Постанова № 141385876 у справі № 204/634/25 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7615/26 Справа № 204/634/25 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого дії законний представник ОСОБА_4 , треті особи: Акціонерне товариство "Укрсиббанк", ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя (суддя першої інстанції Чудопалова С.В.),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект» звернулось до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого дії законний представник ОСОБА_4 , треті особи: Акціонерне товариство "Укрсиббанк", ОСОБА_5 про визнання права іпотеко держателя, в якому просило визнати за ТОВ «Кей-Колект» права іпотекодержателя за договором іпотеки №11170774000/1 від 15.06.2007, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_5 , право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012, стосовно нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 15 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скарга мотивована тим, що відомості про іпотеку у державному реєстрі дійсно були припинені без достатніх підстав, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2017 року у справі № 202/4897/17, яке фактично не ухвалювалося. Однак, при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Укладаючи договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, стосовно якого в Державному реєстрі відсутні будь-які застереження про іпотеку, не мала обґрунтованих сумнівів щодо існування прав чи обтяжень на це майно, тому Апелянт та інші власники набули спірне нерухоме майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень внаслідок електронних торгів і є його добросовісним набувачем.

Вказує на те, що набуваючи право вимоги за спірним договором іпотеки, саме з 11.06.2012 року Позивач мав можливість слідкувати та перевіряти відомості, щодо чинності іпотек боржників та міг дізнатися про припинення іпотеки в 2017 році. Позивач звернувся до суду із даним позовом 16 січня 2025 року, тобто через майже 8 років після здійснення оспорюваних правочинів, а отже із пропуском 3-річного строку позовної давності.

ОСОБА_2 , просив рішення 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від представника ТОВ «Кей-Колект» - Пилипенка С.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив про те, що рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року оскаржено лише ОСОБА_1 . Інший відповідач - ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 - апеляційної скарги не подав та до апеляційної скарги ОСОБА_1 не приєднався. Отже, він не висловив незгоди з рішенням суду в частині, що стосується належного йому майна, а ОСОБА_1 не є його представником і не уповноважений обґрунтовувати порушення його прав.

Позов про визнання права іпотекодержателя відповідає характеру порушення: він підтверджує існування речового забезпечувального права, яке виникло на підставі чинного договору та не припинилося у встановленому законом порядку. У межах цієї справи позивач не просив витребувати майно, припинити право власності відповідачів, виселити їх або звернути стягнення на предмет іпотеки.

Також представник позивача наголосив на тому, що строк позовної давності Товариством пропущено не було.

ОСОБА_6 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» правонаступником якого стало Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11170774000 відповідно до якого, банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 90000,00 доларів США строком до 14.09.2026 зі сплатою за користування кредитними коштами 12,5% річних. Цільове призначення кредиту - придбання нерухомості (а.с.17).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та відповідачем, 15.06.2007 був укладений договір іпотеки №11170774000/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., зареєстрований в реєстрі № 1503, відповідно до умов якого, останній передав в іпотеку банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно - домоволодіння, загальною площею 164,6 кв.м., житловою57,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23-25).

У зв`язку із посвідченням договору іпотеки №1503, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. 15.06.2007 накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна на весь час його дії під реєстровим номером 1504 (а.с.14 на зворотному аркуші).

18.03.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по цивільній справі № 2-4348/2009 за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості. Зазначеним рішенням суд стягнув солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11170774000 від 15.06.2007в розмірі 845751,65 грн., а також судові витрати в розмірі 1950,00 грн (а.с.37-39).

11.06.2012 між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №4, відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 11170774000 від 15.06.2007 (а.с.26-30).

Крім того, між ТОВ «Кей Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 2459-2460 від 11.06.2012, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., відповідно до якого, право вимоги за договором іпотеки від 15.06.2007, реєстровий № 1503 перейшло від ПАТ «УкрСиббанк`до ТОВ «Кей Колект» (а.с.32-34).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2013 по справі №201/10003/13-ц замінено сторону виконавчого провадження при виконанні виконавчого листа виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2010 про стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11170774000 з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» (а.с.36-37).

Як вбачається із матеріалів справи, з моменту набрання законної сили судовим рішенням від 18.03.2010 по справі №2-4348/2009 відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості не виконувалось.

24.05.2017 на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіной О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис№20566600 про припинення іпотеки за реєстраційним номером 5144844, підстава: супровідний лист, серія та номер: справа № 202/4897/17, виданий 22.05.2017, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська; рішення суду, серія та номер: справа № 202/4897/17, виданий 28.04.2017, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська (а.с.11).

Згідно довідки, виданої архіваріусом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2024 № 202/4897/17/26734/2024 вбачається, що в провадженні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська перебувала справа № 202/4897/17, предметом розгляду якої, було питання надання дозволу на проведення обшуку. При цьому АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» не були сторонами даної справи, а питання стосовно нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не вирішувались (а.с.40 на звороному аркуші).

25.05.2017 ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу серія та номер 207 та 209, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. відчужив домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 9 на зворотному аркуші - 10).

В свою чергу, ОСОБА_12 на підставі договору дарування серія та номер: 1571 від 06.09.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. подарувала належну їй частку в домоволодінні ОСОБА_13 (а.с.9 на зворотному аркуші).

В подальшому, ОСОБА_14 на підставі договорів купівлі-продажу серія та номер: 1203, 1207 від 10.10.2017, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ГуфманЯ.С. відчужила домоволодіння ОСОБА_15 , який 11.05.2018 на підставі договору дарування, серія та номер 379, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ГуфманЯ.С. подарував частку домоволодіння ОСОБА_3 (а.с.8 на зворотному аркуші -9).

Таким чином, на сьогоднішній день домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зазначені вище обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що міститься в інформаційній довідці №370458251від 19.03.2024, а також встановлені судовими рішеннями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2010 по справі №2-4348/2009 та від 27.08.2013 по справі №201/10003/13-ц.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виключення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена Законом, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек та є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть утому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Спірні правовідносини стосуються захисту прав нового кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

[…] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».

Забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 зроблено висновок, що:

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;

- у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;

- у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Кей-Колект» посилалось на те, що з моменту набрання законної сили судовим рішенням від 18.03.2010 по справі №2-4348/2009 відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості не виконувалось. 24.05.2017 на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіной О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №20566600 про припинення іпотеки за реєстраційним номером 5144844. Згідно довідки Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2024 № 202/4897/17/26734/2024 в провадженні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська перебувала справа № 202/4897/17, предметом розгляду якої, було питання надання дозволу на проведення обшуку. При цьому АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» не були сторонами даної справи, а питання стосовно нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не вирішувались. 25.05.2017 ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу серія та номер 207 та 209, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу МіхеєвоюТ.М. відчужив домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .В свою чергу, ОСОБА_12 на підставі договору дарування серія та номер: 1571 від 06.09.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. подарувала належну їй частку в домоволодінні ОСОБА_11 . В в подальшому, ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу серія та номер: 1203, 1207 від 10.10.2017, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. відчужила домоволодіння ОСОБА_1 , який 11.05.2018 на підставі договору дарування, серія та номер 379, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. подарував частку домоволодіння ОСОБА_3 . Таким чином, на сьогоднішній день домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що на даний час іпотека майна є чинною, однак у зв`язку з тим, що вона була припинена на підставі неіснуючого рішення, що не заперечувалось представником апелянта у скарзі та у подальшому відбулась зміна власника іпотечного майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки у даному випадку добросовісність останніх власників спірного майна відсутня з тих підстав, що така іпотека була припинена не у встановлений законо спосіб.

Так, вирішуючи спір місцевий суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), відповідно до яких у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що основне зобов`язання забезпечене майном є чинним, однак поза волею іпотеко держателя ТОВ «Кей-Колект» така реєстрація була скасована, а тому оскаржуване рішення суду від 15 квітня 2026 року підлягає залишенню без задоволення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, то у даному випадку вони є безпідставними, оскільки як було встановлено, іпотека була припинена 24.05.2017 року, з позовом позивач звернувся до суду у січні 2025 року, тобто у період дії карантинних обмежень та дії військового стану, а отже строки для звернення з даним позовом пропущено не було.

Що стосується доводів скарги представника відповідача про недоплати судового збору позивачем при зверненні із даним позовом, то колегія суддів вважає, що дана обставина не впливає на правильне вирішення справи та є процесуальним питанням, яке мало б вирішуватись місцевим судом при прийняття позовної заяви до розгляду.

За встановлених у цій справі обставин суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованих висновків про задоволення позову.

Висновки суду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявники послалися в обґрунтування доводів скарги.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотримання всіх норм права, судом першої інстанції під час розгляду справи було досліджено всі надані докази у справі та надано належну правову оцінку даним правовідносинам.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи