Постанова № 141390117 у справі № 466/10301/25 від 28.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 466/10301/25

провадження № 61-7985св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

Історія справи

Короткий зміст та вимоги заяви

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що вона, її колишній чоловік та їх п`ятеро спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2025 року в справі № 466/4250/25 шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.

Впродовж останніх років ОСОБА_2 вчиняє відносно неї домашнє насильство в присутності неповнолітніх дітей, але не всі такі події зафіксовані у встановленому законодавством порядку. Так, 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримала травму при побитті чоловіком та їй встановлено діагноз перелом кісток носа зі зміщенням. Крім цього, 23 травня 2025 pоку, близько 20 год 09 хв, за адресою: АДРЕСА_2 між ними винник конфлікт, під час якого ОСОБА_2 вчинив психологічний тиск, який проявився у погрозах різного характеру, у тому числі погрози застосування фізичного насильства, залякування, приниження і образи нецензурними словами, постійно вчиняє сварки, для чого використовує будь-які незначні приводи, особливо, коли перебуває у стані алкогольного сп`яніння, у тому числі в нічний час. У зв`язку з вказаним щодо заінтересованої особи було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП № 428443 та винесений припис строком на 3 доби з 23 год 45 хв 23 травня 2025 року до 23 год 45 хв 26 травня 2025 року.

Заявник наголошувала, що неодноразово зверталася до поліції, але усі звернення не дали очікуваного результату та не змінили поведінки кривдника.

Тому ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, а саме:

заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами: ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

заборонити ОСОБА_2 наближатись до постраждалих осіб: ОСОБА_1 та їхніх дітей на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалих осіб;

заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами: ОСОБА_1 та їхніми дітьми або контактувати з нею та дітьми через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 строком на 6 (шість) місяців, яким покладено на нього наступні обов`язки:

- заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , наближатись на відстань менше 200 метрів, а у виняткових обставинах на відстань менше 20 метрів до місця проживання або перебування постраждалих осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Судові витрати у справі, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.

Суд першої інстанції виходив з того, що надані докази, а також встановлені обставини, дають підстави для висновку про існування обґрунтованих ризиків вчинення домашнього насильства. Тому, заява про видачу обмежувального припису шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених пунктами 1, 4 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є обґрунтованою та підтверджена належними доказами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису вбачається, що її колишнім чоловіком вчиняється щодо неї домашнє насильство у психологічній та фізичній формі, що полягає у застосуванні фізичного насильства, залякуванні, принижуванні та образами нецензурними словами, чим завдається шкода психічному та фізичному здоров`ю не лише заявниці, але і їх дітям, які є свідками цих конфліктів.

Разом з тим, належними та допустимими доказами не підтверджено вчинення домашнього насильства по відношенню до дітей, відповідних доказів заявницею суду не надано. Крім того, заявниця вказувала на факт її звернення з повідомленням до правоохоронних органів про вчинення її чоловіком щодо неї домашнього насильства, за результатами розгляду якого працівниками поліції 23 травня 2025 року винесений терміновий заборонний припис, згідно з яким ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з потерпілою особою строком на три доби.

Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо неправомірних (на її думку) дій ОСОБА_2 відносно неї, свідчить про наявність конфлікту між заявницею та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчиняв щодо неї домашнє насильство у будь-якій формі, економічне, психологічне, фізичне насильство, що є необхідною умовою застосування судом стосовно особи спеціальних заходів тимчасового обмеження прав, що передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Поясненнями ОСОБА_2 підтверджується наявність конфліктних ситуацій, сварок, що виникають між ним та ОСОБА_1 , але за відсутності вчинення домашнього насильства такі не можуть бути підставою для застосування обмежувального припису. Крім того, матеріали справи не містять інформації про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за вчинення щодо неї домашнього насильства.

Таким чином, звернувшись 05 листопада 2025 року до суду, ОСОБА_1 не обґрунтувала та не довела належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_2 дій, що свідчать про вчинення ним домашнього, психологічного чи фізичного насильства, що стали підставою для подання цієї заяви до суду. Крім того, ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків. Обставини справи свідчать про відверто неприязні стосунки між сторонами, які супроводжуються сварками та взаємними образливими висловлюваннями, що не може вважатися домашнім насильством.

У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий обмежувальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Разом з цим саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.

Отже, надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що надані на обґрунтування заявлених вимог докази не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 . Просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

впродовж останніх років ОСОБА_2 вчиняє відносно ОСОБА_1 домашнє насильство в присутності неповнолітніх дітей, але не всі події зафіксовані у встановленому законодавством порядку. Так, 25 жовтня 2023 року заявниця отримала травму при побитті чоловіком, їй встановлено діагноз «Перелом кісток носа зі зміщенням»; 23 травня 2025 pоку, близько 20 год 09 хв, за адресою: АДРЕСА_2 винник конфлікт між заявницею та заінтересованою особою, під час якого він чинив психологічний тиск, який проявляється у погрозах різного характеру, у тому числі й погрози застосування фізичного насильства, залякування, приниження і образи нецензурними словами. Внаслідок таких дій стосовно заінтересованої особи було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП № 428443. Крім того, був винесений припис строком на 3 доби з 23 год 45 хв 23 травня 2025 року до 23 год 45 хв 26 травня 2025 року. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до поліції, але усі звернення не дали очікуваного результату та не змінили поведінки кривдника. Також заявниця звернулася до відділення Мобільної бригади соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі Комунальної установи змішаного типу Львівського міського центру соціальних послуг та реабілітації «Джерело». З нею було проведено психологічну роботу у обсязі 12 психологічних консультацій та надано висновок психолога від 30 жовтня 2025 року. Враховуючи наведене, заявниця боялась за своє життя та життя своїх дітей, тому звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису;

рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, адже суд, повно та всебічно дослідивши обставини та матеріали справи, ухвалив рішення, яке відповідає найкращим інтересам заявниці та її дітей, а також забезпечує їм безпеку, внутрішній спокій, комфорт та безпечні умови життя. При цьому під час судового засідання в суді першої інстанції ОСОБА_9 не заперечував проти факту фізичного насильства, яке він здійснював над дружиною під час їхніх систематичних сварок, але суд апеляційної інстанції не приділив належної уваги зазначеному;

04 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до психолога для проведення психологічної консультації з її дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою з`ясування психоемоційного стану дітей та визначення ставлення дітей до обох батьків. Водночас апеляційний суд жодної оцінки висновку психолога від 08 грудня 2025 року не надав;

ОСОБА_2 вчиняв фізичне насильство над заявницею, свідками цих подій були діти, які дуже важко переживають емоційний стрес, який спричинений їхнім батько. Тому суд першої інстанції ухвалив правомірне рішення, яким забезпечив безпечні умови проживання ОСОБА_1 та її дітей, оскільки батько погано впливає на всіх членів сім`ї, він не піклувався та не забезпечував своїх дітей, не проводив якісно з ними час та ніколи не цікавився їхнім розвитком, психологічним та емоційним станом дітей;

посилання представника заінтересованої особи на те, що висновок психолога не стосується подій 23 травня 2025 року, стосовно яких ухвалено рішення суду першої інстанції, є помилковим. При цьому вона перейняла на себе роль суду, надаючи критичну оцінку долученому до матеріалів справи висновку психолога від 08 грудня 2025 року, вказуючи на те, що такий документ не може слугувати належним і допустимим доказом у цій справі. Більш того, представник заінтересованої особи не надала суду жодного доказу про наявність у неї освіти психолога чи спеціаліста в цій галузі;

доводи апеляційної скарги про те, що заінтересована особа не вчиняв насильство, а також про відсутність відповідних доказів, необґрунтовані. У матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 та її дітей, медичні документи, зокрема, листок обстеження від 25 жовтня 2023 року (перелом кісток носа), терміновий заборонний припис від 23 травня 2025 року (адміністративний протокол № 428443), висновком психолога від 30 жовтня 2025 року (12 консультацій, підтверджено психоемоційний стан ОСОБА_1 ). При цьому, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а не на підставі вироку чи постанови у адміністративній/кримінальній справі;

суди, задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, виходять із сукупності доказів, які належним чином ними оцінено, а сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника. Тому безпідставним є посилання апеляційного суду на те, що постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, що спростовує доводи ОСОБА_1 про вчинення щодо неї 23 травня 2025 року домашнього насильства;

постанова апеляційного суду в цілому ухвалена без належної оцінки доказів та з`ясування обставин справи, сам текст постанови складається виключно з норм законодавства. Більш того, під час судового засідання колегія суддів більшість запитань ставила саме постраждалій ОСОБА_1 , а не кривднику, вважаючи, що саме вона має довести факти вчинення насильства над нею. Вказане дає підстави для висновку про порушення судом принципів неупередженості, змагальності сторін, об`єктивності та толерантності;

заінтересована особа намагалась будь-якими способами уникнути відповідальності та скасувати рішення суду першої інстанції про видачу обмежувального припису. В матеріалах цієї справи є достатньо доказів на підтвердження факту вчинення домашнього насильства. Тому суд апеляційної інстанції ухвалив неправомірне та необґрунтоване рішення. Більш того, скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції поставив під загрозу безпеку ОСОБА_1 та її п`ятьох дітей. Навіть після ухвалення рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 продовжував вчиняти домашнє насильство відносно ОСОБА_1 в присутності дітей. Указане підтверджує факт систематичності, а також те, що ОСОБА_2 діє свідомо та з умислом, і його протиправні дії не можуть залишатись безкарними;

видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Наявність ризиків у спірних правовідносинах підтверджено, зокрема, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року в справі № 466/10301/25 та іншими доказами;

вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власності особи, яка вчинила домашнє насильство. Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Більше того, ОСОБА_2 не є власником квартири, в якій вони проживають, він навіть там не зареєстрований, ця квартира є власністю батька ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_2 немає жодного відношення до вказаного нерухомого майна, а видача обмежувального припису жодним чином не порушуватиме його прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 321 ЦК України;

відповідно до норм національного та міжнародного законодавства держава повинна забезпечувати ефективний захист громадян. У спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції про видачу обмежувального припису, поставив під загрозу безпеку заявниці ОСОБА_1 та її дітей, продемонстрував безкарність за неправомірні дії, які вчиняв ОСОБА_2 , що може в майбутньому призвести до непоправних наслідків.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, який підписаний представником ОСОБА_10 . Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, в справах, на які посилається особа, яка подала касаційну скаргу, та у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними;

ще до ухвалення судом першої інстанції рішення постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2025 року в справі № 466/5524/25 провадження про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Судом встановлено, що між сторонами мав місце побутовий конфлікт, пов`язаний з розбіжностями щодо методів виховання дітей та відеофіксацією, а жодних протиправних дій, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, свого підтвердження не знайшло. Таким чином, саме на момент ухвалення рішення судом першої інстанції питання про адміністративну відповідальність уже було остаточно вирішене судом;

під час судового засідання 07 листопада 2025 року (14 хв 40 сек. та 19 хв 09 сек.) на запитання суду щодо уточнення її вимог, а саме щодо спілкування листування та побаченнями з дітьми, зазначила «ні, з дітьми нехай спілкується, якщо на це буде бажання дітей». Проте суд указане не врахував та ухвалив заборонити ОСОБА_2 спілкуватись у будь-який спосіб з усіма п`ятьма дітьми подружжя. Таким чином, суд першої інстанції не врахував висловлену в судовому засіданні позицію заявниці, яка фактично відмовилася від вимог щодо заборони спілкування з дітьми, чим порушив принципи диспозитивності та змагальності, вийшов за межі заявлених вимог, безпідставно й непропорційно обмежив батька у реалізації його прав щодо дітей за відсутності належних і достатніх доказів необхідності такого втручання;

матеріали справи, що переглядається, не містять жодних доказів психологічного тиску, погроз, образ чи принижень як щодо заявниці, так і щодо п`ятьох дітей сторін, а також про систематичність конфліктної поведінки, а й про існування будь-яких інших конфліктів між сторонами;

суд апеляційної інстанції правильно оцінив докази у їх сукупності та зробив висновок про те, що оскільки постановою Шевченківського районного суду м Львова від 01 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, доводи ОСОБА_1 про вчинення щодо неї 23 травня 2025 року домашнього насильства спростовуються. Отже, матеріали справи не містять інформації про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за вчинення щодо неї домашнього насильства;

наведені у касаційній скарзі твердження свідчать про неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та неналежну оцінку доказів, мають загальний характер і фактично зводяться до незгоди заявника з результатами апеляційного перегляду справи;

зміст касаційної скарги свідчить, що заявник просить Верховний Суд повторно дослідити докази, надати їм іншу оцінку та встановити обставини, які, на думку заявника, не були встановлені апеляційним судом. Водночас такі вимоги виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, якщо апеляційним судом не допущено конкретного порушення норм процесуального права, передбаченого ЦПК України;

доводи касаційної скарги щодо відсутності в постанові апеляційного суду належної мотивації також є необґрунтованими. Обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати окрему детальну відповідь на кожне формулювання сторони. Достатнім є наведення мотивів, які дають змогу встановити, які фактичні й правові підстави стали визначальними для прийнятого рішення;

касаційна скарга не містить належного спростування висновку апеляційного суду про те, що заявником не доведено наявності встановлених законом умов для застосування обмежувального припису. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку обставинам єдиного конфлікту між подружжям, який мав місце 23 травня 2025 року та обґрунтовано врахував зміст рапорту поліції у сукупності з іншими доказами, дійшов правильного висновку про відсутність належних і достатніх підстав для застосування обмежувального припису;

висновок психолога ставився під сумнів заінтересованою особою у зв`язку з порушенням методичних рекомендацій щодо його проведення, зокрема одночасне опитування двох дітей з метою отримання індивідуальних відомостей про одні й ті самі події. Навіть висновок судового експерта (який попереджається про відповідальність) не має для суду наперед установленої сили, суд оцінює його разом з іншими доказами, а відхилення такого висновку мотивує у судовому рішенні. Натомість наданий висновок психолога не є висновком експерта у розумінні ЦПК України, а тому оцінюється як письмовий доказ за загальними правилами, тобто з урахуванням його належності, допустимості, достовірності, застосованої методики, умов проведення бесіди та узгодженості з іншими матеріалами справи. Також матеріали справи не містять пояснень, чому для консультації було залучено лише двох з п`яти дітей, причому саме молодших;

твердження особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що після ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_2 продовжував вчиняти домашнє насильство щодо ОСОБА_1 у присутності дітей, у результаті чого ОСОБА_1 подавала заяви до поліції, не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджене належними доказами. Саме по собі посилання на нібито подані заяви до поліції без надання їх копій, відомостей про результати перевірки та підтвердження викладених у них обставин не доводить ні факту домашнього насильства, ні його систематичності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/10301/25 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У липні 2026 року матеріали справи № 466/10301/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18, від 09 березня 2023 року в справі № 711/3693/22, від 16 листопада 2022 року в справі № 127/9600/22, від 19 травня 2020 року в справі № 404/5203/19, від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, від 25 лютого 2021 року в справі № 760/17770/19, від 17 лютого 2021 року в справі № 753/19409/19, від 13 липня 2020 року в справі № 753/10840/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2025 року в справі № 466/4250/25 розірвано.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_11 - батько ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 202072 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 7 осіб, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункти 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункту 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2026 року в справі № 336/6805/25 (провадження № 61-1041св26) вказав, що «аналіз міжнародних стандартів та практики ЄСПЛ свідчить, що в питанні застосування домашнього насильства держава повинна створити умови при яких жертва не повинна ховатись від нього, а саме кривдних має бути усунений із небезпечного середовища, в тому числі із застосуванням інституту обмежувального припису. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13). Цей суд наголошує, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У справах про видачу обмежувального припису рішення про його видачу/відмову у видачі ухвалюється на підставі оцінки ризиків. Тому заявнику достатньо надати докази вчинення насильства (ствердити про існування ризиків) і тягар спростування переходить до кривдника».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Касаційний суд вже вказував, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі

№ 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень».

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців ОСОБА_1 просила визначити заінтересованій особі тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, а саме: (1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами: ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_2 ; (2) заборонити ОСОБА_2 наближатись до постраждалих осіб: ОСОБА_1 та їхніх дітей на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалих осіб; (3) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами: ОСОБА_1 та їхніми дітьми або контактувати з нею та дітьми через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

на обґрунтування заяви про видачу обмежувального припису заявник посилалась на те, що вона, її колишній чоловік та їх п`ятеро спільних дітей проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2025 року в справі № 466/4250/25 шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. Упродовж останніх років ОСОБА_2 вчиняє відносно неї домашнє насильство в присутності неповнолітніх дітей, але не всі такі події зафіксовані у встановленому законодавством порядку. Так, 25 жовтня 2023 року ОСОБА_13 отримала травму при побитті чоловіком та їй встановлено діагноз перелом кісток носа зі зміщенням. Крім цього, 23 травня 2025 pоку між ними винник конфлікт, під час якого ОСОБА_2 вчинив психологічний тиск, який проявився у погрозах різного характеру, у тому числі погрози застосування фізичного насильства, залякування, приниження і образи нецензурними словами. У зв`язку з вказаним щодо заінтересованої особи було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП № 428443 та винесений припис строком на 3 доби. Вона зверталася до поліції, але такі звернення не змінили поведінки кривдника;

суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису, та зазначив, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що її колишнім чоловіком вчиняється щодо неї домашнє насильство у психологічній та фізичній формі, що полягає у застосуванні фізичного насильства, залякуванні, принижуванні та образами нецензурними словами, чим завдається шкода психічному та фізичному здоров`ю не лише заявниці, але і їх дітям, які є свідками цих конфліктів. Разом з тим, належними та допустимими доказами не підтверджено вчинення домашнього насильства по відношенню до дітей, відповідних доказів заявницею суду не надано. Крім того, заявниця вказувала на факт її звернення з повідомленням до правоохоронних органів про вчинення її чоловіком щодо неї домашнього насильства, за результатами розгляду якого працівниками поліції 23 травня 2025 року винесений терміновий заборонний припис, згідно з яким ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з потерпілою особою строком на три доби. Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо неправомірних (на її думку) дій ОСОБА_2 відносно неї, свідчить про наявність конфлікту між заявницею та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчиняв щодо неї домашнє насильство у будь-якій формі, економічне, психологічне, фізичне насильство, що є необхідною умовою застосування судом стосовно особи спеціальних заходів тимчасового обмеження прав, що передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Поясненнями ОСОБА_2 підтверджується наявність конфліктних ситуацій, сварок, що виникають між ним та ОСОБА_1 , але за відсутності вчинення домашнього насильства такі не можуть бути підставою для застосування обмежувального припису. Крім того, матеріали справи не містять інформації про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за вчинення щодо неї домашнього насильства. Отже, ОСОБА_1 не обґрунтувала та не довела належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_2 дій, що свідчать про вчинення ним домашнього, психологічного чи фізичного насильства, що стали підставою для подання цієї заяви до суду. Крім того, ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків. Обставини справи свідчать про відверто неприязні стосунки між сторонами, які супроводжуються сварками та взаємними образливими висловлюваннями, що не може вважатися домашнім насильством;

проте апеляційний суд не врахував, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи;

водночас суд першої інстанції, задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, враховувавши надані докази та встановлені обставини, дійшов правильного висновку про обґрунтованість ризиків вчинення домашнього насильства та наявність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису;

як свідчать відомості з Єдиного реєстру судових рішень рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2025 року в справі № 466/4250/25, яке набрало законної сили 10 вересня 2025 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. При цьому вказаним судовим рішенням установлено, що згідно з копією довідки ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 23 травня 2025 року звернулась із повідомленням про вчинення домашнього насильства. Факт домашнього насильства підтвердився. Ця обставина є преюдиційною та не підлягає повторному доведенню у межах цієї справи.

касаційний суд окремо звертає увагу на те, що під час засідання суду першої інстанції 07 листопада 2025 року суд першої інстанції з`ясовував зміст вимог заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису (а. с. 43);

так, заявниця фактично уточнила у судовому засіданні вимоги заяви, зокрема, просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, з урахуванням вимог заяви та вимог про обмеження перебування заінтересованої особи у квартирі, заборони йому наближатись до заявниці на відстань менше 20 метрів, а також щоб він не дзвонив та не писав її рідним. Разом з цим проти спілкування ОСОБА_2 з їхніми дітьми заявниця не заперечувала. Указані обставини підтверджуються звукозаписом судового засідання (технічний запис - 14 хв 40 сек. та 19 хв 09 сек.);

рішенням суду першої інстанції вимоги заяви задоволено; (1) заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 ; (2) заборонено ОСОБА_2 наближатись на відстань менше 200 метрів, а у виняткових обставинах на відстань менше 20 метрів до місця проживання або перебування постраждалих осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; (3) заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначав, що під час судового засідання 07 листопада 2025 року на запитання суду щодо уточнення вимог заявниці стосовно спілкування листування та побаченнями з дітьми, зазначила «ні, з дітьми нехай спілкується, якщо на це буде бажання дітей». Проте суд першої інстанції указане не врахував та заборонив йому спілкуватись у будь-який спосіб з усіма п`ятьма дітьми подружжя. Таким чином, суд першої інстанції не врахував висловлену в судовому засіданні позицію заявниці, яка фактично відмовилася від частини вимог щодо заборони спілкування з дітьми. Такі дії суду першої інстанції є порушенням принципів диспозитивності та змагальності, а суд безпідставно вийшов за межі заявлених вимог (а. с. 71). Аналогічні доводи викладено й у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 ;

суд апеляційної інстанцій на зазначені доводи уваги не звернув, а у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовив з підстав недоведеності належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_2 дій, що свідчать про вчинення ним домашнього, психологічного чи фізичного насильства, що стали підставою для подання відповідної заяви до суду, при цьому не врахував, що у справах про видачу обмежувального припису рішення про його видачу/відмову у видачі ухвалюється на підставі оцінки ризиків. Тому заявнику достатньо надати докази вчинення насильства (ствердити про існування ризиків) і тягар спростування переходить до кривдника. При цьому суд апеляційної інстанції фактично переклав тягар доведення вчинення насильства саме на заявника;

натомість суд першої інстанції не врахував уточнених вимог заяви про видачу обмежувального припису під час судового засідання 07 листопада 2025 року, що є порушенням норм процесуального права.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши абзац 5 резолютивної частини рішення в такій редакцій: «заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши абзац 5 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року змінити у спосіб викладення абзацу 5 резолютивної частини судового рішення в такій редакцій: «заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб».

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко