідно до п. 2.16 договору підписання договору відбувається шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Договір підписано одноразовим ідентифікатором Y398.

У Додатку № 1 до договору зазначено, що сторони погодили графік платежів за договором, згідно із яким: відповідач повинен був здійснити 5 платежів за період із 10.03.2025 по 07.07.2025 на загальну суму 16 350,00 грн. Графік платежів підписаний відповідачем з допомогою одноразового ідентифікатора Y398.

Також 10.03.2025 за допомогою одноразового ідентифікатора від імені відповідача було підписано Паспорт споживчого кредиту, у якому вказані: інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, договір шляхом накладення електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора Y398 акцептовано від імені ОСОБА_1 .

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.02.2026 року вих. №3426_26[телефон приховано] 10.03.2025 року о 12:20:08 здійснено платіж на суму 7 500,00 грн, номер транзакції в системі iPay.ua 676111511, призначення платежу «Зарахування 7 500,00 грн на карту № НОМЕР_1 ».

Згідно наданого позивачем як доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором №22245-03/2025 від 10.03.2025 року, здійсненого ТОВ «Стар Файненс Груп», заборгованість ОСОБА_1 становить: заборгованість за тілом кредиту 7 500,00 грн; 6 075,00 грн; заборгованість за простроченими відсотками; 810,00 грн заборгованість за відсотками; 750,00 грн заборгованість по комісії та 6825,00 грн заборгованість за штрафом; всього до оплати 21 960,00 грн.

19.06.20025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №19062025, відповідно до якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передало (відступило) ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно Витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19062025 від 19.06.2025, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №22245-03/2025 від 10.03.2025 становить: 21 960,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 7 500,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом 6 885,00 грн., заборгованість за штрафом/пенею 6 825,00 грн та заборгованість по комісії 750,00 грн.

Дані обставини підтверджуються копією акту приймання-передачі письмового та електронного Реєстру боржників від 19 червня 2025 року до договору факторингу №19062025 від 19 червня 2025 року.

З досудової вимоги від 09.04.2026 вбачається, що ОСОБА_1 було направлено повідомлення про те, що відбулося відступлення права вимоги до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та про зміну реквізитів для здійснення оплати заборгованості.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту порушених прав позивача шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією в загальному розмірі 15 135,00 грн., а також відмовив у стягненні штрафу в розмірі 6 825,00 грн., посилаючись на дію в Україні воєнного стану та положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Статтями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Як визначено статтею статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19.

За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Встановлено, що договір про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10 березня 2025 року, укладений між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було підписано електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора YY98.

Кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема, номер його картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, електронну адресу, а також номер банківського рахунку, на який перераховуватимуться грошові кошти, вказаний самим відповідачем під час укладення договору.

У кредитному договорі визначено порядок та умови надання фінансового кредиту, сплати процентів та строк дії.

Отже, все в сукупності свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2.18. договору встановлено, що зі сторони клієнта договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Таким чином, позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такої форми, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису, а тому підписання відповідачем договору електронним підписом відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, доведеним факт укладення кредитного договору відповідачем з ТОВ «Стар Файненс Груп», оскільки цей правочин підписаний сторонами, у відповідності із Законом України «Про електронну комерцію».

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо не укладеності кредитного договору за наведених вище приписів закону та наданих суду доказів повністю спростовано матеріалами справи.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження укладення кредитного договору не знайшли свого підтвердження, тому судом апеляційної інстанції відхиляються.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується листом наданим ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.02.2026 вих. №3426_26[телефон приховано], що 10.03.2025 о 12:20:08 було успішно здійснено платіж на суму 7 500,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 676111511, призначення платежу «Зарахування 7 500,00 грн на карту № НОМЕР_1 ».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі №679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факт зарахування 10.03.2025 грошових коштів у сумі 7500,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 та не підтверджує ані особи платника, ані підстави переказу, ані належності цього переказу до виконання саме договору №22245-03-2025, апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з інформації наданої АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду від 24 квітня 2026 року, що банківську карту № НОМЕР_1 було емітовано АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 та 10.03.2025 було здійснено зарахування коштів на вказану банківську карту у сумі 7 500,00 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.6 кредитного договору визначено що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту споживача № НОМЕР_3 хх-хххх-8299. Тобто у апеляційного суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки він сам вказав такий платіжний засіб під час укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять доказі того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Колегія суддів зазначає, що відповідач на спростування наявності в нього кредитних зобов`язань перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» міг надати суду виписку з карткового рахунку № НОМЕР_1 від 10.03.2025, що повинно довести факт неотримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 7 500,00 гривень, однак цього останнім зроблено не було.

Тому, слід вважати доведеним факт отримання та користування кредитними коштами ОСОБА_1 .

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі №668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги; реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховний Суд від 02.11.2021 у справі №905/306/17)

Щодо договору про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025, то ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за цим договором.

Так, на підтвердження права вимоги за договором про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025 до ОСОБА_1 матеріали справи містять:

- договір факторингу №19062025 від 19.06.2025, укладений між ТОВ «Стар Файненс Груп» первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»;

- витяг з реєстру боржників до договору факторингу №19062025 від 19.06.2025 де вказано ОСОБА_1 ;

- акт приймання-передачі письмового та електронного реєстру боржників від 19.06.2025 до договору факторингу №19062025 від 19.06.2025;

- платіжна інструкція (безготівковий переказ в національній валюті) від 29.06.2025.

Надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Стар Файненс Груп» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Відтак, копія договору факторингу та наданий витяг з реєстру прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Отже, колегія суддів вважає доведеним те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025.

Щодо нарахування відсотків за договором про надання фінансового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом, крім тіла кредиту просив стягнути заборгованість за нарахованими відсотками в сумі 6 885,00 грн.

Як вбачається з наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» реєстру боржників до договору факторингу № 19062025 від 19.06.2025 заборгованість за кредитним договором № 22245-03/2025 від 10.03.2025 становить 21 960,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 7500,00 грн.; заборгованості по відсоткам 6 885,00 грн., заборгованість за комісією 750 грн., заборгованості по пені/штрафам 6 825,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору, за користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно графіку платежів, який є невід`ємною частиною цього договору. Порядок нарахування платежів за прострочення клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за цим договором передбачено в п. 5.3 цього договору.

Відповідно до додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025 (графік платежів) сума кредиту за договором становить 7 500,00 грн.; проценти за користування кредитом за період з 10.03.2025 по 07.07.2025 - 8 100,00 грн.; загальна вартість кредиту 16 350,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №22245-03/2025 від 10.03.2025 та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19062025 від 19.06.2025, заборгованість відповідача становить 21 960,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 7 500 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом 6 885,00 грн. Проценти нараховувалися за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, у період з 10.03.2025 до 19.06.2025 (дати відступлення права вимоги).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що між відповідачем з однієї сторони та ТОВ «Стар Файненс Груп» з іншої, склалися кредитні правовідносини на підставі укладеного між ними договору.

ТОВ «Стар Файненс Груп» виконало свої зобов`язання за договором та надало відповідачу фінансовий кредит, шляхом перерахування коштів на його рахунок.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Зокрема, даних про те, що позичальником були повернуті кошти за вказаним договором, матеріали справи не містять, а наданий позивачем розрахунок заборгованості у встановленому законом порядку відповідачем не спростовано. Крім того, матеріали справи не містять контррозрахунку відповідача. Відповідач наявність вказаної заборгованості не спростував, доказів повної чи часткової її сплати не надав.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені товариством позовні вимоги про стягнення заборгованість за тілом кредиту - 7 500 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом 6 885,00 грн. підлягають до задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 750,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1.4 договору визначено, що за користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 750,00 грн (що складає 10,00% від суми кредиту). Тип комісії - одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту). Розмір процентів та комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Сутність комісії - плата за надання кредиту, комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні, зазначена комісія включається до складу загальної вартості кредиту.

Крім того, сплата комісії була передбачена графіком платежів, а сама комісія включена до розрахунку реальної річної процентної ставки, що повністю відповідає вимогам законодавства.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Апеляційний суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору кредиту між сторонами, вважає законним право кредитора встановлювати, зокрема, комісію за видачу кредиту, як передбачено умовами договору про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025, а тому погоджується із висновком суду, що з відповідача підлягає стягненню комісія за договором про надання фінансового кредиту №22245-03/2025 від 10.03.2025 в розмірі 750,00 грн.

Щодо доводу апелянта про стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу у розмірі 5 513,60 грн., з підстав того що суд не надав оцінки співмірності заявленої суми за критеріями ч. 4 ст. 137 ЦПК України та не перевіривши обґрунтованості й необхідності зазначених в акті №1373 від 10.04.2026 послуг колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги підлягали частковому задоволенню на 68,92%, то витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог становитимуть 5 513,60 грн.

Заперечуючи стягнутий судом розмір витрат на адвоката, відповідач ОСОБА_1 вказував, що розгляд справи розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; представник позивача участі в судових засіданнях не брав; позовна заява має типовий (шаблонний) характер, ґрунтується на стандартному пакеті документів, які формуються кредитодавцем в автоматичному режимі, і не потребувала значних витрат часу чи спеціальної підготовки. Заявлена сума витрат на правничу допомогу - 8000,00 грн становить понад 36% ціни позову (21 960,00 грн), що є явно неспівмірним зі складністю справи та обсягом фактично наданих послуг.

Матеріалами справи доводиться, що інтереси ТОВ «ФК «Кредит -Капітал» в суді першої інстанції представляв адвокат Усенко М.І., який в позовній заяві обґрунтовував витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн., до якої віднесено - консультацією клієнта, ознайомленням з кредитною справою, погодження правової позиції клієнта у справі, складання та направленням позовної заяви до суду.

За змістом ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - Скрибки С.С. колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення та відповідно зменшення присудженого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з наступних підстав.

Так, при визначенні суми витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Тобто, в кожній конкретній справі при визначенні розміру відшкодування суд має виходити як з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), так і критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при встановленні розміру відшкодування витрат за надання правничої допомоги, крім іншого, мають бути враховані такі критерії як розумність розміру таких витрат, їх справедливість та пропорційність.

Матеріалами справи доводиться складання адвокатом позовної заяви, клопотання про витребування доказів, які були сформовані та подані через систему «Електронний суд».

Розгляд справи відбувся без участі сторін в судовому засіданні.

Враховуючи категорію розглянутої судом першої інстанції справи, яка є малозначною, а самі спірні правовідносини урегульовані усталеної судовою практикою, беручи до уваги ціну позову - 21 960,00 грн та аналізуючи вказаний адвокатом обсяг наданої правничої допомоги, виходячи із засад розумності та співмірності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити визначений судом першої інстанції розмір оплати за надану правничу допомогу з 5 513,60 грн до 2 500,00 грн.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, а по суті рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат в розуміння ч. 13 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрат на правничу правову допомогу змінити, зменшивши стягнуту суму з 5 513,60 грн до 2 500,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.