Рішення № 141389284 у справі № 906/209/26 від 02.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 р. м. Житомир Справа № 906/209/26

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Соловей Л.А.,

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Маркова О. І., довіреність № 105-Д від 13.02.2026 (в режимі

відеоконференції (власними засобами);

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо" (м.Житомир)

про стягнення 544 874,81грн.

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо" 544 874,81грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків виконання зобов`язання з поставки товару, згідно з державним контрактом про закупівлю №310/07-24-РМ від 11.07.2024.

Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 31.03.2026.

У відзиві на позовну заяву від 16.03.2026 відповідач просить суд відмови у задоволенні позовних вимог, а у випадку, якщо суд прийде до висновку про наявність підстав для задоволення позову (повністю або частково), зменшити розмір пені до 100,00грн. При цьому посилається на те, що товар по акту №Р-1092 фактично був переданий замовнику 08.11.2024, про що свідчить акт приймання-передачі запасів від 12.11.2024 та товарно-транспортні накладені №07/11-1, №07/11-2 та №07/11-3 від 08.11.2024, а отже відсутні підстави для застосування штрафних санкцій. Також відповідач заперечує щодо строку нарахування пені по акту №Р-1092 з 11.11.2024 по 12.11.2024 та по акту №1103 з 11.11.2024 по 15.11.2024, з огляду на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №419/1965/18. Крім того, заявлений розмір пені є очевидно невідповідною наслідкам допущеного порушення, оскільки жодних доказів фактичного настання негативних наслідків для позивача матеріали справи не містять. Відповідач діяв добросовісно та здійснив усі необхідні заходи, спрямовані на мінімізацію можливих ризиків, що підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незначним простроченням поставки та будь-якими реальними збитками чи порушенням інтересів позивача (а.с.58-62).

24.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено наступне: сторони у договорі передбачили розмір штрафних санкцій на власний розсуд, що повністю узгоджується з положеннями ЦК України; саме підписання актів приймання товару є датами належного виконання постачальником зобов`язання щодо передачі товару, що безпосередньо підтверджується первинним документом, оформленим сторонами відповідно до умов договору; твердження відповідача про не понесення збитків позивачем є безпідставними, з огляду на те, що постачання товару за договором здійснювалось для забезпечення потреб оборони України під час воєнного стану (а.с.99-105).

Ухвалою суду від 31.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 31.05.2026 (включно); відкладено підготовче засідання на 05.05.2026.

13.04.2026 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.116-117).

Ухвалою від 05.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/209/26 до судового розгляду по суті на 01.06.2026.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 30.06.2026.

В судовому засіданні 30.06.2026 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 28.07.2026, яку було продовжено до 28.09.2026, згідно з ст. 216 ГПК України.

Ухвалою суду від 28.09.2026 перепризначено судове засідання для розгляду справи по суті 02.11.2026.

Представник позивача в судовому засіданні 02.11.2026 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні 02.11.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Наказом Міністерства оборони України №281 від 02.05.2025 реорганізовано юридичну особу - державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (ідентифікаційний код юридичної особи - 44830311) шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (ідентифікаційний код юридичної особи - 44725823). У зазначеному наказі визначено, що державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" є правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (а.с.48-50).

Наказом Міністерства оборони України №7/нм від 06.01.2026 затверджено передавальний акт приймання-передачі справ, документів та майна державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" його правонаступнику - державному підприємству Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (а.с.52).

Отже, з урахуванням наказів Міністерства оборони України про реорганізацію, затвердженого передавального акта та положень чинного законодавства, зокрема ст. 104 Цивільного кодексу України, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", у тому числі прав та обов`язків за договорами, укладеними останнім.

11.07.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", правонаступником якого є Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТУСМО" (постачальник/відповідач) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 310/07-24-РМ, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовнику куртка вітровологозахисна зимова тип 1, вид 1 (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) (товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-06-05-009580-а), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Отримувачами товару за договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 2.1. валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна договору та ціна за одиницю товару за цим договором визначається у специфікації (додаток № 1).

Відповідно до пункту 3 специфікації загальна ціна договору становить 112 224 000,00грн, у тому числі ПДВ 20 % - 18 704 000,00грн (а.с.21).

Відповідно до пункту 4.1. договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором не пізніше строку, визначеного у специфікації (додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у додатку № 2 до цього договору (заявка на поставку товару).

Специфікацією (додаток № 1) сторони погодили поставку товару в загальній кількості 40 000 штук до 10.11.2024 (пункт 5 специфікації).

Відповідно до пункту 4.2. договору поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток №1).

Відповідно до пункту 4.3. договору заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, протягом 10 календарних днів з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 13.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дії до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (п. 6 специфікації).

Приміткою у специфікації визначено, що за взаємною згодою сторін можливе внесення змін (уточнень, коригувань тощо) до цієї специфікації у випадках, передбачених договором.

За умовами п. 15.7. договору сторони підтвердили, що визнають форми електронних документів, створених з дотриманням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронні довірчі послуги", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та інших вимог чинного законодавства України, в яких підтверджені описані в них господарські операції, з використанням спеціалізованих програмних рішень, та зобов`язуються слідкувати за надходженням електронних документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням КЕП або УЕП та електронної печатки (за наявності) та повернення іншій стороні, в тому числі, але не виключно: додаткових угод; актів приймання товару; рахунків-фактур на оплату; листів, повідомлень, заяв та інших документів, які мають подаватися сторонами на виконання договору в електронній формі тощо.

Сторони дійшли згоди, що у випадку підписання договору та інших документів за допомогою КЕП/УЕП та електронної печатки (за наявності) датою його підписання буде вважатися дата, зазначена на самому документі як його обов`язковий реквізит, незалежно від дати накладення КЕП/УЕП сторонами (підпункт 15.7.1. договору).

Державний контракт (договір) про закупівлю № 310/07-24-РМ від 11.07.2024 підписано представниками сторін у сервісі "Вчасно" за допомогою КЕП уповноважених представників та скріплений електронними печатками сторін 11.07.2024.

На виконання умов договору замовником 12.07.2024 оформлена та підписана заявка на поставку №R000423, відповідно до якої поставку товару у кількості 40 000,00 штук належить здійснити до 10.11.2024 включно на адресу отримувача, зазначену в цій заявці (а.с.35-36).

02.10.2024 сторонами підписана додаткова угода №1 до державного контракту (договір) про закупівлю № 310/07-24-РМ від 11.07.2024, якою сторони узгодили внести зміни до п.3 додатка №1 (специфікації) до Договору, виклавши його у такій редакції:

"Відповідно до п. 1.2. загальна ціна договору становить 112 128 000,00грн, у тому числі ПДВ 20% - 18 668 000,00грн".

У підтвердження обставин поставки товару за контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання товару:

- №Р-1092 від 12.11.2024 на суму 33 963 571,20грн, товар у кількості 12 116 штук;

- № 1103 від 15.11.2024 на суму на суму 22 739 558,40грн, товар у кількості 8112 штук. Акти підписані контрагентами без зауважень (а.с.33-34).

Оскільки, як зазначає позивач, товар був поставлений не своєчасно, він звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою №2165/06/2565-2024 від 30.12.2024, в якій вимагав сплатити пеню у розмірі 544 874,81грн (а.с.45-47).

Відповідач на претензію не відповів. Доказів оплати штрафних санкцій в добровільному порядку суду не надав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 544 874,81грн на підставі п.8.2. договору за порушення строків поставки товару.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов`язаний був поставити 40 000,00 штук товару до 10.11.2024 включно.

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2 контракту у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання. Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, а саме: при постачанні залізничним транспортом (залізничної станції призначення). Датою постачання товару є дата відмітки (штемпеля) станції призначення про прибуття товару на станцію призначення, вказана в залізничній накладній, та зазначена в акті приймання товару (додаток № 4) у графі надходження товару відповідно.

Пунктом 8.2.1 контракту визначено, що замовник залишає за собою право не нараховувати штрафні санкції, передбачені п.8.2 договору протягом 5 робочих днів з дня кінцевої дати поставки товару, передбаченої в заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору та специфікації (додатку №1) до договору. У разі прострочення поставки товару понад 5 робочих днів від дати поставки вказаної в заявці на поставку товару, штрафні санкції, передбачені п.8.2 договору нараховуються замовником з першого дня прострочення виконання зобов`язань.

Відповідач наголошує, що товар відповідно до акту №Р-1092 приймання товару від 12.11.2024 на суму 33 963 571,20грн був поставлений вчасно, натомість приймання впродовж 4 днів відбулось виключно у зв`язку з обмеженою швидкістю приймання замовником та робото його персоналу.

Суд погоджується з даними твердженнями відповідача щодо неправомірного нарахування позивачем пені по акту №Р-1092 від 12.11.2024 за період з 11.11.2024 по 12.11.2024 та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, партія курток вітровологозахисних зимових, тип 1, вид 1 в загальній кількості 12116 шт. на суму 33 963 571,20грн прибула 08.11.2024 за визначеною замовником адресою (в/ч НОМЕР_1 ), трьома автомобілями із завантаженням в перший - 4040 шт. товару на суму 11 078 892,00грн, в другий - 4040 шт. товару на суму 11 078 892,00грн, в третій - 4036 шт. товару на суму 11 067 922,80грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №07/11-01, 07/11-02, 07.11-03 від 08.11.2024 (а.с.63-66).

Крім того, відповідно до акту приймання передачі запасів від 12.11.2024 дата початку приймання передачі партії курток вітровологозахисних зимових, тип 1, вид 1 в загальній кількості 12116 на суму 33 963 571,20грн розпочалася 08.11.2024, а завершилася 12.11.2024 (а.с.66-67).

Частиною 1 ст.664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Факт початку приймання передачі партії товару у кількості 12116шт. на суму 33 963 571,20грн 08.11.2024 позивач не заперечив, натомість на думку позивача, саме дата підписання акту приймання товару від 12.11.2024 підтверджує завершення процедури приймання товару та належне виконання постачальником обов`язку щодо його передачі.

Проте суд не погоджується з означеним твердженням, оскільки, як вже зазначено вище, поставку партії курток вітровологозахисних зимових, тип 1, вид 1 в загальній кількості 12116 на суму 33 963 571,20грн загалом було здійснено трьома перевезеннями на підставі товарно-транспортних накладних від 08.11.2024 та його приймання розпочато саме 08.11.2024, відтак суд вбачає, що матеріали справи підтверджують, що товар за актом Р-1092 від 12.11.2024 був поставлений саме 08.11.2024, а не 12.11.2024.

Зазначення в акті Р-1092 від 12.11.2024 іншої дати поставки, ніж вказані в товарно-транспортних накладних, не спростовує обставин, що поставка партії курток вітровологозахисних зимових, тип 1, вид 1 в загальній кількості 12116 на суму 33 963 571,20грн мала місце саме 08.11.2024.

Також суд вважає безпідставними посилання позивача на п.4.7. договору, яким передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів. Однак, поняття переходу права власності та моменту поставки в даному випадку не є тотожними. Зі змісту п.4.7. договору лише випливає момент, з якого покупець може вільно розпоряджатися придбаним товаром, тобто дата передачі товару у власність покупця, яка згідно з умовами договору не співпадає з датою здійснення поставки, оскільки до моменту переходу права власності на товар сторонами здійснюється процедура перевірки товару за якістю та його приймання, яка займає певний період часу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами сукупності обставин, необхідних для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені в сумі 203 781,43грн за порушення зобов`язання щодо поставки товару за актом № Р-1092 від 12.11.2024.

Слід зазначити, що відповідач визнав факт прострочення поставки товару на підставі акту №1103 приймання товару від 15.11.2024, натомість відзначив, що пеню слід обраховувати за 4 дні (з 11.11.2024 по 14.11.2024), не враховуючи день поставки товару.

Пунктом 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Суд вказав, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості /погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

В контексті наведеного суд звертає увагу на положення ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючу їй умову пункту 8.2 договору, які визначають механізм нарахування (обчислення) пені.

Застосування формулювання в тексті договору "за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання" повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), встановлюючи строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), передбачених частиною 3 статті 549 ЦК України, керуючись "принципом свободи договору".

Так, відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і за загальним правилом (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.07.2018 у справі №927/1091/17) день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже днем прострочення виконання зобов`язання не є.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Між тим, суд зауважує, що у разі якщо сторони господарського договору, керуючись "принципом свободи договору" погодять умову про те, що день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку, також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, здійснення управленою стороною такого договору - замовником нарахування постачальнику пені з урахуванням дня поставки товару буде вважатися правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №922/1178/17 вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

Доказів існування спору між сторонами щодо зміни умов договору по строкам поставки (наприклад, листування, позов до суду) матеріали справи не містять та суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи що у пункті 8.2. договору позивач та відповідач погодили умову про те, що пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання, а судом констатовано порушення обумовлених договором строків поставки, здійснене позивачем у спірних правовідносинах нарахування відповідачеві сум пені за день фактичної поставки товару відповідачем є правомірним.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій LIGA 360 викладений в позовній заяві розрахунок пені, господарський суд встановив правильність його здійснення, тому вимога про стягнення 341 093,38грн пені підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про зменшення пені до 100грн, відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України господарський суд вказує таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст.3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.

Згідно з ч.1 ст.11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Відповідачем не наведено належних доводів та не надано доказів на підтвердження наявності підстав для застосування частини 3 статті 551 ЦК України у зв`язку з чим суд висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій з огляду на наступне:

- у встановлений строк відповідачем не було поставлено товару у кількості 8 112штук;

- передбачені договором штрафні санкції не є надмірними та не спрямовані на збагачення позивача;

- позивач у даних правовідносинах реалізовує мету із закупівлі товару на потреби оборонного сектору в період збройної агресії проти України, а тому важливо враховувати не тільки можливі матеріальні втрати (збитки), а й вплив невиконаного зобов`язання на інші аспекти;

- невиконання зобов`язання призводить до невиправданого очікування поставки товару, що має негативний вплив на організацію забезпечення сектору оборони та порушення планів з формування політики закупівель для сектору оборони;

- відповідач не надав належних доказів збитковості товариства або його перебування у скрутному фінансовому становищі.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю" наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених судом обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 341 093,38грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд відмовляє в позові в частині стягнення пені у розмірі 203 781,43грн

Судові витрати за результатами розгляду справи.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено 6 538,50грн судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 4 093,12грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУСМО" (вул.Денишівська, 4, м.Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 13548679)

на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вул.Автозаводська, буд.2, м.Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44725823):

- 341 093,38грн пені;

- 4093,12грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 203 781,43грн пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 11.11.26

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати:

1-у справу;

2,3- сторонам в "Електронний кабінет".