Постанова № 141385874 у справі № 2-2957/06 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11173/26 Справа № 2-2957/06 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2026 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, боржник Військова частина НОМЕР_1 (суддя першої інстанції Сорока О.В.),

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича, у якій просив:

-визнати протиправними дії та рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року без прийняття до виконання;

-скасувати повідомлення № 100149/4 від 02.07.2026 року державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича про повернення виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року без прийняття до виконання;

-зобов`язати державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича прийняти до виконання виконавчий лист № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-2957/06, та відкрити виконавче провадження, з дотриманням вимог ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2026 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

На вказану ухвалу суду скаржником була подана апеляційна скарга, в якій він зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що уд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин п. 9 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження». Сама по собі наявність факту попереднього закінчення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру (через невиконання його боржником та вичерпання попередніх заходів) не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа в межах встановленого законом трирічного строку.

Суд першої інстанції проігнорував, що право на повторне пред`явлення обмежене виключно строками, встановленими ст. 12 Закону.

Також скаржник наголошує на тому, що про час, дату та місце розгляду справи належним чином не повідомлявся, судова повістка на його адресу не надходила.

ОСОБА_1 , просив ухвалу суду від 14 серпня 2026 року скасувати та його скаргу задовольнити у повному обсязі.

Від Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Військової частини НОМЕР_1 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, однак вони подані з пропуском встановленого строку, а тому при апеляційному перегляді вони не враховуються.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь - якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Так, знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги, стосовно неналежного повідомлення заявника про час та місце розгляду справи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2026 року ОСОБА_1 , звернувся до місцевого суду зі скаргою на дії ДВС, адресою для листування вказав АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 31 липня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.08.2026 року о 09:00 год., однак доказів повідомлення скаржника про розгляд справи в матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи взагалі не місять доказів направлення судової повістки ОСОБА_1 .

Оскільки, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення заявника, що є порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті вимог заяви скаржника.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.07.2008 року 194-го понтонно-мостовий загону Державної спеціальної служби транспорту зобов`язаний провести ремонт житлового та нежитлового приміщення, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачання труб квартири АДРЕСА_2 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги.

В провадженні Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2-2957/06, виданий 23.11.2009 року Апеляційним судом Дніпропетровської області (ВП № 25829695).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону).

Відповідно до частини першої, пункту першого частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У частині шостій статті 26 Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

06 грудня 2019 року, керуючись п. 11 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження (т.3 а.с. 166).

11.06.2026 року Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області, на адресу ОСОБА_1 , за його заявою, було направлено оригінал виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року № 2-2957/06 про зобов`язання боржника - Військової частини НОМЕР_1 провести ремонт житлового та нежитлових приміщень, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачальних труб квартири АДРЕСА_2 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги (т.3, а.с. 168).

23 червня 2026 року стягувач звернувся до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання судового рішення, відкриття виконавчого провадження, яке було зареєстроване державною виконавчою службою 01.07.2026 року.

02.07.2026 року Державним виконавцем Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідь Ігорем Олександровичем винесене повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке мотивоване тим, що 06.12.2019 року державним виконавцем було закінчене виконавче провадження, на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». До відділу не надано жодного рішення про скасування закінчення виконавчого провадження, а тому керуючись п.9 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.

Дії та рішення державного виконавця Бєлов О.М. вважає незаконними та протиправними, наполягає на відкритті нового виконавчого провадження після закінченого виконавчого провадження, тому, в строки, визначені процесуальним законом, звернувся до суду з значеною скаргою.

Як зазначав суд вище, 06 грудня 2019 року, керуючись п. 11 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження (т.3 а.с. 166).

Заявник ОСОБА_1 оскаржив зазначене рішення, ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні скарги в повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червеня 2020 року зазначену ухвалу було залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. а ч.1, ч.4 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У відповідності до ч.5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у свій постанові від 07 травня 2025 року у справі № 755/19644/17, провадження № 61-2630св25, зробив висновок про те, що наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону), зокрема, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу буде визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку (частина перша статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).

У даному випадку постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржена стягувачем, не скасована судом та не визнана незаконною, а тому у державного виконавця при повторному зверненні ОСОБА_1 із заявою про відкриття нового виконавчого провадження, були відсутні правові підстави для відкриття виконавчого провадження, як на тому наполягав ОСОБА_1 .

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що заявником не надано належних та допустимих доказів про те, що державний виконавець, приймаючи повідомлення 02.07.2026 року про відмову у відкриття виконавчого провадження діяв всупереч вимогам спеціального закону, оскільки виконавче провадження за рішенням немайнового характеру вже закінчено у зв`язку з вичерпанням усіх можливих заходів та вчиненням виконавцем дій, передбачених законом, таке провадження не може бути розпочате чи відновлене заново.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду від 14 серпня 2026 року скасуванню через порушенням місцевим судом норм процесуального права, в частині неповідомлення скаржника, що є обов`язковою умовою для скасування судового рішення із ухваленням нового, про відмову у задоволенні скарги заявника на дії ДВС, оскільки належними доказами встановлено, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження оскаржена не була, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття виконавчого листа до виконання, а тому скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010року).

Заразом ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2026 року скасувати.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, боржник - Військова частина НОМЕР_2 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк