Постанова № 141388652 у справі № 916/3985/25 від 05.11.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Одеса Справа № 916/3985/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Богатиря К.В.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Євглевський А.В.,

від Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт": Колесник Г.М., Редчиць О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт"

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 року, суддя в І інстанції С.В. Літвінов, повний текст якого складено 31.07.2026, в м. Одесі

у справі №916/3985/25

за позовом: першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт"

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт", в якому просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 №78740978 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д" як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" знести тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д", розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначив, що ТОВ «Вікторі порт» є власником садового будинку площею 28,3 кв. м, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а, набутого на підставі акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу від 13.02.2025, право власності на який зареєстровано 18.02.2025.

Водночас ТОВ «Вікторі порт» здійснило будівництво чотирьох тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею по 16 кв. м кожна, право власності на які 06.05.2025 зареєстровано за Товариством як на складові частини зазначеного садового будинку.

Прокурор вказав, що відповідач не набув права користування відповідною земельною ділянкою, не отримував дозвільних документів на виконання будівельних робіт та не вводив спірні об`єкти в експлуатацію, у зв`язку з чим вважав їх самочинним будівництвом. Також прокурор зазначив, що державна реєстрація права власності на спірні об`єкти здійснена за відсутності належних правових підстав та документів, які підтверджували б законність їх створення і набуття права власності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25 позов задоволено повністю.

Скасовано рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д" як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726); зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" знести тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д", розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на користь Одеської обласної прокуратури за такими реквізитами: отримувач коштів Одеська обласна прокуратура судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 6056 грн.

Господарський суд встановив, що ТОВ «Вікторі порт» набуло у власність садовий будинок площею 28,3 кв. м на підставі акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу від 13.02.2025. Інші будівлі та споруди цим актом Товариству не передавалися. Водночас на підставі технічного паспорта від 05.05.2025 за ТОВ «Вікторі порт» зареєстровано право власності на чотири тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею по 16 кв. м кожна як складові частини зазначеного садового будинку.

Суд встановив відсутність доказів отримання відповідачем права на виконання будівельних робіт, відповідних дозвільних документів та прийняття спірних об`єктів в експлуатацію, а також дійшов висновку, що будівництво здійснено на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети. Договір від 28.03.2025 № 197 про відшкодування втрат бюджету за фактичне землекористування не є документом, на підставі якого виникає речове право на земельну ділянку.

Доводи відповідача про відсутність необхідності отримання дозвільних документів суд відхилив, оскільки Товариством не підтверджено, що тилові швартові тумби належать до видів гідротехнічних споруд, зазначених у пункті 18-1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406. Свідоцтва Регістру судноплавства України підтверджують лише відповідність об`єктів технічним вимогам і не засвідчують законність їх будівництва чи виникнення права власності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що тилові швартові тумби є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України. При цьому сама по собі державна реєстрація права власності не змінює правового режиму самочинно збудованого майна, оскільки не є самостійною підставою набуття права власності. З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, легітимізація самочинного будівництва можлива лише у порядку, визначеному статтею 376 ЦК України. Оскільки відповідного позову власником чи забудовником не заявлено, належним способом захисту прав власника земельної ділянки є знесення самочинного будівництва.

Господарський суд також дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на ці об`єкти проведена з порушенням статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за відсутності належного документа-підстави, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора відповідно до частини третьої статті 26 цього Закону.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт", в якій скаржник просить визнати незаконними та необгрунтованими рішення (усні ухвали) щодо поданих клопотань 08.12.2025 та 12.03.2026 про зупинення провадження у дані справі, скасувати їх та зупинити судовий розгляд до набрання рішенням законної сили по справи №502/138/26; визнати незаконною та необгрунтованою ухвалу від 30.03.2026 року про закриття підготовчого провадження; скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі Порт" про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора і знесення тилових швартових тумб - відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник заперечує проти протокольних ухвал суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження та закриття підготовчого провадження, вважаючи їх передчасними. Зазначає, що ним двічі порушувалося питання про зупинення провадження: 08.12.2025 - у зв`язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12024162150001208, а 19.08.2026 - у зв`язку з розглядом Кілійським районним судом Одеської області кримінальної справи №502/138/26. На думку скаржника, у межах кримінального провадження встановлюються обставини будівництва спірних тилових швартових тумб, самовільного зайняття земельної ділянки, характеру виконаних робіт та осіб, які їх організували і здійснили, що має безпосереднє значення для вирішення господарського спору, в якому прокурор обґрунтовує вимоги самочинністю будівництва та необхідністю знесення тумб.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив фактичного місцезнаходження тумб, земельної ділянки, на якій вони розташовані, її меж, кадастрового номера, правового режиму та належності, а також не з`ясував технічну природу спірних об`єктів та їх можливий зв`язок із садовим будинком, плавпричалом, береговими швартовними пристроями чи іншою гідротехнічною спорудою. При цьому суд, на думку скаржника, фактично ототожнив адресу державної реєстрації з фактичним місцезнаходженням тумб, хоча матеріали справи, зокрема акт огляду гідротехнічної споруди №105-4-69-25 від 21.05.2025 та документи Регістру судноплавства України, свідчать про можливий функціональний зв`язок спірних об`єктів із плавпричалом та береговою інфраструктурою.

Окремо відповідач наголошує, що суд не встановив, хто саме здійснив будівництво тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д». Сам факт їх державної реєстрації за ТОВ «Вікторі Порт» та виготовлення технічного паспорта, на його думку, не підтверджує здійснення будівельних робіт саме відповідачем. При цьому в матеріалах кримінального провадження зазначено про можливу організацію та забезпечення відповідних робіт фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а обвинувальний акт стосується також інших фізичних осіб, а не ТОВ «Вікторі Порт». Посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 24.07.2025 у справі №914/1607/22, скаржник зазначає, що обвинувальний акт сам по собі не підтверджує вину відповідних осіб у господарському процесі. У зв`язку з цим вважає передчасним покладення на відповідача наслідків самочинного будівництва за ст. 376 ЦК України без встановлення особи забудовника.

Скаржник також вказує на неповне з`ясування судом обставин щодо земельної ділянки та належності Вилківській міській раді прав чи інтересу, на захист якого прокурор звернувся з позовом. На його думку, без індивідуалізації земельної ділянки, встановлення її меж, кадастрового номера, власника, цільового призначення та правового режиму неможливо зробити висновок про самочинність будівництва.

На думку скаржника, суд також передчасно закрив підготовче провадження, не вирішивши питання про витребування матеріалів кримінального провадження, проведення огляду об`єктів, призначення експертизи та залучення до участі у справі державного реєстратора. Частина необхідних доказів перебуває у матеріалах кримінального провадження, до яких ТОВ «Вікторі Порт» не має повного доступу, тоді як прокурор мав можливість їх отримати. За таких обставин скаржник вважає, що неподання ним окремих доказів не може розцінюватися як процесуальна пасивність, а суд мав забезпечити дослідження необхідних матеріалів.

Апелянт заперечує проти оцінки доказів судом першої інстанції, зазначаючи, що відомості Державного реєстру речових прав та технічний паспорт підтверджують лише факт реєстрації та існування об`єктів, але не їх фактичне місцезнаходження, технічну природу чи особу забудовника. Матеріали кримінального провадження, на його думку, суд використав вибірково, не врахувавши, що особа забудовника та інші істотні обставини залишаються предметом кримінального розслідування. Також не доведено, який саме дозвільний документ був необхідний для виконаних робіт з урахуванням їх характеру та можливого спеціального правового режиму гідротехнічних споруд і портової інфраструктури. У зв`язку з цим скаржник вважає безпідставним застосування ст. 376 ЦК України лише на підставі відсутності окремих документів.

Крім того, скаржник зазначає, що суд без спеціальних знань дійшов висновку про самостійний характер тумб та можливість їх знесення, не встановивши, чи пов`язані вони конструктивно або функціонально з плавпричалом, ГТС-3388, дамбою чи береговим укріпленням. Не досліджено й можливі наслідки їх демонтажу для гідротехнічної споруди, берегової лінії, довкілля та безпеки судноплавства. На думку скаржника, відповідні обставини потребували огляду об`єкта та/або проведення комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи.

Посилаючись на наведене, відповідач вважає недоведеними належними та допустимими доказами належність земельної ділянки Вилківській міській раді, самочинність будівництва, здійснення будівництва саме ТОВ «Вікторі Порт», самостійний характер спірних тумб та необхідність їх знесення. Вважає, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, звівши їх виключно до самочинного будівництва, не врахувавши реєстраційні, земельні, будівельні, портові та інфраструктурні аспекти спору, а також положення пункту 18-1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №406 від 07.06.2017. Знесення тумб, на думку скаржника, є передчасним та непропорційним способом захисту, оскільки суд не встановив необхідності саме фізичного демонтажу, можливості усунення порушення іншим способом та технічної безпеки таких робіт.

Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником заявлено низку клопотань, а саме:

- про долучення нових доказів, а саме: клопотання про накладення арешту на майно від 14.08.2025; ухвалу по справі №947/23057/25, провадження №1-кс/947/12396/25, ухвалену 18.08.2025 р. слідчим суддею Київського районного суду м. Одеса Тішко Д.А.; клопотання про ознайомлення з матеріалами справи № 5532/352/ВС від 30.04.2026 р. з доказами відправки;

- про витребування нових документів, а саме: витребувати у Одеської обласної прокуратури матеріали кримінального провадження № 12024162150001208 у частині, що стосується тилових швартових тумб, земельної ділянки, плавпричалу, гідротехнічної споруди, статусу речових доказів, наявності заборон щодо демонтажу та осіб, які організовували або здійснювали відповідні роботи; витребувати повну реєстраційну справу щодо рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу І.С. від 06.05.2025 № 78740978, включно з документами, на підставі яких тилові швартові тумби були зареєстровані як складові частини садового будинку; витребувати у Вилківської міської ради, Кілійської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та інших компетентних органів інформацію і документи щодо фактичного місцезнаходження земельної ділянки під тумбами, її меж, кадастрового номера, форми власності, цільового призначення та територіальної належності; витребувати у Регістру судноплавства України, ДП "Адміністрація морських портів України" та відповідної адміністрації морського порту "Усть-Дунайськ" документи щодо плавпричалу з береговим сполученням, ГТС-3388, берегових швартових пристроїв, акваторії морського порту "Усть-Дунайськ" та можливого зв`язку спірних тумб із цими об`єктами;

- про проведення огляду тилових швартових тумб, земельної ділянки, берегової лінії, плавпричалу та суміжної інфраструктури за місцем їх фактичного розташування із фото- та відео фіксацією;

- про призначення судової експертизи, а саме просить призначити комплексну земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу для встановлення фактичного місцезнаходження тумб, їх технічної природи, зв`язку із садовим будинком або гідротехнічною спорудою, а також можливості демонтажу без шкоди для берегової лінії, дамби, довкілля та безпеки судноплавства. Проведення експертизи доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити такі питання: 1. Де фактично розташовані тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д", щодо яких заявлено позов у справі №916/3985/25? 2. Чи знаходяться зазначені тумби в межах земельної ділянки за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1-А? 3. Якщо так, у межах якої саме земельної ділянки вони розташовані: її кадастровий номер або координати, площа, межі, цільове призначення та форма власності? 4. Чи розташовані тилові швартові тумби на береговій лінії, у прибережній захисній смузі, у зоні дамби, берегового укріплення, плавпричалу або іншої гідротехнічної споруди? 5. Чи може демонтаж тилових швартових тумб спричинити пошкодження берегової лінії, дамби, берегового укріплення, плавпричалу, гідротехнічної споруди або створити ризики для довкілля та безпеки судноплавства? 6. Чи потребує демонтаж тилових швартових тумб спеціального проєкту, інженерних рішень або попередніх технічних заходів для безпечного виконання таких робіт? Для проведення експертизи надати експертній установі матеріали справи №916/3985/25, технічну документацію щодо спірних тумб, садового будинку, плавпричалу з береговим сполученням, ГТС-3388, матеріали реєстраційної справи, кадастрові та топографічні матеріали, а також матеріали кримінального провадження №12024162150001208/кримінальної справи №502/138/26 у частині, що стосується спірних об`єктів. Витрати на проведення експертизи покласти попередньо на апелянта - ТОВ "Вікторі Порт", з подальшим розподілом судових витрат за результатами розгляду справи відповідно до вимог ГПК України;

- про зупинення розгляду справи до набрання рішенням законної сили справи №502/138/26.

23.09.2026 до суду від скаржника надійшло клопотання, в якому апелянт просить приєднати до матеріалів справи та дослідити додаткові докази, а саме: лист ТОВ «Вікторі Порт» до Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 27.01.2025; лист Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 03.02.2025 №1-16-16/96-25 щодо надання технічних умов; лист ТОВ «Вікторі Порт» від 20.02.2025 №2002/25; лист Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 17.03.2025 щодо погодження початку робіт з берегоукріплення; постанову слідчого від 14.07.2025 про долучення речових доказів до матеріалів кримінального провадження №12024162150001208.

В обґрунтування поданого клопотання зазначає, зазначені документи мають істотне значення для справи, оскільки свідчать про можливий функціональний та технічний зв`язок спірних тилових швартових тумб із берегоукріпленням, протипаводковою дамбою, береговими швартовними пристроями, плавпричалом та іншою гідротехнічною інфраструктурою. Постанова слідчого, якою земельну ділянку визнано речовим доказом, підтверджує її процесуальний статус у кримінальному провадженні та, на думку апелянта, необхідність з`ясування можливих наслідків знесення спірних об`єктів для доказів у кримінальній справі.

Причини неподання доказів до суду першої інстанції апелянт вважає поважними. Зазначає, що частина відповідних документів була вилучена під час обшуків та перебувала у матеріалах кримінального провадження, до яких ТОВ «Вікторі Порт» не мало повного та вільного доступу. Посилається також на невідкриття матеріалів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, часткове отримання документів лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та передчасне закриття судом першої інстанції підготовчого провадження. Водночас, на думку апелянта, прокурор, який був обізнаний про існування кримінального провадження, подав докази вибірково.

Апелянт зазначає, що подані документи не змінюють предмета спору чи підстав заперечень, а лише підтверджують обставини, на які він посилався раніше, зокрема щодо фактичного місцезнаходження та технічної природи тумб, їх зв`язку з гідротехнічною інфраструктурою, правового режиму земельної ділянки, статусу об`єктів у кримінальному провадженні та можливості їх безпечного знесення. У зв`язку з цим апелянт посилається на наявність виняткових підстав, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України, для прийняття та дослідження додаткових доказів судом апеляційної інстанції.

Крім того, апелянт зазначає, що повна проєктна документація щодо відповідних технічних рішень має значний обсяг та спеціальний технічний характер, у зв`язку з чим її оцінка потребує спеціальних знань та має здійснюватися в межах судової експертизи або огляду об`єкта за місцем його фактичного розташування. У разі призначення експертизи апелянт готовий надати відповідну документацію суду або експертній установі.

З огляду на викладене апелянт просить визнати поважними причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, приєднати їх до матеріалів справи та дослідити під час апеляційного перегляду, а також врахувати їх при вирішенні клопотань про витребування доказів, проведення огляду об`єкта, призначення експертизи та зупинення провадження у справі.

У відзиві Прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо невстановлення місцезнаходження спірних об`єктів. Зазначає, що державна реєстрація права власності на тилові швартові тумби, технічний паспорт та документи, подані самим ТОВ «Вікторі порт», містять адресу: м. Вилкове, вул. Промислова, 1а. Крім того, відповідач уклав із Вилківською міською радою договір №197 від 28.03.2025 про відшкодування втрат бюджету за фактичне користування земельною ділянкою із земель Вилківської міської ради, а також отримав дозволи на розроблення детальних планів територій. На думку прокурора, наведене підтверджує розташування спірних об`єктів у межах м. Вилкове та території Вилківської міської ради. Заперечення відповідача щодо цього прокурор вважає суперечливими та такими, що не узгоджуються з його попередньою поведінкою.

Щодо наявності у відповідача права на земельну ділянку прокурор зазначає, що договір №197 не є правовстановлюючим документом та прямо передбачає відшкодування втрат за фактичне користування земельною ділянкою до отримання документів на право користування нею. Отже, сам факт укладення цього договору підтверджує відсутність у ТОВ «Вікторі порт» належно оформленого речового права на землю. Рішення Вилківської міської ради від 30.10.2024 №2535, №2536 про надання дозволу на розроблення детальних планів територій також не породжують права власності чи користування земельною ділянкою та не є підставою для здійснення будівництва.

Доводи апелянта щодо необхідності встановлення технічної природи тилових швартових тумб та їх можливого зв`язку з плавпричалом, береговими швартовими пристроями чи гідротехнічною спорудою прокурор вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. На його думку, технічне призначення об`єктів не змінює обставини відсутності у відповідача права на земельну ділянку та належних правових підстав для будівництва. Надані відповідачем документи щодо технічного стану гідротехнічної споруди не є правовстановлюючими документами на землю та не підтверджують законність будівництва. При цьому відповідач не довів належними доказами нерозривного зв`язку тумб із відповідними гідротехнічними спорудами, а тому, на думку прокурора, безпідставно перекладає обов`язок доказування на суд.

Стосовно належного відповідача прокурор посилається на положення ст. 376 ЦК України, ст. 152, 212 ЗК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21, зазначаючи, що вимога про знесення самочинного будівництва є способом захисту права власника земельної ділянки, а відповідачем має бути особа, яка на момент звернення з позовом чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Оскільки ТОВ «Вікторі порт» є власником зареєстрованих за ним спірних об`єктів та їх набувачем, саме воно є належним відповідачем. Посилання товариства на те, що безпосередньо будівельні роботи виконували інші особи, прокурор вважає неспроможними, оскільки визначальним є статус власника (замовника) самочинного будівництва.

Доводи апелянта щодо необхідності врахування статусу спірного майна у кримінальному провадженні прокурор також вважає безпідставними. Зазначає, що наявність кримінального провадження щодо пов`язаних обставин не перешкоджає господарському суду самостійно встановити факти, необхідні для вирішення спору. Питання кримінальної відповідальності конкретних осіб не є необхідною передумовою для вирішення питання про правомірність будівництва та правові наслідки його здійснення. Так само можливий арешт майна або визнання його речовим доказом не легалізує будівництво та не створює права на земельну ділянку. Питання таких обмежень, за позицією прокурора, можуть мати значення на стадії виконання рішення, але не перешкоджають розгляду спору по суті.

Підсумовуючи, прокурор вважає, що апелянт не навів належних доводів для спростування висновків суду першої інстанції, а тому просить апеляційну скаргу ТОВ «Вікторі порт» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25 - без змін.

Від прокурора надійшли заперечення проти задоволення клопотань скаржника.

Прокурор заперечує проти клопотання про зупинення провадження, посилаючись на відсутність об`єктивної неможливості розгляду господарської справи до завершення кримінального провадження №12024162150001208. Обставини будівництва спірних тилових швартових тумб є предметом доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом на підставі наявних доказів, у тому числі матеріалів кримінального провадження, оцінених у сукупності відповідно до ст. 75, 76- 79, 86 ГПК України. Сам факт розгляду кримінальної справи щодо фізичних осіб не перешкоджає господарському суду самостійно встановити обставини, необхідні для вирішення спору.

Щодо клопотання про приєднання додаткових доказів прокурор зазначає, що відповідач протягом майже шести місяців підготовчого провадження не заявляв про неможливість подання доказів та не подавав відповідних клопотань. Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках за умови доведення об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції. Прокурор вважає, що таких обставин відповідач не довів. Зокрема, клопотання про арешт майна від 14.08.2025 та ухвала Київського районного суду м. Одеси від 18.08.2025 існували ще до подання відзиву 22.10.2025. Крім того, зазначені документи стосуються арешту майна у кримінальному провадженні та, на думку прокурора, не належать до предмета доказування у цій господарській справі.

Заперечуючи проти витребування доказів, прокурор вказує, що відповідач не заявляв відповідного клопотання у суді першої інстанції та не обґрунтував неможливість самостійного отримання необхідних документів. Також у порушення п. 2 ч. 2 ст. 81 ГПК України не зазначено, які саме обставини можуть підтвердити або спростувати запитувані докази. Не надано й доказів вчинення відповідачем усіх залежних від нього дій для їх отримання, як того вимагає ч. 4 ст. 80 ГПК України. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/7975/21, прокурор зазначає, що витребування доказів не може використовуватися для перекладення на суд обов`язку сторони щодо доказування власної позиції, а заявлене клопотання фактично спрямоване на формування нового доказового масиву на стадії апеляційного перегляду.

Щодо призначення судової експертизи прокурор зазначає, що відповідач не довів неможливості встановлення обставин справи без спеціальних знань та не надав висновку експерта, який не міг бути отриманий самостійно. Клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції також не заявлялося. Прокурор вважає, що заявлене клопотання фактично спрямоване на проведення нового комплексного дослідження обставин, які відповідач не довів під час розгляду справи судом першої інстанції.

Стосовно проведення огляду прокурор вважає клопотання необґрунтованим, оскільки відповідач не довів неможливості встановлення відповідних обставин за наявними у справі документами, технічною та реєстраційною документацією. Клопотання про огляд у суді першої інстанції також не заявлялося, а саме по собі бажання провести додаткове дослідження спірних об`єктів після ухвалення рішення не є достатньою підставою для проведення огляду апеляційним судом.

З огляду на викладене прокурор просить залишити без задоволення клопотання ТОВ «Вікторі порт» про зупинення провадження, приєднання додаткових доказів, витребування доказів, призначення судової експертизи та проведення огляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 13.10.2026 о 12:30.

В судовому засіданні 13.10.2026 брали участь прокурор та представники відповідача.

Від Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання скаржника, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування клопотання про зупинення провадження ТОВ «Вікторі Порт» посилається на здійснення кримінального провадження №12024162150001208 та розгляд кримінальної справи №502/138/26, зазначаючи, що до завершення відповідних проваджень неможливо встановити обставини будівництва спірних тилових швартових тумб, осіб, які їх споруджували, а також їх технічний і правовий статус.

Судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для задоволення цього клопотання.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, зокрема, кримінального судочинства. При цьому суд не може посилатися на таку об`єктивну неможливість у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

При вирішенні цього питання судова колегія враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 18.01.2024 у справі №910/114/19, відповідно до яких за відсутності обвинувального вироку обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні, не мають преюдиційного значення для господарського суду та встановлюються у загальному порядку на підставі наявних у справі доказів. Водночас господарський суд не уповноважений встановлювати обставини, які належать виключно до предмета кримінального судочинства, зокрема наявність у діянні складу кримінального правопорушення та винуватість конкретної особи у його вчиненні, проте це не перешкоджає йому досліджувати та оцінювати докази з матеріалів кримінального провадження щодо обставин, які мають значення для вирішення господарського спору.

Законодавство не містить заборони досліджувати матеріали кримінального провадження у господарській справі за відсутності вироку. Такі матеріали підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до статей 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

У цій справі предметом доказування є, зокрема, наявність або відсутність у ТОВ «Вікторі Порт» правових підстав для розміщення та створення спірних об`єктів, наявність права користування відповідною земельною ділянкою, правомірність набуття та державної реєстрації права власності на тилові швартові тумби, а також наявність передбачених законом підстав для їх знесення.

Зазначені обставини не належать до таких, що можуть бути встановлені виключно у порядку кримінального судочинства. Господарський суд має повноваження самостійно встановити їх на підставі доказів, поданих сторонами, у тому числі матеріалів кримінального провадження, надавши їм оцінку відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

При цьому питання про те, чи вчиняли конкретні фізичні особи кримінальне правопорушення, чи наявний у їхніх діях склад такого правопорушення та чи підлягають вони кримінальній відповідальності, не є предметом вирішення цієї господарської справи. Встановлення таких обставин не є необхідним для вирішення питання про те, чи мало місце будівництво спірних об`єктів без належних правових підстав, чи мав відповідач право на відповідну земельну ділянку та чи були законні підстави для державної реєстрації права власності на них.

Відповідно, навіть встановлення у кримінальному провадженні факту вчинення певних дій конкретними особами не звільняє відповідача від обов`язку довести у цій господарській справі обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Так само відсутність у діях конкретної особи складу кримінального правопорушення сама по собі не свідчила б про наявність у відповідача законних підстав для користування земельною ділянкою, здійснення будівництва чи державної реєстрації права власності на спірні об`єкти.

При цьому судова колегія звертає увагу, що відповідач не навів жодної конкретної обставини, яку господарський суд об`єктивно не може встановити у межах цієї справи без результатів кримінального провадження. Не зазначено також, які саме висновки майбутнього вироку матимуть преюдиційне значення для вирішення заявлених позовних вимог та чому відповідні обставини не можуть бути встановлені на підставі доказів, уже наявних у матеріалах господарської справи.

Навпаки, матеріали справи містять документи щодо набуття відповідачем права власності на садовий будинок, державної реєстрації спірних об`єктів, технічну документацію, документи щодо фактичного користування земельною ділянкою, а також інші докази, на підставі яких суд першої інстанції встановив обставини, необхідні для вирішення спору. Саме ці докази підлягають оцінці судом у їх сукупності відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин сама по собі взаємопов`язаність господарської справи з кримінальним провадженням не свідчить про об`єктивну неможливість її розгляду. Об`єктивна неможливість має бути конкретно обґрунтована, тоді як відповідач фактично посилається лише на те, що окремі обставини можуть бути додатково встановлені або уточнені у кримінальному провадженні.

Судова колегія також враховує, що наявність у матеріалах кримінального провадження доказів, які стосуються спірних об`єктів, не перешкоджає їх оцінці у цій господарській справі. Навпаки, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному доказу та його взаємозв`язку з іншими доказами незалежно від того, у межах якого провадження такий доказ був отриманий.

Таким чином, необхідність очікування завершення кримінального провадження відповідачем не доведена, а його існування саме по собі не створює передбаченої пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

При цьому у разі набрання законної сили обвинувальним вироком, яким будуть встановлені обставини, що мають значення для цієї господарської справи, такий вирок може мати відповідні процесуальні наслідки для перегляду судового рішення у встановленому законом порядку. Проте сама можливість настання таких обставин у майбутньому не є підставою для зупинення провадження на теперішній час.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що підстав для зупинення провадження у справі до завершення кримінального провадження №12024162150001208 та розгляду кримінальної справи №502/138/26 не встановлено.

У зв`язку з цим у задоволенні клопотання ТОВ «Вікторі Порт» про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Щодо клопотання про приєднання додаткових доказів.

ТОВ «Вікторі Порт» також заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, зокрема листів Кілійського міжрайонного управління водного господарства та постанови слідчого від 14.07.2025 про визнання земельної ділянки речовим доказом у кримінальному провадженні №12024162150001208; лист ТОВ «Вікторі Порт» до Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 27.01.2025; лист Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 03.02.2025 №1-16-16/96-25 щодо надання технічних умов; лист ТОВ «Вікторі Порт» від 20.02.2025 №2002/25; лист Кілійського міжрайонного управління водного господарства від 17.03.2025 щодо погодження початку робіт з берегоукріплення; постанову слідчого від 14.07.2025 про долучення речових доказів до матеріалів кримінального провадження №12024162150001208.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Разом з тим, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

З матеріалів справи вбачається, що вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані скаржником докази, які останній просить долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувались.

Судова колегія наголошує, що нові докази, які наразі відповідач просить приєднати до матеріалів справи, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без належного обґрунтування на неможливість подання останніх в порядку, встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних документів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Обставини, на які посилається представник скаржника, зводяться до питань його внутрішньої організаційно-господарської діяльності, тобто за своїм характером є суб`єктивними та такими, що залежать лише від його волі. Юридична особа зобов`язана виважено підходити до виконання своїх функцій, вживати заходів щодо належної організації документообігу, у тому числі щодо належної участі у судових провадженнях та дотримання вимог процесуального законодавства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.

Таким чином, судова колегія не визнає поважними причини неподання до суду першої інстанції таких доказів та відмовляє у їх приєднанні до матеріалів справи.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Дослідивши клопотання скаржника про витребування доказів колегія суддів встановила, що таке не відповідає вимогам ст. 81 ГПК України, оскільки не містить відомостей, які мають бути зазначені у клопотанні про витребування доказів відповідно до вимог вказаної статті, зокрема, подаючи клопотання про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, не вказав, які заходи для отримання зазначених доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів.

Заявлене апелянтом клопотання не містить належного обґрунтування того, які конкретні обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, можуть бути підтверджені або спростовані кожним із запитуваних доказів та яким чином їх отримання може вплинути на правильність вирішення спору.

Наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, а вказане клопотання не містить жодного обґрунтованого аргументу щодо необхідності витребування таких доказів та неможливості розгляду даної справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства України, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про витребування доказів судом відмовлено.

Щодо клопотання про призначення судової експертизи.

ТОВ «Вікторі Порт» просить призначити у справі судову експертизу для встановлення технічних характеристик та взаємозв`язку спірних об`єктів з іншими спорудами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд призначає експертизу у справі лише за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Водночас призначення судової експертизи є правом, а не обов`язком суду, а необхідність її проведення визначається судом з урахуванням предмета спору, предмета доказування та достатності наявних у справі доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

У цій справі предметом доказування є, зокрема, наявність у відповідача правових підстав для розміщення та набуття права власності на спірні об`єкти, правомірність їх державної реєстрації, а також наявність передбачених законом підстав для застосування наслідків самочинного будівництва.

Питання про наявність чи відсутність у відповідача права на земельну ділянку, дозвільних документів на виконання будівельних робіт, документів про прийняття об`єктів в експлуатацію та правових підстав для їх державної реєстрації не належать до питань, вирішення яких потребує спеціальних будівельно-технічних знань.

Судова колегія враховує, що обставини, покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, підтверджуються сукупністю письмових, технічних та реєстраційних документів, які містяться у матеріалах справи. Саме ці докази підлягають оцінці судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, і відповідач не довів, що їх зміст є недостатнім, суперечливим або таким, що об`єктивно не дає можливості встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Отже, всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, можуть бути встановлені на підставі наявних у матеріалах справи доказів, оцінка яких відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України належить до виключної компетенції суду.

Відповідач, в свою чергу, не конкретизував, яку саме юридично значиму обставину неможливо встановити за наявними у справі доказами та чому для її встановлення необхідні спеціальні знання. Не наведено також обґрунтування того, яким чином відповіді на поставлені експерту питання можуть змінити встановлені судом обставини щодо відсутності у відповідача належних правових підстав для будівництва та державної реєстрації спірних об`єктів.

Більше того, встановлення технічного чи функціонального зв`язку спірних об`єктів з іншими спорудами саме по собі не підтверджує наявності у відповідача права на земельну ділянку, законності здійснення будівництва, наявності дозвільних документів або правомірності державної реєстрації права власності.

Крім того, клопотання про призначення експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не заявлялося. При цьому матеріали справи не містять доказів існування об`єктивних обставин, які позбавляли відповідача можливості своєчасно порушити питання про необхідність проведення експертного дослідження та обґрунтувати його проведення.

Звернення з відповідним клопотанням лише на стадії апеляційного перегляду за відсутності такого обґрунтування фактично спрямоване на зміну та доповнення підстав заперечень проти позову після розгляду справи по суті судом першої інстанції.

При цьому судова колегія наголошує, що експертиза не може використовуватися як спосіб усунення недоліків доказування сторони або як засіб отримання нових доказів замість належного та своєчасного подання таких доказів у встановленому процесуальним законом порядку.

Таким чином, відповідачем не доведено сукупності умов, передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для призначення експертизи.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про відсутність правових та фактичних підстав для призначення судової експертизи, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання ТОВ «Вікторі Порт» про призначення судової експертизи слід відмовити.

Щодо клопотання про проведення огляду.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 82 ГПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо.

Водночас відповідач не довів, що обставини, для встановлення яких він просить провести огляд, не можуть бути встановлені на підставі наявних у справі письмових, технічних та реєстраційних документів.

Матеріали справи містять технічну документацію щодо спірних об`єктів, а тому сама по собі незгода відповідача з оцінкою цих доказів не створює необхідності у проведенні огляду.

Крім того, клопотання про проведення огляду у суді першої інстанції відповідачем не заявлялося, а об`єктивних причин неможливості його заявлення під час розгляду справи судом першої інстанції апелянтом не наведено.

Фактично проведення огляду в апеляційній інстанції обґрунтовується необхідністю додаткового дослідження тих самих обставин, з якими відповідач пов`язує свою незгоду з рішенням суду. Проте сама по собі така незгода не є передбаченою процесуальним законом підставою для проведення огляду.

За таких обставин у задоволенні клопотання ТОВ «Вікторі Порт» про проведення огляду слід відмовити.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом розгляду даної справи є вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д" як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а та зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" знести тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д", розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Судова колегія, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та не вбачає підстав для його скасування.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Ріка Дунай є важливою водною артерією, і будівництво на його узбережжі може призвести до змін у природному середовищі, руйнування екосистеми, забруднення води та обмеження біорізноманіття. Оскільки таке будівництво здійснено без відповідних оцінок і дозволів, це може загрожувати довкіллю. Самочинне будівництво порушує процедури, встановлені законом щодо використання земель водного фонду.

Держава контролює використання водних ресурсів для забезпечення їх раціонального використання, охорони та відновлення. Будівництво без дозволу може призвести до порушення водоохоронних зон і вплинути на якість води, що, у свою чергу, може загрожувати як навколишньому середовищу, так і здоров`ю громадян.

Тилові швартові тумби можуть впливати на нормальну роботу портів і судноплавства. Оскільки таке будівництво не було погоджено з відповідними органами, це може привести до обмежень у використанні річки для транспортування товарів, що негативно позначиться на економічних інтересах держави.

Таким чином, самочинне будівництво на узбережжі річки Дунай порушує екологічні, економічні та правові інтереси держави, завдаючи шкоди природним ресурсам і створюючи потенційні загрози для здоров`я та безпеки громадян.

Органом, уповноваженим державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, який однак його не здійснює, прокурором визначено Вилківську міську раду Ізмаїльського району Одеської області, як представник власника земельної ділянки, на якій розміщено самочинне незавершене будівництво.

