Додаткове рішення № 141381961 у справі № 279/5869/20 від 09.11.2026

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа 279/5869/20

Категорія 44

Додаткова постанова

Іменем України

09 листопада 2026 року

Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі заяву представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Ганни Дмитрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №279/5869/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коростенське виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №2» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття житлового приміщення,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 414 392 грн., з яких: 380 183 грн вартість матеріального збитку, 1600 грн - вартість витрат на проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку, 12 000 грн - вартість витрат, необхідних для реставрації меблів, 20 000 грн - моральна шкода, 609 грн - витрати на купівлю медичних препаратів, а також 30 000 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 402 851 грн., які складаються з 370 851 грн витрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням її майна, 12 000 грн для реставрації меблів, 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 1 561,44 грн за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку, 21 811,37 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 426 223,81 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 3059,66 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - Ліпська-Романченко Г.Д. подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення в частині стягнення витрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням її майна в сумі 370 851,00 грн скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 165 657,08 грн витрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням її майна.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 вересня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. задоволено частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 229 739,35 грн., яка складається з 197 739,35 грн витрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням її майна, 12 000,00 грн для реставрації меблів та 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 790,00 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції. Здійснено новий розподіл судових витрат та компенсовано за рахунок держави на користь ОСОБА_1 32,57 грн судових витрат.

14 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

21 вересня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у яких просить відмовити у задоволенні вказаної заяви. Зазначає, що ухвалюючи постанову у даній справі суд дослідив та дав правову оцінку всім вимогам апеляційної скарги, у тому числі й вимозі про розподіл судових витрат. Звертає увагу на те, що судовий спір виник внаслідок неправомірних та винних дій відповідача. Вважає, що покладення обов`язку компенсувати витрати на адвоката винуватця на потерпілу особу, яка була змушена звернутися до суду за захистом свого грубо порушеного права суперечить загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності. Заявлена відповідачем сума витрат є недоведеною. Долученими до заяви документами підтверджено перерахування лише 20 000 грн на оплату послуг адвоката, тому стягнення сум, які не підтвердженні первинними фінансовими документами прямо суперечить вимогам ст. 137 ЦПК України.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Розглянувши заяву по суті, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

Порядок та підстави ухвалення додаткового рішення визначені статтею 270 ЦПК України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19).

У постанові від 31 липня 2024 року у справі №916/2929/22 Верховний Суд наголосив на різниці між заявою про стягнення судових витрат та заявою про намір подати докази понесення судових витрат, про яку йдеться у частині 8 статті 129 ГПК України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 141 ЦПК України). У вказаній нормі йдеться не про заяву про стягнення витрат, а саме про те, що розмір цих витрат встановлюється на підставі доказів, поданих або до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тому, ключовим є те, коли саме особа, яка має намір стягнути судові витрати, подала до суду докази та які дії для цього вчинила.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови:

- докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;

- до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, від 31 травня 2022 у справі №917/304/21, від 24 січня 2023 року у справі №922/4022/20).

З урахуванням принципу правової визначеності заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Протилежне тлумачення розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.

Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі №401/1086/23, провадження №61-4103св24.

Не заявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №910/216/23.

Встановлено, що в апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - Ліпською-Романченко Г.Д. заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

10 вересня 2026 року ухвалено постанову Житомирського апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року.

14 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, заява представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. про ухвалення додаткового рішення подана у визначений законом строк і не порушено порядок визначений ст. 141 ЦПК України.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

До заяви про ухвалення додаткового рішення представником ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Г.Д. долучено: копію договору про надання правничої допомоги від 08.06.2026, копію акту прийому-передачі наданих послуг №1 від 11.09.2026, копію платіжної інструкції №963165298 від 09.06.2026 та копію платіжної інструкції №2КР1-В5Т1-К818-78К5 від 10.09.2026.

Також, до клопотання додано докази надсилання Білоусу В.О. заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п.4.1 договору сторонами погоджено, що правничу допомогу, яка надається адвокатом, клієнт сплачує в гривнях в розмірі: 6000 грн вивчення матеріалів справи; 15 000 грн за підготовку та подачу апеляційної скарги; участь у судовому розгляді справи - 4000 грн за одне судове засідання.

Згідно п.4.3 договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг №1 від 11.09.2026 адвокатом Ліпською-Романченко Г.Д. надано наступні послуги: вивчення матеріалів справи - 6000 грн.; підготовка та подача апеляційної скарги - 15 000 грн.; участь у судовому розгляді справи - 4000 грн. Загальна вартість виконаних робіт та послуг складає 25 000 грн.

Платіжними інструкціями №963165298 від 09.06.2026 та №2КР1-В5Т1-К818-78К5 від 10.09.2026 підтверджено оплату послуг адвоката в сумі 20 000 грн.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

У п.135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18 року, у справі №758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

З огляду на вищевикладене, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, критерій розумності їхнього розміру та заперечення ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 25 000 грн у даній справі є завищеними, оскільки не є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих ним послуг, а тому їх розмір має бути зменшений до 7 000 грн.

Керуючись статтями ст. ст. 136, 141, 270, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Заяву представника ОСОБА_1 - Ліпської-Романченко Ганни Дмитрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №279/5869/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коростенське виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №2» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття житлового приміщення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.