Постанова № 141385871 у справі № 175/4809/18 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2674/26 Справа № 175/4809/18 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним (суддя першої інстанції Журавель Т.С.),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 04.08.2006 року укладений між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 та додаткові договори до нього № 1 від 06.09.2006 року та № 2 від 06.02.2008 року.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що суд при вирішенні справи не застосував жодну з норм матеріального права, на які посилалася Позивач, ч. 2, ч.3 ст.13 ЦК, статтю 71 ЦК, ч. 6 ст. 203 ЦК, ч.1 ст. 215 ЦК, ч.1 ст.224 ЦК а також приписи ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року N 2623-IV,- що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Наголошує на тому, що в ході судового розгляду суд отримав докази недобросовісності в поведінці іпотекодавця ОСОБА_2 (при виписці з домоволодіння для отримання неправдивої Довідки № 3670 від 02.08.2006р. Підгороднянської сільради про перелік осіб, що проживають (зареєстровані) за адресою АДРЕСА_1 , (про склад сім`ї), а також його пояснення щодо поведінки юриста ПАТ «ВІЕЙБІБАНК», яка наполягала на необхідності це зробити для отримання ним кредиту із укладенням спірних договору іпотеки і додатків до нього.

Суд не надав Позивачу можливості ознайомитись з матеріалами справи в електронному вигляді - відповідні заяви 04.11.,20.11 були залишені без реагування.

В ході провадження справи представником ПАТ «ВІЕЙБІБАНК» жодного разу не заявлялось про укладення договору цесії із Фінансовою компанією « Схід- Фінанс».

05.11.2024року Позивач надіслала письмові заперечення проти задоволення заяви ФК «Схід-Фінанс» про проведення заміни відповідача ПАТ «ВІЕЙБІБАНК», прямо вказуючи на ненадання суду належного доказу здійснення фактичної передачі йому ПАТ «ВІЕЙБІБАНК» прав шляхом передання документів, які мають значення письмових доказів - а саме оригіналів спірного договору та додаткових угод до нього- зі складенням відповідного акту а також про не підтвердження у суді обставин їх передачі самим ПАТ «ВІЕЙБІБАНК». При цьому у судовому засіданні Позивач чітко висловила свою позицію, -не заперечує проти залучення судом ФК « Схід- Фінанс» до участі у цій справі співвідповідачем, тобто в якості відповідача разом із ПАТ «ВІЕЙБІБАНКОМ».

Керуючи ходом судового процесу за для усунення правової невизначеності щодо кола осіб - належних відповідачів у справі саме головуючий суддя мала поставити на обговорення учасників процесу питання про належність відповідача ПАТ «ВІЕЙБІБАНК», про його заміну як сторони процесу або ж про залучення ФК « Схід- Фінанс» в якості співвідповідача та винести з цього приводу процесуальне рішення, а не вирішувати питання про можливість закінчення дослідження обставин справи вже 21.10.2025р.

ОСОБА_1 , просила рішення суду від 03 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позові вимоги задовольнити у повному обсязі.

Віл представника ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» - Сидоренко Ю.А,, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила про те, що 19.07.2019 Договору № 24435 про відступлення права вимоги, право вимоги перейшло до ТОВ «СХІД ФІНАНС». За вказаним Договором, ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК відступило право вимоги як за кредитним договором № 122/в від 03.08.2006 та договором іпотеки. Отже, новим кредитором є ТОВ «СХІД ФІНАНС».

ОСОБА_6 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , надійшов відзив на апеляційну скаргу з пропуском встановленого строку, а тому даний відзив при апеляційному перегляді не враховується.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням останнього на лікарняному, однак колегія суддів наголошує на тому, що з цих причин розгляд справи 15.04.2026 року вже було відкладено і будь-яких доказів перебування ОСОБА_7 на лікарняному долучено не було. Апеляційний суд вважає, що у даному випадку сторони зловживають процесуальними правами та свідомо просять відкладати розгляд апеляційної скарги, провадження за якою було відкрито 15 січня 2026 року, а отже колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи без учасників справи, які були повідомленні належним чином про такий розгляд.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.08.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №122/в, з наступними умовами: кредит надається в сумі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, термін користування кредитом: до 16-00 (шістнадцятої) години "02" серпня 2016 року, плата за користування кредитом: 14 (чотирнадцять) процентів.

Як вбачається з додатку №1 до кредитного договору №122/в від 03.08.2006 року, між сторонами погоджено графік погашення кредиту, з визначенням строків внесення кожного платежу до серпня місяця 2016 року.

Згідно до додатку №2 до кредитного договору «122/в від 03.08.2006 року, сторонами погоджена загальна вартість платежів та визначення сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, яка дорівнює 85 398, 03 грн.

Відповідно до додаткового договору до Кредитного договору №122/в від 03.08.2006 року, сторонами було погоджено внесення змін до змісту кредитного договору, в частині плати за користування кредитними коштами в розмірі 17% річних, також додано пункт 1.5, 1.6, підпункти 3.3.8.

04.08.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №1, засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., зареєстрованого в реєстрі №3567.

Згідно умов іпотечного договору встановлено, що сторони погодили наступні умови. На підставі укладеного кредитного договору №122/в від 03.08.2006 року іпотекодержателем передається позичковий капітал банку у грошовій формі, у тимчасове користування на умовах безпечності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Зобов`язання позичальника перед іпотекодержателем за кредитним договором були визначені за наступними умовами: повернути кредит в сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, в строк до 16-00 години 02 серпня 2016 року, та щомісяця в строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, починаючи з серпня 2006 року, сплачувати іпотекодержателю проценти за користування кредитом у розмірі 14 (чотирнадцять) % процентів річних. Повернення кредиту здійснюється згідно з графіком, який є невід`ємною частиною кредитного договору.

Предметом іпотеки є будинок, загальна площа якого складає: 61,9 кв.м., житлова площа: 54,9 кв.м. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки зареєстрований в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» 20.06.1997 року, реєстровий номер 1045 в книзі №9. Житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами знаходиться на приватизованій земельній ділянці площею 0,1505 гектарів, для будівництва та обслуговування житлового будинку, державний акт на право приватної власності на землю ДН №038931, виданий 25 травня 1999 року виконкомом Підгороднянської міської Ради народних депутатів, згідно рішення №67 від 17 березня 1999 року та зареєстрований у книзі записів №5052.

Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки згідно п. 1.5 Іпотечного договору №1 становить 166 000,00 (сто шістдесят шість тисяч) гривень 00 копійок, що в еквіваленті при перерахуванні на долари США по офіційному курсу НБУ на день укладення цього Договору складає 32 871,28 (тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят один) долар США 28 центів з розрахунку 5,05 грн. за 1 (один) долар США.

06.09.2006 року між сторонами було укладено додатковий договір №1 до іпотечного договору № 1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. від 04.08.2006 року зареєстрованого в реєстрі №3567, сторони дійшли згоди щодо зміни умов іпотечного договору в частині основного зобов`язання позичальника повернути кредит в сумі 68000 (шістдесят вісім тисяч) доларів США, в строк до 16-00 години 02 серпня 2016 року, щомісяця в строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, починаючи з серпня 2006 року, сплачувати Іпотекодержателю проценти за користування Кредитом у розмірі 14 (чотирнадцять) % процентів річних.

Згідно договору про внесення змін та доповнень №2 до іпотечного договору № 1 від 04.08.2006 року, сторони дійшли згоди щодо зміни умов іпотечного договору в частині виконання зобов`язання позичальником, а саме: повернути кредит в сумі 98 000,00 (дев`яносто вісім тисяч) доларів США, в строк до 16-00 години 02 серпня 2016 року, та щомісяця в строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, починаючи з серпня 2006 року, сплачувати Іпотекодержателю проценти за користування Кредитом у розмірі 14 (чотирнадцять) % процентів річних.

Як вбачається з заяви посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. від 04.08.2006 року, ОСОБА_8 надала свою згоду чоловіку ОСОБА_2 на одержання кредиту в Відкритому акціонерному товаристві "Всеукраїнському Акціонерному Банку" на умовах йому відомих та на його розсуд; надання житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що є їх спільною сумісною власністю, в іпотеку та на укладення договору іпотеки Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнським Акціонерним Банком" на умовах йому відомих та на його розсуд.

Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2015 року №63, було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 року №213 було продовжено процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» строком по 19.03.2018 року.

В подальшому процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» було продовжено з 20.03.2018 року по 19.03.2020 року, про що свідчить рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.02.2018 року №474.

19.07.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги №24435, згідно умов якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників/іпотекодавців зазначених у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними говорами (договорами про надання кредиту, договорами іпотеки, застави та договорами поруки з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них), згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору та розширеного електронного реєстру. Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 19.07.2019 року зареєстрованого в реєстрі №3718, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відступило право вимоги за іпотечними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс». До договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 19.07.2019 року додано реєстр договорів іпотеки (додаток №1), зі змісту якого вбачається, що відступлення права вимоги відбулося, зокрема, за іпотечним договором №1 від 04.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., зареєстрованого в реєстрі №3567, іпотекодавцем якого є ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 61,9 кв. м., житловою площею 54,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, загальною площею 0,1505 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дата та номер кредитного договору, виконання зобов`язань за яким забезпечено договором іпотеки: №122/в від 03.08.2006 року.

Згідно акту прийому-передачі за договором №24435 про відступлення прав вимоги від 19.07.2019 року, сторони погодили передачу документів кредитних справ, в тому. числі за кредитним договором №122/в від 03.08.2006 року за яким позичальником є ОСОБА_2 .

З копії домової книги від 11.06.1997 року на будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована у будинку з 31.01.2006 року, та знята з реєстрації 02.08.2006 року.

Станом на 02.08.2006 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані - ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_8 1958 року народження, син ОСОБА_4 1981 року народження, донька ОСОБА_4 1984 року народження, донька ОСОБА_10 1985 року народження, що підтверджується копією довідки від 02.08.2006 року №3670, виданої виконавчим комітетом Підгородненської міської ради.

Як вбачається зі штампу у паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , 23.11.2012 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану м. Запоріжжя зроблено актовий запис №1065. Прізвище після реєстрації шлюбу змінено на - ОСОБА_12 .

Згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 19.02.2013 року, виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_13 , про що зроблено актовий запис №191. Батьком дитини записаний ОСОБА_11 , матір`ю - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 виданого Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Батьком дитини записаний ОСОБА_11 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 виданого 20.09.2019 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_15 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис №568. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_16 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі відповідач не є належним.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою цієї статті; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року в справі № 676/5226/14-ц (провадження № 61-5101св18) зазначено, що ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 18 червня 2004 рок у справі № 758/113/23, від 09 липня 2024 року у справі № 953/18523/20).

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі 910/6642/18 викладено правові висновки, згідно яких, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, що між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №122/в від 03.08.2006 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між сторонами було укладено іпотечний договір №1 від 04.08.2006 року, предметом якого є житловий будинок загальна площа якого складає: 61,9 кв.м., житлова площа: 54,9 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., який позивач просить визнати недійсним. 19.07.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги №24435, зокрема, щодо договору іпотеки №1 від 04.08.2006 року.

19.07.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги №24435, згідно умов якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників/іпотекодавців зазначених у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними говорами (договорами про надання кредиту, договорами іпотеки, застави та договорами поруки з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них), згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору та розширеного електронного реєстру. Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, з 19.07.2019 року ТОВ «Схід Фінанс» є правонаступником ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у правовідносинах за оспорюваним договором іпотеки.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» було подано заяву про заміну відповідача - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» на його правонаступника -Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс».

04.11.2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс» вдруге звернувся з заявою, в якій просив замінити відповідача Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» на його правонаступника, оскільки було укладено договір про відступлення права вимоги від 19.07.2019 року №24435, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», зокрема, набуло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №122/в від 03.08.2006 року та за іпотечним договором №1 від 04.08.2006 року.

05.11.2024 року від позивача засобами поштового зв`язку надійшли заперечення щодо заміни Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Фінанс», в обгрунтування заперечення зазначено, що у разі укладення договору про відступлення права вимоги первісний кредитор був зобов`язаний повідомити про це боржника ОСОБА_2 щодо змісту укладеного договору, що ставить під сумнів його дійсність, з урахуванням наведеного просила відмовити у задоволені заяви про заміну відповідача -1.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 року у задоволенні клопотання про заміну відповідача відмовлено, з підстав того, що позивач заперечувала щодо заміни відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів у повному обсязі погоджується з позицією місцевого суду, що на даний час у справі належним відповідачем є саме ТОВ «Схід Фінанс», як правонаступник ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», однак при розгляді клопотання ТОВ «Схід Фінанс» щодо заміни сторони відповідача, позивачка ОСОБА_1 , категорично заперечувала щодо такої заміни, отже на власний розсуд розпорядилась своїми процесуальними правами щодо зміну складу учасників справи.

Встановивши той факт, що саме ТОВ «Схід Фінанс», як правонаступник ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» зі всіма набутими правами на підставі договору факторингу, набуло права вимоги за оспорюваним договором іпотеки, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо неналежного складу учасників справи, а саме щодо незалучення у якості відповідача (співвідповідача) ТОВ «Схід Фінанс».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 як неналежного відповідача у справі і вважає, що оскаржуване рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу позивачки без задоволення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.

Керуючись статтями, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов