Ухвала № 141390151 у справі № 569/19787/25 від 05.11.2026

У Х В А Л А

05 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 569/19787/25

провадження № 61-12331ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ

з відступом від засади рівності часток подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

в якому просить поділити спільне майно подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 .

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до судуіз зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю,

в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити частку ОСОБА_1 у праві власності шляхом визнання за ним права власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду

від 25 серпня 2026 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ з відступом від засади рівності часток подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, по 1/2 частці за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

26 жовтня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині визначення часток подружжя у праві власності на квартиру та в частині розподілу судових витрат, та ухвалити нове рішення, яким у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, з відступом від засади рівності часток визнати з ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири, а за ОСОБА_2 - право власності на 1/4 частини квартири.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано надати докази на підтвердження вартості 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

26 жовтня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучені докази вартості 3/4 частини квартири, що становить 728 169,75 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що

не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,

з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції

у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої

статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу

(підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами

у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Заявник просить визнати за ним право власності на 3/4 частини квартири, вартість якої станом на 01 січня 2026 року становить 728 169,75 грн та не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (832 000,00 грн).

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що його скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, оскільки суди не застосували висновки щодо застосування частини другої, третьої статті 70 Сімейного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, від 01 квітня 2022 року у справі № 753/7032/19.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що представник заявника у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені представником заявника обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Також представник заявника посилається на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вказана справа становить має виняткове значення для заявника, оскільки спірна однокімнатна квартира є неподільною і

є місцем постійного проживання заявника та двох його неповнолітніх дітей.

Доводи скарги про те, що справа має виняткове значення для заявника фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.

Доводи скарги про те, що справа має для заявника виняткове значення зводяться до необхідності переоцінки доказів, ґрунтується на незгоді заявника з висновками суду.

Окрім того, заявник посилається на підпункт г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справу помилково віднесено до малозначних з огляду на ціну зустрічного позову.

Предметом зустрічного позову є визнання права власності на 3/4 частки квартири, вартість якої становить 728 169,75 грн.

Отже, для застосування встановленого пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційного фільтра має значення саме ціна заявленої позивачем майнової вимоги, тобто вартість 3/4 часток квартири, право власності на які позивач просить визнати, а не вартість квартири в цілому.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах, а також у справах із ціною позову, що не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не допускається, крім прямо передбачених цією нормою випадків.

Наведені заявником доводи не свідчать про наявність передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження.

Крім того, посилання представника заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення

у справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення судами норм процесуального права, однак підстав, які б слугували обов`язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині першій статті 411 ЦПК України, в них не зазначено.

Верховний Суд враховує предмет спору, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого

частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені

пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження

(про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє

у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris

(ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain»

(Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З огляду на те, що представник заявника подав касаційну скаргу на судові рішення

у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом

2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ

з відступом від засади рівності часток подружжя.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська