Постанова № 141388974 у справі № 918/691/26 від 11.11.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Справа № 918/691/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Тимошенко О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 липня 2026 року (повний текст складено 27.07.2026) у справі № 918/691/26 (суддя Церковна Н.Ф.)

за позовом Рівненського обласного центру зайнятості

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов"

про стягнення в сумі 172 524,68 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.07.2026 у справі №918/691/26 позов Рівненського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про стягнення в сумі 172 524,68 грн, задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на користь Рівненського обласного центру зайнятості грошові кошти в сумі 172 524,68 грн.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на користь Рівненського обласного центру зайнятості витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Водночас в апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" порушує питання про залучення до участі у справі Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у разі встановлення обставин, передбачених пунктом 4 частини третьої статті 277 ГПК України.

Обґрунтовуючи необхідність залучення зазначеної особи, апелянт посилається на те, що Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" як уповноважений банк бере участь у передбаченому Порядком №738 механізмі повернення коштів мікрогранту та їх подальшого перерахування на рахунок Міністерства економіки України, тоді як зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення банківського рахунку, відкритого в цій установі, на думку скаржника, зумовлює необхідність з`ясування можливого впливу судового рішення на права та обов`язки банку.

Крім того, разом із поданням апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" подало клопотання про долучення додаткових доказів, у якому просить долучити до матеріалів справи контррозрахунок фактично сплачених податків, зборів та єдиного внеску за період з 30.12.2022 по 30.12.2025, копії відповідної податкової звітності з квитанціями про її прийняття, а також постанову правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 №49-1.

Мотивуючи зазначене клопотання, апелянт посилається на те, що необхідність подання відповідних доказів виникла у зв`язку з прийняттям місцевим господарським судом розрахунку позивача без належної перевірки його повноти та достовірності, тоді як надані документи, на думку скаржника, підтверджують сплату товариством обов`язкових платежів на загальну суму 150 632,50 грн та завищення заявленої до стягнення суми на 73 302,18 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.07.2026 у справі №918/691/26 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

09.09.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.07.2026 у справі № 918/691/26. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня отримання даної ухвали, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу першого частини десятої статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини тринадцятої статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З врахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абзац другий частини десятої статті 270 ГПК України).

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" підтримує доводи апеляційної скарги, наголошуючи на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права та необґрунтованості визначеного позивачем розміру коштів, що підлягають поверненню.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про залучення до участі у справі Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами частин першої та другої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 41 ГПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до частини першої статті 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін.

За змістом частини другої статті 50 ГПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Частиною третьою статті 50 ГПК України передбачено, що у заявах учасників справи про залучення третіх осіб зазначаються підстави, з яких третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Таким чином, визначальною передумовою залучення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є наявність обґрунтованого припущення про можливий вплив судового рішення на її права або обов`язки щодо однієї зі сторін, а не сама лише причетність такої особи до правовідносин, пов`язаних із предметом спору.

При цьому відповідний вплив має бути юридичним, тобто стосуватися виникнення, зміни або припинення прав чи обов`язків особи у правовідносинах з однією зі сторін, а не обмежуватися її організаційною, інформаційною чи технічною участю в реалізації відповідних правовідносин.

За приписами пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Водночас застосування зазначеної процесуальної норми передбачає встановлення того, що оскаржуваним судовим рішенням безпосередньо вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а не лише того, що така особа має певний зв`язок із правовідносинами, які стали предметом судового розгляду.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" обґрунтовує необхідність залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" тим, що відповідно до Порядку № 738 уповноважений банк бере участь у механізмі повернення коштів мікрогранту та здійснює їх подальше перерахування на рахунок Міністерства економіки України.

Крім того, апелянт звертає увагу на зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення банківського рахунку, відкритого в Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", вважаючи, що за таких обставин місцевий господарський суд мав з`ясувати, чи стосується прийняте рішення прав та обов`язків відповідного банку.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів враховує, що предметом спору у справі №918/691/26 є вимога Рівненського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про стягнення 172 524,68 грн коштів мікрогранту у зв`язку з невиконанням передбачених Порядком №738 умов їх надання та повернення.

Отже, спірні правовідносини виникли між позивачем як суб`єктом, уповноваженим вимагати повернення відповідних коштів та відповідачем як отримувачем мікрогранту, на якого, за твердженням позивача, покладено обов`язок їх повернення.

Натомість Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" не є стороною спірного зобов`язання щодо повернення мікрогранту, а його участь у механізмі перерахування коштів визначається відповідним нормативним регулюванням та правовідносинами, пов`язаними з виконанням функцій уповноваженого банку.

Саме по собі передбачення Порядком № 738 обов`язку уповноваженого банку щодо подальшого перерахування отриманих коштів не свідчить про те, що судовим рішенням у спорі між Рівненським обласним центром зайнятості та Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" вирішується питання про виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків банку щодо однієї зі сторін.

При цьому зазначення в резолютивній частині рішення банківського рахунку, на який підлягають перерахуванню стягнуті кошти, визначає спосіб здійснення відповідного платежу та не ототожнюється з покладенням на банківську установу самостійного обов`язку за спірним зобов`язанням.

Оскаржуване рішення не містить приписів про стягнення коштів з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", зобов`язання його вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а також не встановлює, не змінює та не припиняє прав чи обов`язків банку у правовідносинах з учасниками справи.

Відтак наведені апелянтом обставини характеризують участь банку в передбаченому законодавством механізмі руху бюджетних коштів, однак не підтверджують наявності безпосереднього правового зв`язку між предметом судового розгляду та правами чи обов`язками банку, який зумовлював би необхідність його залучення до участі у справі.

Посилання скаржника на залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" як третьої особи в інших господарських справах, пов`язаних із застосуванням Порядку №738, також не є самостійною підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки питання складу учасників судового процесу вирішується з врахуванням предмета та підстав конкретного позову, характеру спірних правовідносин і можливого впливу судового рішення на права або обов`язки відповідної особи.

Наведене свідчить про відсутність підстав для висновку, що Господарським судом Рівненської області під час ухвалення оскаржуваного рішення було вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" як особи, не залученої до участі у справі, у розумінні пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не обґрунтовано наявності передбачених статтею 50 ГПК України правових підстав для залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

За наведеного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до участі у справі задоволенню не підлягає.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про долучення додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а також подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частинами першою та третьою статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, а відповідач повинен подати докази разом із поданням відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд із зазначенням доказу, який не може бути подано, причин його неподання та доказів, які підтверджують здійснення особою всіх залежних від неї дій, спрямованих на отримання відповідного доказу, а суд за умови визнання причин неподання доказів поважними може встановити додатковий строк для їх подання.

Згідно із частиною восьмою статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За приписами частин першої-третьої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймає лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, процесуальним законодавством встановлено загальне правило, відповідно до якого докази мають подаватися учасниками справи під час її розгляду судом першої інстанції, тоді як їх прийняття на стадії апеляційного перегляду допускається лише як виняток за умови доведення об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, відповідно до якого критеріями прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції є винятковість випадку та наявність причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка звертається з відповідним клопотанням, а обов`язок доведення таких обставин покладається на заявника.

При цьому саме по собі посилання учасника справи на важливість додатково поданих доказів для вирішення спору не звільняє його від обов`язку доведення передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України умов їх прийняття, оскільки належність доказу до предмета доказування та можливість його прийняття на стадії апеляційного перегляду є різними процесуальними питаннями.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23 виснував, що відсутність доказу на момент ухвалення рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття такого доказу судом апеляційної інстанції в порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин його неподання.

Таким чином, положення частини третьої статті 269 ГПК України не передбачають можливості прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які виникли після ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки такі докази об`єктивно не могли бути предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції під час вирішення спору.

Як вбачається зі змісту поданого клопотання, Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" просить долучити до матеріалів справи контррозрахунок фактично сплачених податків, зборів та єдиного внеску за період з 30.12.2022 по 30.12.2025, копії податкової звітності за відповідні звітні періоди з квитанціями про її прийняття, а також постанову правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 №49-1.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття зазначених документів, апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд поклав в основу оскаржуваного рішення розрахунок Рівненського обласного центру зайнятості, не перевіривши належним чином повноту відомостей щодо сплачених товариством обов`язкових платежів, тоді як подані матеріали, на його думку, підтверджують завищення заявленої до стягнення суми на 73 302,18 грн.

При цьому скаржник зазначає, що необхідність подання власного контррозрахунку виникла внаслідок неналежної оцінки судом першої інстанції доказів позивача, оскільки заперечення відповідача щодо недостатності та недостовірності таких доказів були самостійним способом захисту, який не покладав на нього обов`язку доводити інший розмір заборгованості.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів насамперед враховує, що предметом розгляду у справі № 918/691/26 є вимога Рівненського обласного центру зайнятості про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" коштів у розмірі 172 524,68 грн у зв`язку з невиконанням умов надання мікрогранту відповідно до Порядку №738.

Відтак обставини, пов`язані з виконанням товариством відповідних зобов`язань, сплатою податків, зборів та єдиного внеску протягом визначеного Порядком періоду, а також правильністю встановлення розміру коштів, які підлягають поверненню, становили предмет доказування під час розгляду справи судом першої інстанції.

З клопотання вбачається, що подана апелянтом податкова звітність стосується 2023-2025 років, а постанова правління Пенсійного фонду України №49-1 прийнята 20.11.2023, тобто відповідні документи існували до прийняття Господарським судом Рівненської області рішення від 22.07.2026.

Водночас скаржником не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали отриманню та поданню відповідної податкової звітності під час розгляду справи місцевим господарським судом, а також не надано доказів вчинення всіх залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання цих документів.

Посилання апелянта на те, що необхідність подання додаткових матеріалів виникла внаслідок прийняття судом першої інстанції розрахунку позивача, не свідчить про наявність виняткового випадку в розумінні частини третьої статті 269 ГПК України, оскільки обґрунтованість заявленої до стягнення суми становила предмет спору від моменту звернення Рівненського обласного центру зайнятості з відповідним позовом.

При цьому незгода учасника справи з оцінкою доказів, здійсненою місцевим господарським судом, сама по собі не є об`єктивною причиною, яка унеможливлювала подання наявних у нього документів у встановлені процесуальним законом строки.

Колегія суддів також враховує, що покладення на позивача обов`язку доведення обґрунтованості заявлених вимог відповідно до статті 74 ГПК України не звільняє відповідача від дотримання встановленого процесуальним законодавством порядку подання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Відсутність у відповідача обов`язку доводити інший розмір заборгованості не означає наявності в нього безумовного права подавати додаткові докази на стадії апеляційного перегляду без дотримання вимог частини третьої статті 269 ГПК України.

Разом із тим колегія суддів розмежовує поданий апелянтом контррозрахунок та документи, якими обґрунтовуються наведені в ньому показники.

За своєю суттю контррозрахунок є викладенням позиції сторони щодо правильності визначення розміру заявлених позовних вимог і сам по собі не становить окремого доказу фактичної сплати відповідних платежів, оскільки наведені в ньому арифметичні показники підлягають перевірці на підставі належних доказів.

Відтак надання апелянтом власного розрахунку не може бути самостійною підставою для відмови в розгляді відповідних доводів апеляційної скарги, однак не усуває встановлених процесуальним законодавством обмежень щодо прийняття нових документів, на яких такий розрахунок ґрунтується.

З огляду на це доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" щодо неправильності визначення розміру заявленої до стягнення суми підлягають перевірці колегією суддів під час апеляційного перегляду за наявними у матеріалах справи доказами, тоді як додатково подана податкова звітність може бути прийнята лише за умови дотримання вимог частини третьої статті 269 ГПК України.

Щодо постанови правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 №49-1, то колегія суддів зазначає, що зазначений документ є нормативно-правовим актом, на який скаржник посилається для обґрунтування своєї правової позиції щодо порядку інформаційної взаємодії між уповноваженими органами.

При цьому посилання учасника справи на нормативно-правовий акт не є поданням нового доказу фактичних обставин справи в розумінні статті 73 ГПК України, а тому його врахування під час вирішення спору не залежить від прийняття відповідного документа як додаткового доказу за правилами статті 269 цього Кодексу.

Отже, наведені скаржником обставини не підтверджують наявності об`єктивних перешкод для своєчасного подання податкової звітності та квитанцій про її прийняття до суду першої інстанції, а незгода з оцінкою доказів місцевим господарським судом не може розглядатися як виняткова підстава для їх прийняття на стадії апеляційного провадження.

За змістом статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Разом із тим передбачені зазначеною нормою правила оцінки доказів не усувають встановлених статтями 80 та 269 ГПК України процесуальних обмежень щодо строків і порядку їх подання, а тому оцінка належності, допустимості та вірогідності додаткових доказів можлива лише після вирішення питання про наявність правових підстав для їх прийняття судом апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки апелянтом не доведено наявності виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлювали подання додаткових доказів до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України підстав для задоволення клопотання про їх долучення до матеріалів справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.09.2022 Кравчук Анна Геннадіївна через Єдиний державний вебпортал електронних послуг "Дія" звернулася із заявою № 693CFD про надання мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн, до якої долучила бізнес-план на створення та розвиток власного бізнесу.

Відповідно до зазначеного бізнес-плану, кошти мікрогранту передбачалося використати на створення мультимовного лінгвістичного навчального закладу.

Наказом Державного центру зайнятості від 28.09.2022 №107 "Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу" за заявою № 693CFD прийнято рішення про надання мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн (запис № 115 у додатку 1 до наказу).

30.09.2022 здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" (код ЄДРПОУ 44881523), директором якого призначено Кравчука Геннадія Петровича.

05.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" подало до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту, укладеного в порядку статті 634 ЦК України.

Форму договору про надання мікрогранту затверджено наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 № 1969 "Про затвердження Порядку проведення оцінювання заяв, критеріїв оцінювання та необхідної кількості балів (оцінки) для прийняття Державним центром зайнятості рішень про надання мікрогрантів/грантів на створення або розвиток власного бізнесу, форми бізнес-плану, форми договору про надання мікрогранту, форми договору про надання гранту, а також кінцевих строків подання заяв на отримання мікрогрантів/грантів".

За умовами зазначеного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" взяло на себе зобов`язання щодо створення двох робочих місць.

Пунктом 3 розділу XIII договору про надання мікрогранту в редакції, затвердженій наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 №1969, передбачено можливість односторонньої зміни його умов шляхом розміщення Державним центром зайнятості нової редакції договору у вигляді файлу, на який накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи, на офіційному вебсайті не пізніше ніж за сім днів до набрання чинності відповідними змінами.

Відповідно до пункту 3 розділу XIII договору, отримувач зобов`язаний регулярно ознайомлюватися з опублікованими на офіційному вебсайті Державного центру зайнятості новими редакціями договору, при цьому датою ознайомлення з оприлюдненою інформацією вважається момент, з якого така інформація стала доступною для отримувача відповідно до умов договору.

Підписавши 05.10.2022 заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту, Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" погодилося з передбаченим договором порядком внесення змін до його умов.

30.12.2022 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" зараховано кошти мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн, з яких товариством використано 249 855,00 грн, а залишок у сумі 145,00 грн повернуто Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

Трирічний строк реалізації проєкту мікрогранту закінчився 30.12.2025.

За інформацією, отриманою в порядку обміну даними між Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України та Державною податковою службою України, Рівненський обласний центр зайнятості визначив, що протягом періоду реалізації проєкту Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" сплачено податки, збори та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих відповідно до Порядку № 738, на загальну суму 77 330,32 грн.

На підставі зазначених відомостей позивач визначив різницю між сумою використаного мікрогранту та сумою врахованих обов`язкових платежів у розмірі 172 524,68 грн.

Листом від 20.01.2026 №06/03-203 Рівненський обласний центр зайнятості повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" про необхідність повернення зазначеної суми відповідно до абзацу одинадцятого пункту 20 Порядку № 738.

У відповідь на вказаний лист Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" листом від 26.01.2026 №1-26/01.2026 заперечило проти повернення коштів мікрогранту, посилаючись на необґрунтованість пред`явленої вимоги, неправильне застосування положень матеріального та податкового законодавства, а також недопустимість поширення на спірні правовідносини нормативно-правових актів, прийнятих після укладення договору.

Крім того, відповідач зазначив про належне виконання передбачених договором та Порядком № 738 обов`язкових умов надання мікрогранту і відсутність правових підстав для виникнення зобов`язання щодо повернення заявленої позивачем суми.

Листом від 13.02.2026 №09/01-425 Рівненський обласний центр зайнятості надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" роз`яснення щодо правових підстав повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та сумою сплачених податків, зборів і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інформацію про враховані під час здійснення відповідного розрахунку обов`язкові платежі.

Крім того, позивач запропонував відповідачу надати додаткові документальні підтвердження фактично сплачених податків, зборів та інших обов`язкових платежів за період з 30.12.2022 по 30.12.2025, а також повідомив про причини відсутності автоматизованої ідентифікації в попередньому листі.

Зазначений лист направлено відповідачу 16.02.2026 та отримано останнім 18.02.2026.

Надалі наказом Рівненського обласного центру зайнятості від 09.04.2026 №91 "Про повернення різниці між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з Порядком працівників Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" (код ЄДРПОУ 44881523)" прийнято рішення про повернення відповідачем відповідної різниці на підставі абзаців одинадцятого, п`ятнадцятого, двадцять першого пункту 20 та абзацу тринадцятого пункту 21 Порядку №738.

З метою досудового врегулювання спору Рівненський обласний центр зайнятості направив Товариству з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" претензію від 14.04.2026 № 09/02-961 з вимогою повернути кошти мікрогранту в розмірі 172 524,68 грн, яка повернулася відправнику без вручення адресату та залишена останнім без відповіді й належного реагування.

Посилаючись на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" обов`язку щодо повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та сумою фактично сплачених податків, зборів і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Рівненський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 172 524,68 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі свої відносини на власний розсуд та відступити від положень актів цивільного законодавства, крім випадків, коли в таких актах прямо вказано про неможливість такого відступу, а також якщо обов`язковість відповідних положень випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини другої статті 634 ЦК України, договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

Правове регулювання відносин щодо надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу здійснюється відповідно до Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738.

Пунктом 1 Порядку №738 у редакції, чинній на дату укладення договору про надання мікрогранту, визначено, що метою надання безповоротної державної допомоги у формі мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток власного бізнесу.

Джерелами фінансування надання мікрогрантів є кошти Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та державного бюджету, у тому числі кошти, що надходять на рахунок Міністерства економіки України "Фонд підтримки малого та середнього бізнесу", відкритий у Національному банку України.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 738, надання мікрогрантів здійснюється Міністерством економіки України через Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" як уповноважений банк на підставі рішень Державного центру зайнятості відповідно до договору про взаємодію між Міністерством економіки України, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості.

За змістом абзаців першого та другого пункту 20 Порядку №738 у редакції, чинній на дату виникнення договірних правовідносин, для отримання мікрогранту отримувач підписує договір про надання мікрогранту за формою, встановленою Міністерством економіки України, в якому обов`язково зазначаються цілі використання мікрогранту та умови, невиконання або неналежне виконання яких може призвести до повернення отриманих коштів.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 20 Порядку №738 у зазначеній редакції, у разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту отримувач зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідне рішення приймається регіональним центром зайнятості, а повернення зазначеної різниці здійснюється отримувачем уповноваженому банку не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проєкту, при цьому неповернуті кошти підлягають стягненню відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1156 "Деякі питання фінансування та підтримки малого та середнього бізнесу" внесено зміни до пункту 20 Порядку №738, якими, зокрема, уточнено порядок повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими обов`язковими платежами на рахунок уповноваженого банку, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту, у разі невиконання обов`язкової умови договору.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 № 540 внесено зміни до пункту 20 Порядку №738, відповідно до яких у разі сплати отримувачем протягом трирічного строку реалізації проєкту податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, у сумі, меншій за отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту та зазначеними платежами підлягає поверненню отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проєкту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2023 № 1157 пункт 20 Порядку №738 доповнено положеннями, якими для цілей цього Порядку конкретизовано перелік фактично сплачених податків і зборів, що підлягають врахуванню, зокрема, податок на прибуток підприємств, екологічний податок, рентну плату, єдиний податок та податок на доходи фізичних осіб у визначених Порядком випадках.

Водночас до фактично сплаченого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування віднесено єдиний внесок, сплачений за працівників, працевлаштованих відповідно до Порядку №738.

У редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2024 №491 пунктом 20 Порядку №738 передбачено обов`язок отримувача повернути різницю між сумою мікрогранту та сплаченими протягом трирічного строку реалізації проєкту податками, зборами і єдиним внеском у разі, якщо сума таких платежів є меншою за отриманий мікрогрант, із визначенням особливостей врахування платежів за себе для окремих категорій отримувачів.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 №1043 уточнено відповідні положення пункту 20 Порядку №738, зокрема, щодо врахування податків, зборів та єдиного внеску, сплачених за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, або за себе отримувачами, визначеними абзацами другим та п`ятим пункту 4 Порядку №738.

Відповідно до розділу II договору про надання мікрогранту, на виконання договору та на підставі рішення Державного центру зайнятості отримувачу надається мікрогрант у розмірі та порядку, визначених умовами договору, Порядком №738 і договором про взаємодію.

Згідно з пунктом 1 розділу V договору в редакції, чинній на дату приєднання відповідача, обов`язковою умовою договору є створення протягом строку його дії робочих місць залежно від розміру мікрогранту відповідно до Порядку №738, кількість яких визначається з врахуванням бізнес-плану та рішення Державного центру зайнятості.

За приписами підпункту 5 пункту 2 розділу VI договору в зазначеній редакції, отримувач зобов`язаний повернути до уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку №738 податками, зборами (обов`язковими платежами) і єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невиконання обов`язкової умови договору.

Пунктом 4 розділу VI договору передбачено право Державного центру зайнятості здійснювати моніторинг і контроль виконання його умов, вимагати від отримувача інформацію та документи щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску і створених робочих місць, а також вимагати повернення коштів мікрогранту у випадках, передбачених договором.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу XIII договору, його укладення здійснюється шляхом подання отримувачем до уповноваженого банку заяви про приєднання, а зміна умов договору допускається в односторонньому порядку шляхом розміщення Державним центром зайнятості нової редакції договору на офіційному вебсайті не пізніше ніж за сім днів до набрання чинності відповідними змінами.

Пунктом 2 розділу XIV договору в редакції, чинній на дату його укладення, передбачено, що договір укладено з врахуванням положень Порядку № 738.

У подальшому форму договору про надання мікрогранту викладено в редакції наказу Міністерства економіки України від 24.05.2023 № 4021, а також внесено зміни наказами від 23.11.2023 № 17803, від 28.11.2024 № 26810 та від 14.01.2026 № 635.

Зокрема, подальшими змінами до підпункту 5 пункту 2 розділу VI договору передбачено повернення отримувачем повної суми мікрогранту в разі невиконання обов`язкової умови, а пункт 2 розділу XIV доповнено положенням про пріоритетність умов Порядку № 738 у разі їх розбіжності з умовами договору.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" на підставі укладеного 05.10.2022 шляхом приєднання договору отримало державну допомогу у формі мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн, надання та використання якої регулюються спеціальними положеннями Порядку №738, при цьому пунктом 3 розділу XIII договору передбачено можливість односторонньої зміни його умов шляхом розміщення Державним центром зайнятості нової редакції договору на офіційному вебсайті з дотриманням визначеного договором строку.

Таким чином, приєднуючись до договору, відповідач погодився не лише з його первісними умовами, а й із передбаченим сторонами механізмом їх подальшої зміни, що має юридичне значення для визначення змісту договірних прав та обов`язків сторін протягом строку реалізації проєкту, з врахуванням того, що спеціальне нормативне регулювання надання мікрогрантів протягом відповідного періоду зазнавало змін, зокрема, щодо умов повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та сплаченими податками, зборами і єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зокрема, положеннями пункту 20 Порядку №738 у редакції, запровадженій постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №540, передбачено повернення отримувачем різниці між сумою мікрогранту та визначеними цим Порядком обов`язковими платежами у разі, якщо протягом трирічного строку реалізації проєкту сума таких платежів є меншою за отриманий мікрогрант, тоді як у спірних правовідносинах відповідний строк закінчився 30.12.2025.

Водночас на момент укладення договору обов`язок повернення зазначеної різниці виникав у разі невиконання умови щодо створення робочих місць, тоді як подальшими змінами до Порядку №738 передбачено інші підстави повернення коштів, а тому застосування таких змін до спірних правовідносин залежить від дотримання встановленого договором порядку зміни його умов.

Щодо розміру заявлених до стягнення коштів, то місцевий господарський суд виходив із відомостей, отриманих у межах інформаційного обміну між Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України та Державною податковою службою України, відповідно до яких протягом трирічного строку реалізації проєкту відповідачем сплачено податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 77 330,32 грн, на підставі чого позивачем визначено різницю між сумою мікрогранту та відповідними платежами.

При цьому з встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що з отриманих відповідачем 250 000,00 грн фактично використано 249 855,00 грн, тоді як залишок у розмірі 145,00 грн повернуто Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума 172 524,68 грн арифметично відповідає різниці між фактично використаними коштами мікрогранту та врахованими позивачем обов`язковими платежами в розмірі 77 330,32 грн.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані позивачем матеріали інформаційної системи, визнав їх достатніми для підтвердження визначеного розміру обов`язкових платежів, поклавши відповідні відомості в основу висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

Водночас колегія суддів зазначає, що передбачений Порядком №738 обов`язок щодо повернення різниці між сумою мікрогранту та сплаченими обов`язковими платежами має самостійну правову природу і не може ототожнюватися з відповідальністю за нецільове використання коштів, оскільки відповідний механізм спрямований на визначення остаточного обсягу державної підтримки за результатами реалізації проєкту та врахування встановлених спеціальним нормативним регулюванням показників його виконання.

Судом також враховано, що передбачений пунктом 21 Порядку №738 інформаційний обмін між уповноваженими державними органами є спеціально встановленим способом отримання відомостей про фактично сплачені обов`язкові платежі, у зв`язку з чим інформація, одержана в межах такого обміну, може використовуватися для визначення суми коштів, що підлягають поверненню отримувачем мікрогранту, за умови її належного підтвердження та можливості перевірки відповідних показників.

З огляду на це правове значення має не найменування документа, яким оформлено відповідні відомості, а його зміст, походження, зв`язок із передбаченим Порядком №738 інформаційним обміном та можливість встановлення на його підставі суми платежів, що підлягають врахуванню, оскільки відповідно до статті 86 ГПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а його оцінка здійснюється у сукупності з іншими матеріалами справи.

Разом із тим прийняття Рівненським обласним центром зайнятості наказу від 09.04.2026 №91 підтверджує реалізацію позивачем передбачених спеціальним регулюванням повноважень щодо вирішення питання про повернення коштів мікрогранту, однак не звільняє суд від перевірки наявності матеріально-правових підстав для такого повернення та правильності визначення відповідної суми.

Отже, місцевий господарський суд, встановивши обставини отримання та використання відповідачем коштів мікрогранту, закінчення трирічного строку реалізації проєкту, розмір врахованих обов`язкових платежів та неповернення визначеної різниці, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Рівненського обласного центру зайнятості в сумі 172 524,68 грн.

Стосовно доводів апелянта про порушення статті 58 Конституції України, неправомірне застосування змін до Порядку №738, неврахування положень статті 634 ЦК України та виконання умови щодо створення робочих місць, слід зазначити, що правовідносини сторін не припинилися з моменту укладення договору 05.10.2022, а тривали протягом трирічного строку реалізації проєкту до 30.12.2025, у зв`язку з чим положення Порядку №738, які набрали чинності протягом цього періоду, підлягають оцінці з врахуванням їх дії на триваючі правовідносини, моменту виникнення обов`язку повернення відповідної різниці та передбаченого договором порядку зміни його умов.

Не заслуговують на увагу доводи скаржника про недопустимість матеріалів інформаційної системи, порушення порядку інформаційного обміну та неправильність визначення суми стягнення, оскільки саме по собі подання відомостей у вигляді зображень з інформаційної системи не свідчить про їх недопустимість, а визначальне значення мають походження, достовірність та зміст відповідної інформації, при цьому правильність розрахунку 172 524,68 грн залежить від підтвердження того, що враховані позивачем 77 330,32 грн охоплюють усі платежі, які відповідно до Порядку №738 підлягають зарахуванню за трирічний строк реалізації проєкту.

Також не спростовують висновків місцевого господарського суду посилання апелянта на судові рішення в інших справах та процесуальні недоліки розгляду справи, оскільки наведені судові рішення ухвалені за результатами оцінки обставин відповідних спорів і самі по собі не визначають результату розгляду цієї справи, а клопотання про перехід до загального позовного провадження подано після закінчення встановленого судом строку без обґрунтування поважності причин його пропуску.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються переважно на іншому тлумаченні скаржником положень Порядку №738 щодо дії його змін у часі, умов повернення мікрогранту та порядку визначення фактично сплачених обов`язкових платежів, а також на незгоді з оцінкою доказів місцевим господарським судом, водночас не спростовують встановлених обставин отримання та використання коштів мікрогранту, закінчення трирічного строку реалізації проєкту і неповернення відповідачем визначеної позивачем різниці.

З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що місцевий господарський суд, встановивши факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" мікрогранту, дослідивши умови його надання, обставини реалізації проєкту та відомості щодо сплачених обов`язкових платежів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь Рівненського обласного центру зайнятості 172 524,68 грн.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з приписами статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Студія іноземних мов" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 липня 2026 року у справі №918/691/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.