Постанова № 141390127 у справі № 488/3174/23 від 04.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 488/3174/23

провадження № 61-7329св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації),

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва виявлено порушення вимог законодавства під час забудови земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої в Корабельному районі міста Миколаєва.

Пунктами 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради № 31/52 від 19 грудня 2008 року погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На підставі вказаного рішення Миколаївської міської ради та постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2008 року у справі № 2-а-3547/2008 ОСОБА_2 отримано 26 лютого 2009 року державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 серії ЯЗ № 249435.

В подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу № 3383 від 24 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С. А., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2014 року вчинено запис № 8153328 про набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року у справі № 488/2807/17, яке залишене без змін у відповідній частині постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, частково задоволено позов виконувача обов`язків керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог на предмет спору - ДП «Миколаївське лісове господарство». Даними судовими рішеннями визнано незаконними та скасовано пункти 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року № 31/52 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 1000 кв. м на АДРЕСА_1 . Також визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт від 26 лютого 2009 року ЯЗ № 249435 про право власності на вказану земельну ділянку та витребувано з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку.

ОСОБА_1 16 грудня 2010 року зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , 14 жовтня 2014 року - повідомлення про початок виконання будівельних робіт за вказаною адресою, а 27 жовтня 2014 року - декларацію № МК0142143000614 про готовність цього об`єкту до експлуатації загальною площею 228,8 кв. м. Під час огляду місця події 04 липня 2017 року слідчим слідчого відділу Корабельного РВП ГУНП в Миколаївській області встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 огороджена бетонним парканом, а на ній розташований двоповерховий житловий будинок.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо оформлення ОСОБА_1 права власності на будь-які об`єкти нерухомості, в тому числі індивідуального житлового будинку, на АДРЕСА_1 відсутні.

Оскільки рішеннями судів у справі № 488/2807/17 вже підтверджено законодавчу заборону використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 під індивідуальне житлове будівництво, то дії ОСОБА_1 щодо будівництва будинку порушили такі ж вимоги законодавства з питань захисту та використання земель державного лісового фонду, що вже встановлені судами у справі № 488/2807/17.

Будівництво відповідачем спірного житлового будинку суперечить також вимогам містобудівного законодавства, зокрема, статті 48 Закону України «Про охорону земель», статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Генеральному плану міста Миколаєва, затвердженому рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18.

Відповідно до Генерального плану міста Миколаєва земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 на АДРЕСА_1 , на якій ОСОБА_1 побудувала спірний житловий будинок, розташована на території зони зелених насаджень загального використання.

Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, земельна ділянка за вищевказаною адресою належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Пунктами 10.1, 10.4 розділу 10 ДБНЗ60-92**, та пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 господарське та інше будівництво у межах ландшафтно-рекреаційних територій, включаючи землі міських лісів, розміщення житлово-громадських об`єктів та дачних поселень, а також розміщення будинків, споруд і комунікацій на землях зелених зон міста заборонено.

Таким чином ОСОБА_1 будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 здійснено з порушенням вимог земельного, лісового, містобудівного законодавства та з недодержанням вимог державних будівельних норм і правил.

За актом обстеження земельної ділянки, проведеним 30 березня 2023 року Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 знаходиться двоповерховий будинок, огороджений парканом.

Разом з цим, право власності у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не оформлено, державну реєстрацію права приватної власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 не проведено.

Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно є ознакою відсутності самого права на це майно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не набула право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 у визначений законом спосіб.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 488/2807/17 витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 на АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного рішення суду 24 жовтня 2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 на АДРЕСА_1 в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Таким чином, держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як власник вказаної земельної ділянки відновила володіння останньою, а відтак може ставити питання про захист від порушень, не пов`язаних з позбавленням її володіння земельною ділянкою, зокрема, шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта.

Крім того, зважаючи на зовнішні ознаки розташування спірної земельної ділянки - посеред соснового бору, на узбережжі Дніпро-Бузького лиману, у відповідача ОСОБА_1 мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо правомірності набуття права на це майно. Остання могла і повинна була знати, що діє незаконно та на власний ризик, коли починала будівництво спірного житлового будинку, тобто передбачати можливі наслідки.

Оскільки здійснення ОСОБА_1 будівництва об`єкта нерухомості всупереч законодавчо визначеному цільовому призначенню спірної ділянки не стало належним підґрунтям для виникнення права власності останньої на такий об`єкт, то приведення лісової земельної ділянки у стан, який існував до порушення інтересів держави, шляхом демонтажу такого об`єкту є належним способом захисту прав позивача та не може вважатися надмірним тягарем для відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив:

усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати двоповерховий індивідуальний житловий будинок загальною площею 228,8 кв. м з господарськими спорудами та цегляний паркан на АДРЕСА_1 та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що фактично будівництво ОСОБА_1 індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 стало можливим, в тому числі, завдяки діям органів влади, які свого часу надали у власність фізичної особи земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

На думку суду перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу публічної влади та/або місцевого самоврядування не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та тягне можливість зловживання своїми правами органами державної влади та місцевого самоврядування.

Фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства перекладаються на фізичну особу. Крім цього, на фізичну особу покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади чи місцевого самоврядування, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України, та є надмірним тягарем, що покладається на приватну особу у правовідносинах з органом, який наділений владними повноваженнями та який має відповідні інструменти і зобов`язаний діяти відповідно до вимог закону.

За таких обставин, в разі покладання на ОСОБА_1 обов`язку з демонтажу індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами та цегляним парканом, побудованого на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 за адресою: АДРЕСА_1 , то помилка, яка була допущена під час відведення земельної ділянки за названою адресою та яка наразі перебуває у власності держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, буде виправлена лише за рахунок відповідачки, якої вона стосується, хоча ситуація, в якій опинилася відповідач, не була створена лише нею самою.

На час будівництва спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідач мала законні підстави як для початку будівництва на такій земельній ділянці, так і для введення завершеного будівництвом будинку в експлуатацію. Наявність у останньої такого права на час початку виконання будівельних робіт та на час реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, ніким оспорена не була.

Суд зробив висновок, про те, що збудований спірний будинок є єдиним житлом відповідача, яким вона фактично мирно володіє, а відтак усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача демонтувати індивідуальний житловий будинок, становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладе на відповідачку надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою єдиного житла.

Будь-яких доказів, на підтвердження того, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно під час будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 з метою набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна або порушення права власності територіальної громади Миколаївської області позивачем надано не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2025 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 шляхом демонтажу двоповерхового індивідуального житлового будинку загальною площею 228,80 кв. м з господарськими спорудами та цегляний паркан про АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судовими рішеннями про витребування земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що відповідачі, зокрема ОСОБА_1 , повинні були знати про належність ділянки до земель лісогосподарського призначення, враховуючи її природні властивості.

Отже, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд через наявність законодавчих обмежень, дії ОСОБА_1 суперечили вимогам законодавства.

Попри це, вона свідомо здійснила будівництво житлового будинку, ігноруючи обмеження, встановлені законом. Дії ОСОБА_1 демонструють її свідому позицію щодо порушення екологічних та земельних вимог, що підтверджується незаконним будівництвом та подальшими спробами легалізувати створене майно.

Знесення незаконно побудованого житлового будинку на земельній ділянці лісогосподарського призначення має легітимну мету забезпечення її використання за цільовим призначенням відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлена особливим статусом ділянки, призначеної для охорони, відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень. Будівництво житлових споруд на таких землях суперечить лісогосподарським цілям, що виправдовує втручання держави у право володіння та користування ОСОБА_1 спірним будинком.

Суд першої інстанції посилався на те, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо обов`язку з демонтажу індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами та цегляним парканом покладає на неї надмірний тягар, порушуючи баланс між суспільним та приватним інтересами. Однак, слід зазначати про те, що втручання держави є правомірним, оскільки спірна земельна ділянка має особливий статус лісогосподарського призначення, а будівництво житлового будинку на ній суперечить законодавству та суспільним інтересам.

ОСОБА_1 , знаючи про цільове призначення ділянки, законодавчі обмеження здійснила незаконне будівництво, а відтак її дії не можна вважати добросовісними, а тягар усунення порушень - надмірним. Суспільний інтерес у відновленні законності та збереженні лісового фонду переважає її приватний інтерес.

До того, відповідач не скористалася своїм правом подати зустрічний позов про відшкодування збитків, але може зробити це в майбутньому за наявності необхідних підстав.

Також не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на мирне урегулювання спору іншим шляхом, а ніж демонтаж спірного будинку з господарськими спорудами та паркану, оскільки ввести в експлуатацію та зареєструвати право власності на вказане майно неможливо з огляду на те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до земель лісогосподарського призначення.

З урахуванням встановленого вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 шляхом демонтажу двоповерхового індивідуального житлового будинку загальною площею 228,80 кв.м. з господарськими спорудами та цегляний паркан на АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 травня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував на підставі яких фактів і яким уповноваженим органом будинок ОСОБА_1 в розумінні положень частини першої статті 376 ЦК України визнано самочинним будівництвом. Жодних належних і допустимих доказів самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки або здійснення нею самочинного будівництва/самовільної забудови матеріали справи не містять.

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, не взявши до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки), де пунктом 108.2. зазначено про те, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність, саме по собі не може вважатися перешкодою для використання будинку, спорудженого на частині цієї ділянки. Упункті 109 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції") та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відкинув, як такі, що не заслуговують на увагу, посилання/пропозиції представника ОСОБА_1 на мирне урегулювання спору іншим шляхом, а ніж демонтаж будинку, зробивши висновок про те, що ввести в експлуатацію та зареєструвати право власності на вказане майно неможливо.

Виснуючи про неможливість введення будинку в експлуатацію, Миколаївський апеляційний суд не звернув уваги і не надав оцінку такому факту, як прийняття спірного будинку в експлуатацію у відповідності з зареєстрованою 27 жовтня 2024 року у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта будівництва.

Апеляційний суд безпідставно не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідачки законних підстав як для початку будівництва, так і для введення завершеного будівництвом будинку в експлуатацію, оскільки у неї не було жодних сумнівів у легітимності і правомочності наданих дозволів і погоджень від компетентних органів влади, які ніким на той час не оспорювались.

Також апеляційний суд безпідставно не погодився з висновком суду першої інстанції, який вважав, що усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачки демонтувати індивідуальний житловий будинок становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і покладе надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою єдиного житла.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2025 року Миколаївська обласна прокуратура, через представника Волкожу С. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. При цьому, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Проте, ОСОБА_1 до суду не надала жодних доказів та не навела обґрунтованих тверджень щодо відсутності у неї відомостей про неможливість будівництва житлового будинку на цій земельній ділянці, а доводи щодо непропорційного втручання у право ОСОБА_1 на житловий будинок як особи, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державних органів, спростовується наступним.

За результатами розгляду спору про повернення у власність держави земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок ОСОБА_1 , судами вже встановлено як незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, так і незаконність заволодіння цією ділянкою ОСОБА_1 .

На час придбання земельної ділянки за вказаною адресою ОСОБА_1 було відомо про її розташування у лісовому урочищі та фактичного заліснення, відтак при придбанні цієї земельної ділянки ОСОБА_1 розуміла, що вона не призначена для будівництва і обслуговування будинку, входить до єдиного лісового масиву і використовується мешканцями міста для відпочинку. Оскільки ОСОБА_1 було достеменно відомо про розташування цієї земельної ділянки у лісовому урочищі, а отже й чіткі законодавчі заборони на будівництво житлового будинку на цій території. тже, ОСОБА_1 не мала законних підстав для забудови цієї земельної ділянки та для введення завершеного будівництвом будинку в експлуатацію, вона мала передбачити негативні наслідки зведення на ній житлового будинку, могла відмовитись від здійснення будівництва нерухомості, але свідомо не зробила цього.

Формальне виконання відповідачем обов`язків забудовника (подача повідомлень про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації) з метою створення ілюзії добросовісного набуття права власності на нерухомість по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання правом учасником цивільного обороту.

Жоден державний орган не видавав ОСОБА_1 дозвільних документів (дозволів, погоджень тощо) на виконання будівельних робіт та введення збудованого житлового будинку в експлуатацію і за даних обставин не міг погодити або відмовити у погодженні початку будівництва, введенні в експлуатацію.

Послідовні свідомі дії ОСОБА_1 щодо набуття у приватну власність залісненої земельної ділянки та її забудови нерухомістю свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення держави та народу України законних майнових прав на земельну ділянку та ліс, уникнення обов`язку повернути її належному власнику, отримання прав на земельну ділянку за будь-яких обставин, зокрема використовуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, а також внаслідок зловживання правом на повагу до житла.

Зазначаючи про позбавлення єдиного житла усупереч вимог статей 76, 81, 89 ЦПК України ОСОБА_1 не надала жодного доказу належності будинку до єдиного житла та віднесення цього будинку до поняття «житло», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, що залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Безпідставним є посилання касаційної скарги на висновок ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України», оскільки ситуації, в яких опинилися ОСОБА_1 і заявник у цій справі є відмінними.

Ураховуючи викладене, апеляційним судом надано вірну оцінку спірним правовідносинам і прийнято законне та обгрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 488/3174/23. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У липні 2025 року матеріали справи № 488/3174/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2026 року справу 488/3174/23 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що пунктами 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради № 31/52 від 19 грудня 2008 року погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На підставі вказаного рішення Миколаївської міської ради та постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2008 року (справа № 2-а-3547/2008), ОСОБА_2 26 лютого 2009 року отримано державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 серії ЯЗ № 249435.

В подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу № 3383 від 24 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С. А., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2014 року вчинено запис № 8153328 про набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року (справа № 488/2807/17) задоволено частково позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Миколаївське лісове господарство», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкту нерухомості. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 249435, який був виданий ОСОБА_2 26 лютого 2009 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01[телефон приховано]. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкту нерухомості - житлового будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї вимоги. Витребувано у ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 по АДРЕСА_1 .

Постановлено знести за рахунок ОСОБА_1 розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 по АДРЕСА_1 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та паркан. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасовано, а справу у частині, в якій прокурор оскаржив рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в апеляційному порядку, було передано на новий розгляд до Миколаївського апеляційного суду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 травня 2023 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки на АДРЕСА_1 у стані, який існував до порушення прав шляхом знесення житлового будинку скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення.

Позов виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки у стані, який існував до порушення прав шляхом знесення житлового будинку - задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 на АДРЕСА_1 .

Судовими рішеннями встановлено, що на час прийняття міської радою рішення від 19 грудня 2008 року № 31/52 ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 належала до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» (квартал 43 виділ 6), перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство». При цьому відведення вказаної земельної ділянки відбулося без вилучення з постійного користування у визначеному порядку, чим порушено вимоги статей 116, 149 ЗК України. До того ж розпорядження цієї земельною ділянкою здійснено Миколаївською міською радою з перевищенням компетенції, визначеної частиною четвертою статті 122, частиною шостою статті 149 ЗК України, пунктом 6 частини першої статті 31 ЛК України. Також підтверджено, що спірна земельна ділянка знаходиться на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення та мала обмеження у її використанні та яка вибула з володіння держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації не з її волі інших шляхом, а отже наявні правові підстави для її витребування у останнього набувача - ОСОБА_1 .

Отже наведене свідчить про те, що не підлягають доказуванню, обставини віднесення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 до земель державного лісового фонду та незаконність набуття права приватної власності на неї.

На виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року (справа № 488/2807/17) 24 жовтня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право державної власності на вказану вище земельну ділянку в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, на теперішній час держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації є власником вказаної вище земельної ділянки.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 2010 року ОСОБА_1 зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , 14 жовтня 2014 року, зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт за вказаною адресою, а 27 жовтня 2024 року - декларацію № МК0142143000614 про готовність цього об`єкту до експлуатації загальною площею 228,8 кв. м.

Під час огляду місця події 04 липня 2017 року слідчим слідчого відділу Корабельного РВП ГУНП в Миколаївській області встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 огороджена бетонним парканом, а на ній розташований двоповерховий житловий будинок (постанова Миколаївського апеляційного суду від 09 травня 2023 року справа №488/2807/17).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо оформлення ОСОБА_1 права власності на будь-які об`єкти нерухомості, зокрема індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 відсутні.

Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради за результатами обстеження земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0042 встановлено, що на ній знаходиться двоповерховий будинок огороджений парканом.

Між тим, право власності у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не оформлено, державну реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Стаття 105 ЛК України визнає порушенням лісового законодавства розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу, зокрема, до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а втручання у право на повагу до житла - порушенням статті 8 Конвенції, якщо таке втручання не здійснене «згідно із законом», не переслідує легітимну мету чи не є «необхідним у демократичному суспільстві» (встановлення цієї необхідності передбачає, зокрема, встановлення пропорційності втручання переслідуваній легітимній меті). Порушення відповідних статей Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №521/8368/15, від 18 березня 2020 року у справі 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у №199/8047/16.

У цьому аспекті заслуговує на увагу рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо застосування гарантій, визначених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ від 11 січня 2024 року у справі «Шмакова проти України» зазначено, що «така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (рішення у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43, від 11 жовтня 2011 року). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу. Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями). У цій справі заявниця добросовісно отримала земельну ділянку, не підозрюючи, що міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке виділення. Пізніше заявниця отримала всі необхідні документи та дозволи й, зрештою, свідоцтво про право власності на будинок, побудований нею на цій земельній ділянці, наданій тим же органом, міською радою, яка ухвалила рішення про виділення земельної ділянки спочатку заводу у 1994 році, а потім, у 2009 році, заявниці. У зв`язку з цим Суд зазначає, що хоча Уряд посилався на визнання одного з працівників управління земельних ресурсів міської ради винним у зловживанні службовим становищем у питаннях виділення землі, він не стверджував, що це мало який-небудь стосунок до ситуації заявниці чи що заявниця була якимось чином до цього причетна. У будь-якому випадку цей аргумент не впливає на відповідальність міської ради як органу державної влади. […] Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції».

Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначила, що «у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, посилаючись на те, що держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як власник земельної ділянки може ставити питання про захист від порушень, не пов`язаних із позбавленням її володіння земельною ділянкою, зокрема, шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично будівництво ОСОБА_1 індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 стало можливим, в тому числі, завдяки діям органів влади, які свого часу надали у власність фізичної особи земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. На думку суду перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу публічної влади та/або місцевого самоврядування не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та тягне можливість зловживання своїми правами органами державної влади та місцевого самоврядування. Суд зробив висновок, про те, що збудований спірний будинок є єдиним житлом відповідача, яким вона фактично мирно володіє, а відтак усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача демонтувати індивідуальний житловий будинок, становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладе на відповідачку надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою єдиного житла;

скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що зважаючи на те, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд через наявність законодавчих обмежень, дії ОСОБА_1 суперечили вимогам законодавства. Попри це, вона свідомо здійснила будівництво житлового будинку, ігноруючи обмеження, встановлені законом. Дії ОСОБА_1 демонструють її свідому позицію щодо порушення екологічних та земельних вимог, що підтверджується незаконним будівництвом та подальшими спробами легалізувати створене майно. Знесення незаконно побудованого житлового будинку на земельній ділянці лісогосподарського призначення має легітимну мету забезпечення її використання за цільовим призначенням відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлена особливим статусом ділянки, призначеної для охорони, відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень. Будівництво житлових споруд на таких землях суперечить лісогосподарським цілям, що виправдовує втручання держави у право володіння та користування ОСОБА_1 спірним будинком;

суди встановили, що придбавши за договором купівлі-продажу земельну ділянку, надану раніше у власність ОСОБА_2 на підставі рішень Миколаївської міської ради, відповідач ОСОБА_1 16 грудня 2010 року зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 . 14 жовтня 2014 року повідомлення про початок виконання будівельних робіт індивідуального житлового будинку за поштовою/будівельною адресою: АДРЕСА_1 та 27 жовтня 2014 року декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, а саме індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 . Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 343175537 від 17 серпня 2023 року, яка міститься в матеріалах цивільної справи, право власності на вищевказаний житловий будинок у Реєстрі не зареєстроване;

скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку, що ОСОБА_1 , знаючи про цільове призначення ділянки, законодавчі обмеження здійснила незаконне будівництво, а відтак її дії не можна вважати добросовісними, а тягар усунення порушень - надмірним, оскільки саме по собі знання особи про цільове призначення земельної ділянки та встановлені законодавством обмеження не свідчать про її недобросовісність, якщо на момент набуття права власності на земельну ділянку та будівництва житлового будинку вона мала обґрунтовані підстави вважати свої дії правомірними;

разом з тим, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що спірний житловий будинок є єдиним житлом відповідачки, в якому вона постійно проживає, не дослідив належним чином матеріали справи;

аналіз матеріалів справи свідчить, що на запит суду щодо місця реєстрації відповідача, відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Миколаївській області відповів, що ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не зареєстрована (т. 1 а. с. 101), відповідно до заяви представника відповідачки ОСОБА_3 від 30 жовтня 2023 року останній просить видати йому копію позовної заяви, оскільки ОСОБА_1 на даний час не проживає за своєю адресою (т.1, а. с. 111). Також у клопотанні від 01 лютого 2024 року представник відповідачки просить відкласти судове засідання у справі, оскільки остання зараз проживає у м. Харків (т.1, а. с. 122). У заяві від 07 серпня 2024 року представник відповідачки ОСОБА_3 зазначив про вихід його зі справи, оскільки він не може укласти новий договір з відповідачкою, йому нічого не відомо про її місцеперебування та зв`язку з нею немає (т. 1, а. с. 170). Судова кореспонденція, яка направлялася на адресу відповідачки, яку вказав позивач у позовній заяві та яка збігається з адресою спірного будинку, поверталася з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1, а. с., 109, 116, 125, 145, 157, 179 201);

отже, суди не перевірили правомірність втручання у право відповідачки на повагу до житла та мирне володіння майном крізь призму критеріїв правомірності такого втручання, а саме: його відповідності закону, наявності легітимної мети та дотримання принципу пропорційності. Зокрема, залишилося нез`ясованим, чи є демонтаж спірного житлового будинку необхідним і співмірним заходом захисту прав позивача, чи існують менш обтяжливі способи такого захисту та чи не покладатиме обрання саме цього способу на відповідачку надмірний індивідуальний тягар унаслідок можливої втрати єдиного житла;

невстановлення зазначених обставин та ненадання належної правової оцінки відповідним доказам у їх сукупності унеможливлює ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Хоча предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені Верховним Судом обставини справи, необхідність дослідження та оцінки доказів, а за потреби - й можливих додаткових доказів, а також повного та всебічного з`ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування як постанови суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Саме під час нового розгляду суду належить перевірити доводи сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та з`ясувати, чи відповідатиме демонтаж спірного житлового будинку критеріям законності, легітимної мети та пропорційності втручання у право відповідачки на повагу до житла і мирне володіння майном.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко