Рішення № 141386131 у справі № 161/10727/26 від 04.11.2026

Справа № 161/10727/26

Провадження № 2/161/5725/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04 листопада 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Мазура Д.Г.,

за участі секретаря судового засідання Дручок О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки в квартирі,

В С Т А Н О В И В :

16 вересня 2026 позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення частки в квартирі.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що 28.10.2000 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому народилися дві доньки - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Під час перебування у шлюбі 28.05.2004 подружжям разом із донькою ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,3 кв. м, яка була зареєстрована на праві спільної сумісної власності за трьома особами.

Як зазначають позивачі, 21.11.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. Після розірвання шлюбу сторони не змогли дійти згоди щодо визначення часток у праві власності на нерухоме майно, у зв`язку з чим позивачі просять суд визнати за кожною з них право власності на 1/3 частку зазначеної квартири.

Позивачка ОСОБА_1 мала намір подарувати свою частку у квартирі доньці ОСОБА_4 , однак під час звернення до нотаріусу отримала відмову, оскільки необхідно попередньо визначити частки співвласників, адже договором купівлі-продажу частки кожного з них визначені не були. У позасудовому порядку вирішити це питання позивачам не вдалося, а тому позивачі просять суд визначити, що кожній із них - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 1/3 частці у праві власності на зазначену квартиру.

22 травня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки в квартирі призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

16 вересня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області прийнято до розгляду уточнені позовні вимоги

Протокольною ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

04 листопада 2026 представник позивачів подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився хоча повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв про розгляд справи у його відсутності на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав, а позивачі проти заочного вирішення справи не заперечували, суд дійшов висновку про наявність передбачених ст. 280 ЦПК України підстав для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 травня 2004 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як продавцями, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і малолітньою на той час ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяла її мати ОСОБА_1 , як покупцями, з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Сушиком В.С. та зареєстрований у реєстрі за № 858.

За умовами зазначеного договору покупці набули у власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 71,3 кв. м.

Зі змісту договору купівлі-продажу вбачається, що покупцями квартири визначено трьох осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому розмір частки кожного із покупців у праві власності на придбану квартиру договором не визначено.

На підставі вказаного правочину право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності без визначення часток кожного із співвласників, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 березня 2005 року та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, право власності сторін на спірну квартиру виникло на підставі одного правочину, в якому всі троє зазначені покупцями, та зареєстроване за ними як право спільної сумісної власності. Належність квартири сторонам на праві власності не оспорюється. Спір виник у зв`язку з невизначеністю розміру часток кожного зі співвласників та необхідністю зміни існуючого правового режиму майна зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), яка може бути спільною частковою або спільною сумісною.

За змістом частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність наперед визначених часток співвласників у праві власності на спільне майно. До моменту визначення таких часток кожен із співвласників є учасником права власності на майно в цілому, а не власником заздалегідь визначеної його частки.

Водночас цивільне законодавство передбачає можливість визначення часток учасників спільної сумісної власності та встановлює принцип їх рівності, якщо інше не випливає із закону, домовленості співвласників або інших установлених законом обставин.

Так, відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Частиною другою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, частки співвласників у праві спільної сумісної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

При цьому відповідно до частини третьої статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, положеннями статей 370, 372 ЦК України закріплено презумпцію рівності часток учасників спільної сумісної власності. Відступ від такої презумпції повинен ґрунтуватися на домовленості співвласників, положеннях закону або інших юридично значущих обставинах, які дають підстави для визначення часток в іншому співвідношенні.

При цьому предметом цього спору не є виділ частини квартири в натурі чи її реальний поділ між сторонами. Зазначені норми підлягають врахуванню судом у частині закріпленого ними принципу рівності часток учасників спільної сумісної власності та правових наслідків визначення таких часток.

Досліджені судом докази не свідчать про існування між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовленості щодо встановлення нерівних часток у праві власності на спірну квартиру.

Договір купівлі-продажу від 28 травня 2004 року також не містить положень про набуття покупцями квартири у нерівних частках. Навпаки, кожен із трьох співвласників зазначений у договорі покупцем, а набуте ними право надалі зареєстроване як право спільної сумісної власності.

Доказів існування передбачених законом обставин, які б давали підстави для відступу від принципу рівності часток співвласників, матеріали справи не містять та судом таких обставин не встановлено.

Та обставина, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу перебували у зареєстрованому шлюбі, наведеного висновку не спростовує.

Визначальним у цьому випадку є те, що за змістом правочину набувачами спірного нерухомого майна визначено не лише подружжя, а трьох конкретних покупців, одним із яких була малолітня на той час ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяла її мати. Надалі право власності було зареєстроване саме за усіма трьома набувачами на праві спільної сумісної власності без визначення часток.

Отже, з огляду на кількість співвласників та відсутність встановлених законом або домовленістю між ними підстав для визначення часток в іншому співвідношенні, суд доходить висновку, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у праві власності на спірну квартиру є рівними та становлять по 1/3 частці кожному.

Судом також установлено, що ОСОБА_1 має намір розпорядитися належною їй часткою у праві власності на квартиру шляхом її відчуження, однак невизначеність часток співвласників унеможливлює реалізацію такого наміру.

З листа приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу від 16 квітня 2026 року вбачається, що спірна квартира зареєстрована за трьома особами на праві спільної сумісної власності без визначення часток, у зв`язку з чим для посвідчення правочину щодо відчуження 1/3 частки квартири необхідне попереднє визначення часток співвласників.

Таким чином, невизначеність часток у праві спільної сумісної власності створює перешкоди для реалізації співвласником передбачених статтями 317, 319 ЦК України правомочностей власника, зокрема права самостійно розпорядитися належною йому після визначення часткою у праві власності.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обраний позивачами спосіб захисту повинен не лише констатувати розмір належних їм часток, а й усунути існуючу невизначеність правового режиму спірного нерухомого майна та забезпечити можливість подальшого самостійного здійснення кожним співвласником правомочностей щодо належної йому частки.

Верховний Суд у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 127/15389/20 зазначив, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна та в інших передбачених законом випадках. При цьому спосіб судового захисту має бути ефективним та забезпечувати реальне відновлення чи здійснення права особи без необхідності повторного звернення до суду.

Разом із тим обставини цієї справи відрізняються від обставин справи № 127/15389/20, оскільки позивачами заявлено не лише вимогу щодо визначення належних співвласникам часток, а й вимогу про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, тобто обраний ними спосіб захисту спрямований на остаточну зміну правового режиму спірного майна.

У постанові від 21 травня 2025 року у справі № 404/1436/24 Верховний Суд, вирішуючи спір щодо квартири, яка перебувала у спільній сумісній власності трьох осіб без визначення часток, виходив із того, що за відсутності доказів іншого співвідношення часток такі частки є рівними - по 1/3 кожному.

Верховний Суд у зазначеній постанові також дійшов висновку, що визначення часток у праві спільної сумісної власності фактично спрямоване на трансформацію спільної сумісної власності у спільну часткову, а вимога про визначення часток разом із припиненням права спільної сумісної власності за відповідних обставин є належним та ефективним способом захисту.

Суд враховує зазначений правовий висновок при вирішенні цієї справи.

За своєю правовою природою спільна сумісна та спільна часткова власність є різними видами спільної власності. Визначальною ознакою спільної сумісної власності є відсутність визначених часток кожного зі співвласників, тоді як у спільній частковій власності розмір частки кожного учасника у праві власності визначений.

Тому після визначення за кожним із трьох співвласників конкретної частки у розмірі 1/3 збереження щодо цієї ж квартири режиму спільної сумісної власності не відповідало б правовій природі такого виду власності.

Визначення за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/3 частці у праві власності на спірну квартиру та припинення права спільної сумісної власності має наслідком трансформацію правового режиму цього майна та виникнення між зазначеними особами права спільної часткової власності відповідно до визначених судом часток.

Такий спосіб захисту є завершеним та ефективним, оскільки усуває невизначеність щодо розміру часток усіх співвласників, припиняє існуючий режим спільної сумісної власності та забезпечує кожному співвласнику можливість надалі самостійно здійснювати належні йому правомочності щодо своєї частки у праві власності.

Ураховуючи встановлені обставини справи, положення статей 16, 317, 319, 355, 368, 370, 372 ЦК України, відсутність доказів існування домовленості співвласників або інших передбачених законом підстав для відступу від презумпції рівності їхніх часток, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про обґрунтованість уточнених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення шляхом визначення за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності по 1/3 частці квартири АДРЕСА_2 та припинення права спільної сумісної власності на зазначену квартиру.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 16807,28 грн., сплачений позивачами, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів.

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві власності на квартиру та припинення права спільної сумісної власності - задовольнити.

Визначити частки співвласників квартири АДРЕСА_3 , визнавши за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 (одну третю) частку в праві спільної часткової власності на зазначену квартиру за кожним.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 403 (вісім тисяч чотириста три) гривень 64 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 403 (вісім тисяч чотириста три) гривень 64 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо таку заяву подано протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений також з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач може оскаржити заочне рішення до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви без задоволення.

Позивачі можуть оскаржити заочне рішення до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур