Постанова № 141389072 у справі № 904/5535/25 від 06.10.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 м.Дніпро

Справа № 904/5535/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

за участі:

секретаря судового засідання Ігнатенко Г.В.

прокурора - Волкогон Т.В.

представника позивача-1 (Дніпропетровської обласної ради) - Лось А.М.

представника відповідача (ТОВ «ДІМ-СЕРВІС», апелянт) - Коноваленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 (повний текст від 01.06.2026, суддя Юзіков С.Г.) у справі № 904/5535/25

за позовом: Центральної окружної прокуратури міста Дніпра (49000, м. Дніпро, вул. Архітектора Олега Петрова, 23; ідентифікаційний код юридичної особи [номер приховано]) в інтересах держави в особі:

позивача-1: Дніпропетровської обласної ради (49000, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 2; ідентифікаційний код юридичної особи 23928934)

позивача-2: Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; ідентифікаційний код юридичної особи 43220275)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» (49091, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 19; ідентифікаційний код юридичної особи 31037664)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75; ідентифікаційний код юридичної особи 42401150)

про повернення нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Центральна окружна прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» повернути на користь територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Дніпропетровської обласної ради нерухоме майно - приміщення поз. 3, загальною площею 60,3 кв.м в приміщенні №5 на першому поверсі будівлі А-2, А1-1 в місті Дніпрі по вул. Князя Ярослава Мудрого, 11, що є складовою частиною пам`ятки історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ століття, де народилась О.П. Блаватська і жила династія Фадеєвих», охоронний №040025-Н.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нежитлове приміщення є складовою частиною пам`ятки історії національного значення, його відчуження у приватну власність відбулося без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини та всупереч законодавчій забороні приватизації пам`яток культурної спадщини. Право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що перешкоджає позивачу-1 у реалізації права власності на це майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 (повний текст від 01.06.2026) позов задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» (49091, місто Дніпро, вулиця Князя Ярослава Мудрого, будинок 19, код 31037664) повернути на користь територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Дніпропетровської обласної ради (49004, Україна, Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 2, код 23928934) нерухоме майно - приміщення поз. 3, загальною площею 60,3 кв.м в приміщенні №5 на першому поверсі будівлі А-2, А1-1 в місті Дніпрі по вул. Князя Ярослава Мудрого, 11, що є складовою частиною пам`ятки історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ століття, де народилась О.П. Блаватська і жила династія Фадеєвих», охоронний №040025-Н. Стягнуто з ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 4 362 грн 82 коп. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне нежитлове приміщення поз. 3 площею 60,3 кв.м є складовою частиною пам`ятки історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ століття, де народилась ОСОБА_1 і жила династія Фадеєвих», яка зареєстрована у переліку пам`яток Дніпропетровської області з 1987 року та внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 №32. Суд встановив, що право власності на спірне майно було зареєстроване за ВАТ «Дніпробудмаш» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 у справі №8/125-10 без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, а органи охорони культурної спадщини не брали участі у розгляді зазначеної справи. У подальшому право власності перейшло до ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» на підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011. Суд зазначив, що хоча відповідач надав згоду на безоплатну передачу спірного приміщення та за актом приймання-передачі від 30.08.2017 передав його на баланс комунального закладу культури, проте передача на баланс не є передачею у власність, оскільки поняття «баланс» та «власність» за своєю правовою природою є різними. Матеріали справи не містять правовстановлюючого документу на підтвердження права власності за Дніпропетровською обласною радою, а право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишається зареєстрованим за відповідачем. Суд дійшов висновку, що саме відповідачем порушено законний інтерес позивача-1 і його правомірне очікування на завершення оформлення права власності на це майно, оскільки за відсутності дій відповідача щодо фактичного відчуження спірного майна процедура оформлення передачі є незавершеною.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» (апелянт, скаржник) звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 (повний текст від 01.06.2026) у справі №904/5535/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Апелянт посилається на те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 у справі №8/125-10, яким визнано право власності ВАТ «Дніпробудмаш» на приміщення №5 у будівлі А-2, набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначене рішення не оскаржене ані Дніпропетровською обласною радою, ані Міністерством культури та стратегічних комунікацій України. Суд першої інстанції не врахував обов`язковість цього рішення та не надав йому належної правової оцінки.

Апелянт вказує, що суд не надав оцінку доводам прокурора щодо підставності задоволення позовних вимог, зокрема щодо нікчемності правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.07.2011 в частині відчуження на користь відповідача нежитлового приміщення поз. 3 площею 60,3 кв.м, на підставі ст. 228 ЦК України та ст. 86 ГК України, а також щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. Суд не обґрунтував у мотивувальній частині рішення висновку по суті спору нікчемністю правочину, не вказав інших норм матеріального права, які є підставою для повернення спірного майна, а лише констатував існування підстав для оскарження рішення у справі №8/125-10.

Апелянт стверджує, що ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, згідно з якою добросовісність набувача презюмується. Укладаючи договір купівлі-продажу від 26.07.2011, ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» не знало і не могло знати про наявність перешкод до вчинення правочину, оскільки керувалося рішенням суду від 29.07.2010 у справі №8/125-10, яке набрало законної сили. У самому договорі зазначено, що нерухоме майно належить продавцю на підставі зазначеного рішення суду.

Апелянт зазначає, що суд не надав правової оцінки тому факту, що спірне майно з 16.04.1987 зареєстровано як пам`ятка у переліку пам`яток Дніпропетровської області, проте Комунальне підприємство «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, яке підпорядковувалося позивачу-1, здійснило реєстрацію права власності на пам`ятку за приватною юридичною особою, не враховуючи, що з 24.12.2004 ця пам`ятка знаходилася у спільній власності територіальних громад області на балансі Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Більше того, зазначене підприємство брало участь у розгляді справи №8/125-10 як третя особа та не заявило про існування обставин, які перешкоджали приватизації спірного майна. Таким чином, фактично позивач-1 через підлеглу юридичну особу своєю бездіяльністю порушив свої права та права позивача-2.

Апелянт вказує, що твердження суду про те, що «відбулась приватизація частини пам`ятки історії, тобто відчуження пам`ятки, що перебувала у державній власності, у приватну власність юридичної особи», не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки пам`ятка до реєстрації права власності за ВАТ «Дніпробудмаш» знаходилася у власності територіальної громади області, а не у державній власності.

Апелянт стверджує, що висновки суду щодо порушення вимог ст. 18, 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не скасовують законності рішення суду від 29.07.2010 у справі №8/125-10 та не тягнуть нікчемності договору купівлі-продажу від 26.07.2011, а отже підстави для задоволення позовних вимог про повернення спірного майна відсутні.

Апелянт зазначає, що висновки суду про те, що за актом приймання-передачі від 30.08.2017 спірне майно передано лише на баланс, а не у власність, не відповідають дійсності. Згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради від 14.07.2017 №213-9/VII у п. 2 чітко вказано: «Прийняти до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області: Безоплатно від товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» приміщення площею 60,3 кв.м...», тобто приміщення передано саме до спільної власності територіальних громад. Після повернення відповідачем спірного майна згідно зазначеного рішення та акту приймання-передачі від 30.08.2017 спірне майно набуло первісного статусу, що існував до порушення рішенням суду від 29.07.2010 у справі №8/125-10.

Апелянт вказує, що суд не конкретизував, який саме правовстановлюючий документ мав бути оформлений для підтвердження права власності за Дніпропетровською обласною радою та яким чином поява такого документу залежить від дій чи волі відповідача. За наявності матеріально-правових підстав для задоволення позову (скасування рішення суду від 29.07.2010 та обґрунтування нікчемності договору) спірне майно ніколи не належало відповідачу, а за відсутності таких підстав відповідач взагалі не має нічого повертати, оскільки згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків.

Апелянт зазначає, що суд фактично поклав тягар відновлення прав позивачів на відповідача, який є добросовісним набувачем, прав позивачів не порушував, спірне майно придбав на підставі договору, керуючись законним та чинним рішенням суду. Суд не звернув увагу на недобросовісне та недбале ставлення позивачів до своїх процесуальних прав та обов`язків щодо захисту будівель-пам`яток архітектури, зокрема на те, що позивач-2 жодного разу не з`явився в засіданні суду при розгляді справи, а позивачі протягом тривалого часу не оскаржили рішення суду від 29.07.2010 у справі №8/125-10.

Апелянт також посилається на те, що рішення Дніпропетровської обласної ради від 14.07.2017 №213-9/VII та п. 7 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є самостійною підставою для проведення державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно за територіальними громадами, а отже позивач-1 мав можливість самостійно здійснити таку реєстрацію без залучення відповідача.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Дніпропетровська обласна рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає викладені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дніпропетровська обласна рада зазначає, що предметом розгляду у даній справі не є перевірка законності чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 у справі №8/125-10, а позовні вимоги стосуються усунення наслідків перебування частини пам`ятки історії національного значення у приватній власності та захисту публічного інтересу у сфері охорони культурної спадщини. Саме по собі існування судового рішення у справі №8/125-10 не виключає можливості надання судом правової оцінки наслідкам його виконання. Апелянт сам підтверджує, що під час розгляду справи №8/125-10 суд не досліджував питання належності спірного майна до об`єкта культурної спадщини, а тому посилання на преюдиційність цього рішення є безпідставним.

Обласна рада вказує, що доводи апелянта про його добросовісність не спростовують встановленого судом факту перебування частини пам`ятки у приватній власності та не усувають необхідності приведення правового статусу такого майна у відповідність до вимог законодавства. Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» є окремою юридичною особою з самостійною правоздатністю, а тому його участь у справі №8/125-10 не може ототожнюватися з участю Дніпропетровської обласної ради.

Обласна рада зазначає, що позиція апелянта є внутрішньо суперечливою: з одного боку, він стверджує про передачу спірного приміщення у 2017 році, а з іншого - у 2024 році як власник укладає охоронний договір на спірну частину об`єкта. Рішення обласної ради від 14.07.2017 №213-9/VII не є підставою для виникнення права власності та не замінює правовстановлюючих документів і державної реєстрації права. Саме наявність зареєстрованого права власності відповідача перешкоджає завершенню оформлення права власності територіальних громад на спірний об`єкт, що підтверджується рішенням про відмову у державній реєстрації прав від 07.03.2019.

Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх такими, що не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокуратура зазначає, що апелянт свідомо спотворює зміст спірних правовідносин та використовує правові категорії, що не мають відношення до суті позовних вимог. Спірне нерухоме майно вперше вибуло з комунальної власності саме на підставі рішення суду від 29.07.2010, ухваленого без залучення органів охорони культурної спадщини та всупереч законодавчій забороні приватизації спірної пам`ятки, встановленій Законом України від 01.02.2005 №2391-IV та Законом України від 23.09.2008 №574-VI «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».

Прокуратура посилається на те, що відповідно до усталених висновків Верховного Суду, зокрема постанови від 03.06.2026 у справі №2-1478/11, судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes і за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у справі. Оскільки ні Дніпропетровська обласна рада, ні органи охорони культурної спадщини не були залучені до участі у справі №8/125-10, рішення у цій справі не визначає їхніх прав чи обов`язків.

Прокуратура зазначає, що правочини, спрямовані на відчуження частини пам`ятки, яка не підлягає приватизації, є нікчемними відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок. За чинного правового регулювання право приватної власності на спірне приміщення за жодних умов не могло виникнути у відповідача, а тому державна реєстрація права приватної власності не є доказом переходу володіння. Мета позову спрямована на усунення перешкод власникові у користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням за правилами негаторного позову, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.10.2025 у справі №903/1302/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Прокуратура вказує, що поведінка ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» не відповідає стандартам добросовісної поведінки та доктрині заборони суперечливої поведінки, оскільки товариство, будучи обізнаним про незаконність набуття речового права на частину пам`ятки, здійснило лише формальні дії з передачі спірного майна на баланс, однак своєю поведінкою унеможливило юридичне повернення частини пам`ятки дійсному власникові. Від відповідача жодного задіяння людського чи фінансового ресурсу для виконання рішення суду не вимагається, оскільки Дніпропетровська обласна рада як правонабувач на підставі судового рішення самостійно здійснюватиме державну реєстрацію.

Міністерство культури та стратегічних комунікацій України не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради не скористалося правом подати пояснення на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 12.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі №904/5535/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/5535/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.07.2026 о 12.30 годин.

02.10.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Дім-Сервіс», за змістом яких останнім підтримало апеляційну скаргу та зазначено, що спірне нежитлове приміщення площею 60,3 кв. м на вул. Князя Ярослава Мудрого, 11 у м. Дніпрі товариство фактично повернуло ще у 2017 році. На виконання рішення Дніпропетровської обласної ради від 14.07.2017 № 213-9/VII про безоплатне прийняття приміщення до спільної власності територіальних громад області товариство передало його за актом приймання-передачі від 30.08.2017 комунальному закладу культури «Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького».

Апелянт повідомив, що у строк, наданий судом для позасудового врегулювання спору, обласна рада листом від 23.07.2026 запропонувала товариству висловити пропозиції щодо оформлення права власності на приміщення. У відповіді від 30.07.2026 № 4/26 товариство запропонувало раді усунути недоліки, зазначені у рішенні державного реєстратора від 07.03.2019 № 45862664 про відмову в державній реєстрації права власності. Зокрема, йшлося про належне оформлення повноважень представника ради, усунення розбіжностей у позначенні приміщення в акті приймання-передачі та технічному паспорті, подання за потреби документів щодо виділення приміщення зі складу зареєстрованого об`єкта нерухомості, а також рішення ради від 14.07.2017 № 213-9/VII, яке, на думку апелянта, реєстратору не подавалося. Товариство висловило готовність сприяти раді у проведенні реєстрації та зазначило, що про подальші дії ради йому невідомо.

За твердженням апелянта, державний реєстратор не вимагав рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дім-Сервіс» і не пов`язував відмову в реєстрації з невчиненням товариством певної дії. На думку відповідача, рішення ради про прийняття майна та акт його передачі є достатніми для оформлення переходу права власності за умови усунення зазначених реєстратором недоліків. Суд першої інстанції, як вважає скаржник, не з`ясував, які саме документи товариство мало надати, які дії воно має вчинити для виконання судового рішення та яким чином задоволення позову усуває перешкоди для реєстрації.

Скаржник також послався на те, що право власності на приміщення було зареєстровано за ВАТ «Дніпробудмаш» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 у справі № 8/125-10. У тій справі брало участь бюро технічної інвентаризації, яке, за твердженням апелянта, було обізнане про статус приміщення як частини пам`ятки та про його належність територіальним громадам. Апелянт вважає, що суд надав необґрунтованого значення неучасті органів охорони культурної спадщини у розгляді тієї справи та не врахував тривалої бездіяльності уповноважених органів, зокрема після відмови в державній реєстрації у 2019 році. З наведених підстав ТОВ «Дім-Сервіс» просило скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/5535/25 та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

05.10.2026 до суду надійшли додаткові пояснення Дніпропетровської обласної прокуратури, відповідно до яких прокурор заперечив проти доводу апелянта про достатність рішення обласної ради та акта приймання-передачі для добровільного оформлення переходу права власності. Пославшись на статтю 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункти 48, 62 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, прокурор зазначив, що рішення власника про передачу майна і рішення правонабувача про згоду на його прийняття мають самостійне правове значення. Рішенням від 14.07.2017 № 213-9/VII обласна рада висловила згоду на прийняття приміщення. Водночас загальні збори учасників ТОВ «Дім-Сервіс» рішення про передачу приміщення до комунальної власності не ухвалили, й усунути цю перешкоду самостійно рада, за доводами прокурора, не може.

Щодо оформлення приміщення як окремого об`єкта прокурор послався на зміни, внесені 05.07.2024 до пункту 20 Порядку № 1127, які, за його поясненнями, допускають реєстрацію права на об`єкт, утворений унаслідок поділу, без додаткового складення документів про прийняття його в експлуатацію та присвоєння адреси. З огляду на це прокурор вважає, що на час апеляційного розгляду єдиною перешкодою для добровільної реєстрації переходу права власності є відсутність рішення загальних зборів учасників товариства.

На думку прокурора, передавши приміщення на баланс музею за актом від 30.08.2017, товариство не завершило юридичного оформлення повернення частини пам`ятки історії національного значення. Прокурор вважає поведінку відповідача суперечливою, оскільки товариство визнає факт передачі майна, проте, попри неодноразові звернення ради, не ухвалило рішення, необхідного для реєстрації права комунальної власності.

Посилаючись на пункт 9 частини першої статті 27 зазначеного Закону, прокурор пояснив, що після набрання судовим рішенням законної сили обласна рада зможе самостійно звернутися за державною реєстрацією права власності на його підставі. Тому, за позицією прокурора, задоволення позову не покладає на товариство обов`язку проводити реєстраційні дії чи нести пов`язані з ними витрати. Прокурор просив апеляційну скаргу ТОВ «Дім-Сервіс» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026 відкладено розгляд справи на 06.10.2026 о 10.00 год.

Представник Міністерства культури та стратегічних комунікацій (позивача-2) та Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (третьої особи) в судове засідання не з`явились, відомостей про причини неявки до суду не надали, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 17.11.2022 №444 затверджено межі і режими використання території та зон охорони пам`ятки, визначені науково-проектною документацією «Зони охорони пам`ятки історії національного значення - Будинок міської садиби ХІХ ст., де народилась О.П. Блаватська і жила династія Фадеєвих, охоронний №040025-Н, вул. Князя Ярослава Мудрого, 11 в м.Дніпро».

Пам`ятку вперше зареєстровано в переліку пам`яток Дніпропетровської області, охоронний номер 6156, згідно з рішенням Дніпропетровського облвиконкому від 16.04.1987 №180, в якому ця історична будівля значилася як «будівля початку 19-го століття», матеріал стін - «цегла», адреса - 2 вул. Ленінградська, 11, м. Дніпропетровськ».

Так, з 1816 по 1834 р. у зазначеній садибі на вул. Петербурзькій (нинішній вул. Ярослава Мудрого, 11 (колишня вул. Ленінградська) жила родина Фадеєвих.

Після революції садибу було націоналізовано і в будівлях на її території розселили сімнадцять родин. На початку 1930-х р. території колишніх садиб Станіславської, Шабад і Когана, Овсянникова були об`єднані, сади знищені - тут розмістилися «корпуси заводу «Дніпробудмаш».

Наприкінці 1940-х р., за рахунок об`єднання межуючих ділянок по вул. Князя Ярослава Мудрого, 7, 9, 11, 13, було розширено територію заводу «Дніпробудмаш». Двоповерховий будинок (колишній особняк Фадєєвих) по вул. Князя Ярослава Мудрого, 11 після реконструкції пристосували під заводоуправління та робітничу їдальню, прибудувавши нові одноповерхові об`єми.

У 1960-1970-і р. більшу частину будівлі (крім їдальні) було переобладнано під вечірню школу робітничої молоді №4. З початку 1980-х і до 1990-х р. будинок кілька разів змінював функціональне використання: тут було відкрито курси машинопису та стенографії, потім ПТУ №51, згодом - ПТУ №63.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на підставі наказу №12/02-РП від 17.05.1993 прийнято рішення про приватизацію деяких об`єктів, в тому числі Дніпропетровського заводу «Будмаш» Науково-виробничого об`єднання ВНДІ «Буддормаш». Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на підставі наказу №12/06-АО від 04.07.1994 Дніпропетровський завод будівельних машин, в процесі його приватизації був перетворений у ВАТ «Дніпробудмаш».

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області №12/21-ЗВП від 12.05.1998 приватизація ВАТ «Дніпробудмаш» була завершена. Згідно з переліком нерухомого майна від 12.03.2001 №12/7-886 у власність ВАТ «Дніпробудмаш» станом на 01.04.1994 передано визначені цим переліком об`єкти нерухомого майна.

На підставі вказаних правовстановлюючих документів відбулась реєстрація права власності ВАТ «Дніпробудмаш» на будівлі та споруди за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 13а.

На підставі розпоряджень міського голови від 16.07.2007 №679-р «Про присвоєння адрес будівлям та спорудам по вул. Ленінградській (Кіровський район) та від 28.08.2007 №851-р «Про присвоєння адрес об`єктам по вул. Ленінградській (Кіровський район)» змінювались адреси будівель і споруд ВАТ «Дніпробудмаш» та будинку пам`ятки.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу серія ВКВ №303759 від 01.11.2007 право власності на будівлі і споруди за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 13а перейшло до ТОВ «ДІМ-СЕРВІС».

У червні 2010 році ВАТ «Дніпробудмаш» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, третя особа Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на приміщення №5 в будівлі А-2 по вул. Ленінградській, 11 в м. Дніпропетровську, що складається із поз. 1, 3-15 в літ. А-1-1, А2-2, А3-1, А4-1, А5-1, з яких будівля А-2 є будівлею пам`ятки, що узгоджується з обліковою карткою об`єкта культурної спадщини.

Підставою для звернення ВАТ «Дніпробудмаш» до суду стало те, що на момент завершення приватизації станом на 01.04.1994 Регіональним відділенням Фонду державного майна передано визначені переліком об`єкти нерухомого майна, в тому числі в перелік нерухомого майна, яке передавалось під №18 переліку, за інвентаризаційним №1021 увійшла їдальня, однак внаслідок відсутності первинної технічної документації, при передачі майна в процесі приватизації, не всі приміщення, які фактично були в наявності та в комплексі складали приміщення №5-їдальня. Ця обставина з`ясована після того, як в березні 2009р. була проведена поточна інвентаризація, і в вересні 2009р. ВАТ «Дніпробудмаш» звернувся до КП «ДМБТІ» ДОР із заявою про реєстрацію права власності на приміщення їдальні, в задоволенні якої було відмовлено.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 позовні вимоги ВАТ «Дніпробудмаш» задоволені в повному обсязі та за останнім визнано право власності на приміщення №5 в будівлі А-2 по вул. Ленінградській, буд. 11 у м.Дніпропетровську, що складається із: поз. 1,3-15 в літ. А1-1, А2-2, А3-1, А4-1, А5-1, загальною площею 241,0 кв.м, основна площа 189,6 кв.м, допоміжна площа 51,4 кв.м.

У подальшому, ухвалами суду від 12.01.2011 та 15.02.2011 виправлено описки в частині визначення площі нерухомого майна на: загальна площа 214,8 кв.м, основна площа 163,4 кв.м, допоміжна площа 51,4 кв.м.

На підставі цього рішення суду 25.02.2011 внесено запис про реєстрацію права власності ВАТ «Дніпробудмаш» на нежитлове приміщення №5, що складається із: поз. 1,3-15 в літ. А1-1, А2-2, А3-1, А4-1, А5-1, загальною площею 214,8 кв.м за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 11, з яких нерухоме майно поз. 3 площею 60,3 кв.м фактично є частиною будівлі пам`ятки.

На підставі договорів купівлі-продажу ВРМ №375251 та №375252 від 26.07.2011, право власності на зазначені приміщення перейшло від ВАТ «Дніпробудмаш» до ТОВ «ДІМ-СЕРВІС».

ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» надало згоду Дніпропетровській обласній раді на безоплатну передачу вищевказаного приміщення, на підставі чого рішенням Дніпропетровської обласної ради від 14.07.2017 №213-9/VII до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та на підставі акту приймання-передачі від 30.08.2017 ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» передано Комунальному закладу культури «Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького» Дніпропетровської обласної ради на баланс нежитлове приміщення літ. А2-1, загальною площею 60,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 11.

Однак, наразі, з відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що частина будівлі літ. А-2, А'-1, прим. І-4, І-ІІІ, під літ. А-2 підвал, загальною площею 451,7 кв.м, ганки літ. а, а', сарай літ. Б, огорожа №1, вхід у підвал літ. а 6, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на підставі свідоцтва про право власності від 29.01.2010, а нежитлове приміщення №5 поз. 1,3-15 загальною площею 214,8 кв.м, з 24.11.2016 належить ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 31037664) на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між ВАТ «ДНІПРОБУДМАШ» та ТОВ» ДІМ-СЕРВІС».

Відтак, відбулась приватизація частини пам`ятки історії, тобто відчуження пам`ятки, що перебувала у державній власності, у приватну власність юридичної особи.

Наведені обставини стали причиною звернення з позовом та є предметом спору у даній справі.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 (повний текст від 01.06.2026) у справі №904/5535/25, яким задоволено позов Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та зобов`язано ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» повернути на користь територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Дніпропетровської обласної ради нерухоме майно - приміщення поз. 3, загальною площею 60,3 кв.м в приміщенні №5 на першому поверсі будівлі А-2, А1-1 в місті Дніпрі по вул. Князя Ярослава Мудрого, 11, що є складовою частиною пам`ятки історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ століття, де народилась ОСОБА_1 і жила династія Фадеєвих», охоронний №040025-Н.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Предметом спору є повернення територіальним громадам сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради приміщення поз. 3 площею 60,3 кв. м у складі приміщення № 5 на першому поверсі будівлі літ. А-2, А1-1 на вул. Князя Ярослава Мудрого, 11 у м. Дніпрі. Сторони визнають, що у 2017 році товариство передало приміщення музею. Спір стосується правових наслідків цієї передачі за обставин, коли право приватної власності на приміщення у складі більшого об`єкта досі зареєстроване за відповідачем.

Рішенням Дніпропетровського облвиконкому від 16.04.1987 № 180 будинок узято на державний облік як пам`ятку історії, в якому ця історична будівля значилася як «Будівля початку 19-го століття», матеріал стін - «цегла», адреса - « АДРЕСА_1 ».

До Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574-VI, внесено будинок, у якому жила О. А. Ган та народилася ОСОБА_1 , за адресою вул. Ленінградська, 11 у м. Дніпропетровську, охоронний № 6156.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 № 32 цей об`єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення під охоронним № 040025-Н.

Отже, на час продажу приміщення у 2011 році будинок уже перебував під охороною та був прямо зазначений у законодавчому переліку.

Належність саме позиції 3 до історичної будівлі підтверджується зіставленням технічного паспорта від 03.08.2009, графічних матеріалів та облікової документації пам`ятки. Двоповерхову частину історичного будинку позначено літ. А-2, одноповерхову - літ. А1-1. Позиція 3 площею 60,3 кв. м розміщена в одноповерховій частині. До цього приміщення прилягають приміщення пізнішої прибудови, які разом із ним обліковуються як приміщення № 5 загальною площею 214,8 кв. м.

Такий спосіб інвентаризаційного обліку пояснює включення позиції 3 до складу їдальні та дає змогу відмежувати її від решти приміщень, щодо яких прокурор вимог не заявляв.

Згідно з відповіддю Управління з питань охорони культурної спадщини від 15.01.2024 № 10/6-5 будівля за адресою АДРЕСА_2 є пам`яткою історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ ст., де народилась ОСОБА_1 і жила династія Фадеєвих» (охоронний № 040025-Н). Також зазначено, що статус пам`ятки історії національного значення «Будинок міської садиби ХІХ ст., де народилась ОСОБА_1 і жила династія Фадеєвих» поширюється на нежитлове приміщення № 5 поз. 1, 3-15, що входить до складу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 та належить ТОВ «Дім-Сервіс».

У листі від 20.06.2024 Позивач-2 повідомив, що 24.04.2024 № 11/35/915-24 погоджено охоронний договір на зазначену пам`ятку національного значення. При перевірці актуальної бази документообігу Позивача-2 не було виявлено звернень за отриманням дозволів на проведення ремонтних (ремонтно-реставраційних робіт) на зазначеній пам`ятці національного значення.

Рішенням обласної ради від 16.11.2001 № 480-18/ХХІІІ (том 3, а.с. 118) надано згоду на прийняття з державної у спільну власність територіальних громад області будівлі професійно-технічного училища № 63 площею 539,1 кв. м на вул. Ленінградській, 11 з подальшим переданням на баланс історичного музею.

На виконання вказаного рішення 30.01.2002 складено акт прийому будівлі професійно-технічного училища №63 по вул. Ленінградській, 11 у м. Дніпропетровську у спільну власність територіальних громад області з подальшою передачею на баланс Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Прийняття частини будинку за цією адресою до спільної власності громад відображено також у рішенні обласної ради від 24.12.2004 № 521-24/IV.

З відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що частина будівлі літ. А-2, А'-1, прим. І-4, І-ІІІ, під літ. А-2 підвал, загальною площею 451,7 кв.м, ганки літ. а, а', сарай літ. Б, огорожа №1, вхід у підвал літ. а 6, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на підставі свідоцтва про право власності від 29.01.2010, а нежитлове приміщення №5 поз. 1,3-15 загальною площею 214,8 кв.м, з 24.11.2016 належить ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 31037664) на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між ВАТ «ДНІПРОБУДМАШ» та ТОВ» ДІМ-СЕРВІС».

Висновок про належність спірної площі громадам ґрунтується на сукупності документів про передачу будівлі у 2001-2004 роках та технічних матеріалів, які локалізують позицію 3 в її історичній частині.

Матеріалами справи підтверджується, що приватизацію заводу завершено у 1998 році.

У переліку нерухомого майна від 12.03.2001 № 12/7-886 під № 18 зазначено їдальню з інвентарним номером 1021.

Як становлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду у 2010 році, ВАТ «Дніпробудмаш» посилалося на те, що через відсутність первинної технічної документації під час приватизації було враховано лише частину приміщень, які фактично входили до складу їдальні. За твердженням ВАТ, цю обставину виявлено під час поточної інвентаризації у березні 2009 року. Отже, запис у переліку про передачу їдальні не дає змоги встановити, чи охоплювала така передача приміщення поз. 3 площею 60,3 кв. м у будинку на вул. Ленінградській, 11.

За договором купівлі-продажу від 01.11.2007 ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» придбало будівлі та споруди на вул. Ленінградській, 13а. Підставою державної реєстрації за товариством права власності на приміщення № 5 площею 214,8 кв. м на вул. Ленінградській, 11, до складу якого входить спірна поз. 3, був договір купівлі-продажу від 26.07.2011, укладений між ВАТ «Дніпробудмаш» та ТОВ «ДІМ-СЕРВІС».

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 у справі № 8/125-10, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 12.01.2011 та 15.02.2011, за ВАТ «Дніпробудмаш» визнано право власності на приміщення № 5 площею 214,8 кв. м., на підставі чого 25.02.2011 внесено запис про реєстрацію права власності ВАТ «Дніпробудмаш» на нежитлове приміщення №5, що складається із: поз. 1,3-15 в літ. А1-1, А2-2, А3-1, А4-1, А5-1, загальною площею 214,8 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Ленінградська, 11, з яких нерухоме майно поз. 3 площею 60,3 кв.м фактично є частиною будівлі пам`ятки.

Оцінюючи довід скаржника про преюдиційне значення цього рішення, колегія суддів ураховує предмет попереднього спору та склад його учасників. У справі № 8/125-10 суд розглядав позов ВАТ «Дніпробудмаш» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання права власності на приміщення 5 в будівлі А-2 по вул. Ленінградській, 11 в м. Дніпропетровську. Дніпропетровська обласна рада та орган охорони культурної спадщини участі у тій справі не брали. Зі змісту рішення не вбачається, що суд досліджував документи про передачу будинку до спільної власності територіальних громад області, встановлював межі пам`ятки та з`ясовував, чи охоплюють вони приміщення поз. 3 площею 60,3 кв. м. Суд також не вирішував питання про поширення на це приміщення законодавчої заборони приватизації та не встановлював обставин, які б свідчили про волю громад на його відчуження.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 75 ГПК України преюдиційне значення мають обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у визначених законом межах. Правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Договір, на підставі якого ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» набуло спірне майно, укладено 26.07.2011, тобто після ухвалення рішення у справі № 8/125-10. Отже, обов`язковість цього рішення не перешкоджає суду в цій справі дослідити обставини вибуття спірного приміщення з володіння територіальних громад та вирішити питання щодо наявності права вимагати його повернення від ТОВ «ДІМ-СЕРВІС».

Разом з тим слід зазначити колегія суддів зазначає, що участь у справі №8/125-10 Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» як третьої особи не засвідчує участі самої обласної ради як представника власника. Підпорядкованість підприємства раді не наділяла його повноваженням розпорядитися майном громад.

Згідно пункту 1 статті 17 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (п. 1 ст. 18 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»).

На час укладення договору купівлі-продажу від 26.07.2011 пам`ятка історії «Будинок, у якому жила О. А. Ган та народилася ОСОБА_1 », складовою частиною якої є спірне приміщення площею 60,3 кв. м, входила до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Щодо подальшого відчуження приміщення за договором між ВАТ «Дніпробудмаш» та ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» колегія суддів ураховує приписи частини першої статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка в редакції, чинній на дату укладення договору, передбачала погодження відчуження пам`ятки відповідним органом охорони культурної спадщини з урахуванням установлених законом обмежень. Доказів погодження цим органом продажу спірного приміщення у 2011 році матеріали справи не містять. Укладений із відповідачем 25.03.2024 охоронний договір визначає його обов`язки щодо збереження пам`ятки й не підтверджує надання такого погодження на час продажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, вказано: «Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).».

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16).

У цій справі матеріали не містять рішення Дніпропетровської обласної ради про відчуження спірного приміщення площею 60,3 кв. м зі спільної власності територіальних громад області або інших доказів волевиявлення громад на його передачу у приватну власність. Рішення ради від 14.07.2017 № 213-9/VII стосується прийняття цього приміщення від ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» до спільної власності громад. За своїм змістом воно не засвідчує згоди громад на попереднє відчуження приміщення.

Договір купівлі-продажу від 26.07.2011 укладено між ВАТ «Дніпробудмаш» та ТОВ «ДІМ-СЕРВІС». Дніпропетровська обласна рада стороною договору не була. Застосування реституції мало б наслідком повернення одержаного сторонами договору одна одній. Відповідно, спірне приміщення підлягало б поверненню продавцеві - ВАТ «Дніпробудмаш», що не відновило б володіння територіальних громад.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13 зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

За таких обставин вимога про повернення приміщення правомірно пред`явлена безпосередньо до ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» як його останнього набувача. Вирішення цієї вимоги за правилами статей 387, 388 ЦК України не потребує попереднього визнання договору від 26.07.2011 недійсним.

Оцінюючи довід скаржника про те, що місцевий господарський суд не розглянув посилання прокурора на нікчемність договору купівлі-продажу від 26.07.2011, колегія суддів зазначає наступне.

У пунктах 74,75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

Включення пам`ятки до Переліку, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574-VI, свідчить про те, що на час укладення договору пам`ятка не підлягала приватизації. Договором від 26.07.2011 оформлено подальший продаж приміщення ВАТ «Дніпробудмаш» товариству «ДІМ-СЕРВІС» після державної реєстрації права власності за продавцем. Отже, включення пам`ятки до зазначеного Переліку не є достатньою підставою для висновку про нікчемність цього договору.

Щодо добросовісності набувача та доводу про надмірний тягар

ТОВ «ДІМ-СЕРВІС» зазначає, що, укладаючи договір від 26.07.2011, покладалося на зареєстроване право продавця та рішення суду від 29.07.2010 у справі № 8/125-10, зазначене в пункті 3 договору. Колегія суддів враховує ці обставини та передбачену частиною п`ятою статті 12 ЦК України презумпцію добросовісності. Самого збігу адреси придбаного приміщення з адресою пам`ятки недостатньо для висновку, що покупець міг визначити належність саме спірних 60,3 кв. м до історичної частини будинку. Водночас добросовісність набувача не спростовує встановленого судом факту перебування частини пам`ятки історії національного значення у приватній власності та не усуває необхідності приведення правового статусу такого майна у відповідність до вимог законодавства.

Довід про тривалу бездіяльність обласної ради спростовується її рішенням від 14.07.2017 про прийняття приміщення до спільної власності громад, актом передачі майна музею від 30.08.2017 та зверненням за державною реєстрацією права, за результатом якого 07.03.2019 реєстратор відмовив у її проведенні. Неоскарження радою рішення у справі № 8/125-10 не свідчить про її згоду на відчуження майна.

Оцінюючи довід про надмірний тягар, колегія суддів враховує відплатність придбання, тривалість реєстрації права товариства та суспільний інтерес у збереженні пам`ятки. Поверненню підлягають лише 60,3 кв. м із придбаних 214,8 кв. м. Саме цю площу товариство у 2017 році погодилося безоплатно передати громадам і фактично передало музею.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством,- в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Заявником виходячи з пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Таким чином, виходячи з положень діючого законодавства Дніпропетровська обласна рада як правонабувач на підставі судового рішення виключно самостійно буде вживати зоходи для поновлення власних порушених прав.

Отже, твердження скаржника про необхідність оформлювати право громад власним коштом є безпідставними.

Щодо належності способу захисту

Колегія суддів відхиляє довід скаржника про те, що спірне приміщення вже повернуто територіальним громадам. Рішенням від 14.07.2017 № 213-9/VII обласна рада вирішила прийняти приміщення площею 60,3 кв. м до спільної власності громад, а за актом від 30.08.2017 товариство передало його на баланс музею. Цей акт підтверджує фактичну передачу приміщення музею. Водночас позиція 3 залишилася у складі приміщення № 5, право власності на яке зареєстроване за ТОВ «ДІМ-СЕРВІС».

Посилання скаржника на недоліки документів, поданих обласною радою для державної реєстрації, не спростовує висновку про незавершеність оформлення передачі. У рішенні від 07.03.2019 № 45862664 державний реєстратор, крім зауважень щодо повноважень представника ради та розбіжностей у технічному описі приміщення, зазначив, що для реєстрації не подано рішення власника або уповноваженого ним органу про передачу майна з приватної у комунальну власність. Рішення обласної ради від 14.07.2017 засвідчує волю громад прийняти майно, однак не замінює рішення про його передачу з боку зареєстрованого власника. Листування сторін у липні 2026 року також не підтверджує, що право на спірне приміщення зареєстровано за громадами.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки право власності на приміщення № 5, до складу якого входить спірна позиція 3, зареєстроване за ТОВ «ДІМ-СЕРВІС», вимогу про повернення цієї частини приміщення належно пред`явлено до товариства.

У резолютивній частині оскаржуваного рішення зазначено, на користь кого повертається майно, та визначено спірне приміщення за адресою, поверхом, позицією на плані й площею.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» після набрання рішенням законної сили обласна рада може звернутися за державною реєстрацією права на його підставі з дотриманням технічних вимог щодо об`єкта. Отримувати для цього нове рішення товариства про відчуження приміщення не потрібно. Суд не покладав на відповідача обов`язку подавати заяву від імені ради, усувати недоліки довіреності її представника чи оплачувати реєстраційні дії. Тому твердження скаржника про покладення на нього витрат з оформлення права громад не відповідає змісту оскаржуваного рішення.

Посилання на неявку представника Міністерства культури України в судові засідання також не дає підстав для скасування рішення. Скаржник не зазначив, які істотні для вирішення спору обставини у зв`язку з цим залишилися нез`ясованими.

Оцінивши докази в їх сукупності відповідно до статей 74, 79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо належності обраного способу захисту. Передача приміщення на баланс музею не відновила володіння громад у повному обсязі, оскільки зареєстрованим володільцем спірних 60,3 кв. м залишається відповідач. Заявлена вимога про повернення саме цієї частини будівлі відповідає характеру порушеного права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/5535/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/5535/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-СЕРВІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/5535/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/5535/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 11.11.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів