Постанова № 141388638 у справі № 916/2943/17 від 04.11.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Одеса Справа № 916/2943/17

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від АТ "Ощадбанк": Бабенко Н.С., за довіреністю;

від ТОВ «Укркава»: не з`явився;

від розпорядника майна ТОВ «Укркава» - арбітражного керуючого Орлової Т.А.: Попова М.О., за ордером;

від ТОВ "Чорноморочка плюс": не з`явився;

від суб`єкта, дії якого оскаржуються: Сокол Ю.С., у порядку самопредставництва;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава"

на ухвалу Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні скарги розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" на бездіяльність державного виконавця

від 02 червня 2026 року (повний текст складено 08.06.2026)

у справі: №916/2943/17

за позовом: Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава"

про стягнення 136 267 171,63 грн та 5 916 392,36 доларів США

та

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморочка плюс"

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава"

про визнання кредитного договору припиненим та визнання заборгованості погашеною

суб`єкт, дії якого оскаржуються: державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко Інни Віталіївни у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.10.2020

суддя суду першої інстанції: Гут С.Ф.,

місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 04.11.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

20.04.2026 року до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» (розпорядника майна боржника ТОВ "Укркава" у провадженні у справі №916/2739/20 про банкрутство ТОВ «Укркава» - арбітражної керуючої Орлової Т.А.) надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/2943/17 від 26.10.2020, у якій остання просила суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко Інни Віталіївни щодо не зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу №916/2943/17, виданого Господарським судом Одеської області 26.10.2020, та зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко Інну Віталіївну зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу №916/2943/17, виданого Господарським судом Одеської області 26.10.2020 року, про що винести постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17 у задоволенні скарги розпорядника майна боржника ТОВ «Укркава» арбітражної керуючої Орлової Т.А. на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/2943/17 від 26.10.2020 року - відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» - Орлова Тетяна Анатоліївна звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 року у справі №916/2943/17; ухвалити нове рішення, яким: задовольнити в повному обсязі подану розпорядником майна боржника ТОВ «Укркава» - арбітражною керуючою Орлової Тетяною Анатоліївною, скаргу (на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/2943/17 від 26.10.2020 року. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко Інни Віталіївни щодо незупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу №916/2943/17, виданого Господарським судом Одеської області 26.10.2020 року. Зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко Інну Віталіївну зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу №916/2943/17, виданого Господарським судом Одеської області 26.10.2020 року, про що винести постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

В обґрунтування апеляційної скарги розпорядник майна ТОВ «Укркава» арбітражна керуюча Орлова Т.А. зазначає, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17 постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного врахування обставин справи.

Апелянт наголошує, що з моменту відкриття провадження у справі №916/2739/20 про банкрутство ТОВ «Укркава» боржник перебуває в особливому правовому режимі, за якого задоволення вимог кредиторів має здійснюватися з дотриманням положень Кодексу України з процедур банкрутства. Грошові зобов`язання, на виконання яких видано наказ від 26.10.2020 у справі №916/2943/17, виникли та підлягали виконанню до відкриття справи про банкрутство, а тому, на переконання скаржника, на них поширюється дія введеного судом мораторію. Водночас виконавче провадження №77244924 відкрито 19.02.2025, тобто вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Скаржник вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про можливість продовження виконавчих дій у зв`язку зі спливом 170-денного строку дії мораторію щодо забезпечених вимог кредиторів. За доводами апелянта, передбачене частиною восьмою статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства автоматичне припинення мораторію щодо предмета забезпечення саме по собі не є підставою для здійснення поза межами справи про банкрутство примусового стягнення грошової заборгованості, яка виникла до відкриття такої справи.

При цьому апелянт звертає увагу, що наказ Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2943/17 передбачає стягнення грошових коштів, а не звернення стягнення на конкретне заставне майно. Відтак реалізація такого майна у виконавчому провадженні, на його думку, є способом виконання рішення про стягнення грошового боргу та не може ототожнюватися із задоволенням забезпечених вимог кредитора в порядку, визначеному законодавством про банкрутство.

Окремо скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2739/20 надано дозвіл на реалізацію заставного майна ТОВ «Укркава» саме в межах провадження у справі про банкрутство та під контролем арбітражного керуючого. Отже, посилання суду першої інстанції на цю ухвалу як на підставу для реалізації майна поза процедурою банкрутства, на переконання апелянта, суперечить її змісту.

Також апелянт посилається на те, що у справі про банкрутство вимоги АТ «Ощадбанк» визнано окремо як забезпечені в сумі 265 114 504,33 грн та незабезпечені в сумі 148 502 015,00 грн. Скаржник стверджує, що після припинення мораторію щодо предмета забезпечення за рахунок заставного майна можуть погашатися лише забезпечені вимоги, визнані судом у справі про банкрутство, тоді як грошові вимоги за наказом від 26.10.2020 не можна автоматично ототожнювати з такими вимогами.

З огляду на наведене апелянт вважає, що державний виконавець мав зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». Невинесення відповідної постанови після звернення розпорядника майна із заявами про зупинення виконавчих дій скаржник розцінює як протиправну бездіяльність.

У зв`язку із цим апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення про задоволення скарги, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незупинення виконавчих дій і зобов`язання його зупинити їх вчинення шляхом винесення відповідної постанови.

26.06.2026 матеріали справи №916/2943/17 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі №916/2943/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17. Призначено справу №916/2943/17 до розгляду.

08.07.2026 через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив апеляційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі № 916/2943/17 - залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заперечує проти її задоволення, вважаючи ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17 законною та обґрунтованою.

Відділ зазначає, що сам факт відкриття провадження у справі про банкрутство боржника не є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій. За його доводами, застосування пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» потребує сукупності двох умов: відкриття справи про банкрутство та поширення дії мораторію саме на вимоги, які підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини восьмої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію щодо задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета забезпечення припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів за передбачених цією нормою умов. У відзиві вказано, що після спливу зазначеного строку ТОВ «Укркава» не було визнано банкрутом та процедуру санації не введено, а припинення мораторію щодо заставних вимог підтверджено ухвалою суду від 02.02.2023 у справі №916/2739/20.

Відділ посилається на те, що цією ухвалою скасовано арешт заставного майна ТОВ «Укркава» та надано дозвіл на його реалізацію в межах справи про банкрутство під контролем арбітражного керуючого. При цьому підкреслює, що виконавчі дії здійснюються виключно щодо майна, визначеного зазначеною ухвалою, а тому вважає їх такими, що санкціоновані судом.

Заперечуючи проти доводів апелянта про незабезпечений характер вимог за наказом від 26.10.2020, Відділ зазначає, що стягувана заборгованість виникла з договору кредитної лінії №86 та забезпечена договором застави обладнання №3 від 10.12.2012. На його переконання, ухвалення рішення про стягнення грошових коштів не змінює забезпеченого характеру вимог АТ «Ощадбанк», задоволення яких здійснюється за рахунок предмета застави.

Також у відзиві наведено посилання на судові рішення, ухвалені у справі про банкрутство ТОВ «Укркава» та пов`язаних із нею спорах, зокрема постанову Верховного Суду від 30.10.2024 у справі №916/2739/20(916/5706/23), постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/2739/20(916/1877/25). За твердженням Відділу, ці рішення підтверджують правомірність виконавчих дій щодо реалізації заставного майна боржника. Водночас Відділ посилається на приписи частини четвертої статті 75 ГПК України щодо преюдиціальності встановлених судом обставин.

Крім того, Відділ наголошує на обов`язковості виконання судових рішень та необхідності забезпечення прав заставного кредитора. Вважає, що за відсутності чинного мораторію щодо відповідних вимог державний виконавець мав продовжувати примусове виконання, а зупинення виконавчих дій створило б необґрунтовані перешкоди для задоволення вимог стягувача. Звернення розпорядника майна зі скаргою Відділ оцінює як спрямоване на перешкоджання виконанню судового рішення та таке, що потребує оцінки з погляду добросовісності здійснення прав.

З огляду на наведене, Відділ вважає відсутніми як підстави для зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924, так і протиправну бездіяльність державного виконавця, у зв`язку із чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

15.07.2026 через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив апеляційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» заперечує проти її задоволення, вважаючи оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою. Банк зазначає, що відкриття провадження у справі про банкрутство саме по собі не є підставою для зупинення виконавчих дій, оскільки необхідною умовою є поширення мораторію на конкретні вимоги стягувача.

За доводами Банку, заборгованість за наказом від 26.10.2020 забезпечена заставою майна боржника, а дія мораторію щодо забезпечених вимог припинилася після спливу 170-денного строку. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2739/20 скасовано арешт заставного майна та дозволено його реалізацію в межах справи про банкрутство під контролем арбітражного керуючого. При цьому виконавчі дії здійснюються виключно щодо майна, охопленого зазначеним дозволом.

Посилаючись на судові рішення у справі про банкрутство та пов`язаних спорах, Банк вважає такі виконавчі дії правомірними, а підстави для їх зупинення - відсутніми. Наголошує на обов`язковості виконання судового рішення та розцінює скаргу як створення перешкод його виконанню. З огляду на це вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими й такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

17.07.2026 через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив апеляційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укркава» підтримує доводи розпорядника майна Орлової Т.А. та просить задовольнити апеляційну скаргу, вважаючи, що суд першої інстанції неправильно застосував частину восьму статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства.

Товариство наголошує, що автоматичне припинення мораторію стосується лише задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета забезпечення та не скасовує обмежень щодо звичайного грошового стягнення. За його позицією, за рахунок заставного майна можуть задовольнятися саме забезпечені вимоги АТ «Ощадбанк», визнані постановою апеляційного суду від 18.03.2025 у справі про банкрутство.

Водночас наказ від 26.10.2020 у справі №916/2943/17 передбачає стягнення грошових коштів, а не звернення стягнення на предмет застави. Товариство зазначає, що відповідне рішення не містить опису заставного майна, способу його реалізації та початкової ціни, а тому, на його переконання, не може бути підставою для реалізації предмета забезпечення під час процедури банкрутства.

Окремо ТОВ «Укркава» підкреслює, що ухвалою від 02.02.2023 дозволено реалізацію заставного майна саме в межах справи про банкрутство під контролем арбітражного керуючого. Цей дозвіл не змінює змісту наказу про стягнення коштів та не надає права задовольняти визначені ним вимоги шляхом продажу заставного майна у виконавчому провадженні. На підтвердження цього Товариство посилається на постанову апеляційного суду від 25.07.2023 у справі №916/2739/20.

Отже, Товариство вважає, що суд безпідставно ототожнив право забезпеченого кредитора на звернення стягнення на предмет застави з правом на примусове виконання рішення про стягнення грошової заборгованості, не дослідив характеру відповідних вимог та помилково визнав правомірним незупинення виконавчих дій у провадженні №77244924.

В судове засідання 04.11.2026 з`явились представники Банку, розпорядника майна ТОВ «Укркава» та Департаменту ДВС, які підтримали свої позиції, які викладені вище.

Представники ТОВ «Укркава» та ТОВ "Чорноморочка плюс" у судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою, матеріалів справи достатньо для винесення законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність представників ТОВ «Укркава» та ТОВ «Чорноморочка плюс» у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк.

В судовому засіданні 04.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2017 року АТ «Ощадбанк» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Укркава» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 28.12.2011 №86. З урахуванням збільшення позовних вимог Банк просив стягнути 136 267 171,63 грн та 5 916 392,36 доларів США, які складалися з основного боргу, процентів за користування кредитом, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

У квітні 2018 року ТОВ «Чорноморочка плюс» як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору подало позов до АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Укркава» про визнання зазначеного кредитного договору припиненим із 05.05.2016, а заборгованості за ним - погашеною. Ухвалою від 13.04.2018 цей позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, позов АТ «Ощадбанк» задоволено частково. З ТОВ «Укркава» стягнуто основний борг, проценти та нарахування у визначених судом розмірах. У решті вимог Банку та в задоволенні позову ТОВ «Чорноморочка плюс» відмовлено. На виконання зазначених судових рішень 26.10.2020 видано відповідний наказ.

За результатами касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 30.03.2021 касаційне провадження за однією з підстав оскарження закрито, а в іншій частині касаційну скаргу Банку залишено без задоволення та судові рішення - без змін.

Надалі АТ «Ощадбанк» звернулося із заявою про перегляд рішення від 09.07.2020 за виключними обставинами. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.08.2022, залишеною без змін постановами апеляційного суду від 24.10.2022 та Верховного Суду від 30.01.2023, у задоволенні цієї заяви відмовлено.

20.04.2026 розпорядник майна ТОВ «Укркава» арбітражна керуюча Орлова Т.А. звернулася зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Онопрієнко І.В. у виконавчому провадженні №77244924. Скаржник просив визнати протиправним незупинення виконавчих дій із примусового виконання наказу від 26.10.2020 та зобов`язати державного виконавця зупинити їх вчинення шляхом винесення відповідної постанови.

Скаргу мотивовано тим, що виконавче провадження №77244924 відкрито 19.02.2025, тобто після відкриття ухвалою від 20.10.2020 провадження у справі №916/2739/20 про банкрутство ТОВ «Укркава» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Оскільки справа про банкрутство продовжує розглядатися, скаржниця вважає, що дія мораторію щодо грошових вимог за наказом від 26.10.2020 зберігається, а їх примусове виконання підлягає зупиненню.

Крім того, розпорядник майна зазначає, що забезпеченими вимогами АТ «Ощадбанк» є вимоги, визнані постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі про банкрутство, та заперечує їх ототожнення з вимогами, задоволеними рішенням від 09.07.2020 у справі №916/2943/17.

Таким чином, підставою для звернення зі скаргою стало невинесення державним виконавцем постанови про зупинення виконавчих дій, що, на переконання скаржниці, порушує вимоги статей 18, 34 Закону України «Про виконавче провадження» та встановлені мораторієм обмеження щодо примусового стягнення заборгованості з боржника.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, встановила наступне.

Переглянувши оскаржувану ухвалу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Предметом цього судового розгляду є скарга розпорядника майна ТОВ «Укркава» на бездіяльність державного виконавця, яка, за твердженням скаржниув, полягає у незупиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №77244924 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2943/17.

Отже, для вирішення спору необхідно встановити, чи існував у державного виконавця обов`язок зупинити відповідні виконавчі дії, зокрема чи поширювалася дія мораторію на задоволення вимог стягувача за рахунок майна, щодо якого здійснювалися такі дії, та яке правове значення для їх продовження має ухвала Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2739/20.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин, ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2020 відкрито провадження у справі №916/2739/20 про банкрутство ТОВ «Укркава», введено процедуру розпорядження майном боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Водночас ухвалою від 02.02.2023 у зазначеній справі скасовано арешт, накладений ухвалою від 23.03.2021, в частині заставного майна ТОВ «Укркава» та надано дозвіл на реалізацію майна, яке перебуває в заставі АТ «Ощадбанк», у межах провадження у справі про банкрутство під контролем арбітражного керуючого.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №916/2739/20 визначено кредиторські вимоги АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава», зокрема забезпечені вимоги в сумі 265 114 504,33 грн та незабезпечені вимоги в сумі 148 502 015,00 грн.

На підставі заяви стягувача державним виконавцем 19.02.2025 відкрито виконавче провадження №77244924 з примусового виконання наказу від 26.10.2020 у справі №916/2943/17, яке постановою від 17.03.2025 приєднано до зведеного виконавчого провадження №56093328.

Надалі, 12.03.2026, у виконавчому провадженні призначено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна боржника.

Оцінюючи зазначені обставини, колегія суддів виходить із того, що відкриття провадження у справі про банкрутство зумовлює застосування до боржника спеціального правового режиму. Задоволення вимог його кредиторів та звернення стягнення на належне йому майно мають здійснюватися з урахуванням положень Кодексу України з процедур банкрутства, які визначають особливості таких правовідносин.

Разом із тим особливий статус боржника не означає встановлення безумовної та необмеженої в часі заборони на вчинення будь-яких виконавчих дій щодо його майна. Межі відповідних обмежень визначаються змістом мораторію, характером вимог кредитора та передбаченими Кодексом умовами їх задоволення.

За пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою для зупинення виконавчих дій за умови, що на вимогу стягувача відповідно до закону поширюється дія мораторію.

Таким чином, для застосування зазначеної норми недостатньо встановити лише факт перебування боржника у процедурі банкрутства. Необхідно також з`ясувати, чи зберігається дія мораторію щодо конкретних вимог та відповідного джерела їх задоволення. Інакше застосування цієї норми без урахування спеціальних положень статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства призводило б до ігнорування передбачених законодавцем винятків із загального режиму мораторію.

Частина восьма статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства розмежовує загальне припинення мораторію у зв`язку із закриттям справи про банкрутство та припинення його дії щодо задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета забезпечення. Відтак продовження розгляду справи про банкрутство саме по собі не свідчить про збереження мораторію щодо забезпеченого кредитора в частині звернення стягнення на заставне майно.

У цій справі після спливу встановленого законом 170-денного строку питання можливості реалізації предмета забезпечення було предметом окремого судового розгляду. За результатами такого розгляду господарський суд постановив ухвалу від 02.02.2023, якою дозволив реалізацію заставного майна боржника.

Отже, висновок про відсутність підстав для зупинення спірних виконавчих дій ґрунтується не виключно на спливі строку мораторію, як стверджує апелянт, а також на наявності судового дозволу, наданого в межах справи про банкрутство.

Колегія суддів погоджується з доводом апелянта в тій частині, що автоматичне припинення мораторію щодо забезпечених вимог не усуває спеціального порядку їх задоволення та не надає кредитору права ігнорувати судовий контроль за розпорядженням майном боржника. Проте зазначений довод розпорядника майна в апеляційній скарзі не спростовує висновків місцевого господарського суду, оскільки в цьому випадку відповідний дозвіл суду отримано.

Саме необхідність такого дозволу відображена у правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 30.10.2024 у справі №916/2739/20(916/5706/23). Верховний Суд зазначив, що в умовах відкритого провадження у справі про банкрутство правомірність дій державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника пов`язується з їх санкціонуванням судом у справі про банкрутство. При цьому ухвалу від 02.02.2023 враховано як підставу усунення обставин, що перешкоджали продовженню виконавчих дій щодо заставного майна.

Водночас наведена правова позиція не звільняє суд від перевірки обставин саме виконавчого провадження №77244924. Її значення для цього спору полягає у визначенні співвідношення судового контролю у справі про банкрутство та вчинення виконавчих дій, а не в автоматичному визнанні правомірними всіх наступних рішень державного виконавця.

Доводи апелянта про те, що наказ від 26.10.2020 містить вимоги про стягнення грошових коштів, а тому такі вимоги не можуть бути забезпеченими, колегія суддів відхиляє як такі, що ґрунтуються на змішуванні правової природи зобов`язання та способу судового захисту порушеного права.

Забезпечений характер вимоги визначається наявністю застави, яка забезпечує виконання відповідного зобов`язання, та обсягом такого забезпечення. Натомість формулювання судового рішення про стягнення грошової заборгованості відображає предмет заявленого позову і саме по собі не припиняє застави та не змінює забезпечену вимогу на незабезпечену.

Заборгованість, присуджена до стягнення у справі №916/2943/17, виникла з договору Кредитної лінії №86. Виконання зобов`язань за цим договором забезпечувалося, зокрема, договором застави обладнання №3 від 10.12.2012. Тому висновок про характер вимог Банку має ґрунтуватися на дослідженні зв`язку між кредитним зобов`язанням, договором застави та визнаними у справі про банкрутство вимогами, а не лише на тому, що у виконавчому документі зазначено про стягнення коштів.

При цьому визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство не створює нового зобов`язання боржника, відмінного від зобов`язання, яке виникло з кредитного договору. Воно визначає розмір, характер та порядок задоволення відповідних вимог у процедурі банкрутства.

Отже, посилання апелянта на те, що забезпеченими є виключно вимоги, визнані постановою від 18.03.2025, не доводить відсутності забезпечення заборгованості, підтвердженої рішенням від 09.07.2020. Вирішальним є те, чи стосуються ці судові акти одного зобов`язання та в якій частині відповідні вимоги охоплюються забезпеченням.

Водночас наявність у Банку статусу забезпеченого кредитора не означає, що всі його вимоги до боржника є забезпеченими. Розмежування забезпеченої та незабезпеченої частин заборгованості, здійснене у справі про банкрутство, підлягає обов`язковому врахуванню під час задоволення вимог. Продовження виконавчих дій щодо предмета застави не надає права обійти встановлений порядок погашення незабезпечених вимог або допустити подвійне стягнення тієї самої заборгованості.

Стосовно доводів про відсутність окремого рішення щодо звернення стягнення на предмет застави колегія суддів зазначає, що рішення про стягнення коштів та рішення про звернення стягнення на заставне майно мають різний предмет. Проте саме по собі це розмежування не вирішує питання про наявність підстав для зупинення виконавчих дій у зв`язку з мораторієм.

Для розгляду заявленої скарги правове значення має не лише зміст наказу, а й забезпечений характер вимог, припинення мораторію щодо їх задоволення за рахунок предмета забезпечення та наявність судового дозволу на реалізацію відповідного майна. Оцінка цих обставин у сукупності виключає можливість вирішення спору лише з посиланням на грошовий характер присудженого стягнення.

