Постанова № 141381959 у справі № 275/170/26 від 09.11.2026

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №275/170/26 Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.

Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №275/170/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лівочки Л.І. в селищі Брусилів Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 109 927,25 грн., відсотки за користування позикою в сумі 1000 грн та три проценти річних в сумі 3 297,82 грн., а всього 114 225,07 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що вона 17.03.2025 надала ОСОБА_2 за договором позики грошові кошти в сумі 2500 дол США, що відповідало 103 675,00 грн по курсу НБУ. Грошові кошти надавалися на період до 17.09.2025 з відсотковою ставкою 1000 грн за весь період користування грошовими коштами та мали бути повернуті в доларах США, а відсотки в гривнях. Про отримання грошей та розмір відсотків ОСОБА_2 власноручно написала письмову розписку. Проте, у визначений термін ОСОБА_2 борг не повернула та почала уникати зустрічей. З метою врегулювання спору в досудовому порядку 30.01.2026 вона направила відповідачу через «Вайбер» досудову вимогу про повернення до 06 лютого 2026 року грошових коштів в сумі 2500 дол США та відсотків за договором позики, на яку відповіді не отримала. На теперішній час ОСОБА_2 борг та відсотки не повернула. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 березня 2025 року в сумі 109 927,25 грн., 1 000 грн відсотки за користування позикою, 3 297,82 грн 3% річних, а всього 114 225,07 грн., та сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що із поданої розписки вбачається, що саме ОСОБА_1 позичала у неї грошові кошти в сумі 2500 дол США. Зазначає, що нею було заявлено клопотання про призначення семантико-текстуальної експертизи, проте судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні даного клопотання. Вказує, що в суді першої інстанції перебуває на розгляді цивільна справа №275/377/26, де предметом спору є той самий договір позики від 17.03.2025, тому суд першої інстанції мав зупинити провадження у даній справі. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 625 ЦК України, оскільки п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України забороняє нараховувати штрафні санкції. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

29 липня 2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що відповідач не оспорювала боргову розписку та не заявляла, що вона була написана не нею. Судом першої інстанції було досліджено оригінал письмової розписки та надано належну і об`єктивну оцінку. Судом першої інстанції було законно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки таке клопотання було подано поза межами строку. Також судом першої інстанції було правомірно стягнуто 3% річних.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 17 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (розписка), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у борг ОСОБА_2 позику в сумі 103 675,00 грн (2500 дол США) строком до 17.09.2025. Відсоткова ставка 1000 грн.

Відповідно до вимоги про повернення грошових коштів за розпискою від 30 січня 2026 року ОСОБА_1 направила відповідачу досудову вимогу про повернення до 06 лютого 2026 року грошових коштів в сумі 103 675 грн (2500 дол США) та відсотків за договором позики.

Відповідач на вимогу не відреагувала, борг та відсотки не повернула.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що наявність власноручно підписаної розписки відповідачки підтверджує факт передачі 2500 доларів США, а також те, що між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов позики. Доказів повернення відповідачем суми позики в строк, визначений у розписці, до суду не надано, що свідчить про те, що боргові зобов`язання в розмірі 2500 дол США не виконані. Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами у формі розписки, є не чинним, його дійсність не спростована. Відтак, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 склала розписку, якою засвідчила отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 103 675,00 грн в борг в строк до 17 вересня 2025 року, зі сплатою відсотків в розмірі 1 000 грн.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 взяла у борг грошові кошти у ОСОБА_1 , видавши боргову розписку, у строк, визначений розпискою грошові кошти не повернула, а тому зобов`язана у повному обсязі виконати свої обов`язки за розпискою.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики від 17 березня 2025 року, оформленого розпискою.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Разом з тим, судом першої інстанції помилково стягнуто суму боргу в розмірі 109 927,25 грн., що становить еквівалент 2500 дол США станом на 13.05.2026, оскільки як слідує зі змісту розписки ОСОБА_2 взяла в борг грошові кошти в національній валюті - гривні, сума яких складала 103 675,00 грн., а не в іноземній валюті - долар США.

Тому рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 103 675,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків в сумі 1 000 грн є законним та обґрунтованим, оскільки вказаний розмір відсотків погоджений сторонами в договорі позики від 17.03.2025.

Щодо стягнення 3% річних.

Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено в тому числі і на час розгляду справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зважаючи на те, що з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, відповідач прострочила грошове зобов`язання саме за договором позики, оформлене розпискою, з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за таке прострочення, позивачем безпідставно нараховано відповідачу 3 відсотки річних за період з 18.09.2025 до 20.02.2026.

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3% річних.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову ОСОБА_1 сплачено 1331,20 грн., позов задоволено на 91,64%, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1220 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено 1996,80 грн., апеляційну скаргу задоволено на 8,36%, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 166,93 грн.

Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1053,07 грн судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17.03.2025 в сумі 103 675,00 грн та відсотки за користування позикою в сумі 1 000 грн., а всього 104 675,00 грн.

Врешті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1053,07 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.