Постанова № 141388574 у справі № 921/336/26 від 05.11.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Львів Справа № 921/336/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

за участю секретаря судового засідання - Псярук О.В.

за участю представників сторін:

від скаржника - не з`явився

від позивача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» (вх. ЗАГС 01-05/2743/26 від 17.08.2026)

на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя Руденко О.В.) від 29.07.2026

у справі №921/336/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Грандіс»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес»

про стягнення 573 842,39 грн заборгованості, з яких 525 500 грн - основний борг, 22 096,45 грн - інфляційне збільшення, 21 772,20 грн - пеня, 6 886,11 грн - 3% річних

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява ТОВ «Імперія Грандіс» до ТОВ «Агробізнес» про стягнення 573 842,39 грн заборгованості, з яких 525 500 грн - основний борг, 22 096,45 грн інфляційне збільшення, 21 772,20 грн пеня, 6 886,11 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» не виконало належним чином умов договору поставки №8/100125 від 10.02.2025 в частині повної оплати поставленого товару, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням пені, 3% річних та інфляційних збитків, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 29.07.2026 у справі №921/336/26 позов задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «Агробізнес» на користь ТОВ «Імперія Грандіс»: 525 500 грн - основного боргу; 21 236,16 грн - інфляційних втрат; 4 382,88 грн - 3% річних; 21 772,20 грн - пені та 6 868,70 грн судового збору, у решті позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, оскільки отриманий товар оплачено лише частково, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 525 500,00 грн. Суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення основного боргу та пені у розмірі 21 772,20 грн, нарахованої відповідно до умов договору за прострочення оплати.

Водночас, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням дати виникнення прострочення, часткової оплати та розміру заборгованості, суд зменшив заявлені до стягнення суми до 21 236,16 грн та 4 382,88 грн відповідно, в решті цих вимог відмовив як необґрунтованих.

17.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.07.2026 у справі №921/336/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 21.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.07.2026 у справі №921/336/26 залишив без руху; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з додатками скаржник подав 01.09.2026.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.09.2026 задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» та поновив йому строк на подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.07.2026 у справі №921/336/26; призначив розгляд справи на 08.10.2026 об 11 год 00 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання № 4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» просить змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.07.2026 у справі №921/336/26 у частині визначеного судом розміру інфляційних втрат, а саме замість 21 236,16 грн інфляційних втрат стягнути 21 181,50 грн інфляційних втрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції апелянт просить залишити без змін. Покликається на такі обставини: неправильне визначення судом першої інстанції розміру інфляційних втрат, який, на думку скаржника, становить 21 181,50 грн замість 21 236,16 грн; виникнення прострочення оплати за поставлений 16.01.2026 товар з 17.02.2026, з урахуванням положень статей 253, 254 ЦК України; здійснення 19.03.2026 часткової оплати у розмірі 9 500 грн, у зв`язку з чим розмір основної заборгованості зменшився з 535 000 грн до 525 500 грн; необхідність обчислення інфляційних втрат відповідно до висновків Верховного Суду щодо їх нарахування за неповний місяць прострочення, з урахуванням періоду прострочення та фактичного розміру заборгованості; проведення власного контррозрахунку інфляційних втрат, відповідно до якого за період з 17.02.2026 по 18.03.2026 - 9 095 грн, а за період з 19.03.2026 по 28.05.2026 - 12 086,50 грн, що в сукупності становить 21 181,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Позивач зазначеним процесуальним правом не скористався.

07.10.2026 через систему «Електронний суд» представник скаржника подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що 08.10.2026 представник відповідача - адвокат Віталій Бойчук перебуватиме у відрядженні до м. Києва. При цьому відповідач зазначає про відсутність можливості забезпечити участь у судовому засіданні, призначеному на 08.10.2026, іншого уповноваженого представника.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи у межах розумних строків , визначеного ст. 273 ГПК України.

Ухвалою суду від 08.10.2026 відкладено розгляд справи № 921/336/26 на 05.11.2026.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

05.11.2026 в судове засідання представники учасників у справі не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія Грандіс» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» (надалі - покупець) 10.02.2025 було укладено договір поставки №8/100125 (надалі - договір).

Згідно з п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити ядро соняшникового насіння, якість якого відповідає ДСТУ 4843:2007, українського походження (надалі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі.

Контрагенти спірних правовідносин домовилися, що Товар повинен бути повністю поставлений покупцю протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту надання відповідної заявки. При цьому сторони встановлюють, що заявка може подаватися в письмовому вигляді. При поставці товару постачальник зобов`язується надати покупцю: оригінал договору, підписаного уповноваженим представником постачальника і завіреного печаткою; рахунок; видаткову накладну; сертифікат якості та податкову накладну, в порядку норм діючого законодавства України (п.п. 2.1, 2.4 договору).

Відповідно до п. 2.5 даної угоди, прийнятим товар вважається після підписання видаткової накладної.

У розділі 3 договору його учасники погодили порядок проведення розрахунків. Так, оплата товару здійснюється протягом 30 (тридцяти календарних днів з моменту постачання товару та надання повного пакету супровідних документів на товар відповідно до п.2.5 цього правочину (п. 3.1 угоди). Зобов`язання покупця по оплаті вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.4 угоди).

Згідно з п. 5.1, договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та скріплення підписів печатками сторін і діє до « 31» грудня 2025 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань.

31.12.2025 учасники спірних відносин уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №8/100125 від 10.02.2025, якою сторони дійшли згоди викласти п. 5.1 в наступній редакції: «Цей договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та скріплення підписів печатками сторін і діє до «31» грудня 2026 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань».

Позивач, ТОВ «Імперія Грандіс» належним чином виконало свої зобов`язання за договором поставки №8/100125 від 10.02.2025 та поставило відповідачу товар (ядро насіння соняшника) згідно видаткової накладної №59 від 16.01.2026 на суму 535 000,00 грн.

Відповідач 19.03.2026 частково оплатив вартість товару на суму 9 500,00 грн.

Надалі контрагентами було складено та підписано акт взаємних розрахунків за період: 1 квартал 2026 року та визначено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 525 500,00 грн.

Отже, за доводами постачальника, після отримання товару, порушуючи досягнуті домовленості, покупець не здійснив повністю його оплату.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення в частині, що переглядається, підлягає залишенню без змін.

При цьому, відповідно до меж апеляційного перегляду, визначених статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційних втрат, яка оскаржується відповідачем.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2025 між ТОВ «Імперія Грандіс» та ТОВ «Агробізнес» укладено договір поставки №8/100125. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар згідно з видатковою накладною №59 від 16.01.2026 на суму 535 000,00 грн. Відповідач 19.03.2026 здійснив часткову оплату вартості поставленого товару в сумі 9 500,00 грн, у зв`язку з чим сума основної заборгованості зменшилася до 525 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.5 даної угоди, прийнятим товар вважається після підписання видаткової накладної.

Згідно з пунктом 3.1 договору оплата товару здійснюється протягом 30 (тридцяти календарних днів з моменту постачання товару та надання повного пакету супровідних документів на товар відповідно до п.2.5 цього правочину.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною п`ятою статті 254 ЦК України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на дату поставки товару - 16.01.2026 та погоджений сторонами тридцятиденний строк оплати, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що останнім днем строку виконання грошового зобов`язання є 16.02.2026, а прострочення виконання грошового зобов`язання почало свій перебіг з 17.02.2026. Саме з цієї дати виникли правові підстави для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, закон пов`язує право кредитора на отримання відшкодування інфляційних втрат з фактом прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, відповідно до яких інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, мають компенсаційний характер та спрямовані на відшкодування кредитору матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від раніше сформованого висновку про неможливість нарахування інфляційних втрат за неповний місяць прострочення та сформулював правовий підхід, відповідно до якого при визначенні інфляційної складової боргу враховується не лише тривалість прострочення, а й дата виникнення та дата погашення заборгованості в межах відповідного календарного місяця.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що якщо сума боргу виникла або була погашена з 1 по 15 число відповідного місяця включно, такий місяць враховується або не враховується при обчисленні інфляційних втрат відповідно до правила математичного округлення неповного місяця. Якщо ж прострочення виникло або погашення боргу відбулося з 16 по останнє число місяця, відповідний місяць підлягає врахуванню або виключенню з розрахунку залежно від того, чи перевищує період прострочення половину календарного місяця.

Таким чином, Об`єднана палата Касаційного господарського суду фактично сформулювала підхід до визначення інфляційних втрат за неповні місяці прострочення, який підлягає врахуванню судами відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Застосовуючи наведений підхід до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції враховує, що прострочення щодо первісної суми боргу 535 000,00 грн тривало з 17.02.2026 до 18.03.2026, після чого 19.03.2026 відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 9 500,00 грн, у зв`язку з чим розмір основної заборгованості зменшився до 525 500,00 грн.

У лютому 2026 року прострочення тривало з 17.02.2026 по 28.02.2026, тобто 12 календарних днів, що не перевищує половини календарного місяця. Відтак індекс інфляції за лютий 2026 року до розрахунку інфляційних втрат не включається.

У березні 2026 року прострочення щодо первісної суми боргу тривало з 01.03.2026 по 18.03.2026, тобто 18 календарних днів, що перевищує половину календарного місяця. Отже, березень 2026 року підлягає врахуванню при розрахунку інфляційних втрат.

За наведеними у матеріалах справи даними індекс інфляції за березень 2026 року становить 101,70. Таким чином, інфляційна складова за перший період прострочення визначається: 535 000,00 грн * 1,017 ? 535 000,00 грн = 9 095,00 грн.

Отже, за період прострочення з 17.02.2026 по 18.03.2026 розмір інфляційних втрат становить 9 095,00 грн.

Після здійснення відповідачем 19.03.2026 часткової оплати в сумі 9 500,00 грн сума основної заборгованості становила 525 500,00 грн.

Щодо подальшого періоду прострочення, то з 19.03.2026 по 31.03.2026 прострочення тривало 13 календарних днів, тобто не перевищувало половини календарного місяця, у зв`язку з чим березень 2026 року повторно до розрахунку не включається.

У квітні 2026 року прострочення тривало повний календарний місяць, а у травні 2026 року - з 01.05.2026 по 28.05.2026, тобто 28 календарних днів. Отже, відповідно до наведеного вище математичного підходу, до розрахунку підлягають індекси інфляції за квітень та травень 2026 року.

За наведеними у матеріалах справи даними індекс інфляції за квітень 2026 року становить 101,40, а за травень 2026 року - 100,90.

Таким чином, сукупний індекс інфляції за другий період визначається: (101,40 : 100) * (100,90 : 100) = 1,023126.

Відтак інфляційна складова за період після часткової оплати визначається: 525 500,00 грн * 1,023126 ? 525 500,00 грн = 12 152,71 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних втрат за наведеними вихідними даними становить: 9 095,00 грн + 12 152,71 грн = 21 247,71 грн.

Разом із тим, наведений розрахунок не може бути підставою для збільшення судом апеляційної інстанції розміру стягнення, оскільки відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У цій справі позивач судове рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру інфляційних втрат не оскаржує та вимог щодо збільшення відповідної суми не заявляє. Водночас апелянт у своїй апеляційній скарзі просить виключно зменшити визначений місцевим господарським судом розмір інфляційних втрат - з 21 236,16 грн до 21 181,50 грн.

Отже, за відсутності відповідних доводів та вимог позивача в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції не має процесуальних підстав для збільшення визначеного судом першої інстанції розміру інфляційних втрат.

Водночас доводи апелянта про необхідність визначення інфляційних втрат у сумі 21 181,50 грн є необґрунтованими, оскільки його контррозрахунок не враховує належним чином методику розрахунку інфляційних втрат за неповні місяці прострочення, сформульовану Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/13071/19.

Посилання скаржника на те, що інфляційні втрати за період з 17.02.2026 по 18.03.2026 становлять 9 095,00 грн, є правильним. Однак застосування індексів 101,40 % та 100,90 % дає сукупний індекс 1,023126, а тому інфляційне збільшення становить 12 152,71 грн, а не 12 086,50 грн.

Відтак контррозрахунок апелянта ґрунтується на неправильному визначенні розміру інфляційного збільшення за період після часткової оплати 19.03.2026.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у пункті 54 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголошували на необхідності дослідження та оцінки доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, а у разі незгоди з поданим стороною розрахунком - наведення відповідних правових аргументів та власного розрахунку. Зазначений підхід застосовано судом апеляційної інстанції у цій справі.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру інфляційних втрат не спростовують правильності висновку про відмову у стягненні заявленої позивачем суми в частині, що перевищує 21 236,16 грн, а наведений апелянтом контррозрахунок не є належною підставою для зменшення цієї суми до 21 181,50 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з`ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.07.2026 у справі №921/336/26 в оскаржуваній частині залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 11.11.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Р.В. Міліціанов

Н.Л. Степанюк