Постанова № 141385878 у справі № 182/5193/25 від 10.11.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8430/26 Справа № 182/5193/25 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (суддя першої інстанції Рунчева О.В.,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 300 000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи, та подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що шкода неповнолітній позивачці була завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 22 серпня 2023 року з вини водія ОСОБА_2 . Внаслідок даного злочину на місці аварії отримала тяжкі тілесні ушкодження та згодом ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в лікарні матір Позивачки - ОСОБА_5 . Сама Позивачка, якій на момент ДТП було 14 років, перебувала в автомобілі, отримала легкі тілесні ушкодження та стала свідком загибелі своєї матері.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди у сумі 300 000 гривень, суд першої інстанції порушив вимоги статей 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України та принципи розумності, виваженості і справедливості. Суд формально підійшов до оцінки глибини душевних страждань дитини, яка втратила матір у підлітковому віці. Втрата матері для 14-річної дівчини є безповоротною та найбільш важкою психічною травмою, яка повністю зруйнувала її звичний життєвий уклад, позбавила материнської турботи, виховання, психологічного захисту та призвела до тривалого депресивного стану. Суд також безпідставно врахував аргументи відповідача про його «складний майновий стан» та пенсійний вік.

ОСОБА_1 , просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Скарга відповідача мотивована тим, що при подачі позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 не було залучено ПАТ «НАСК "ОРАНТА» в якості співвідповідача/третьої особи. Також не було залучено другого учасника ДТП в якості співвідповідача.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду сформовано правовий висновок про те, що у межах страхової суми належним боржником перед потерпілим є саме страховик, який взяв на себе обов`язок із відшкодування шкоди. Відповідно, у разі наявності чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності вирішення спору про відшкодування шкоди без участі страхової компанії є неможливим, оскільки безпосередньо впливає на її права та обов`язки.

Стороні позивача було достеменно відомо про наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_6 . Зокрема, представник позивачки ОСОБА_4 особисто звертався до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою. Отже, позивачка та її представник були обізнані не лише про факт існування страхового полісу, а й про конкретного страховика, який міг нести обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відповідач не був зобов`язаний надавати суду документи, які фактично підтверджували б необхідність залучення до справи іншого відповідача та усували б недоліки процесуальної позиції позивача.

Суд не навів у рішенні жодного доказу, на підставі якого було визначено саме той розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , просив рішення суду від 05 червня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Від ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому було вказано, що оскільки сума позову значно перевищує встановлені законом ліміти страхової виплати, основний обов`язок з відшкодування шкоди лежить на безпосередньому заподіювачі - ОСОБА_2 . Крім того, доданий відповідачем до апеляційної скарги лист Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» від 14 лютого 2024 року № 09-02-22 є неналежним доказом у цій справі. У зазначеному листі вказано про розгляд заяви « ОСОБА_4 », однак жодним словом не зазначено, що ОСОБА_4 звертався до страхової компанії як законний представник в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування їй моральної шкоди. Цей лист стосується іншого цивільного провадження (182/5192/25) і не має жодного відношення до вимог малолітньої позивачки у справі № 182/5193/25, просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому він зазначив про те, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували наведені відповідачем заперечення, а фактично зводиться виключно до незгоди позивачки із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди. При цьому вимога про збільшення розміру компенсації ґрунтується виключно на суб`єктивній оцінці позивачкою глибини власних моральних страждань та її переконанні, що справедливим є стягнення саме 1 200 000 грн. Позивачка фактично повторює обставини, які були встановлені судом першої інстанції, а саме: факт загибелі матері, власне перебування у транспортному засобі під час дорожньо-транспортної пригоди, неповнолітній вік, отримання тілесних ушкоджень та пов`язані з цим моральні переживання.

ОСОБА_3 , просив апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що вони підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2023 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Toyota Corolla Verso, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті порушення Правил дорожнього руху, відповідач допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок чого пасажирка Toyota Corolla Verso, ОСОБА_5 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, а її неповнолітня донька ОСОБА_1 , 2009 року народження, отримала легкі тілесні ушкодження.

Внаслідок отриманих травм ОСОБА_5 померла в лікарні 30.10 2023 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (том 1, а.с. 24 зворот).

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4340 КНП «Міська дитяча лікарня №5» Запорізької міської ради від 23.08.2023 року, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з діагнозом забій черевної стінки, ссадини верхніх та нижніх кінцівок, забій м`яких тканин носу (том 1, а.с.30).

Факт родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_5 підтверджується наданою копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (том 1, а.с.22 зворот).

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 28.04.2025 року у справі №317/811/24 (провадження № 1-кп/317/236/2024) ОСОБА_2 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України, призначено покарання у виді 3-ьох років позбавлення волі та 3-ьох років позбавлення права керувати транспортними засобами, зі строком покарання, що підлягає обчисленню з моменту фактичного взяття під варту (том 1, а.с. 184-192).

Разом з тим, позивачку не було залучено до участі у справі в якості потерпілої в межах кримінального провадження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.11.2025 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 28.04.2025 року залишено без змін (том 1, а.с. 193-203).

Згідно листа Відділення поліції №1 Нікопольського РУП від 22.04.2026 року, ОСОБА_2 21.04.2026 року був затриманий та доставлений до Державної установи виконання покарань №4 м. Дніпро для подальшого відбування покарання, призначеного судом (том 1. а.с.209).

Отже, вина ОСОБА_2 встановлена вироком суду від 28.04.2025 року, який набув чинності 24.11.2025 року.

Позивач, як донька загиблої та як безпосередня учасниця ДТП, вважає, що їй завдано шкоди, яка проявилася у перенесених моральних, емоційних, психологічних стражданнях у зв`язку із втратою матері та вимушеними змінами у її житті, а тому має право на відшкодування шкоди, яку вона оцінює в 1 200 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, та стягуючи з відповідача на користь позивачки 300 000,00 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди, місцевий суд керувався принципам розумності та співмірності.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини завдавача шкоди. При цьому в такому випадку відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду) лише, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Водночас суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження№ 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 (провадження № 61-8734св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18 (провадження № 61-11853св18), від 08 жовтня 2025 року у справі № 753/16824/18 (провадження № 61-5644св24).

Врахувавши наведені вище вимоги закону, оцінивши характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, позивачці, яка втратила матір, неможливість поновити попереднє становище внаслідок її загибелі, а також істотність вимушених змін у її житті і наслідків, що настали та негативно позначилися на її моральному стані, суд першої інстанції, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн є достатнім, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.

Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження місцевим із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустила порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи скарги з цього приводу є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги позивачки щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Місцевий суд, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, а також глибині моральних страждань, завданих позивачу у зв`язку зі смертю найближчої їй людини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачки відшкодування моральної шкоди, яку визначив у розмірі 300 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Що стосується доводів скарги представника відповідча, що стороною позивача не було залучено до участі у справі страхову компанію в якій була застрахована цивільна відповідальність ОСОБА_2 , то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскліькі позивачка, як потерпіла особа не позбавлена можливості звернення до суду із позовом тільки до винної особи, а винуватість відповідача була встановлена відповідним вироком суду.

Також безпідставні доводи скарги відповідача щодо незалучення позивачкою до участі у справі що одного учасники ДТП, оскілки як було встановлено вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 28.04.2025 року, який було залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, що винною особою у ДТП є саме ОСОБА_2 , а тому позивачки обґрунтовано не залучала іншу особу.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що в силу положення ст.ст.1167, 1187, 1193 ЦК України, відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду, особиста недбалість та необережність самого загиблого є підставою для зменшення розміру відшкодування.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відшкодування моральної шкоди в даному розмірі на думку суду буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Приведені в апеляційних скаргах доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 374,375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи