Постанова № 141388554 у справі № 907/213/26 від 05.11.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Львів Справа № 907/213/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповал Д.В. - головуючий, Степанюк Н.Л., Нарольський М.М.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

Прокурор - Винницька Л.М.

від Позивача - не з`явився

від Відповідача - не з`явився

від Третьої особи - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (вх. №01-05/3408/26 від 12.10.2026)

на Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2026 (суддя Сисин С.В.) у справі №907/213/26

за позовом: керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Тячів в інтересах держави в особі:

позивача: Закарпатської обласної державної адміністрації, м. Ужгород

до відповідача: Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, смт Усть-Чорна, Закарпатська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ

про: витребування у власність держави з чужого незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог, заяв учасників справи та ухвали суду першої інстанції

У лютому 2026 року керівник Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області (далі - Прокурор), діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Позивач, ОДА), звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (далі - Відповідач, Селищна рада) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Позивача, - ДСГП «Ліси України» (далі - Третя особа) про витребування у власність держави в особі Позивача з чужого незаконного володіння Відповідача земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:08:001:0035 площею 4,916 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ділянка належить до земель державного лісового фонду, перебувала в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» та вибула з володіння держави поза її волею, а право комунальної власності Селищної ради на неї зареєстровано незаконно.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.03.2026 відкрито провадження у справі №907/213/26.

У процесі розгляду справи Селищна рада Рішенням №1517 від 21.04.2026 надала дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:08:001:0035, а Рішенням №1615 від 13.07.2026 затвердила таку документацію та вирішила зареєструвати право комунальної власності на утворені внаслідок поділу дві земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295 по 2,4580 га кожна.

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру від 15.06.2026 земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295 зареєстровано в кадастрі.

11.08.2026 зареєстровано право комунальної власності Селищної ради на ці земельні ділянки, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав від 13.08.2026.

Названі докази поділу спірної земельної ділянки Відповідач подав 17.08.2026, тобто вже після закриття підготовчого провадження, а суд першої інстанції долучив їх до матеріалів справи ухвалою від 19.08.2026.

Ураховуючи наведене, Прокурор заявою від 11.09.2026, яку прийнято до розгляду ухвалою від 17.09.2026, змінив предмет позову та просив витребувати у власність держави в особі Позивача з чужого незаконного володіння Відповідача земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295 по 2,4580 га кожна.

Також Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з заявою про забезпечення позову від 25.09.2026 та тотожною їй заявою від 28.09.2026, у яких просив: накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295; заборонити Відповідачу та іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі вчиняти будь-які дії щодо поділу, об`єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо цих земельних ділянок; заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо вказаних земельних ділянок та будь-яких об`єктів нерухомого майна на них.

Заяви обґрунтовано тим, що: Відповідач під час розгляду справи вже здійснив поділ спірної земельної ділянки, що призвело до необхідності зміни Прокурором предмета позову; існує ризик переоформлення прав на новостворені земельні ділянки, надання їх у власність чи користування; подальші поділ, об`єднання, зміна цільового призначення або передача ділянок третім особам унеможливлять виконання рішення суду у разі задоволення позову та істотно ускладнять ефективний захист та поновлення порушених державних інтересів.

Відповідач подав суду Заперечення від 29.09.2026, у яких зазначив, що: Прокурор не довів наявності реального ризику, а його твердження ґрунтуються на припущеннях; після реєстрації новоутворених ділянок Селищна рада не ухвалювала рішень про їх відчуження чи передачу третім особам; поділ земельної ділянки не унеможливив судовий захист, що підтверджується зміною предмета позову; заходи є надмірними та неспівмірними, а заборони щодо «будь-яких об`єктів нерухомості» та щодо передачі в оренду вийшли б за межі предмета спору.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2026 заяви Прокурора задоволено частково: накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295; заборонено Селищній раді на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі №907/213/26 здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження цих земельних ділянок; заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо вказаних вище земельних ділянок. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що заявлені Прокурором заходи забезпечення позову (крім заборони іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо спірних земельних ділянок та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна, розташованого на ділянках) стосуються предмета позову, є тимчасовими, співмірними та такими, що не вирішують спору по суті, а здійснений Селищною радою під час розгляду справи поділ спірної земельної ділянки свідчить про вчинення дій, які можуть утруднити виконання рішення суду. Не заперечуючи права Відповідача на поділ земельної ділянки, суд зазначив, що Селищна рада не надала пояснень необхідності такого поділу саме під час розгляду справи, а подальші відчуження, передача в користування, поділ чи зміна цільового призначення можуть утруднити виконання рішення, істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист інтересів держави в межах одного провадження.

Відмовляючи в решті вимог, суд виходив з того, що: заборона вчиняти дії щодо предмета спору не може бути загальною та стосуватись невизначеного кола осіб, а Прокурор не обґрунтував, які саме особи можуть вчиняти наведені ним дії щодо спірних земельних ділянок; об`єкти нерухомості не є предметом спору, а Прокурором не зазначено, яке саме нерухоме майно розташоване на спірних земельних ділянках.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Усть-Чорнянська селищна рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2026 в частині задоволення заяв Прокурора про забезпечення позову.

1.3. Процесуальні дії Суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 19.10.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селищної ради та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 05.11.2026.

26.10.2026 Прокурор подав Суду відзив на апеляційну скаргу, до якого додав Рішення Селищної ради №1609 від 13.07.2026 про передачу в оренду Добровольському Ю.В. земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:08:001:0035. Вказане рішення, за твердженням Прокурора, виявлене за результатами моніторингу сайту Селищної ради та спростовує твердження скаржника про відсутність рішень щодо передачі земельної ділянки в користування.

29.10.2026 до Суду від Прокурора надійшли додаткові письмові пояснення, до яких додано рішення Селищної ради № 1633 та № 1649 від 21.09.2026 про передачу в оренду Добровольському Ю.В. строком на 20 років земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295. Прокурор просить долучити до матеріалів справи вказані Рішення, які додатково підтверджують недобросовісність Відповідача щодо предмета спору.

Суд залишає ці додаткові пояснення без розгляду, оскільки в апеляційному провадженні заявами по суті справи є апеляційна скарга та відзив на неї, і саме в них сторони викладають свої вимоги, заперечення й аргументи. Подання додаткових пояснень поза межами цих двох заяв можливе лише з дозволу суду: за ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати такі пояснення щодо окремого питання, якщо визнає це за потрібне. Прокурор щодо надання такого дозволу не звертався, і Суд, відповідно, його не надавав. Тому подані пояснення виходять за межі заяв по суті справи і залишаються без розгляду.

Також Суд не приймає додані до відзиву та додаткових пояснень докази (рішення Селищної ради № 1609 від 13.07.2026, № 1633 та № 1649 від 21.09.2026), оскільки за ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, що не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, коли учасник справи обґрунтував неможливість їх подання з причин, що не залежали від нього. Ці рішення датовані 13.07.2026 та 21.09.2026, тобто існували до звернення Прокурора із заявами про забезпечення позову і Прокурор мав змогу подати їх суду першої інстанції. Неможливості це зробити Прокурор не обґрунтував.

Крім того, ці рішення не були підставою звернення Прокурора із заявами про забезпечення позову. Заяви були обґрунтовані лише здійсненим під час розгляду справи поділом земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:08:001:0035 на дві ділянки та ризиком подальших дій щодо них. Прокурор на ці рішення в заявах не посилався, а суд першої інстанції їх не досліджував і не оцінював. Тому Суд не може ні спростувати доводи Скаржника, ні підтвердити законність Ухвали на підставі обставин, які суд першої інстанції не оцінював.

У судове засідання з`явився Прокурор.

Сторони та Третя особа не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Враховуючи наведене, положення ч.ч. 11-13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а в матеріалах справи наявний достатній обсяг відомостей для перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін та третьої особи, належно повідомлених про розгляд справи.

У судовому засіданні 05.11.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Селищна рада вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, необхідні для застосування ст. 136, 137 ГПК України, неправильно розподілив тягар доказування та не оцінив окремо необхідність і співмірність кожного заходу забезпечення позову. Зазначає:

1) єдиною обставиною, на якій суд ґрунтує висновок про ризик, є здійснений під час розгляду справи поділ земельної ділянки. Однак після реєстрації новоутворених ділянок Селищна рада не ухвалювала рішень про їх відчуження, передачу у приватну власність чи користування, повторний поділ, об`єднання, зміну цільового призначення або проведення торгів, а доказів підготовки таких дій немає. Поділ не змінив власника, оскільки обидві ділянки залишились у комунальній власності, а також не завадив Прокурору змінити предмет позову та продовжити захист інтересів держави у межах тієї ж справи;

2) суд фактично переклав на Відповідача обов`язок довести відсутність ризику, вказавши, що Селищна рада не надала «логічних пояснень» необхідності поділу, всупереч ст. 13, 74 ГПК України;

3) суд застосував одночасно арешт, заборону розпорядчих дій та заборону реєстраційних дій, але не обґрунтував необхідність кожного з цих заходів, не пояснив, чому недостатньо менш обтяжливого заходу забезпечення позову, і вивів усі обмеження з однієї обставини - поділу земельної ділянки Селищною радою;

4) у постанові Верховного Суду від 07.08.2026 у справі № 908/914/26, на яку послався суд, Верховний Суд визнав виправданим арешт майна, але не погодився з ширшим обмеженням, що свідчить про необхідність диференційованого підходу, а у справі № 916/950/22 на момент розгляду існувало конкретне рішення ради про включення ділянок до переліку для передачі у власність та оренду, чого немає в цій справі;

5) заборона передачі ділянок в оренду чи користування не обґрунтована, оскільки передача в оренду не спричиняє переходу права власності, а доказів підготовки такої передачі немає;

6) заборона «будь-яких реєстраційних дій» сформульована надто широко і суперечить висновку Верховного Суду у постанові від 16.12.2025 у справі № 910/7726/25, на який послався сам суд, про необхідність чітко визначати перелік заборонених дій; арешт та заборони частково дублюють одне одного, а суд не пояснив, чому недостатньо одного менш обтяжливого заходу;

7) суд виклав доводи заперечень Селищної ради, але не навів мотивів їх відхилення, чим порушив ст. 86 ГПК України;

8) в оскарженій ухвалі є неточності: рішення Селищної ради від 21.04.2026 зазначено під № 1516 та № 1517, кадастрові номери ділянок подекуди наведено з помилкою (« 00296», « 00295»). Це не є самостійною підставою для скасування ухвали, але свідчить про неповне встановлення судом обставин справи.

2.2. Прокурор

Прокурор у відзиві просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін. Зазначає:

1) поділ спірної земельної ділянки призвів до виникнення двох нових об`єктів цивільних прав і за таких обставин Відповідач спричинив неможливість виконання рішення в разі задоволення позову. Те, що Прокурор виявив це і змінив предмет позову, не усуває ризику подальших недобросовісних дій Відповідача щодо предмета спору;

2) суд першої інстанції не перекладав на Відповідача тягар доказування, а лише зазначив, що він не обґрунтував необхідності поділу ділянки під час розгляду справи;

3) поділ ділянки під час розгляду справи свідчить про дії, що можуть утруднити виконання рішення. Заходи пов`язані з предметом позову, є адекватними та співмірними, а застосування кількох заходів суд обґрунтував (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

2.3. Інші учасники справи

Позивач та Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ураховуючи приписи ст. 269 ГПК України щодо меж апеляційного перегляду, Суд перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали станом на момент її постановлення та за обставинами, які були предметом розгляду суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, Судом не встановлено. Подані Прокурором додаткові докази Суд не приймає з підстав, наведених у пункті 1.3 цієї постанови.

3.1. Загальні засади застосування заходів забезпечення позову

Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ч. 1, 3 ст.137 ГПК України позов забезпечується серед іншого накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору; суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (див.Постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює розумність, обґрунтованість і адекватність заявленого заходу; його зв`язок із предметом позову та здатність забезпечити ефективний захист; імовірність істотного ускладнення такого захисту в разі невжиття заходу; співмірність можливих негативних наслідків для сторін; а також недопущення безпідставного обмеження прав інших осіб. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22 та від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність такого забезпечення.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

У Постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суд розглядає вказану заяву із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст.137 ГПК України).

Застосування заходів забезпечення позову здійснюється судом із використанням процесуального розсуду, який має бути реалізований у межах ГПК України з урахуванням установлених обставин конкретної справи, принципів верховенства права, справедливості та ефективного захисту порушених прав та інтересів учасників судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13).

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні безпосередньо залежать від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Водночас заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі чи інших осіб.

3.2. Щодо ризику утруднення виконання рішення та тягаря доказування

За обставинами цієї справи Прокурор, діючи в інтересах держави в особі ОДА, звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння Селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:08:001:0035 площею 4,916 га.

Однак під час розгляду справи, знаючи про спір, Селищна рада здійснила поділ спірної земельної ділянки на дві з кадастровими номерами [номер приховано]:08:001:0296 та [номер приховано]:08:001:0295 по 2,4580 га кожна, що зумовило необхідність зміни Прокурором предмета позову.

Вказані обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчать про вчинення Відповідачем дій, які можуть утруднити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

У разі вчинення у подальшому Відповідачем дій щодо поділу, зміни цільового призначення, об`єднання, відчуження чи передачі в оренду земельних ділянок, вчинення реєстраційних дій щодо них виконання рішення суду про витребування цих земельних ділянок у разі задоволення позову може стати неможливим, а це зумовить необхідність нових звернень до суду.

Доводи скаржника про те, що Прокурор не довів наявності ризиків невиконання рішення суду, оскільки єдиною підставою для забезпечення позову вказав здійснення поділу земельної ділянки, а доказів підготовки подальших дій (прийняття рішень про відчуження чи передачу у користування земельних ділянок, проведення торгів тощо) не надав, Суд відхиляє з огляду на таке.

Закон не визначає переліку доказів, які заявник має подати на обґрунтування заяви про забезпечення позову, тому суди оцінюють їх у кожній справі на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Відповідач як особа, за якою зареєстровано право власності, може в будь-який момент розпорядитись ділянками, зареєструвати зміни щодо них або передати їх третім особам. Така можливість є беззаперечною і її реальність підтверджена поведінкою Відповідача під час розгляду цієї справи.

У Постанові від 11.06.2025 у справі № 907/82/25 Верховний Суд визнав, що сама лише наявність у відповідача можливості зареєструвати право власності та відчужити майно на користь третіх осіб є беззаперечним підтвердженням того, що в майбутньому це утруднить виконання судового рішення. Вимога надати докази очевидних речей означала б застосування завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. також постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Забезпечення позову за своєю природою є запобіжним заходом і не вимагає, щоб відповідач уже вчинив дії, які унеможливили виконання рішення суду. Факт поділу спірної земельної ділянки під час розгляду справи встановлений на підставі доказів, поданих самим Відповідачем, і ним не заперечується. Такий поділ спричинив припинення існування спірної земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав та необхідність зміни Прокурором предмета позову. За цих обставин припущення про можливість подальших поділу, об`єднання, зміни цільового призначення або передачі ділянок третім особам є достатньо обґрунтованим у цьому випадку.

Той факт, що новоутворені ділянки залишилися у власності територіальної громади, не усуває ризику, оскільки метою заходів забезпечення позову є збереження ділянок як індивідуально визначених об`єктів, які можуть бути витребувані, до вирішення спору по суті. Зміна Прокурором предмета позову свідчить не про відсутність ризику, а про його реалізацію, адже її зумовили саме дії Відповідача щодо предмета спору, вчинені під час розгляду справи.

Повторний поділ чи об`єднання ділянок, а також зміна їх цільового призначення чи реєстрація прав третіх осіб могли б унеможливити виконання рішення про витребування існуючих земельних ділянок та ефективне поновлення прав держави, що зумовило б нові звернення до суду. Тому Суд відхиляє довід скаржника про те, що Прокурор може захистити інтерес держави у межах цього провадження без застосування заходів забезпечення позову.

Суд також відхиляє довід Скаржника про перекладення на Відповідача тягаря доказування наявності ризиків, оскільки суд першої інстанції не звільняв Прокурора від обов`язку обґрунтування заяви, оцінив наведені ним доводи та наявні в матеріалах справи докази, в тому числі подані Відповідачем, а також заперечення останнього. Зауваження суду про те, що Селищна рада не пояснила, чому провела поділ саме під час розгляду справи, є частиною оцінки позиції сторін та наявності підстав для забезпечення позову, а не свідчить про покладення на Відповідача обов`язку довести відсутність ризику.

Покликання Скаржника на постанову Верховного Суду від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 Суд також відхиляє, оскільки застосування заходів забезпечення залежить від обставин конкретної справи, а не від обов`язкової наявності рішення про відчуження чи передачу в користування земельної ділянки. У цій справі ризик ґрунтується не на абстрактному припущенні про майбутні дії, а на вже вчиненому Відповідачем поділом спірної ділянки під час розгляду спору. Тому відсутність на час постановлення оскарженої ухвали рішень Селищної ради про відчуження не спростовує висновку про обґрунтованість припущення.

Посилання Скаржника на Постанову Верховного Суду від 07.08.2026 у справі №908/914/26 також не спростовує висновків суду першої інстанції: суд не застосував усіх заявлених заходів автоматично, а частину з них відхилив (див. нижче), тобто диференціював їх.

3.3. Щодо окремої оцінки кожного заходу та їх співвідношення

Скаржник стверджує, що суд не оцінив окремо необхідність кожного заходу, що заходи дублюють один одного, а заборони щодо передачі в користування та реєстраційних дій є необґрунтованими або надто широкими. Однак Суд не погоджується з цими доводами.

Ризик, який встановив суд першої інстанції, не зводиться до однієї дії, оскільки Селищна рада як власник може змінити юридичний статус, характеристики чи володільця спірних ділянок відчуженням, передачею в користування, повторним поділом, об`єднанням чи зміною цільового призначення. Тому суд застосував заходи, кожен з яких запобігає різним проявам цього ризику, а не накладав обмеження за відсутності зв`язку з ним.

Арешт обмежує можливість розпоряджатись ділянками, а заборона вчиняти конкретні дії (поділ, об`єднання, зміна цільового призначення, передача в користування) спрямована на збереження їхніх індивідуалізуючих характеристик і запобігає тим змінам, які вже мали місце. Заборона реєстраційних дій унеможливлює внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно змін, які б змінили статус спірних земельних ділянок. Ці заходи доповнюють один одного і не є повторенням.

Вжиті судом заходи забезпечення позову пов`язані з предметом позову, спрямовані на збереження юридичного статусу спірних земельних ділянок до вирішення справи по суті, мають тимчасовий характер, не вирішують спору по суті і не позбавляють територіальну громаду права власності на ці ділянки.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви в частині заходів, які вважав необґрунтованими або такими, що виходять за межі предмета спору (щодо заборони вчинення дій, адресованої невизначеному колу осіб, та заборони реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна, розташованого на ділянках), що свідчить про диференційований підхід, на відсутність якого посилається Скаржник.

Заборона передачі спірних земельних ділянок в оренду чи на іншому праві користування також пов`язана з предметом спору, оскільки такі дії можуть ускладнити виконання рішення про витребування та зумовити необхідність нових звернень до суду. Доводи Скаржника про те, що Прокурором не було надано суду жодних рішень Селищної ради про передачу земельних ділянок в оренду чи проведення торгів, не мають вирішального значення у цьому випадку, оскільки заходи забезпечення позову запобігають ризику, а не реагують на його реалізацію. Окрім того, хоча передача в оренду не змінює власника, вона створює зареєстроване речове право третьої особи, яке зберігається в разі зміни власника земельної ділянки. Тому в разі задоволення позову держава отримала б ділянку, обтяжену багаторічною орендою, і для її звільнення мусила б звертатися до суду з новим позовом до орендаря.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не позбавляють територіальну громаду права власності, зокрема права володіти та користуватись ділянками, а лише тимчасово обмежують можливість розпоряджатись ними та змінювати їхні характеристики. Арештоване майно перебуває у володінні власника, а обмежується лише право розпорядження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Скаржник не пояснив, яким чином застосовані заходи порушують його права чи права третіх осіб, чи блокують їхню діяльність.

Покликання Скаржника на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24 щодо необхідності зв`язку між заходом і предметом спору та балансу інтересів не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки такий зв`язок і баланс у цій справі встановлено.

3.4. Щодо заборони реєстраційних дій

Заборона суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо предмета спору є різновидом заходу забезпечення позову, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, - заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

У Постанові від 11.06.2025 у справі № 907/82/25 Верховний Суд визнав співмірним і належним такий захід, як заборона органам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна відповідача. Верховний Суд виходив з того, що можливість відповідача зареєструвати право власності та відчужити майно на користь третіх осіб утруднить виконання рішення, а внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про права третіх осіб нівелює мету позову, оскільки для належного відновлення прав виникне необхідність ініціювання інших позовів (пп. 4.28- 4.29 постанови). Скасовуючи постанову апеляційного суду в цій частині, Верховний Суд залишив у силі ухвалу про заборону «будь-яких реєстраційних дій» щодо конкретного об`єкта нерухомості.

Суд зазначає, що п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України передбачає заборону відповідачу вчиняти «певні дії», тобто такі, що мають бути конкретизовані, адже формулювання «певні» за своїм змістом вказує на необхідність визначити в судовому рішенні, які саме дії забороняються. Саме тому суд першої інстанції у резолютивній частині ухвали конкретизував дії, які заборонено Селищній раді (поділ, об`єднання, зміна цільового призначення, передача в оренду чи на іншому праві користування, відчуження), а не обмежився загальною забороною вчиняти «будь-які дії» щодо ділянок.

Суд не погоджується з доводом Скаржника про надмірність заборони «будь-яких реєстраційних дій», зокрема з посиланням на постанову Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 910/7726/25. Чи є такий захід співмірним, залежить від обставин конкретної справи та від того, чи здатен він досягти своєї мети. Мета цього заходу - зберегти спірні земельні ділянки до вирішення спору в такому стані, в якому рішення про їх витребування, у разі задоволення позову, можна буде виконати.

Рішення про витребування земельної ділянки виконують, вносячи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності держави на ту саму індивідуально визначену ділянку, яку зазначено в рішенні. Володільцем нерухомого майна є особа, за якою його зареєстровано (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Тому кожна зміна відомостей реєстру щодо спірних ділянок віддаляє предмет спору від стану, у якому рішення можна виконати: зміна власника, реєстрація прав третіх осіб чи обтяжень, закриття розділу реєстру через поділ чи об`єднання.

Важливе значення для оцінки цього заходу має і поведінка Відповідача під час розгляду справи. Селищна рада знала про спір, адже 23.03.2026 подала відзив на позов. Попри це, 21.04.2026 вона надала дозвіл на поділ спірної ділянки, 13.07.2026, уже після закриття підготовчого провадження, затвердила документацію, а 11.08.2026 зареєструвала право власності на новоутворені ділянки. Суд першої інстанції дізнався про поділ лише 17.08.2026, коли первісна ділянка вже припинила існування як об`єкт цивільних прав. Причин, чому поділ знадобився саме під час розгляду справи, Відповідач не навів. Внаслідок цього Прокурор був змушений змінити предмет позову, а суд - повернутися до підготовчого провадження.

Отже, Відповідач уже змінив предмет спору через реєстраційні процедури і зробив це, не повідомивши суд, тобто у спосіб, якого Прокурор не міг передбачити. За таких обставин ризик для виконання рішення пов`язаний не з якоюсь однією дією, яку можна заздалегідь назвати, а з будь-якою зміною реєстраційного стану ділянок. Заборона лише окремих реєстраційних дій залишала б Відповідачу можливість змінити правовий стан ділянок у спосіб, не охоплений переліком, і тим самим не досягала б мети заходу. Саме тому в цій справі заборона всіх реєстраційних дій щодо спірних ділянок здатна зберегти їх у незмінному вигляді до вирішення спору.

Заборона, адресована органам державної реєстрації, має й самостійне значення. Заборона Селищній раді - це обов`язок, покладений на Відповідача. Заборона ж реєстраторам діє незалежно від того, хто, на якій підставі і в якій формі звернеться за реєстрацією. Тому вона гарантує дотримання заборони, встановленої Відповідачу, на рівні державної реєстрації, незалежно від того, до якого суб`єкта державної реєстрації буде подано заяву.

Цей захід не покладає на Відповідача надмірного тягаря. Ділянки залишаються у володінні та користуванні територіальної громади, а розпоряджатися ними Селищній раді заборонено окремим заходом. Скаржник не навів жодної реєстраційної дії щодо спірних ділянок, яка була б йому потрібна до вирішення спору і яку заборона безпідставно унеможливлює. До того ж, якщо така потреба виникне, Відповідач може звернутися до суду першої інстанції із заявою про заміну або скасування заходу забезпечення позову (ст. 144, 145 ГПК України).

Доводів Прокурора про те, що Селищна рада ухвалила рішення про передачу ділянок в оренду, Суд при цьому не враховує, оскільки відповідних доказів не прийнято (п. 1.3 цієї постанови). Висновок про виправданість заборони ґрунтується лише на обставинах, які встановив суд першої інстанції.

3.5. Щодо інших доводів Скаржника

Довід про порушення ст. 86 ГПК України через те, що суд виклав заперечення Селищної ради без оцінки, Суд відхиляє. Суд першої інстанції виклав заперечення Відповідача, а в мотивувальній частині ухвали оцінив їх по суті, зокрема в частині відсутності доказів ризику, поведінки Відповідача, співмірності заходів забезпечення позову, і врахував їх, частково відмовивши Прокурору в задоволенні заяв. Водночас обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Суд погоджується з доводом Скаржника про те, що в оскарженій ухвалі є технічні неточності: рішення Селищної ради від 21.04.2026 зазначено під № 1516 та № 1517, а кадастрові номери ділянок подекуди наведено з помилкою. Однак ці неточності не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин і не впливають на законність ухвали, оскільки факт поділу земельної ділянки та кадастрові номери новоутворених ділянок підтверджені документами, які подав сам Відповідач, і ним не заперечуються. У резолютивній частині ухвали кадастрові номери земельних ділянок вказано правильно.

4. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Зважаючи на встановлені обставини в сукупності, Суд дійшов висновку, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, безпосередньо пов`язані з предметом спору та забезпечують баланс інтересів сторін. Невжиття цих заходів могло б істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист чи поновлення прав та інтересів держави в межах цього провадження.

Жодне з наведених Скаржником тверджень не переконало Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Суд визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, повним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для розгляду заяви про забезпечення позову, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваної ухвали без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 236, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 30.09.2026 у справі № 907/213/26, а апеляційну скаргу Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області - без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Нарольський М.М.

Суддя Степанюк Н.Л.