Наведені апелянтом вимоги до змісту рішення, ухваленого за результатами розгляду позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, не можуть автоматично застосовуватися до рішення у спорі про стягнення кредитної заборгованості. Відсутність у такому рішенні опису заставного майна, способу його реалізації або початкової ціни не є доказом припинення забезпечення чи збереження мораторію щодо забезпеченої вимоги.

Разом із тим ця обставина не усуває обов`язку виконавця дотримуватися встановлених законом правил звернення стягнення на заставне майно, його оцінки та продажу. Законність конкретних дій перевіряється з урахуванням їх змісту, правової підстави та меж дозволу, наданого судом у справі про банкрутство.

Колегія суддів також відхиляє довід про те, що зазначення в ухвалі від 02.02.2023 на реалізацію майна в межах справи про банкрутство під контролем арбітражного керуючого саме по собі виключає вчинення будь-яких дій державним виконавцем.

Вчинення виконавчих дій та судовий контроль у справі про банкрутство не є взаємовиключними. Надання дозволу судом, який розглядає справу про банкрутство, забезпечує дотримання спеціального режиму розпорядження майном боржника, тоді як здійснення конкретних заходів примусового виконання має відбуватися з дотриманням цього дозволу та встановлених ним обмежень.

Тому проведення виконавчих дій не може розцінюватися як вихід за межі судового контролю лише через те, що їх здійснює державний виконавець. Водночас судовий дозвіл не є необмеженим: він не поширюється на інше майно боржника, не скасовує контролю арбітражного керуючого та не дозволяє задовольняти вимоги, на які продовжує поширюватися мораторій.

Посилання апелянта на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі №916/2739/20 підтверджує необхідність додержання порядку реалізації майна, визначеного у справі про банкрутство. Однак із цього не випливає безумовна заборона виконавчих дій щодо майна, реалізацію якого дозволено судом. Відповідний довід підлягає оцінці у взаємозв`язку з подальшим висновком Верховного Суду щодо правового значення ухвали від 02.02.2023 для продовження виконавчих дій.

Не є самостійною підставою для задоволення скарги й обставина відкриття виконавчого провадження №77244924 після відкриття справи про банкрутство. Значення має правовий режим вимог та майна на час вчинення оскаржуваної бездіяльності. На момент відкриття зазначеного виконавчого провадження ухвала від 02.02.2023 про надання дозволу на реалізацію заставного майна вже була постановлена.

Так само приєднання виконавчого провадження №77244924 до зведеного провадження №56093328 не змінює правової природи вимог стягувача та не розширює меж дозволеного стягнення. Об`єднання проваджень має організаційне значення і не скасовує необхідності окремо враховувати забезпечений або незабезпечений характер вимог та дію мораторію щодо кожної з них.

Щодо звернень розпорядника майна із заявами про зупинення виконавчих дій колегія суддів зазначає, що саме подання такої заяви не створює обов`язку прийняти постанову про зупинення за відсутності передбачених законом підстав. У цьому спорі оскаржується невчинення конкретної дії - зупинення виконавчих дій, тому для задоволення скарги необхідно встановити обов`язок виконавця вчинити саме цю дію.

Таким чином, твердження апелянта про протиправну бездіяльність ґрунтується переважно на припущенні, що мораторій щодо будь-якого стягнення за наказом від 26.10.2020 зберігається до закриття справи про банкрутство. Проте такий підхід не враховує спеціального режиму забезпечених вимог та правового значення судового дозволу на реалізацію предмета забезпечення.

За встановлених у справі обставин, відповідно до яких спірні виконавчі дії спрямовані на реалізацію майна, охопленого ухвалою від 02.02.2023, для задоволення забезпечених вимог Банку, сама наявність незавершеного провадження у справі про банкрутство не зумовлює обов`язку зупинити такі дії.

При цьому висновок про відсутність підстав для задоволення цієї скарги не означає визнання наперед правомірними будь-яких подальших дій державного виконавця. Додержання порядку реалізації майна, меж забезпечення та правил розподілу отриманих коштів підлягає контролю відповідно до закону і судових рішень у справі про банкрутство.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність наявності у державного виконавця обов`язку зупинити спірні виконавчі дії з підстав, зазначених у скарзі. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Таким чином, апеляційна скарга розпорядника майна ТОВ «Укркава» арбітражної керуючої Орлової Т.А. підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17 - залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта по сплаті судового збору за її подання і розгляд не відшкодовуються.

Керуючись ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/2943/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 09.11.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Богацька Н.С.

Суддя Принцевська Н.М.