Окрема думка № 141390409 у справі № 990/175/24 від 08.10.2026

ОКРЕМА ДУМКА

судді М. В. Мазура

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2026 року

справа № 990/175/24

провадження № 11-120заі26

Вступ

1. У цій справі суддя Рівненського окружного адміністративного суду оскаржив рішення пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 1 квітня 2024 року № 81/ко-24 про його невідповідність займаній посаді та внесення до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) скасувала це рішення та закрила провадження, визнавши, що рішення ВККС можна оскаржити лише після його розгляду ВРП і разом із рішенням останньої.

2. Я не погоджуюся з таким вирішенням справи з трьох взаємопов`язаних підстав.

3. По-перше, право на самостійне судове оскарження рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання прямо передбачене статтею 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон про судоустрій). Подання про звільнення судді не є рекомендацією, для оскарження якої частина восьма статті 101 цього Закону встановлює правило, помилково (на мою думку) застосоване Великою Палатою в цій справі.

4. По-друге, наведений аргумент набуває особливої ваги за обставин цієї справи, де однією з підстав оскарження було твердження (з яким я погоджуюсь) про відсутність у пленарного складу ВККС повноважень продовжувати оцінювання, завершене позитивним рішенням колегії від 5 червня 2019 року, адже за законодавством, чинним до 30 грудня 2023 року, саме колегія остаточно вирішувала питання про відповідність судді займаній посаді. Але навіть якщо зайняти протилежну позицію з цього питання та вважати, що пленарний склад ВККС міг і повинен був затверджувати позитивне рішення колегії за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), то в цій справі такої підстави не було, адже колегія ВККС залишила без розгляду висновок ГРД, оскільки він був складений і поданий з порушенням Регламенту ВККС. Неможливість самостійного оскарження до суду рішення пленарного складу ВККС, яке взагалі не мало бути ухвалено через те, що процедура оцінювання вже завершилася ухваленням рішення колегією ВККС, створює своєрідний парадокс: навіть у разі його скасування ВРП за чинним після 30 грудня 2023 року законодавством суддя вважатиметься таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено ВККС, а отже таке оцінювання має бути продовжено, попри те, що воно вже було завершено попереднім рішенням.

5. По-третє, на мою думку, щодо позивача взагалі не було підстав проводити оцінювання на відповідність займаній посаді згідно з підпунктом 4 пункту 16?1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, адже він передбачає проведення такого оцінювання щодо "судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". Однак після закінчення п`ятирічного строку повноважень позивача було призначено на посаду судді безстроково 3 квітня 2017 року, тобто після набрання чинності конституційними змінами 2016 року.

Встановлені обставини і суть справи

6. Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1122/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п`ять років. Цей строк закінчився 29 грудня 2014 року.

7. 30 січня 2015 року ВККС надала рекомендацію № 96/бо-15 про обрання ОСОБА_1 суддею безстроково, однак до зміни законодавства щодо порядку призначення суддів Верховна Рада України відповідного рішення не ухвалила. Надалі цю рекомендацію розглянула ВРП і, не встановивши передбачених законом підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді, 26 січня 2017 року ухвалила Рішення № 79/0/15-17 про внесення такого подання. Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього самого суду.

8. Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 щодо позивача призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Після складення іспиту його допущено до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди.

9. 31 травня 2019 року до Комісії електронною поштою надійшов висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Під час співбесіди із суддею 5 червня 2019 року колегія ВККС установила, що цей висновок складено та подано з порушенням вимог Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент). Зокрема, у ньому не зазначено процедури, у межах якої його надано, відомостей про пояснення судді чи відмову від їх надання, мотивів їх врахування або відхилення, а також інформації про можливість судді ознайомитися з висновком. До висновку не додано пояснень судді, а сам документ не підписано всіма членами ГРД, які брали участь у його ухваленні. З огляду на недотримання вимог підпунктів 4.10.1, 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту колегія залишила цей висновок без розгляду.

10. Того самого дня рішенням № 392/ко-19 колегія ВККС визначила, що суддя ОСОБА_1. за результатами кваліфікаційного оцінювання набрав 789,25 бала, та визнала його таким, що відповідає займаній посаді. Водночас у рішенні зазначено, що воно набирає чинності в порядку, визначеному абзацом третім підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту, тобто за умови підтримання цього рішення не менше ніж одинадцятьма членами Комісії на пленарному засіданні.

11. 10 червня 2019 року, вже після ухвалення рішення колегії, ГРД надіслала до ВККС висновок у новій редакції. Цей висновок скасовано рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 460/2104/19.

12. На підставі рішення ВККС від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 проведено повторний автоматизований розподіл справ для вирішення питання про продовження процедур оцінювання.

13. 30 листопада 2023 року Комісія отримала негативний висновок ГРД у новій редакції, затверджений 29 листопада 2023 року. Розгляд питання щодо позивача у пленарному складі розпочався 7 грудня 2023 року та завершився 1 квітня 2024 року ухваленням спірного рішення № 81/ко-24, яким його визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання про його звільнення.

14. ОСОБА_1 оскаржив це рішення до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції. Рішенням від 24 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Суд визнав пленарний склад Комісії повноважним з огляду на законодавчі зміни, які набрали чинності 30 грудня 2023 року. Водночас перевірку обґрунтованості висновків ВККС він відніс до повноважень ВРП під час розгляду подання про звільнення судді.

15. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач через своїх представників подав апеляційну скаргу до Великої Палати. У ній він заперечував як повноваження пленарного складу Комісії продовжувати оцінювання після позитивного рішення колегії 2019 року, так і обґрунтованість висновків про його невідповідність займаній посаді.

16. Велика Палата частково задовольнила апеляційну скаргу, скасувала рішення суду першої інстанції та закрила провадження у справі.

17. Велика Палата дійшла висновку, що рішення ВККС має рекомендаційний характер і за загальним правилом (крім деяких винятків) може бути оскаржене лише після розгляду відповідного подання ВРП та разом із її рішенням. Вона виходила з того, що Комісія та ВРП діють у межах єдиного кваліфікаційного провадження, у якому ВРП перевіряє як обґрунтованість подання, так і дотримання Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, включно з повноважністю її складу. На думку Великої Палати, окремий судовий перегляд рішення ВККС до завершення цієї процедури створював би ризик паралельних проваджень, суперечливих висновків і дублювання функцій суду та ВРП. Водночас більшість вважала, що така послідовність не позбавляє суддю права на судовий захист, оскільки всі його доводи - як щодо обґрунтованості рішення Комісії, так і щодо порушення процедури його ухвалення - можуть бути перевірені судом під час спільного оскарження рішень ВРП та ВККС.

Мотиви окремої думки

Чи можна оскаржити рішення ВККС за результатами оцінювання судді окремо від рішення ВРП?

18. На мою думку, рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання, як і оцінювання судді на відповідність займаній посаді, може бути оскаржене до суду окремо від рішення ВРП, а тому підстав для закриття провадження у справі не було.

19. Свою позицію щодо можливості самостійного оскарження таких рішень ВККС я вже викладав в окремих думках до постанов Великої Палати, зокрема у справах № 990/48/24 та № 990/43/24. Наведені в них міркування стосуються й цієї справи, тому, не повторюючи всієї аргументації, нагадаю лише основне.

20. Частина друга статті 88 Закону про судоустрій прямо передбачає:

"Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України".

21. Отже, закон безпосередньо гарантує судді право оскаржити рішення Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання. Частина третя цієї статті визначає підстави його оскарження та скасування, серед яких - відсутність повноважень у складу Комісії, який провів оцінювання. Відповідне право підтверджує і частина сьома статті 101 цього Закону.

22. Водночас застосована Великою Палатою частина восьма статті 101 Закону про судоустрій встановлює:

"Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією".

23. Тут варто наголосити, що Закон про судоустрій чітко розрізняє рекомендації про призначення кандидата чи переведення судді за результатами конкурсних процедур (ст. 79-5) та подання про звільнення судді за результатами оцінювання на відповідність займаній посаді (п. 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення"). Отже, законодавець не вважав за необхідне використати замість "подання про звільнення" термін "рекомендація про звільнення" і так само він не вважав за потрібне у ч. 8 ст. 101 Закону про судоустрій згадати про подання поряд із рекомендаціями.

24. Рішення про невідповідність займаній посаді має самостійне юридичне значення, адже воно містить офіційну негативну оцінку судді та створює передбачену законом підставу для внесення подання про його звільнення. Те, що ВРП не зобов?язана задовольняти подання про звільнення судді, не робить його "рекомендацією" в розумінні Закону про судоустрій і не усуває права на перевірку його законності, прямо гарантованого статтею 88 Закону про судоустрій. Тому, на моє переконання, позиція більшості щодо ототожнення "подання" із "рекомендацією" є помилковою: за такою логікою можна було б ототожнити позовну заяву про стягнення заборгованості із заявою про видачу судового наказу. Обидва названі документи є заявами про стягнення коштів, що подаються до суду, який, у свою чергу, не зобов`язаний їх задовольняти, однак нікому не спаде на думку, що наведеного буде достатньо для застосування до позовної заяви правил наказного провадження, зокрема щодо неможливості апеляційного оскарження судового наказу. Спільність окремих ознак юридичних актів не означає тотожності їхньої правової природи та не дозволяє поширювати на один із них спеціальні обмеження, встановлені законом для іншого.

25. Можливість ВРП оцінити законність подання також не замінює судового контролю. Перевіряючи повноваження Комісії та додержання визначених законом вимог, суд не вирішує замість ВРП питання про звільнення, а відмова суду в задоволенні позовних вимог про скасування рішення ВККС не зобов?язує ВРП задовольнити подання Комісії. Тому я не поділяю міркувань більшості про неприпустиме дублювання функцій суду та ВРП. Сам ризик різних оцінок з боку суду і ВРП не утворює достатньої підстави для обмеження передбаченого законом права на доступ до суду. Навпаки, у разі скасування судом незаконного рішення ВККС це усунуло б саму підставу розгляду ВРП відповідного питання.

26. Не переконує й теза про те, що закриття провадження в таких справах є лише "відкладенням" судового захисту до ухвалення рішення ВРП.

27. Особливо виразно це простежується за обставин цієї справи, у якій позивач заперечує саму наявність у пленарного складу ВККС повноважень продовжувати оцінювання, яке було завершене, на його та моє переконання, рішенням колегії ще у 2019 році. У ситуації позивача таке "відкладення" несе ризик створення замкнутого кола, в якому його спроба захиститися від незаконного продовження вже завершеної процедури щоразу повертатиме його до її продовження. Цей ризик обумовлений змістом пункту 20-1 розділу XII Закону про судоустрій, який набрав чинності 30 грудня 2023 року та передбачає, що в разі відмови ВРП у задоволенні подання про звільнення суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а його оцінювання продовжується Комісією у пленарному складі. Отже, навіть сприятливе для позивача рішення ВРП може стати підставою для продовження тієї самої процедури, законність поновлення якої він заперечує.

28. Крім того, таке "відкладення" може мати істотні негативні наслідки не лише для позивача (якого може бути спочатку звільнено і лише потім йому буде надано можливість звернутися до суду), але й для самої здатності судової системи належним чином відправляти правосуддя, оскільки справи, які слухав звільнений суддя, мають бути перерозподілені між іншими суддями та розпочаті заново. За такого підходу, в разі подальшого встановлення незаконності рішень ВККС і ВРП, їх скасування Великою Палатою, можливо, здатне буде поновити суддю на посаді з виплатою суддівської винагороди за період незаконного звільнення, але вже не усуне шкоду, завдану учасникам перерозподілених справ і не відновить втрачений ними час (що може призвести до чергових рішень ЄСПЛ про порушення розумних строків судового розгляду).

29. Саме тому суд повинен мати можливість скасувати рішення ВККС, ухвалене з порушенням закону, до того, як воно стане підставою для звільнення. При цьому відмова суду в задоволенні такого позову сама собою не повинна створювати для ВРП обов`язок задовольнити подання Комісії.

30. Окрім наведеного, доволі спірним є застосування Великою Палатою пункту 1 частини першої статті 238 КАС України як підстави для закриття провадження у цій справі. Спір про законність індивідуального рішення ВККС за своєю природою є публічно-правовим, а його розгляд прямо передбачений Кодексом адміністративного судочинства України. Тому навіть якщо припустити, що можливість судового оскарження такого рішення законом поставлена в залежність від попереднього розгляду подання ВРП, ця обставина сама собою не змінює природи спору та не дає очевидної відповіді на питання, чому провадження належало саме закрити саме з мотивів непоширення на нього правил адміністративного судочинства.

31. Тому вважаю, що оскаржене рішення ВККС могло бути самостійним предметом судового контролю, а відсутність рішення ВРП за відповідним поданням не давала підстав для закриття провадження. Велика Палата мала розглянути доводи апеляційної скарги по суті.

У якому складі ВККС мала проводити оцінювання судді на відповідність займаній посаді до 30 грудня 2023 року?

32. Як уже зазначено, пленарний склад ВККС, на мою думку, не мав повноважень продовжувати оцінювання позивача, оскільки воно завершилося рішенням колегії від 5 червня 2019 року про його відповідність займаній посаді.

33. Цей висновок ґрунтується на двох самостійних аргументах.

34. По-перше, до 30 грудня 2023 року законодавче регулювання відносило остаточне вирішення цього питання до повноважень колегії ВККС, а не її пленарного чи будь-якого іншого складу.

35. Пункт 20 розділу XII Закону про судоустрій у редакції, чинній на час ухвалення рішення колегії 5 червня 2019 року, прямо передбачав, що відповідність судді займаній посаді "оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом". Подання про звільнення судді в разі негативного результату також мала вносити відповідна колегія.

36. Беручи до уваги, що ця норма є спеціальною нормою, яка визначає особливості оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, загальні правила процедури кваліфікаційного оцінювання, до яких вона відсилає, мають застосовуватися лише тією мірою, якою вони не суперечать цій спеціальній нормі.

37. Просте порівняння редакцій цієї норми, чинних до і після 30 грудня 2023 року, покаже чітку і однозначну різницю: до цієї дати оцінювання судді на відповідність займаній посаді мала здійснювати колегія ВККС, а після - "колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії".

38. Докладніше мотиви цієї позиції наведені в моїй окремій думці до постанови Великої Палати від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24.

39. По-друге, навіть за протилежного тлумачення, яке допускає подальший пленарний розгляд у разі наявності негативного висновку ГРД, у цій справі відповідної передумови не було, адже колегія ВККС залишила висновок ГРД без розгляду через порушення вимог до його оформлення та подання. На мою думку, дефектний висновок, який був залишений без розгляду колегією, не міг водночас породжувати правовий наслідок у вигляді особливої процедури підтвердження рішення колегії пленарним складом Комісії (у цій частині Великій Палаті необхідно було відступити від протилежних висновків, висловлених у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 та від 1 липня 2020 року у справах № 9901/381/19 та № 9901/489/19 тощо). Надходження нової редакції висновку ГРД у 2023 році та подальші законодавчі зміни не могли перетворити завершену процедуру на незавершену.

40. При цьому я не залишаю поза увагою те, що рішення колегії ВККС від 5 червня 2019 року містило застереження про набрання ним чинності після підтримання пленарним складом Комісії, а рішенням Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 9901/109/20 позивачеві було відмовлено в задоволенні позову про скасування цього застереження. Однак зазначене судове рішення, на мою думку, не перешкоджало визнанню незаконним подальшого рішення пленарного складу ВККС. Предметом попереднього спору була правомірність окремого положення рішення колегії про порядок набрання ним чинності, тоді як у цій справі оскаржується рішення пленарного складу, ухвалене за результатами продовження оцінювання. При цьому попередня відмова в задоволенні позову не мала преюдиційного значення, адже відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом у іншій справі, не є обов`язковою для суду. Тим більше, що практика Великої Палати щодо розмежування повноважень колегії та пленарного складу ВККС протягом останніх років неодноразово змінювалася. Велика Палата наділена повноваженнями відступати від висновків щодо застосування норм права, сформульованих нею самою чи іншими судами, а тому могла дійти іншого правового висновку, не переглядаючи попереднього судового рішення та не порушуючи принципу правової визначеності, адже в цій справі йшлося не про позбавлення особи права, набутого за судовим рішенням, а про перевірку законності іншого, пізніше ухваленого акта державного органу. Саме ж застереження в рішенні колегії, навіть якщо воно не було скасоване судом, не могло наділяти пленарний склад Комісії повноваженнями, не передбаченими законом. Варто зауважити, що наявність аналогічного застереження в рішеннях колегій ВККС не перешкодила Великій Палаті визнати незаконними подальші рішення пленарного складу Комісії у справах № 990/45/24, № 990/341/24 та № 990/51/24.

41. З огляду на викладене, я вважаю, що Велика Палата мала підстави для скасування як рішення суду першої інстанції, так і оскарженого рішення ВККС.

Чи належав позивач до кола суддів, щодо яких Конституція України визначила обов`язок провести оцінювання?

42. Зрештою, окремої оцінки потребувало питання про те, чи взагалі належав позивач на момент призначення його оцінювання на відповідність займаній посаді у 2018 році до кола суддів, щодо яких пункт 16-1 Перехідних положень Конституції України визначив необхідність проведення цієї екстраординарної процедури.

43. Нагадаю, що Розділ XV "Перехідні положення" Конституції України був доповнений пунктом 16-1 відповідно до Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон про зміни до Конституції), який набрав чинності 30 вересня 2016 року. Підпункт 4 цього пункту передбачає:

"відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом".

44. Важливо звернути увагу на те, що цей пункт говорить про оцінювання "судді, якого призначено… або обрано… до набрання чинності Законом…", а не "судді, якого вперше було призначено… або обрано… до набрання чинності Законом…". Це вказує на мету, яку переслідував законодавець під час внесення змін до Конституції: цю екстраординарну разову процедуру оцінювання мали пройти ті судді, які були призначені чи обрані на посаду (тобто вже перебували на відповідній посаді) до цих конституційних змін, але не ті, що мали бути призначені на посаду за новою процедурою після конституційної реформи.

45. Це ключовий момент, адже конституційні зміни 2016 року істотно реформували судову систему і статус суддів: замість двоетапної процедури, яка передбачала спочатку перше призначення Президентом України на посаду судді строком на п`ять років, а потім - обрання парламентом на посаду судді безстроково, було запроваджено одне призначення Президентом України на посаду судді безстроково (це мало на меті зменшити вплив політичних сил на кар`єру суддів і забезпечити незалежність останніх). При цьому підпункт 2 пункту 16?1 окремо визначив, що "повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено" і "такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом".

46. Отже, підпункти 2 і 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України слід тлумачити у взаємозв`язку та з урахуванням загальної мети конституційної реформи 2016 року. Перший із них передбачив припинення повноважень суддів, призначених строком на п`ять років, після закінчення цього строку та можливість їх нового призначення в порядку, визначеному законом. Другий установив екстраординарну процедуру оцінювання відповідності займаній посаді суддів, призначених або обраних до конституційної реформи. Ця логіка знайшла відображення, зокрема, в абзаці шостому пункту 13 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон про ВРП), який пов`язує можливість нового призначення суддів, чиї п`ятирічні повноваження закінчилися, з підтвердженням відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

47. П`ятирічний строк повноважень позивача, призначеного на посаду судді Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1122/2009, закінчився 29 грудня 2014 року. Рішенням від 30 січня 2015 року № 96/бо-15 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для обрання суддею безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України. Однак парламент не розглянув цього подання до набрання чинності конституційними змінами. 28 жовтня 2016 року відповідні матеріали були передані до Вищої ради юстиції, а надалі розглянуті ВРП, яка рішенням від 26 січня 2017 року № 79/0/15-17 внесла Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді. На підставі цього подання Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду.

48. Це призначення відбулося на підставі абзацу п?ятого (а не шостого) пункту 13 розділу III Закону про ВРП, згідно з яким матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" рішення не було прийнято, мали розглядатися ВРП у порядку, встановленому главою 2 розділу II цього Закону.

49. Хтось може наполягати на тому, що підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України визначає коло суддів, які підлягають оцінюванню, виходячи з самого факту їх призначення або обрання до внесення конституційних змін 2016 року, і прямо не передбачає винятку для тих, хто згодом був повторно призначений на посаду. До того ж, призначення позивача у 2017 році відбулося не внаслідок нового конкурсного відбору, а на підставі спеціальної перехідної процедури, пов`язаної з рекомендацією ВККС, наданою ще у 2015 році.

50. Однак, підпункт 4 пункту 16-1 Конституції України не можна тлумачити у відриві від його змісту та мети. Він передбачає оцінювання відповідності судді займаній посаді, а не перевірку будь-якої особи, яка в минулому, до проведення конституційної реформи, обіймала посаду судді. Тому при визначенні кола осіб, на яких поширюється ця особлива процедура, має значення не лише історичний факт первинного призначення, а й правова підстава, на якій суддя обіймає посаду на момент призначення оцінювання. В іншому разі нове призначення судді, здійснене відповідно до законодавства, що діяло після внесення конституційних змін, фактично ігнорувалося б лише через наявність у професійній біографії особи факту попереднього призначення. Такий підхід призвів би до невиправданого розширення сфери застосування спеціальної конституційної норми, яка встановлює процедуру одноразового оцінювання для визначеної категорії суддів. Водночас застосування щодо позивача спеціальної перехідної процедури, передбаченої абзацом п?ятим пункту 13 розділу III Закону про ВРП, яка не вимагала обов`язкового оцінювання перед новим призначенням, не змінює того факту, що повноваження позивача, які були свого часу набуті відповідно до Указу Президента України від 2009 року, припинилися в грудні 2014 року, а в квітні 2017 року його було призначено на посаду судді безстроково на підставі нового Указу Президента України, відповідно до процедури, прямо передбаченої законом.

51. Отже, я вважаю, що на момент призначення кваліфікаційного оцінювання у 2018 році позивач уже не належав до категорії суддів, які підлягають оцінюванню на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV ("Перехідні положення") Конституції України. Як наслідок, ВККС взагалі не мала правових підстав для проведення такого оцінювання позивача або для ухвалення за його результатами рішення про невідповідність позивача займаній посаді.

52. При цьому будь-які можливі неузгодженості в законодавчому регулюванні порядку повторного призначення суддів, у яких закінчився п?ятирічний строк повноважень, не можуть ставитися позивачеві за провину і не повинні тягнути для нього негативні наслідки.

53. Навіть якщо застосована до позивача процедура призначення на посаду безстроково не повною мірою узгоджувалася з первісним задумом конституційної реформи, неідеальна реалізація цього задуму парламентом у регулярному законодавстві не є аргументом ані на користь висновку про неконституційність такого призначення (оскільки це не суперечило букві підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, де йшлося про можливість нового призначення "в порядку, визначеному законом"), ані на користь розширювального тлумачення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV Конституції України, який чітко визначив коло суддів, на яких поширюється екстраординарна процедура оцінювання (судді, призначені на посаду строком на п`ять років або обрані суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)"), та предмет такого оцінювання - відповідність займаній посаді (яку позивач займає безстроково на підставі Указу Президента України 2017 року).

54. Держава не може шляхом непослідовного регулювання перехідних процедур створювати правову невизначеність щодо статусу судді, якого вже було призначено безстроково в установленому законом порядку після конституційних змін.

Загальний підсумок

55. Підсумовуючи викладене, вважаю, що Велика Палата мала розглянути апеляційну скаргу судді по суті наведених у ній доводів та перевірити законність рішення ВККС. Відсутність рішення ВРП за поданням Комісії, за обставин цієї справи, не давала підстав для закриття провадження у справі.

Суддя Микола МАЗУР