Рішення № 141389529 у справі № 910/10886/26 від 09.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2026 Справа № 910/10886/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Фуд" про стягнення 249 018,86 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2026 року Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Фуд" (далі - Товариство) заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки від 15 грудня 2021 року № П-47, а саме: 178 352,85 грн - основної заборгованості, 5 039,92 грн - трьох процентів річних, 14 672,30 грн - інфляційних втрат, 50 955,10 грн - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

4 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 3 вересня 2026 року з доданими до неї документами для усунення недоліків позовної заяви. У цій же заяві позивач просив стягнути з відповідача 249 018,86 грн, з яких: 178 352,85 грн - основна заборгованість 5 039,92 грн - три проценти річних, 14 672,30 грн - інфляційні втрати, 50 953,79 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 вересня 2026 року було відкрито провадження у справі № 910/10886/26 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

30 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній вказав, що Підприємством не доведено настання строку оплати поставленого товару, оскільки за умовами пункту 5.2. договору такий строк обчислюється від дати реалізації товару кінцевим споживачам, а не від дати його передачі за видатковими накладними. Крім того, позивачем не надано доказів належного оформлення, реєстрації та передачі податкових накладних, що відповідно до умов договору є обов`язковою передумовою здійснення спірної оплати. Товариство заперечувало правильність розрахунку основної заборгованості, посилаючись на неврахування Підприємством здійснених протягом травня-листопада 2025 року платежів на загальну суму 330 768,42 грн та повернення товару на суму 10 500,24 грн (замість врахованих позивачем 3 030,84 грн). Відповідач також звертав увагу на розбіжності в номерах договору, зазначених у видаткових накладних і позовній заяві, арифметичні помилки в розрахунках та неправильне визначення періодів прострочення. Окремо Товариство заперечувало правомірність нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з недоведеністю прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, Товариство просило суд зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на підставі приспів статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), враховуючи її надмірний характер та відсутність заподіяних позивачу збитків. У цьому ж відзиві відповідач просив суд визнати поважними причини пропуску строку для подання вказаної заяви по суті справи та поновити цей процесуальний строк. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 жовтня 2026 року в задоволенні вказаного клопотання Товариства було відмовлено та з власної ініціативи суду продовжено відповідачу процесуальний строк на подання відзиву до 30 вересня 2026 року включно.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем і відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2021 року між Товариством і Підприємством було укладено договір поставки № П-47, за умовами якого останнє зобов`язалось поставити й передати у власність покупця продукцію торговельних марок, визначених цим правочином, за адресами, зазначеними в додатку № 2 до договору, а Товариство - прийняти й оплатити таку продукцію.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками.

Крім того, сторонами підписано протокол розбіжностей до договору, яким погоджено зміни до окремих його положень, зокрема щодо порядку поставки та повернення товару, визначення цін, застосування знижок і відповідальності сторін.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3., 3.6. договору постачальник зобов`язався здійснювати поставку товару на склади магазинів покупця за адресами та відповідно до графіка, встановленого в додатку № 2 до договору. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок. Постачальник самостійно здійснює розвантаження товару та передає його працівникам покупця. Поставка товару здійснюється відповідно до замовлень покупця у погодженій сторонами кількості, асортименті та за визначеними цінами. Замовлення покупця є обов`язковим для постачальника.

За умовами пункту 3.9. вказаного договору, у редакції протоколу розбіжностей, покупець має право повернути постачальнику поставлений товар, зокрема, у разі: відсутності попиту на нього протягом 3-х місяців, якщо за цей період реалізовано менше ніж 30 % відповідної товарної позиції; припинення дії договору щодо нереалізованого товару за умови дотримання вимог до залишкового строку придатності та стану товару; виявлення недоліків якості, маркування чи пакування; повернення товару кінцевим споживачем у зв`язку з його неналежною якістю з вини постачальника, а також в інших погоджених сторонами випадках. При виникненні передбачених договором підстав для повернення товару покупець направляє постачальнику відповідне письмове повідомлення або вимогу із зазначенням кількості та асортименту товару, причин його повернення, місця повернення та строку, протягом якого товар має бути вивезений постачальником, але не більше п`яти календарних днів з дати отримання такого повідомлення. Повернення товару здійснюється за цінами, визначеними у відповідній специфікації, що діяла на момент поставки, транспортом та за рахунок постачальника, з оформленням накладної на повернення та товарно-транспортної накладної. У разі повернення раніше оплаченого товару, постачальник зобов`язаний повернути покупцю сплачені за нього кошти не пізніше дня фактичного повернення товару.

Пунктом 3.11. договору передбачено, що у разі відсутності у покупця будь-якого з документів, що засвідчують момент передачі товару, підтверджують його якість та відповідність установленим стандартам, у тому числі податкових накладних і розрахунків коригування, постачальник зобов`язаний надати всі необхідні документи протягом 7-ми календарних днів з моменту відповідного повідомлення. Документи, які потребують реєстрації, зокрема, податкові накладні та розрахунки коригування, постачальник зобов`язаний надати протягом 7-ми календарних днів з дати їх реєстрації. Якщо постачальник не надав необхідних документів протягом зазначеного строку, строк відстрочення платежу обчислюється від дати належного виконання постачальником усіх умов цього пункту. Документи вважаються наданими з дати їх надходження до бухгалтерії покупця.

Відповідно до пунктів 3.12., 3.15. вказаного правочину постачальник вважається таким, що виконав зобов`язання з поставки, якщо товар доставлено до визначеного замовленням місця за ціною, погодженою у чинній специфікації, з усією необхідною супровідною документацією, а під час приймання встановлено його відповідність вимогам законодавства, замовленню та умовам договору. При цьому, дати видаткової, податкової та товарно-транспортної накладних повинні відповідати даті поставки товару. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання уповноваженою особою покупця товарної або товарно-транспортної накладної.

За умовами пункту 5.1. договору (у редакції протоколу розбіжностей) постачальник зобов`язався поставляти товар за цінами, погодженими сторонами у специфікації, чинній на момент замовлення товару покупцем, з урахуванням установлених знижок. Сторонами також погоджено мінімальну вартість замовлення для кожного окремого магазину покупця в розмірі 5 000,00 грн з ПДВ. Ціна товару, зазначена у видаткових накладних, повинна відповідати ціні, погодженій у специфікації. Загальна ціна договору складається з суми всіх поставок, здійснених у процесі його виконання.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. вказаного правочину оплата за товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів від дати поставки товару покупцям магазину. Обов`язковою умовою для оплати товару, поставленого за договором, є наявність у покупця належним чином оформлених відповідної накладної, податкової накладної та інших документів, передбачених розділом 3 договору, а також відповідність цін у накладній, чинній специфікації з урахуванням положень розділу 2 договору про електронний документообіг. Зобов`язання покупця з оплати товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку, а при проведенні взаємозаліку між сторонами - з дати проведення такого взаємозаліку.

У разі погодження сторонами інших умов і строків оплати, ніж визначені пунктом 5.2. договору, відповідні домовленості оформлюються додатковою угодою (пункт 5.4. договору).

Пунктом 5.11. вказаного правочину передбачено обов`язок сторін щомісячно проводити звірку взаєморозрахунків з підписанням відповідних актів звірки.

За умовами пункту 6.8. договору, у випадку виявлення покупцем факту неналежного виконання постачальником умов цього правочину, оплата, визначена пунктом 5.2. договору, не проводиться до моменту повного усунення відповідного порушення.

За пунктом 9.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. У разі, якщо жодна зі сторін письмово не менш як за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить іншій стороні про його припинення, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов вказаного правочину Підприємство в період з 28 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року поставило Товариству товар на загальну суму 250 839,36 грн, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи видаткових накладних: від 28 травня 2025 року № КФ-0038431 на суму 1 471,68 грн та № CM-0001820 на суму 735,84 грн; від 10 червня 2025 року № КФ-0042900 на суму 735,84 грн, № КФ-0042902 на суму 2 943,36 грн та № CM-0001964 на суму 665,28 грн; від 17 червня 2025 року № КФ-0045030 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0045032 на суму 735,84 грн, № CM-0002028 на суму 771,84 грн та № CM-0002029 на суму 771,84 грн; від 20 червня 2025 року № КФ-0045033 на суму 735,84 грн та № КФ-0045596 на суму 2 207,52 грн; від 24 червня 2025 року № КФ-0046764 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0046765 на суму 735,84 грн, № КФ-0046766 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0046767 на суму 1 471,68 грн та № КФ-0046769 на суму 981,72 грн; від 25 червня 2025 року № КФ-0046768 на суму 2 176,86 грн та № КФ-0046770 на суму 490,86 грн; від 1 липня 2025 року № CM-0002134 на суму 1 495,80 грн; від 2 липня 2025 року № CM-0002133 на суму 665,28 грн, № CM-0002135 на суму 962,10 грн, № КФ-0049249 на суму 5 150,88 грн, № КФ-0049250 на суму 2 943,36 грн, № КФ-0049251 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0049252 на суму 4 415,04 грн, № КФ-0049253 на суму 4 415,04 грн, № КФ-0049254 на суму 981,72 грн, № КФ-0049255 на суму 490,86 грн та № КФ-0049256 на суму 1 472,58 грн; від 8 липня 2025 року № CM-0002198 на суму 2 991,60 грн; від 9 липня 2025 року № КФ-0051652 на суму 5 150,88 грн, № КФ-0051653 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0051654 на суму 981,72 грн, № КФ-0051655 на суму 498,60 грн, № КФ-0051656 на суму 2 960,64 грн, № CM-0002194 на суму 665,28 грн, № CM-0002195 на суму 3 627,00 грн, № CM-0002196 на суму 271,20 грн та № CM-0002199 на суму 1 707,00 грн; від 15 липня 2025 року № КФ-0053815 на суму 2 207,52 грн, № КФ-0053817 на суму 735,84 грн, № КФ-0053818 на суму 4 415,04 грн, № КФ-0053821 на суму 1 971,18 грн, № CM-0002248 на суму 665,28 грн, № CM-0002249 на суму 406,80 грн та № CM-0002250 на суму 355,20 грн; від 16 липня 2025 року № КФ-0053819 на суму 2 943,36 грн, № КФ-0053822 на суму 2 220,48 грн та № CM-0002251 на суму 1 351,80 грн; від 17 липня 2025 року № ИМ-0000217 на суму 735,84 грн та № ИМ-0000218 на суму 490,86 грн; від 22 липня 2025 року № КФ-0056012 на суму 4 415,04 грн, № КФ-0056013 на суму 2 943,36 грн та № КФ-0056016 на суму 1 636,20 грн; від 23 липня 2025 року № КФ-0056014 на суму 2 943,36 грн, № КФ-0056015 на суму 665,28 грн, № КФ-0056018 на суму 2 208,60 грн та № КФ-0056023 на суму 3 329,28 грн; від 29 липня 2025 року № КФ-0058306 на суму 2 851,38 грн, № КФ-0058307 на суму 735,84 грн, № КФ-0058308 на суму 735,84 грн, № КФ-0058310 на суму 2 286,18 грн, № КФ-0058311 на суму 1 460,70 грн та № КФ-0058312 на суму 1 638,60 грн; від 30 липня 2025 року № КФ-0058309 на суму 2 943,36 грн та № КФ-0058313 на суму 7 080,84 грн; від 5 серпня 2025 року № КФ-0060415 на суму 5 150,88 грн, № КФ-0060416 на суму 2 207,52 грн, № КФ-0060417 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0060419 на суму 2 545,92 грн, № КФ-0060420 на суму 2 172,30 грн та № КФ-0060421 на суму 4 233,60 грн; від 6 серпня 2025 року № КФ-0060418 на суму 5 150,88 грн та № КФ-0060422 на суму 962,10 грн; від 12 серпня 2025 року № КФ-0062947 на суму 3 679,20 грн, № КФ-0062948 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0062951 на суму 2 019,36 грн та № КФ-0062952 на суму 627,00 грн; від 13 серпня 2025 року № КФ-0062949 на суму 1 471,68 грн, № КФ-0062950 на суму 2 207,52 грн, № КФ-0062953 на суму 1 608,72 грн та № КФ-0062954 на суму 2 436,72 грн; від 20 серпня 2025 року № КФ-0065271 на суму 2 943,36 грн, № КФ-0065272 на суму 2 943,36 грн та № КФ-0065273 на суму 7 358,40 грн; від 27 серпня 2025 року № КФ-0067803 на суму 5 886,72 грн; від 3 вересня 2025 року № КФ-0070149 на суму 5 644,80 грн та № КФ-0070150 на суму 4 838,40 грн; від 9 вересня 2025 року № КФ-0072675 на суму 4 838,40 грн; від 10 вересня 2025 року № ИМ-0000274 на суму 6 479,04 грн та № КФ-0072679 на суму 5 644,80 грн; від 16 вересня 2025 року № КФ-0075204 на суму 6 451,20 грн; від 17 вересня 2025 року № КФ-0075205 на суму 16 128,00 грн та № КФ-0075206 на суму 2 758,80 грн; від 23 вересня 2025 року № КФ-0077416 на суму 4 838,40 грн та № КФ-0077418 на суму 2 154,00 грн; від 24 вересня 2025 року № КФ-0077417 на суму 4 838,40 грн; від 30 вересня 2025 року № КФ-0079393 на суму 1 292,40 грн та № КФ-0079394 на суму 3 174,24 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних заперечень чи зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, а також скріплені печатками наведених юридичних осіб. Факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на вищевказану суму також не заперечувався Товариством у його відзиві на позовну заяву.

Разом із цим, частина поставленого Підприємством товару була повернута Товариством. Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, повернення товару здійснено на загальну суму 3 030,84 грн, а саме: 14 жовтня 2025 року повернуто товар за видатковою накладною від 17 вересня 2025 року № КФ-0075205 на суму 128,40 грн та за видатковою накладною від 17 вересня 2025 року № КФ-0075206 на суму 261,00 грн; 10 листопада 2025 року повернуто товар за видатковою накладною від 22 липня 2025 року № КФ-0056016 на суму 163,62 грн, за видатковою накладною від 29 липня 2025 року № КФ-0058310 на суму 981,72 грн, за видатковою накладною від 22 липня 2025 року № КФ-0056016 на суму 327,24 грн, за видатковою накладною від 9 липня 2025 року № КФ-0051656 на суму 490,86 грн, за видатковою накладною від 30 липня 2025 року № КФ-0058313 на суму 542,40 грн та за видатковою накладною від 13 серпня 2025 року № КФ-0062953 на суму 135,60 грн. Зазначені операції з повернення товару оформлені накладними на повернення: від 14 жовтня 2025 року № РК-0060171 на суму 389,40 грн; від 10 листопада 2025 року: № РК-0060618 на суму 1 145,34 грн; № РК-0060553 на загальну суму 3 711,66, з якої позивачем враховано товарні позиції на суму 1 496,10 грн.

Крім того, з наданих Підприємством платіжних інструкцій вбачається, що Товариство здійснило часткову оплату поставленого товару на загальну суму 69 455,67 грн, а саме: за платіжною інструкцією від 31 березня 2026 року № 222 - 15 000,00 грн; за платіжною інструкцією від 31 березня 2026 року № 223 - 4 116,27 грн; за платіжною інструкцією від 17 червня 2026 року № 353 - 50 339,40 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача, після проведення заліку вартості повернутого товару та здійсненої часткової оплати вартість залишку неоплаченого Товариством товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 178 352,85 грн. Вказана сума заборгованості відповідачем погашена не була. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, на виконання умов договору від 15 грудня 2021 року № П-47 Підприємство в період з 28 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року здійснило поставку товару Товариству за 99 видатковими накладними на загальну суму 250 839,36 грн. При цьому, Товариство не заперечувало факту існування господарських відносин з Підприємством та отримання ним товару за вищевказаними видатковими накладними.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на те, що відповідно до пункту 5.2. договору оплата товару повинна здійснюватися протягом 60-ти календарних днів від дати його реалізації кінцевим споживачам, а не від дати передачі товару відповідачу.

Водночас зі змісту умов договору вбачається, що його предметом є саме поставка товару Підприємством у власність Товариства, а не передача товару для реалізації останнім від імені та за рахунок Підприємства.

При цьому, договір не містить положень про збереження за Підприємством права власності на поставлений товар до моменту його реалізації кінцевим споживачам, обов`язку Товариства надавати звіти про реалізацію кожної партії товару або іншого погодженого сторонами механізму визначення строку оплати залежно від фактичного продажу товару третім особам.

Крім того, запропоноване відповідачем тлумачення пункту 5.2. договору фактично ставило б виникнення обов`язку оплатити прийнятий товар у залежність від обставин, пов`язаних з подальшою господарською діяльністю самого Товариства, зокрема від швидкості реалізації ним продукції третім особам, без визначення граничного строку здійснення розрахунків.

Відповідно до частини 1 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За приписами частини 3 зазначеної статті, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Отже, навіть за умови тлумачення пункту 5.2. договору як такого, що пов`язує виникнення обов`язку з оплати товару з його подальшою реалізацією кінцевим покупцям, зазначена обставина не може розглядатися як безумовна підстава для звільнення Товариства від виконання грошового зобов`язання протягом невизначеного часу. Обставини подальшої реалізації товару, його залишків, переміщення між торговельними об`єктами та повернення постачальнику перебувають безпосередньо у сфері господарської діяльності Товариства, яке здійснює продаж відповідної продукції через власну торговельну мережу.

За змістом статей 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а наявність відповідної обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Для встановлення факту ненастання строку оплати за товар, якщо такий строк визначений подією - реалізацією товару, покупець має довести належними та допустимими доказами те, що отриманий ним товар ще не реалізований.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року в справі № 910/4846/17.

Товариство не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що товар, отриманий ним за спірними видатковими накладними, залишився нереалізованим. Зокрема, матеріали справи не містять документів щодо залишків відповідного товару в магазинах Товариства, відомостей про обсяги його реалізації, результатів інвентаризації чи інших доказів, які б дозволяли встановити, яка саме частина поставленої продукції не була реалізована кінцевим покупцям.

Крім того, пунктом 3.9. договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони передбачили право Товариства повернути Підприємству товар, який не користується попитом у кінцевого споживача протягом 3-х місяців, тобто у випадку, якщо за зазначений період було реалізовано менше ніж 30 відсотків обсягу поставленого товару за окремою товарною позицією.

Матеріали справи не містять доказів повернення Підприємству всього товару, поставленого за спірними видатковими накладними. Навпаки, наявні в матеріалах справи документи підтверджують повернення лише окремих товарних позицій.

Товариство не надало суду доказів того, що після спливу передбаченого пунктом 3.9. договору тримісячного періоду обсяг реалізації відповідних товарних позицій становив менше ніж 30 відсотків, а решта продукції залишилася нереалізованою.

За таких обставин, заперечення Товариства про відсутність підстав для оплати поставленого товару в зв`язку з його нереалізацією кінцевим покупцям суд відхиляє як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи положення договору та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що на час розгляду даної справи строк оплати відповідачем поставленого Підприємством спірного товару настав.

Товариство також посилалося на те, що Підприємство не надало доказів належного виконання обов`язку щодо надання документів, передбачених розділом 3 договору, що, на думку відповідача, виключає можливість настання строку оплати поставленого товару.

Абзацом 2 пункту 5.2. договору передбачено, що обов`язковою умовою оплати поставленого товару є наявність у покупця належним чином оформлених документів, передбачених розділом 3 цього правочину.

Водночас, за умовами пункту 3.11. договору, у разі відсутності у покупця будь-якого з документів, що засвідчує момент передачі товару, підтверджує його якість та відповідність установленим стандартам, у тому числі податкових накладних та розрахунків коригування, постачальник зобов`язується надати усі необхідні документи протягом 7-ми календарних днів з моменту повідомлення.

Отже, сторони погодили не лише обов`язок Підприємства щодо належного оформлення та надання супровідних документів, а й відповідний порядок повідомлення постачальника про виявлені покупцем недоліки таких документів, зокрема, їх відсутність.

Постачальник вважається таким, що виконав зобов`язання по поставці, якщо він поставив покупцю до місця, визначеного в замовленні, та за ціною, узгодженою в специфікації, яка діє на момент замовлення покупцем товару, з усією супровідною документацією, що вимагається чинним законодавством України та даним договором, і якщо внаслідок прийняття товару було встановлено його відповідність умовам законодавства України, замовленню та умовам договору (пункт 3.12. вказаного правочину).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору Підприємство здійснило поставку товару Товариству, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Зазначені документи свідчать про фактичне прийняття відповідачем поставленого товару. Матеріали справи не містять доказів здійснення Товариством під час його приймання зауважень щодо відсутності необхідних супровідних документів або неналежного їх оформлення.

Більше того, з наявних у матеріалах справи платіжних документів убачається, що Товариство здійснювало часткову оплату поставленої продукції, не заявляючи при цьому документально підтверджених заперечень щодо неможливості проведення відповідних розрахунків у зв`язку з ненаданням Підприємством документів, передбачених розділом 3 договору.

Відповідач також не надав суду доказів направлення Підприємству передбачених пунктом 3.11. договору повідомлень з вимогами про надання відсутніх чи виправлення неналежним чином оформлених документів.

Крім того, Товариство не конкретизувало, які саме документи з числа передбачених розділом 3 договору були відсутні, щодо яких поставок такі документи не надавалися, у чому полягали недоліки їх оформлення та яким чином зазначені обставини перешкоджали здійсненню оплати відповідних партій товару.

У свою чергу, відсутність у додатках до позовної заяви всіх передбачених розділом 3 документів не свідчить про те, що такі документи не були зареєстровані або надані Товариству в процесі виконання договору.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на те, що ним було здійснено оплату поставленого Підприємством товару, на підтвердження чого відповідач надав платіжні інструкції на загальну суму 330 768,42 грн.

Дослідивши зазначені платіжні документи, судом установлено, що вони містять посилання на договір від 15 грудня 2021 року № П-47, а також відомості про призначення платежів за окремі категорії продукції. Отже, зі змісту вказаних платіжних інструкцій вбачається, що відповідні грошові кошти перераховувалися Товариством на виконання грошових зобов`язань, які виникли в межах господарських відносин сторін за зазначеним договором.

Водночас, жодна з наданих відповідачем платіжних інструкцій не містить посилання на конкретні видаткові накладні, за якими Підприємством заявлено вимоги про стягнення заборгованості в даній справі, а також не містить інших відомостей, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідні платежі як оплату саме спірних поставок.

При цьому, Підприємство обґрунтовує заявлені позовні вимоги неналежним виконанням Товариством грошових зобов`язань з оплати товару, поставленого за 99 видатковими накладними, складеними в період з 28 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року, загальна вартість якого становить 250 839,36 грн.

Разом із цим, господарські відносини сторін за договором від 15 грудня 2021 року № П-47 не обмежувалися виключно зазначеними поставками. Зокрема, з наданих сторонами документів щодо повернення товару вбачається, що Підприємство здійснювало поставки продукції Товариству також в інші періоди, у тому числі до 28 травня 2025 року, тобто до початку періоду, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення основної заборгованості.

Наведене свідчить про те, що між сторонами існували тривалі господарські відносини, у межах яких здійснювалися численні операції з поставки, оплати та повернення товару. За таких обставин, для встановлення факту погашення саме спірної заборгованості необхідним є не лише підтвердження перерахування відповідачем грошових коштів за вказаним договором, а й з`ясування того, у рахунок яких конкретних поставок ці кошти були зараховані.

У той же час, надані Товариством платіжні інструкції датовані періодом з травня 2025 року по листопад 2025 року, тобто охоплюють період, протягом якого, за твердженням самого ж відповідача, строк виконання грошових зобов`язань з оплати товару, поставленого за спірними видатковими накладними, ще не настав.

Призначення платежів, наведене у відповідних платіжних інструкціях, містить лише загальні найменування окремих категорій продукції та не дозволяє встановити, за якими саме видатковими накладними, у якій кількості та на яку суму товару здійснювалася оплата. Відповідачем не надано суду розрахунку, який би містив співвіднесення кожної платіжної інструкції з конкретними видатковими накладними, на підставі яких Підприємством заявлено позовні вимоги.

Товариство не зазначило, яка частина кожного з відповідних платежів, на його думку, підлягала зарахуванню в рахунок оплати спірних поставок, які саме грошові зобов`язання були погашені такими платежами та який залишок заборгованості утворився після їх здійснення.

Також відповідачем не надано документів, які б підтверджували відсутність заборгованості за попередні поставки на момент здійснення відповідних платежів або наявність переплати, що підлягала зарахуванню в рахунок оплати товару, поставленого за спірними видатковими накладними.

Суд звертає увагу на те, що пунктом 5.11 договору передбачено проведення сторонами звірки взаєморозрахунків. Однак матеріали справи не містять підписаних сторонами таких актів за відповідний період, які б дозволяли встановити стан виконання грошових зобов`язань за договором з урахуванням усіх здійснених поставок, оплат та повернень товару.

Слід зазначити, що Підприємство під час визначення розміру основної заборгованості врахувало здійснені Товариством платежі за платіжними інструкціями від 31 березня 2026 року № 222 на суму 15 000,00 грн, № 223 на суму 4 116,27 грн та від 17 червня 2026 року № 353 на суму 50 339,40 грн, усього на суму 69 455,67 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що надані Товариством платіжні інструкції на загальну суму 330 768,42 грн самі по собі не підтверджують погашення заборгованості за 99 видатковими накладними, на підставі яких Підприємством заявлено позовні вимоги. Відтак, доводи відповідача про відсутність спірної заборгованості у зв`язку зі здійсненням зазначених платежів суд відхиляє як такі, що не підтверджені належними та достатніми доказами їх зарахування в рахунок конкретних спірних грошових зобов`язань.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо зазначення у спірних видаткових накладних іншого номера договору, ніж номер договору, на підставі якого Підприємством заявлено позовні вимоги, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 15 грудня 2021 року було укладено договір поставки № П-47, на виконання якого Підприємство здійснювало поставку товару Товариству.

Водночас окремі видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, містять посилання на договір № П-47/1.

Однак, саме по собі зазначення у видаткових накладних номера договору, який відрізняється від номера укладеного сторонами договору поставки, не є безумовною підставою для висновку про те, що відповідні господарські операції здійснювалися поза межами вказаних договірних правовідносин сторін.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні містити передбачені законом обов`язкові реквізити.

Номер договору, на виконання якого здійснюється господарська операція, не належить до визначених зазначеною статтею обов`язкових реквізитів первинного документа.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому відповідач не заперечував самого факту отримання товару за спірними видатковими накладними та не надав доказів того, що зазначені поставки здійснювалися на виконання іншого договору, укладеного між сторонами.

Разом із цим, суд вважає частково обґрунтованими доводи Товариства щодо неврахування Підприємством вартості повернутого товару.

Як установлено судом, позивач під час визначення розміру основної заборгованості врахував повернення товару за спірними видатковими накладними на загальну суму 3 030,84 грн.

У свою чергу, Товариство у відзиві зазначило, що фактично повернуло Підприємству товар на загальну суму 10 500,24 грн, на підтвердження чого надало копії п`яти накладних на повернення, а саме: від 14 жовтня 2025 року: № РК-0060171 на суму 389,40 грн та № РК-0060174 на суму 5 166,84 грн; від 10 листопада 2025 року: № РК-0060618 на суму 1 145,34 грн, № РК-0060553 на суму 3 711,66 грн, № РК-0060555 на суму 87,00 грн.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача, суд виходить із того, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за товар, поставлений Підприємством за 99 видатковими накладними, складеними в період з 28 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року, на загальну суму 250 839,36 грн.

З матеріалів справи вбачається, що господарські відносини сторін за договором від 15 грудня 2021 року № П-47 не обмежувалися зазначеними поставками. Підприємство здійснювало поставки продукції Товариству також за іншими видатковими накладними, які не включені до розрахунку заявленої до стягнення заборгованості.

З наданих відповідачем накладних на повернення товару вбачаться, що частина повернутої продукції на загальну суму 6 717,48 грн була поставлена саме за видатковими накладними, які включені позивачем до розрахунку заявленої до стягнення заборгованості.

Так, накладною на повернення від 14 жовтня 2025 року № РК-0060174 підтверджується повернення товару на загальну суму 3 599,64 грн, первісна поставка якого здійснювалася за видатковими накладними: від 2 липня 2025 року № КФ-0049256, від 9 липня 2025 року № КФ-0051656, від 30 липня 2025 року № КФ-0058313.

Накладною на повернення від 10 листопада 2025 року № РК-0060555 підтверджується повернення Товариством товару на суму 87,00 грн, який був поставлений Підприємством за видатковою накладною від 30 вересня 2025 року № КФ-0079393.

Натомість повернення товару на загальну суму 3 782,76 грн стосується інших видаткових накладних, за якими Підприємство не заявляло вимог про стягнення заборгованості в межах даного спору.

Підприємство під час визначення розміру основної заборгованості врахувало повернення товару лише на суму 3 030,84 грн. Водночас позивач не навів належного обґрунтування причин неврахування решти повернутої продукції, яка, як встановлено судом за результатами дослідження первинних документів, була поставлена саме за спірними видатковими накладними.

У позові відсутнє будь-яке обґрунтування, з яких підстав повернення товару, оформлене наданими відповідачем накладними, було враховане ним лише частково. Також позивач не надав доказів того, що повернення продукції за спірними видатковими накладними на суму 3 686,64 грн, яка додатково підлягає врахуванню, було відображене в інших розрахунках між сторонами або зараховане в рахунок інших зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідні операції з повернення товару були скасовані сторонами, що Підприємство не прийняло повернуту продукцію або що первинні документи, якими оформлено такі операції, були визнані недійсними чи містять недостовірні відомості.

Враховуючи те, що сума основного боргу Товариства в розмірі 174 666,21 грн підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів щодо погашення зазначеної заборгованості перед Підприємством або нереалізації чи повернення решти спірного товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги Підприємства про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 174 666,21 грн. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню. Позовна вимога про стягнення основної заборгованості в розмірі 3 686,64 грн є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв`язку з порушенням Товариством строків оплати поставленого товару Підприємство просило суд стягнути з відповідача 5 039,92 грн трьох процентів річних та 14 672,30 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 30 листопада 2025 року по 28 серпня 2026 року з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач під час здійснення відповідних розрахунків не врахував повернення товару на суму 3 686,64 грн.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).

Визначений позивачем останній день строку оплати товару - 29 листопада 2025 року - припадав на суботу. Отже, останнім днем виконання відповідного грошового зобов`язання було 1 грудня 2025 року, а прострочення його виконання розпочалося з 2 грудня 2025 року, що виключає нарахування компенсаційних виплат за період з 30 листопада 2025 року по 1 грудня 2025 року.

Разом із цим, відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється належним виконанням.

У зв`язку з цим нарахування компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, має здійснюватися виходячи з того, що день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення таких інфляційних нарахувань і трьох процентів річних.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 25 лютого 2020 року в справі № 910/2615/18.

Позивачем у наданому ним розрахунку трьох процентів річних до періодів їх нарахування включено дні фактичного часткового погашення Товариством спірної заборгованості, а саме 31 березня 2026 року та 17 червня 2026 року.

Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено власний перерахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат. За розрахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних за період з 2 грудня 2025 року по 28 серпня 2026 року становить 4 878,21 грн, інфляційних втрат - 14 445,38 грн, з яких: 2 387,71 грн - три проценти річних, нараховані за період з 2 грудня 2025 року по 30 березня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 244 121,88 грн; 1 442,50 грн - три проценти річних, нараховані за період з 31 березня 2026 року по 16 червня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 225 005,61 грн; 1 048,00 грн - три проценти річних, нараховані за період з 17 червня 2026 року по 28 серпня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 174 666,21 грн; 8 893,09 грн - інфляційні втрати, нараховані за період із грудня 2025 року по березень 2026 року на суму заборгованості в розмірі 244 121,88 грн; 5 203,48 грн - інфляційні втрати, нараховані за період із квітня по травень 2026 року на суму заборгованості в розмірі 225 005,61 грн; 348,81 грн - інфляційні втрати, нараховані за період із червня по липень 2026 року на суму заборгованості в розмірі 174 666,21 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у зазначеному судом розмірі. У задоволенні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства трьох процентів річних у розмірі 161,71 грн та 226,92 грн інфляційних втрат слід відмовити в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підприємство також просило стягнути з Товариства 50 953,79 грн пені, нарахованої за загальний період прострочення виконання грошового зобов`язання з 30 листопада 2025 року по 28 серпня 2026 року згідно наданого позивачем розрахунку.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Частиною 1 статті 548 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів погодження сторонами в договорі від 15 грудня 2021 року № П-47 відповідальності покупця за порушення строків оплати поставленого товару у вигляді пені та її розміру.

У той же час, судом ураховано, що 28 серпня 2025 року в зв`язку з введенням у дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" набрали чинності приписи абзацу 2 частини 3 статті 549 ЦК України, згідно з якими боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки прострочення виконання спірного грошового зобов`язання виникло після набрання чинності зазначеними положеннями статті 549 ЦК України, суд дійшов висновку про правомірність нарахування Підприємством передбаченої цією нормою пені.

Разом із цим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд установив, що останній є арифметично невірним, оскільки ґрунтується на завищеному розмірі основної заборгованості внаслідок неврахування частини повернутого Товариством товару на суму 3 686,64 грн.

Крім того, позивачем безпідставно включено до періоду нарахування пені 30 листопада та 1 грудня 2025 року, тоді як, з урахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України, прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання розпочалося лише 2 грудня 2025 року.

Також судом враховано, що 31 березня 2026 року Товариство здійснило часткову оплату заборгованості на загальну суму 19 116,27 грн, а 17 червня 2026 року - на суму 50 339,40 грн. У зв`язку з цим нарахування пені на відповідні частини погашеної заборгованості після їх фактичної оплати є неправомірним.

Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення пені за належний період прострочення виконання Товариством грошового зобов`язання з 2 грудня 2025 року по 28 серпня 2026 року з урахуванням установленого розміру заборгованості, здійснених відповідачем часткових оплат та подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідні періоди. За перерахунком суду, обґрунтований розмір пені становить 49 315,50 грн, з яких: 24 271,73 грн - пеня, нарахована за період з 2 грудня 2025 року по 30 березня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 244 121,88 грн; 14 425,02 грн - пеня, нарахована за період з 31 березня 2026 року по 16 червня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 225 005,61 грн; 10 618,75 грн - пеня, нарахована за період з 17 червня 2026 року по 28 серпня 2026 року на суму заборгованості в розмірі 174 666,21 грн. Відтак, позовна вимога Підприємства про стягнення з Товариства пені підлягає задоволенню в розмірі 49 315,50 грн. У задоволенні вимоги позивача про стягнення решти пені в розмірі 1 638,29 грн слід відмовити в зв`язку з її необґрунтованістю.

Щодо клопотання Товариства про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90 % суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеня виконання зобов`язання, причин неналежного виконання, тривалості прострочення, наслідків порушення зобов`язання, поведінки боржника та інших обставин, які мають істотне значення.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, Товариство посилалося на відсутність доказів понесення Підприємством збитків, здійснення відповідачем часткових оплат за договором, повернення нереалізованого товару, провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану, а також на те, що сторони не погоджували відповідальності покупця у вигляді пені під час укладення договору.

Водночас судом встановлено, що Товариство отримало від Підприємства товар за 99 видатковими накладними на загальну суму 250 839,36 грн, однак належним чином не виконало свого обов`язку щодо його оплати. При цьому, навіть з урахуванням здійснених часткових оплат та повернення товару, за відповідачем залишилася непогашена заборгованість у розмірі 174 666,21 грн, доказів погашення якої суду надано не було.

Посилання відповідача на здійснення платежів за договором на загальну суму 330 768,42 грн також не свідчить про належне виконання саме спірних грошових зобов`язань, оскільки, як встановлено судом, надані платіжні інструкції не дозволяють ідентифікувати відповідні платежі як оплату товару за спірними видатковими накладними. При цьому, здійснені Товариством часткові оплати та повернення товару були враховані судом під час визначення обґрунтованого розміру основної заборгованості та перерахунку пені, а тому самі по собі не свідчать про наявність виняткових обставин для додаткового зменшення останньої.

Суд також відхиляє посилання відповідача на відсутність у договорі погодженої сторонами відповідальності покупця у вигляді пені, оскільки, як встановлено судом, відповідний обов`язок Товариства виник безпосередньо на підставі абзацу 2 частини 3 статті 549 ЦК України, положення якого набрали чинності до початку прострочення спірного грошового зобов`язання.

Разом із цим, відсутність доказів понесення Підприємством збитків не є безумовною підставою для зменшення пені, оскільки відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків.

Нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат також не виключає можливості стягнення пені, оскільки зазначені нарахування мають різну правову природу та передбачені законом як окремі наслідки порушення грошового зобов`язання.

Крім того, саме по собі здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану не свідчить про наявність виняткових обставин для зменшення пені. При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, яким саме чином зазначені обставини вплинули на можливість виконання ним спірних грошових зобов`язань.

Судом також враховано, що розмір пені визначено не довільно, а відповідно до встановленої законом подвійної облікової ставки Національного банку України. При цьому, за результатами перевірки розрахунку позивача судом уже виключено необґрунтовані нарахування та визначено належний до стягнення розмір пені в сумі 49 315,50 грн, з урахуванням фактичного періоду прострочення, часткових оплат і вартості повернутого товару.

Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність визначеної судом пені наслідкам допущеного порушення або про те, що її стягнення становитиме для Товариства надмірний майновий тягар.

Оскільки відповідач не довів наявності обставин, які б обґрунтовували необхідність зменшення розміру пені, беручи до уваги інтереси обох сторін, тривалість прострочення виконання грошового зобов`язання, наявність непогашеної основної заборгованості, а також часткове задоволення позову за результатами здійсненого судом перерахунку заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Підприємства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 228,00 грн.

При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2 988,23 грн (249 018,86 х 1,5% х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Підприємство сплатило 3 735,28 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 28 серпня 2026 року № 874 на вищевказану суму.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття рішення.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 919,67 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 5 січня 2026 року між Підприємством і адвокатом Осадьком Олександром Олексійовичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами пункту 1.1 якого Підприємство доручило, а Адвокат взяв на себе зобов`язання надати всіма законними методами та способами правничу допомогу у справах, пов`язаних із захистом та відновленням порушених, оспорюваних або невизнаних прав і законних інтересів Підприємства, а останнє зобов`язалося оплатити надану правничу допомогу в порядку та на умовах, передбачених цим договором та/або додатковими угодами до нього.

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору правнича допомога може мати одноразовий чи систематичний характер і складатися з комплексу дій або самостійних операцій, необхідних для досягнення поставленої клієнтом мети. Види, характер, обсяг, порядок надання та строки правничої допомоги визначаються сторонами в договорі або додаткових угодах до нього.

Пунктами 3.1.-3.3. договору встановлено, що формою винагороди Адвоката за надання правничої допомоги є гонорар. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в додаткових угодах до договору. При встановленні розміру винагороди враховуються складність справи, час та обсяг дій, необхідних для надання правничої допомоги, ціна позову, значення справи для клієнта, стан наданих документів і доказів та інші істотні обставини.

Згідно з пунктом 3.5 договору до складу гонорару не входять додаткові витрати Адвоката, пов`язані з наданням правничої допомоги, перелік яких визначено зазначеним пунктом.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2027 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 6.1 договору).

25 серпня 2026 року між Підприємством і Адвокатом було укладено додаткову угоду № 3 до вищезазначеного договору, за умовами якої сторони погодили надання правничої допомоги у справі щодо стягнення з Товариства заборгованості за договором поставки від 15 грудня 2021 року № П-47. Вказаною додатковою угодою сторони погодили такі види правничої допомоги та їх вартість: консультації щодо можливості та доцільності вирішення спору в судовому порядку, у тому числі проведення двох зустрічей з клієнтом, добір та аналіз норм законодавства, вивчення судової практики, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта та виконання судового рішення, - вартістю 6 000,00 грн за три години роботи; складання позовної заяви про стягнення з Товариства заборгованості, вартістю 10 000,00 грн за п`ять годин роботи; підготовка до подання позову до суду, зокрема, роздрукування позову, добір та сканування письмових доказів, засвідчення копій документів, відправлення поштової кореспонденції, вартістю 4 000,00 грн за дві години роботи; складання відповіді на відзив, вартістю 6 000,00 грн; складання заяв, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів, вартістю 4 000,00 грн; представництво інтересів Підприємства в одному судовому засіданні незалежно від його тривалості та виду, вартістю 10 000,00 грн; перегляд справи в суді апеляційної інстанції, вартістю від 15 000,00 грн; перегляд справи у Верховному Суді - від 20 000,00 грн. Загальна вартість послуг, визначених зазначеною додатковою угодою, становить 75 000,00 грн.

Пунктом 1 додаткової угоди № 3 передбачено, що послуги Адвоката, не передбачені цією угодою, але фактично надані клієнту, відображаються в окремій додатковій угоді.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сплата гонорару здійснюється шляхом безготівкового переказу протягом 30 робочих днів з моменту фактичного виконання рішення суду в справі.

28 серпня 2026 року між Підприємством та Адвокатом було підписано акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги № 3 до додаткової угоди № 3 до договору від 5 січня 2026 року.

Відповідно до пункту 2 зазначеного акта Адвокат надав позивачу наступні послуги: консультації щодо можливості та доцільності вирішення справи в судовому порядку, проведення двох зустрічей із клієнтом, аналіз законодавства та судової практики, формування висновку щодо можливості судового захисту прав клієнта, - вартістю 6 000,00 грн за три години роботи; складання позовної заяви про стягнення з Товариства заборгованості, вартістю 10 000,00 грн за п`ять годин роботи; підготовка до подання позову до суду, зокрема, роздрукування позову, добір та сканування письмових доказів, засвідчення копій документів, відправлення поштової кореспонденції, вартістю 4 000,00 грн за дві години роботи; представництво інтересів Підприємства в одному судовому засіданні незалежно від його тривалості та виду, вартістю 10 000,00 грн. Загальна вартість послуг за вказаним актом становить 30 000,00 грн.

Пунктом 5 акта визначено, що оплата за надані послуги здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту виконання рішення суду в справі.

На підтвердження того, що представник Підприємства Осадько О.О. має статус адвоката та належні повноваження на представництво інтересів позивача в суді, до позовної заяви долучено копії: ордера від 9 лютого 2026 року серії АІ № 2122869, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 1 квітня 2019 року № 001111.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи проти відшкодування зазначених витрат у повному обсязі, Товариство у своєму відзиві просило зменшити їх розмір до 5 000,00 грн. Відповідач посилався на те, що акт приймання-передачі послуг підписано 28 серпня 2026 року, тобто ще до відкриття провадження у справі, проте до нього вже було включено вартість представництва інтересів Підприємства в судовому засіданні, яке фактично не проводилося. Крім того, Товариство зазначало, що підготовка документів до подання позову має технічний характер, а необхідність проведення консультацій відсутня, оскільки Підприємство раніше зверталося з аналогічними вимогами із заявою про видачу судового наказу в справі № 910/7133/26. Також відповідач вказував на незначну складність справи, повторне використання позивачем раніше сформованої правової позиції, залишення позовної заяви без руху та наявність у ній арифметичних помилок.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2024 року в справі № 910/14524/22 та в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17.

Судом враховано, що судові витрати на зазначені в акті послуги, зокрема: консультації щодо можливості та доцільності вирішення спору в судовому порядку, у тому числі проведення двох зустрічей із клієнтом, добір та аналіз норм законодавства, вивчення судової практики, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта та виконання судового рішення, - вартістю 6 000,00 грн, - не мають характер необхідних й не підлягають розподілу між сторонами.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 534/14/20, у якій прямо зазначено про те, що: "….аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, Верховний Суд врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною".

Не підлягають окремій компенсації витрати, понесені в зв`язку з вивченням та аналізом позовної заяви, вивченням судової практики та консультуванням відповідача з метою формування правової позиції сторони у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року в справі № 712/15541/18.

Судом також враховано, що до звернення з даним позовом Підприємство вже ініціювало судовий захист своїх прав шляхом подання заяви про видачу судового наказу в справі № 910/7133/26, предметом якої були вимоги про стягнення заборгованості за тим самим договором поставки.

Отже, на час підготовки позовної заяви в даній справі Підприємством уже було сформовано правову позицію щодо наявності заборгованості та підстав її стягнення.

За таких обставин, окреме відшкодування витрат на консультації, аналіз законодавства та судової практики, які за своїм змістом охоплюються підготовкою позовної заяви, не відповідає критеріям необхідності та розумності судових витрат.

При цьому Підприємством не доведено того, що вказані консультації мали самостійне значення для розгляду даної справи та потребували виконання окремого обсягу робіт, не охопленого послугою зі складання позовної заяви.

Відтак, витрати в розмірі 6 000,00 грн за надання консультацій не підлягають окремому відшкодуванню за рахунок Товариства.

Крім того, до складу заявлених витрат включено 4 000,00 грн за підготовку до подання позову до суду, зокрема роздрукування позовної заяви, добір та сканування письмових доказів, засвідчення копій документів і відправлення поштової кореспонденції.

Разом із цим, суд зазначає, що добір документів, необхідних для обґрунтування заявлених вимог, та їх долучення до позовної заяви є невід`ємною складовою підготовки відповідного процесуального документа.

У свою чергу, роздрукування документів, їх сканування, засвідчення копій та відправлення кореспонденції мають переважно технічний характер і самі по собі не становлять окремої правничої допомоги, яка потребує спеціальних професійних знань адвоката.

Судом також враховано те, що позовну заяву в даній справі сформовано та подано через підсистему "Електронний суд", а тому необхідність виконання всього зазначеного в акті обсягу робіт, зокрема роздрукування позовної заяви та її поштового відправлення, належними доказами не підтверджена.

Судом також враховано правову позицію Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 27 червня 2024 року в справі № 906/465/21, відповідно до якої такі послуги, як: підготовка правової позиції у справі та опрацювання поданих іншою стороною процесуальних документів (у тому числі доповнень до них), подання до суду процесуального документа - по суті є складовими однієї послуги, а є етапами такої дії, як підготовка та подання заяв по суті справи.

Позивачем не доведено, що зазначені технічні дії не охоплювалися погодженою сторонами вартістю складання позовної заяви в розмірі 10 000,00 грн та об`єктивно потребували окремої оплати. Таким чином, складання позовної заяви та підготовка документів для її подання до суду за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими однієї послуги, спрямованої на звернення Підприємства до суду з відповідними вимогами.

Відтак, суд не вбачає підстав для покладення на Товариство додаткових витрат у розмірі 4 000,00 грн за підготовку документів до подання позову.

Судом також встановлено, що до складу заявлених Підприємством витрат включено 10 000,00 грн за представництво його інтересів в одному судовому засіданні.

Проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 вересня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, тобто без проведення судового засідання. У ході розгляду даної справи судові засідання не призначалися та не проводилися, а тому Адвокат фактично не здійснював представництва інтересів Підприємства в судовому засіданні.

За таких обставин, заявлені Підприємством витрати в розмірі 10 000,00 грн за представництво інтересів у судовому засіданні не відповідають критерію реальності та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

При цьому, визначаючи складність даного спору та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що дана справа не є складною для представника Підприємства, з огляду на те, що Підприємство раніше зверталося до суду з вимогами про стягнення заборгованості за тим самим договором, а тому частина правової та доказової бази вже була сформована до подання даного позову.

Крім того, будь-які інші дії процесуального характеру (витребування доказів, проведення судової експертизи, залучення свідків, експертів у галузі права тощо) під час розгляду цієї справи позивачем не вчинялися.

Судом також ураховано наявність арифметичних помилок у поданій Підприємством позовній заяві, а також установлену судом необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків заявлених до стягнення з відповідача сум.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги часткове задоволення пред`явлених Підприємством позовних вимог, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, ціни позову, реально витраченого адвокатом часу, наявності вмотивованих заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявленої суми компенсації, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Фуд" (03148, місто Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 15; ідентифікаційний код 40901289) на користь Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" (18005, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41; ідентифікаційний код 32268131) 174 666 (сто сімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят шість) грн 21 коп. основного боргу, 49 315 (сорок дев`ять тисяч триста п`ятнадцять) грн 50 коп. пені, 4 878 (чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн 21 коп. трьох процентів річних, 14 445 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 38 коп. інфляційних втрат, 2 919 (дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 67 коп. судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 9 листопада 2026 року в зв`язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці 6 листопада 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко