Ухвала № 141383257 у справі № 213/4482/26 від 10.11.2026

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/4482/26

Номер провадження 2/213/3261/26

У Х В А Л А

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Севостьянова Ірина Григорівна, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання передати ключі; про стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

09.11.2026 до суду через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Севостьянова Ірина Григорівна, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання передати ключі; про стягнення моральної шкоди.

09.11.2026 головуючим у справі визначений суддя Інгулецького районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В.

При ознайомленні з позовною заявою встановлено, що сторона позивача, на підтвердження викладених у позові обставин, звертає увагу на судові справи №213/506/24, №213/659/24 та 213/5415/25, які в певний період часу перебували в провадженні судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетрвоської області Попова В.В.

При цьому, ухвалою суду від 26 лютого 2025 року був задоволений самовідвід судді Попова Віталія Валерійовича від розгляду цивільної справи №213/659/24 (провадження 2/213/50/25) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання заповіту дійсним.

Крім того, ухвалою суду від 03 листопада 2026 року був задоволений самовідвід судді Попова Віталія Валерійовича від розгляду цивільної справи №213/5415/25 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Андрух Ірина Валеріївна, про визнання квартири спільною сумісною власністю, набутою за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визначення часток, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Андрух Ірина Валеріївна, Третя криворізька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення.

Суддя Попов В.В. вважав за необхідне заявити самовідводи у даних справах, виходячи з неодноразово заявлених йому відводів ОСОБА_1 , що свідчило про її явну недовіру до судді Попова В.В. та перешкоджало вчасному і належному розгляду справи.

Зазначені обставини вказують на те, що є достатні підстави для самовідводу головуючого судді Попова В.В. від розгляду даної справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено обов`язок судді справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства. Приймаючи присягу, суддя бере на себе зобов`язання, зокрема, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути видно, що воно чиниться (рішення у справах «Білуха проти України», пункт 53, «Де Куббер проти Бельгії», пункт 26).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспекти. Зокрема, у рішеннях у справах «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначено, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі.

За об`єктивним критерієм визначається, з-поміж інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» від 24 лютого 1993 року, «Ветштайн проти Швейцарії»). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10 червня 1996 року, пункт 38).

Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків, вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

Закон не покладає на суддю обов`язок переконувати у своїй неупередженості. Суддя (суд) своєю процесуальною та позапроцесуальною поведінкою має таку неупередженість та безсторонність транслювати, демонструючи презумпцію неупередженості судді. Якщо у судді існують реальні підстави для самовідводу, які впливатимуть на його безсторонність, суддя має вказати про це у поданій заяві (процесуальному рішенні).

За своєю природою сумнів є суб`єктивним явищем, виникнення якого цілком залежить від внутрішніх моральних настанов та уявлень судді, від його чесності, справедливості, порядності.

Відповідно до частини 5 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно із частиною 1 статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Відповідно до частин 1, 2 статті 40 ЦПК України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Частинами 8 і 9 статті 40 ЦПК України передбачено, що суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (i) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (ii) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86).

Тобто, згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини суд має забезпечити достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Як зазначено у Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності судді, незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Виходячи з наведеного вище, з метою забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у безсторонності або об`єктивності судді Попова В.В., враховуючи позиції Європейського суду з прав людини з приводу недовіри до суду, вважаю, що заява про самовідвід підлягає задоволенню.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 40, ст. 260 ЦПК України, суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити самовідвід судді Попова Віталія Валерійовича від розгляду цивільної справи №213/4482/26 за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Севостьянова Ірина Григорівна, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання передати ключі; про стягнення моральної шкоди.

Цивільну справу №213/4482/26 (пр. 2/213/3261/26) за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Севостьянова Ірина Григорівна, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та зобов`язання передати ключі; про стягнення моральної шкоди - передати до канцелярії Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області для здійснення повторного автоматизованого розподілу відповідно до положень статті 33 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та підписаний 10 листопада 2026 року.

Суддя В.В.Попов.