Так, частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Частинами першою - другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень міської ради у галузі земельних відносин належить, в тому числі: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Судом встановлено, що вищевказані споруди розташовані на території Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

У зв`язку з цим, в силу положень ст. 12, 122 ЗК України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області.

Саме на Вилківську міську раду, як представника власника, покладено обов`язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади, зокрема і спірної, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

З метою з`ясування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді Одеська обласна прокуратура звернулася до Вилківської міської ради листами від 27.08.2025 № 12-1152вих-25 та від 02.09.2025 № 12-1177вих-25, якими повідомила про виявлені порушення інтересів держави у зв`язку із самочинним будівництвом ТОВ «Вікторі порт» та запропонувала поінформувати про вжиті або заплановані заходи щодо їх усунення, зокрема шляхом звернення до суду.

У відповідь Вилківська міська рада листами від 29.08.2025 № 2367/01-26 та від 03.09.2025 №2440/01-26 повідомила, що державна реєстрація права власності здійснювалася державним реєстратором Катлабузької селищної ради, а тому міська рада не здійснювала контролю за відповідними реєстраційними діями та не планує найближчим часом вживати заходів судового захисту.

Таким чином, Вилківська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснювала захист інтересів держави.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позов в інтересах держави в особі Вилківської міської ради.

Щодо суті спору

У частині першій статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).

У статті 375 ЦК України врегульовано право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується:

1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.

Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, потрібно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21.

Стосовно першої з передбачених частиною першою статті 376 ЦК України обставин, за наявності якої об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, а саме спорудження такого об`єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, судова колегія зазначає таке

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Вікторі Порт» є власником садового будинку загальною площею 28,3 кв. м, літ. «А», з дворовою спорудою №1, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Право власності на зазначений об`єкт ТОВ «Вікторі Порт» набуло на підставі акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу (нерухомого майна) від 13.02.2025, укладеного з ОСОБА_3 , та зареєстровано 18.02.2025 за рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. №77311307.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, чотири спірні тилові швартові тумби, позначені літерами «Б», «В», «Г», «Д», площею по 16 кв. м кожна, до складу майна, переданого відповідачу за актом від 13.02.2025, не входили.

Отже, після набуття права власності на садовий будинок відповідачем протягом 2025 року було здійснено будівництво зазначених об`єктів, право власності на які 06.05.2025 зареєстровано за ТОВ «Вікторі Порт» як на складові частини садового будинку.

За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності.

Судова колегія наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів наявності у нього права користування земельною ділянкою, на якій останнім було незаконно здійснено будівництво спірних споруд.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено факт будівництва відповідачем спірних об`єктів за відсутності жодного права на земельну ділянку, що у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України безумовно свідчить про наявність ознак здійснення відповідачем самочинного будівництва.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив фактичного місцезнаходження спірних об`єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, адреса садового будинку та зареєстрованих спірних об`єктів зазначено: м. Вилкове, вул. Промислова, 1а. При цьому сам відповідач, уклавши з Вилківською міською радою договір №197 від 28.03.2025, визнав фактичне користування землями Вилківської міської ради, у тому числі за адресою вул. Промислова, 1-А.

За таких обставин твердження апелянта про невстановленість місця розташування об`єктів не відповідає матеріалам справи.

Натомість відсутність оформленого права на конкретну земельну ділянку скаржник не спростовує, а навпаки узгоджується із встановленою судом першої інстанції обставиною здійснення будівництва на земельній ділянці без належно оформленого права на неї.

Щодо доводів скаржника про наявність в останнього права на земельну ділянку суд зазначає, що укладений з Вилківською міською радою договір №197 від 28.03.2025 про відшкодування втрат бюджету від фактичного використання земельної ділянки таким документом не є, оскільки за своїм змістом передбачає відшкодування втрат за фактичне користування земельною ділянкою до моменту оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Тобто, у зазначеному договорі визначено, що відповідна земельна ділянка використовується до моменту оформлення документів на землю, що само по собі свідчить про відсутність на момент його укладення оформленого права користування земельною ділянкою.

Отже, зазначений договір не створює речового права на земельну ділянку.

Також судом першої інстанції встановлено, що рішення Вилківської міської ради від 30.10.2024 №2535 та №2536, на які посилається відповідач, стосуються розроблення детальних планів території та не є рішеннями про передачу конкретної земельної ділянки у власність чи користування. Відтак такі рішення не посвідчують виникнення у відповідача речового права на землю.

Відтак посилання апелянта на зазначені документи не спростовують встановленої судом першої інстанції відсутності у відповідача належного права на земельну ділянку.

За змістом частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони, зокрема, збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту.

При цьому для визнання об`єкта самочинним будівництвом достатньою є наявність хоча б однієї з передбачених частиною першою статті 376 ЦК України ознак.

Щодо другої ознаки самочинного будівництва, визначеної частиною першою статті 376 ЦК України, - спорудження об`єкта без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проєкту, судова колегія зазначає таке.

За ч.ч.4,5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Згідно з ч.2 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Матеріали справи не містять доказів дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при проведенні будівництва спірних тилових швартових тумб, а саме матеріали справи не містять:

-вихідних даних для проєктування спірних об`єктів, зокрема містобудівних умов та обмежень;

-проєктної документації на будівництво спірних конструкцій, розробленої та затвердженої у встановленому законом порядку;

-документів, що підтверджують набуття права на виконання будівельних робіт, зокрема подання до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на їх виконання;

-доказів внесення до Реєстру будівельної діяльності відомостей про набуття Товариством права на виконання відповідних будівельних робіт;

-документів про прийняття закінчених будівництвом об`єктів в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Крім того, у розділах «Декларативні та дозвільні документи від 06.07.2020» та «Декларативні та дозвільні документи до 06.07.2020» Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/) відсутня інформація щодо наявності у відповідача відповідних дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Враховуючи встановлену сукупність обставин, а саме відсутність у відповідача належно оформленого права на земельну ділянку, відсутність доказів надання цієї земельної ділянки для відповідного будівництва, відсутність документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також відсутність належного правовстановлюючого документа на спірні об`єкти, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних об`єктів ознак самочинного будівництва.

При цьому подальша державна реєстрація права власності на такі об`єкти не змінює їх правового статусу та сама по собі не свідчить про набуття права власності на них на законній підставі.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не визначив, чи є спірні тумби самостійними об`єктами, складовими частинами садового будинку, елементами плавучого причалу, берегозахисними чи іншими гідротехнічними спорудами судова колегія вважає необґрунтованими зважаючи на таке.

Як вбачається з паспорта споруди, плавпричал у вигляді несамохідної баржі має берегове сполучення, утворене чотирма залізобетонними тумбованими масивами на пальовій основі - спірними тиловими швартовими тумбами розміром 4,0 Ч 4,0 м та заввишки 1,5 м, - шістьма сталевими шкондрами та металевим підхідним містком (т. 1, а. с. 85, зворотний бік).

За своїми технічними характеристиками спірні об`єкти не є земляною греблею, насипом або іншою спорудою, яка за своєю природою утворює єдине ціле із земельною ділянкою водного фонду, а являють собою окремі залізобетонні конструкції на пальовій основі, призначені для швартування плавучої баржі.

Судова колегія насамперед зауважує, що 06.05.2025 за ТОВ «Вікторі Порт» зареєстровано право власності на спірні тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» саме як на складові частини садового будинку.

В свою чергу матеріали справи свідчать, що спірні споруди не мають технічного чи функціонального зв`язку із садовим будинком, площею 28,3 кв.м.

Відповідно до статті 86 ВК України на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов`язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт, пов`язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Відповідно до абзацу 7 статті 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні / споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджу вальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

У пункті 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Як зазначено у п. 1.4.2 ДБН В.2.4-3:2010, гідротехнічні споруди поділяють на постійні і тимчасові. До тимчасових відносяться споруди, які використовуються тільки в період будівництва і ремонту постійних споруд.

Відповідно до п. 1.4.3 ДБН В.2.4-3:2010, постійні гідротехнічні споруди (додаток В) залежно від їх призначення поділяють на основні і другорядні. До основних споруд відносяться гідротехнічні споруди, пошкодження або руйнування яких приведе до порушення або припинення нормальної роботи самих гідротехнічних споруд чи комплексу споруд, до складу яких входять гідротехнічні споруди. До другорядних відносяться гідротехнічні споруди, руйнування або ушкодження яких не спричиняє зазначених вище наслідків.

Відповідно до Додатку В (обов`язковий) ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", до основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі; стояни і підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту; дамби обвалування; берегозакріплювальні, регуляційні і огороджувальні споруди; водоскиди, водоспуски і водовипуски; водоприймачі і водозабірні споруди; канали дериваційні, судноплавні, водогосподарських і меліоративних систем, комплексного призначення і споруди на них (наприклад, акведуки, дюкери, мости-канали, труби-ливнеспуски); тунелі; трубопроводи; напірні басейни і зрівнювальні резервуари; будівлі гідравлічних і гідроакумулюючих електростанцій і насосних станції; відстійники; судноплавні споруди (шлюзи, суднопідйомники і судноплавні греблі); рибопропускні споруди, що входять до складу напірного фронту; гідротехнічні споруди портів (причали, хвилеломи, моли, берегозахисні еподи), міські набережні суднобудівних і судноремонтних/ підприємств, поромних переправ, крім віднесених до другорядних; гідротехнічні споруди для маломірних суден; гідротехнічні споруди ТЕС і АЕС; гідротехнічні споруди, що входять до складу комплексів інженерного захисту населених пунктів і підприємств; гідротехнічні споруди інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально - складських підприємств, пам`ятників культури і природи; морські нафтогазопромислові гідротехнічні споруди, резервуари для зберігання вуглецевої сировини, точечні причали; гідротехнічні споруди засобів навігаційного устаткування; споруди (дамби), що огороджують золошлаковідвали і сховища рідинних відходів промислових і сільськогосподарських організацій.

До другорядних гідротехнічних споруд відносяться: льодозахисні споруди; розділювальні стінки; окремо розташовані службово-допоміжні причали; стояни і підпірні стіни, що не входять до складу напірного фронту; берегоукріплювальні споруди портів; рибозахисні споруди.

Згідно з п.1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України №661 від 03.04.2012, гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до п.1.3. Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України 16.01.2014 №21, гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Дослідивши надані сторонами докази та з огляду на зазначені вище положення законодавства, а також вимоги ДБН В.2.4-3:2010, Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661, Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 № 21, суд зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що споруджені споруди є саме інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення) або для запобігання шкідливій дії вод.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 904/2144/22.

Отже, спірні об`єкти є самочинно збудованими конструкціями, зведеними без отримання жодних дозвільних документів на будівництво та без наявності жодних прав на земельну ділянку, які не є складовими частинами відповідної земельної ділянки.

Введення їх в цивільний оборот шляхом реєстрації права власності як складові частини садового будинку є свідченням нецільового використання відповідачем спірної земельної ділянки.

Відповідач посилається на документи, що характеризують технічний стан та функціональне призначення спірних об`єктів, зокрема акт обстеження №105-4-69-25 від 21.05.2025, паспорт гідротехнічної споруди, паспорт технічного стану та сертифікат придатності.

Суд наголошує, що наявність свідоцтва про придатність тилових швартових тумб до експлуатації, паспорти споруди - не звільняють особу від обов`язку дотримання встановленого законом порядку оформлення прав на землю та отримання дозвільних документів на будівництво цих споруд.

Свідоцтво чи технічний паспорт споруд не замінює документа, що посвідчує право на земельну ділянку, документа, який відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, проектної документації, документа про прийняття об`єкта в експлуатацію або іншого правовстановлюючого документа.

Тобто технічна характеристика об`єкта не є тотожним його правовому статусу та не підтверджує правомірності його будівництва.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем документи щодо технічного стану, функціонального призначення не спростовують встановленої відсутності належних правових підстав для їх створення та державної реєстрації права власності.

Судова колегія відхиляє посилання відповідача на пункт 18-1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №406 з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 18-1 зазначеного Переліку до робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, віднесено роботи, пов`язані з будівництвом гідротехнічних споруд, а саме: акваторії морського порту (портової акваторії), внутрішніх підхідних, судноплавних каналів, операційної акваторії причалу, якірної стоянки, а також інших підводних гідротехнічних споруд штучного та природного походження, зокрема розташованих у межах акваторії морського порту і призначених для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден.

Тому для застосування передбаченого пунктом 18-1 винятку відповідач мав довести відповідність спірних об`єктів виду гідротехнічної споруди, охопленому цією нормою.

Проте відповідачем належним чином не доведено, що тилові швартові тумби є акваторією морського порту, внутрішнім підхідним чи судноплавним каналом, операційною акваторією причалу, якірною стоянкою або іншими підводними гідротехнічними спорудами штучного чи природного походження, на які поширюється пункт 18-1 Переліку №406.

Судова колегія також відхиляє посилання відповідача на свідоцтва про придатність тилових швартових тумб до експлуатації, видані Регістром судноплавства України.

Як вбачається з Положення про Регістр судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 №814, Регістр є національним класифікаційним товариством, яке здійснює технічний, класифікаційний та судноплавний нагляд на морському і внутрішньому водному транспорті. Організаційні форми та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу визначені Положенням, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 №21.

Відповідно до зазначеного Положення технічний нагляд за гідротехнічними спорудами спрямований, зокрема, на перевірку відповідності їх технічного стану технічній документації та вимогам нормативних документів, установлення вимог щодо підтримання споруд у технічному стані, придатному до експлуатації, а також видачу документів Регістру, зокрема свідоцтва про придатність гідротехнічної споруди до експлуатації.

Таким чином, предметом відповідного технічного нагляду є насамперед технічний стан та експлуатаційна придатність споруди.

Натомість питання наявності у особи речового права на земельну ділянку, дотримання нею порядку набуття права на виконання будівельних робіт, наявності містобудівних та дозвільних документів, правомірності створення об`єкта нерухомого майна та законності державної реєстрації права власності не є предметом такого технічного нагляду.

Стосовно аргументів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав встановити конкретну особу, яка безпосередньо виконувала будівельні роботи, слід зазначити таке.

Питання визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №908/2388/21.

У постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою. За такого характеру позову обов`язок привести земельну ділянку у придатний для використання стан покладається на особу, яка чинить відповідні перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки до суду.

Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить такі перешкоди, тобто останній набувач прав на відповідний об`єкт самочинного будівництва.

Отже, для визначення належного відповідача у такій категорії спорів закон не вимагає встановлення особи, яка фізично виконувала будівельні роботи, була їх замовником, фінансувала будівництво чи залучала підрядників.

Визначальним є встановлення особи, яка на момент звернення власника земельної ділянки до суду має юридичні права на спірний об`єкт та фактично чинить перешкоди у користуванні й розпорядженні земельною ділянкою.

Оскільки ТОВ «Вікторі Порт» є особою, за якою 06.05.2025 зареєстровано право власності на спірні тилові швартові тумби літ. Б, В, Г, Д як на складові частини садового будинку, і саме відповідач на момент звернення прокурора до суду є особою, яка має юридичні права на спірні об`єкти та фактично утримує їх на земельній ділянці.

Судова колегія враховує, що відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України у разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо таке будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, за встановлення факту самочинного будівництва на земельній ділянці, правами на яку особа не наділена для відповідної мети, та заперечення власника земельної ділянки проти такого будівництва, закон прямо визначає його знесення як передбачений законом спосіб усунення порушення.

Зазначений підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, відповідно до яких розміщення на земельній ділянці об`єкта самочинного будівництва порушує умови землекористування, а вимога про його знесення є належним способом захисту права власника земельної ділянки, зокрема висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20.

Слід зазначити, що здійснюючи будівництво об`єкту без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, без дозвільних документів на будівництво та без введення об`єкту в експлуатацію, усвідомлював незаконність своїх дій щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності та можливі наслідки.

При цьому, відповідач, вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації права власності на вказані споруди, не міг не усвідомлювати протиправність своїх дій з огляду на відсутність у останнього будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, дозвільних документів на будівництво та документів про готовність об`єкта до експлуатації. Таким чином, відповідач діяв недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади на вказану земельну ділянку під об`єктом.

Отже, розміщення на земельній ділянці спірного об`єкта самочинного будівництва порушує умови землекористування та підлягає знесенню на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» на тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» як складові частини садового будинку, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» така реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас державна реєстрація сама по собі не є самостійною підставою виникнення права власності, а лише підтверджує його за наявності передбачених законом юридичних фактів. Відомості Державного реєстру презюмуються правильними, однак така презумпція може бути спростована, а реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням належності їй відповідного права. Такий підхід викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.

Як установив суд першої інстанції, право власності відповідача на спірні тилові швартові тумби зареєстровано як на складові частини садового будинку. Проте матеріали справи не підтверджують наявності належного документа, який відповідно до закону був підставою для державної реєстрації права власності на ці об`єкти. За встановлених обставин реєстрацію проведено з порушенням вимог статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною третьою статті 26 зазначеного Закону судове рішення про скасування рішення державного реєстратора є передбаченим законом способом реагування на незаконну державну реєстрацію. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, у разі встановлення порушення права власника земельної ділянки незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за іншою особою судове рішення про скасування такої реєстрації є підставою для проведення державним реєстратором нової реєстраційної дії - державної реєстрації припинення права власності відповідача. Такий механізм спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником земельної ділянки належних йому правомочностей.

У цій справі державна реєстрація права власності відповідача на спірні об`єкти створює для територіальної громади перешкоди у здійсненні правомочностей щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані. Відтак, з огляду на встановлені судом обставини самочинного будівництва та відсутність належної правової підстави для реєстрації права власності на тумби, скасування рішення державного реєстратора спрямоване на усунення відповідних перешкод і відновлення порушеного права.

Належність обраного способу захисту в цій справі слід оцінювати з огляду на її конкретні обставини: право власності на спірні споруди зареєстровано не як на самостійні об`єкти нерухомого майна, а як на складові частини садового будинку, право власності на який відповідач набув на підставі окремого акта приймання-передачі.

За таких обставин скасування рішення державного реєстратора щодо спірних тумб є необхідним для усунення з Державного реєстру відомостей про право власності відповідача саме на ці об`єкти та є належним способом захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 також наголосила, що внесені до Державного реєстру відомості про речові права можуть створювати перешкоди власнику земельної ділянки в реалізації його правомочностей.

Отже, за встановлених у цій справі обставин вимога про скасування рішення державного реєстратора є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

При цьому доводи апеляційної скарги не містять самостійного обґрунтування неналежності обраного прокурором способу захисту в цій частині та не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності правової підстави для реєстрації права власності відповідача на спірні тумби.

З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора від 06.05.2025 № 78740978. У межах перегляду справи за доводами апеляційної скарги підстав для скасування рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає.

Щодо посилання апелянта на втручання у його право на мирне володіння майном.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном відповідача, оскільки, як було встановлено вище, відповідач не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

Суд вважає, що у даному випадку прокурор / власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника.

Даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки, територіальній громаді та суспільним інтересам, у тому числі, за встановлених обставин недобросовісності відповідача.

Судова колегія відхиляє доводи про те, що наявність кримінального провадження №12024162150001208 та кримінальної справи №502/138/26 перешкоджає розгляду цієї господарської справи.

Сам факт здійснення кримінального провадження не свідчить про об`єктивну неможливість вирішення господарського спору. Предмет доказування у кримінальному та господарському провадженнях є різним, а встановлення правомірності набуття відповідачем права власності на спірні об`єкти, наявності права на земельну ділянку та правових підстав для їх будівництва належить до предмета розгляду цієї справи.

Постанова слідчого від 14.07.2025 про визнання земельної ділянки речовим доказом у кримінальному провадженні також не створює речового права на землю та не легалізує спірні об`єкти. Відповідачем не доведено, що відповідні обставини об`єктивно унеможливлюють розгляд цієї справи або що вирішення господарського спору залежить від попереднього вирішення кримінального провадження.

Не знаходять підтвердження і твердження апелянта про передчасне закриття підготовчого провадження, ненадання йому можливості отримати докази та невжиття судом заходів щодо їх витребування.

Підготовче провадження в суді першої інстанції продовжувалось протягом 5 місяців. Відповідач мав можливість подавати докази, заявляти клопотання та обґрунтовувати необхідність витребування конкретних документів. При цьому сам факт незгоди з обсягом досліджених доказів не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д" як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а та зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" знести тилові швартові тумби літ. "Б", "В", "Г", "Д", розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.07.2026 у справі №916/3985/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.11.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

К.В. Богатир