Постанова № 141391975 у справі № 903/995/25 від 03.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 903/995/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

відповідача - Дзюрило А. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Загнибіди Володимира Дмитровича

на рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2026 (суддя: Дем`як В. М.), додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Петухов М. Г., Гудак А. В.) у справі

за позовом Фермерського господарства Загнибіди Володимира Дмитровича

до Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія"

про стягнення 2 742 073,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У жовтні 2025 року Фермерське господарство Загнибіди Володимира Дмитровича (далі - ФГ Загнибіди В. Д.) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" (далі - ПрАТ "Волинська фондова компанія") про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 742 073,86 грн, з яких 2 634 666,10 грн - сума попередньої оплати, сплаченої в рахунок оплати майбутньої поставки товарно-матеріальних цінностей (жатки соняшникової) та 107 407,76 грн пені, нарахованої згідно з пунктом 2.2 договору поставки від 29.05.2025 № 3555.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 525, 526, 627, 662, 691, 712 Цивільного кодексу України обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору поставки від 29.05.2025 № 3555 в частині поставки товарно-матеріальних цінностей та нарахування у зв`язку з цим суми пені.

1.3. У відзиві на позовну заяву ПрАТ "Волинська фондова компанія", заперечуючи проти її задоволення, вказуючи на те, що відповідачем були здійснені всі необхідні дії з виконання договірних умов та поставки товару позивачу (забезпечення перевезення вантажу, його доставку до місця призначення та передання супровідних документів). Водночас позивачем допущено зволікання з підписання товарно-транспортної накладної, інших документів на поставлений товар, яке триває по даний час. Позивач не лише протиправно уникає від підписання документів, але й звернувся з даним позовом.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що станом на 28.08.2025 сторонами виконано умови договору поставки від 29.09.2025 № 3555, а саме покупцем поставлено товар, а продавцем сплачено 100% відсотків загальної ціни товару.

Враховуючи встановлені обставини справи та оцінюючи надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивач заперечуючи поставку товару, не надав належних та допустимих доказів відповідно до Господарського процесуального кодексу України та не спростував подані докази відповідача.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 частково задоволено заяву ПрАТ "Волинська фондова компанія" про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ФГ Загнибіди Володимира В. Д. 85 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 залишено без змін. Частково задоволено заяву ПрАТ "Волинська фондова компанія" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, стягнуто з ФГ Загнибіди Володимира Дмитровича 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 18.03.2026, додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026, ФГ Загнибіди В. Д. у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю та про відмову у задоволенні клопотань ПрАТ "Волинська фондова компанія" щодо розподілу витрат на правову допомогу, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду наведених у вказаних скаржником постановах.

Скаржник зазначає, що підставою для відмови в задоволенні позову стало те, що відповідач довів факт поставки товару за укладеним між сторонами договором.

Проте, скаржник вважає, що обставина поставки товару не відповідає дійсності, а судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ФГ Загнибіди В. Д. належним чином виконало свої зобов`язання щодо повної оплати товару визначеного предметом договору, проте у визначений пунктом 1.7 договору, а саме протягом 5 (п`яти) календарних днів після находження 100% оплатити товару, останній так і не був поставлений відповідачем на склад продавця, що свідчить про порушення відповідачем умов договору, що є підставою для повернення коштів та сплати пені.

Скаржник вважає, що в матеріалах справи відсутні первині документи з підписом позивача, які б підтверджували факт поставки товару, а відповідач свідомо ввів суд в оману щодо поставки товару, оскільки документи, подані відповідачем мають між собою суттєві розбіжності щодо дати поставки, а тому не можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами поставки товару.

На переконання скаржника докази, на які посилалися суди не доводять обставин здійснення відповідачем поставки товару згідно з умовами договору.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, що не було взято до уваги судом апеляційної інстанції, суд припустився порушення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України оскільки відповідачем не було повідомлено про подачу доказів понесення витрат на правову допомогу саме протягом 5 днів з моменту винесення основного рішення у справі, що мало наслідком відмову в задоволенні заяви про розподіл судових витрат на правову допомогу.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Волинська фондова компанія" просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві.

Також у відзиві на касаційну скаргу відповідач просив стягнути з ФГ Загнибіди В. Д. судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.

23.10.2026 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Волинська фондова компанія" подало клопотання, в якому просило вирішити питання щодо розподілу судових витрат товариства у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн з врахуванням наданих доказів.

ФГ Загнибіди Володимира Дмитровича через систему "Електронний суд" 29.10.2026 подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просило зменшити розмір відповідних витрат до 5000,00 грн.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.05.2025 між ПрАТ "Волинська фондова компанія" (продавець) та ФГ Загнибіди В. Д. (покупець) укладено договір поставки № 3555, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити жатку соняшникову GTL 912 (вид товару несамохідний) загальною вартістю 2 594 960,50 грн. Додаткова інформація про товар: складна, опції товару: рама до комбайну New Holland. Сторони досягли домовленості, що назва товару, зазначена у даному договорі та у видатковій накладній може не співпадати у зв`язку з особливостями поставки товару на прихід у продавця, проте це один і той же товар, якому притаманні всі характеристики про які сторони домовились в даному договорі.

За змістом пункту 1.3 договору форма, порядок і термін оплати за товар: гривня, безготівковий розрахунок:

а.) 20 % від загальної ціни товару, в гривнях на день укладення даного договору, з урахуванням вимог п.1.4. даного договору, протягом 5-ти днів з моменту підписання договору;

б.) 80 % від загальної ціни товару, в гривнях на день укладення даного договору, з урахуванням вимог 1.4. даного договору до 01.08.2025.

Пунктом 1.6 договору передбачено, що термін прибуття товару на склад продавця до 01.08.2025 за умови надходження оплати за товар згідно з частиною, а.) пункту 1.3 договору на поточний рахунок продавця. У випадку прострочення покупцем оплати товару термін постачання товару на склад продавця може бути перенесений продавцем.

За змістом пункту 1.7 договору умови і базис постачання товару покупцю: відповідно до Інкотермс 2010 на умовах СРТ 27200, Кіровоградська область, Кропивницький район, місто Бобринець, вул. Миколаївська, будинок 15, протягом 5 (п`яти) календарних днів після находження 100 % оплати товару, згідно з умовами даного договору, на поточний рахунок продавця та прибуття товару на склад продавця. У випадку прострочення покупцем оплати товару термін постачання товару може бути перенесений продавцем.

У пункті 2.7 договору сторони погодили, що у разі неможливості або реальної загрози порушення строку поставки товару покупцю з вини чи з інших обставин, які виникли у продавця, останній негайно письмово повідомляє про вказаний факт покупця та зазначає нові строки поставки товару. У разі отримання зазначеного письмового повідомлення продавця, покупець вправі протягом 5 (п`яти) календарних днів заявити письмову вимогу про повернення сплачених за не поставлений товар коштів, які продавець зобов`язаний повернути протягом 7 (семи) календарних днів від дати отримання такої вимоги покупця.

Відповідно до пункту 1.10 договору покупець підтверджує, що замовлений ним товар за даним договором задовольняє його з точки зору технічних характеристик і вимог передбаченого використання. Покупець гарантує, що при введені товару в експлуатацію даний товар буде агрегатуватися із комбайном New Holland 8.80.

Згідно з пунктом 3.1 договору приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем в момент його отримання. Покупець зобов`язаний перевірити комплектність, пломби на ньому (при наявності), а також відсутність ознак пошкодження товару і у випадках їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити продавцю про них. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості без зауважень.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що на товар надається гарантійний строк 36 місяців з дати відвантаження товару продавцю.

4.3. Судами попередніх інстанцій також установлені такі обставини:

- 30.05.2025 на виконання умов договору поставки покупець ФГ Загнибіди В. Д. здійснив оплату грошових коштів у розмірі 20% у сумі 518 992,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.05.2025 № 64 на суму 518 992,10 грн, та податковою накладною від 28.08.2025 № 236 про здійснення господарської операції;

- 13.03.2023 з метою здійснення доставки товару між Фізичною собою підприємцем (ФОП) Колінчук С. А. та замовником ПрАТ "Волинська фондова компанія" укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 13/06, за умовами пункту 1.1 якого сторонами визначено, що замовник замовляє, а виконавець надає послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом та транспортно-експедиторські послуги пов`язані з перевезенням вантажів замовника автомобільним транспортному міжнародному і внутрішньому сполученні;

- згідно з заявкою від 27.08.2025 № 022 на транспорт ПрАТ "Волинська фондова компанія" звернулося до ФОП Колінчук С. А. про надання автомобіля для транспортування техніки;

- відповідно до акта прийому-передачі вантажу 27.08.2025 відправник: ПрАТ "Волинська фондова компанія"; одержувач: ФГ Загнибіди В. Д.; місце розвантаження: АДРЕСА_1 ; експедитор/перевізник: Підприємець Колінчук С. А.; автомобіль: мерседес НОМЕР_1 ; водій: ОСОБА_3; найменування вантажу: жатка соняшникова GTL 912-70, заводський номер: серійний №G2504 нова 2025;

- згідно з товарно-транспортною накладною від 27.08.2025 № МАН00002271 жатка соняшникова GTL912-70 (серійний № G2504, 2025 року випуску) була відвантажена ПрАТ "Волинська фондова компанія" та доставлена ФГ Загнибіди В. Д. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- товар (жатку соняшникову № GTL912 ) отримав керівник підприємства ФГ Загнибіда В. Д. на підставі довіреності від 27.08.2025 № 1, що підтверджується підписом - Загнибіди В. Д. та печаткою фермерського господарства;

- після здійснення поставки товару продавець направив покупцю рахунок-фактуру від 28.08.2025 № 328 про доплату грошових коштів за товар в сумі 2 115 674,00 грн;

- 28.08.2025 на виконання умов договору поставки ФГ Загнибіди В. Д. здійснило доплату грошових коштів у сумі 2115674,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.08.0225 № 94 на суму 2115674,00 грн;

- 05.09.2025 продавець звернувся до ФГ Загнибіди В. Д. з листом, в якому просив підписати видаткову накладну від 29.08.2025 № 2054 та повернути один її примірник на адресу ПрАТ "Волинська фондова компанія". Водночас, зазначений лист залишено без належного реагування;

- 09.09.2025 ФГ Загнибіди В. Д. звернулося до ПрАТ "Волинська фондова компанія" з вимогою про повернення сплачених коштів у зв`язку з непоставкою товару протягом 5 календарних днів після отримання 100% оплати, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 2 634 666,10 грн, а також сплатити пеню, передбачену пунктом 2.2 договору;

- 12.09.2025 ПрАТ "Волинська фондова компанія" повторно звернулося до ФГ Загнибіди В. Д. з листом, в якому зазначило, що 02.09.2025 головою господарства в телефонному режимі було заявлено про наявність недоліків поставленої жатки, зокрема, щодо якості зварних швів. Також продавець повторно просив підписати видаткову накладну від 29.08.2025 № 2054 та повернути один її примірник. Вказаний лист залишено без відповіді;

- 04.09.2025 з метою виявлення фіксації та усунення недоліків до ФГ Загнибіди В. Д. прибув сервісний інженер ПрАТ "Волинська фондова компанія", а також інженер з впровадження нової техніки та новітніх технологій ПрАТ "Волинська фондова компанія" та разом з комбайнером господарства було здійснено запуск жатки та встановлено, що жатка перебуває в робочому справному стані, а виявлені недоліки не впливають на її робочий стан та можливість повноцінної експлуатації;

- у результаті огляду та запуску жатки між головою ФГ Загнибіди В. Д. та інженером із впровадження нової техніки та новітніх технологій ПрАТ "Волинська фондова компанія" ОСОБА_2 виник конфлікт, під час якого сталася бійка. За даним фактом працівниками органів Національної поліції складено протокол від 04.09.2025;

- 22.09.2025 ПрАТ "Волинська фондова компанія" звернулося до Головного управління Національної поліції Кіровоградської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України (заволодіння чужим майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайством). 10.12.2025 Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області листом повідомило про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025121050000210 від 25.10.2025 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 190 Кримінального кодексу України.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ФГ Загнибіди В. Д. про стягнення з ПрАТ "Волинська фондова компанія" заборгованості та пені за договором поставки товару, який, за твердженнями, позивача не виконано відповідачем в частині здійснення поставки товару.

4.5. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 вказаного Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 вказаного Кодексу).

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі статтею 655 вказаного Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з частиною 1 статті 673 та частинами 1, 2 статті 678 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У статті 693 зазначеного Кодексу закріплено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частини 1, 2 вказаної норми).

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов пункту 1.3 договору поставки покупець (ФГ Загнибіди В. Д.) здійснив повну оплату вартості товару шляхом перерахування продавцю грошових коштів, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями та не заперечується сторонами.

4.7. У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

В силу частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення) передбачено, що Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.3 пункту 2 Положення).

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з наведених норм вбачається, що факт здійснення господарської операції, зокрема, поставки товару, має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які містять відомості про зміст, обсяг та учасників такої операції, а також відображають реальність її здійснення.

Суд апеляційної інстанції установив, що як вбачається з видаткової накладної від 29.08.2025 № 2054, наданої відповідачем на підтвердження факту поставки позивачу товару (жатки соняшникової), зазначена накладна не містить підпису покупця, який би засвідчував отримання ним цього товару.

У той же час, суд апеляційної інстанції з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, вказав на те, що факт поставки товару може підтверджуватися не лише первинними бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, які свідчать про реальне здійснення господарської операції. Для встановлення факту передачі товару суд має оцінювати всі надані сторонами докази в їх сукупності.

Так, на підтвердження факту поставки товару покупцю відповідач надав також товарно-транспортну накладну від 27.08.2025 № МАН00002271.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою здійснення поставки товару 13.03.2023 між ФОП Колінчук С. А. та замовником - ПрАТ "Волинська фондова компанія" укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 13/06, за умовами пункту 1.1 якого сторонами визначено, що замовник замовляє, а виконавець надає послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом та транспортно-експедиторські послуги пов`язані з перевезенням вантажів замовника автомобільним транспортному міжнародному і внутрішньому сполученні.

Згідно з заявкою від 27.08.2025 № 022 на транспорт, ПрАТ "ВФК" звернулось до ФОП Колінчук С. А. про надання автомобіля для транспортування техніки.

Суд апеляційної інстанції установив, що факт надання послуг з перевезення жатки соняшникової підтверджується актом надання послуг від 01.09.2025 № 219, який підписаний ФОП Колінчук С. А. (перевізником) та ПрАТ "ВФК" (замовником), платіжною інструкцією за від 30.10.2025 № 000009472 про оплату послуг з перевезень згідно з рахунком від 01.09.2025 № 219 в розмірі 36000 грн.

При цьому, з посиланням на Закон України "Про автомобільний транспорт", Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 921/49/17-г/3, суд апеляційної інстанції вказав на те, що товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень та одночасно з цим товарно-транспортна накладна виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Суд апеляційної інстанції установив, що у товарно-транспортній накладній від 27.08.2025 № МАН00002271 зазначено відомості щодо перевезення жатки соняшникової №GTL912-70 серійний № G2504 нова 2025 в Dominoni, пунктом розвантаження визначено: Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Бобринець, вул. Миколаївська, 156, вантажоодержувачем зазначено ФГ Загнибіди В. Д., а також наведено відомості про транспортний засіб, водія та відповідальних осіб. Однак, зазначена товарно-транспортна накладна не містить підпису відповідальної особи вантажоодержувача про прийняття товару.

Також у матеріалах справи наявна копія довіреності на отримання товару від 27.08.2025 № 1, яка підписана Загнибідою В. Д. та скріплена печаткою господарства, за якою позивач визначив особу, уповноважену на отримання товару, яка також зазначена у товарно-транспортній накладній від 27.08.2025 № МАН00002271 як відповідальна особа вантажоодержувача.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням наявності відбитку печатки ФГ Загнибіди В. Д. на копії довіреності від 27.08.2025 № 1, її підписання Загнибідою В. Д. як керівником господарства, а також відсутність доказів втрати печатки, її викрадення чи іншого вибуття з володіння господарства, дійшов висновку, що зазначена довіреність була оформлена та видана саме ФГ Загнибіди В. Д.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені обставини свідчать про вчинення покупцем дій, спрямованих на організацію отримання товару.

Отже, суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт здійснення перевезення жатки соняшникової №GTL912-70 серійний № G2504 нова 2025 за замовленням продавця перевізником ФОП Колінчук С. А. для покупця - ФГ Загнибіди В. Д. транспортним засобом Мерседес номерний знак НОМЕР_2 28.08.2025, що підтверджується сукупністю наданих відповідачем доказів, а саме: договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 13.03.2023 № 13/06, заявкою від 27.08.2025 № 022 на транспорт, товарно-транспортною накладною від 27.08.2025 № МАН00002271, актом надання послуг від 01.09.2025 № 219, платіжною інструкцією за від 30.10.2025 № 000009472 про оплату послуг з перевезення, а також фотозображеннями, наданими Головним управлінням Національної поліції України в Кіровоградській області.

4.8. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що після здійснення поставки жатки соняшникової №GTL912 відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру від 28.08.2025 № 328 на доплату вартості товару у розмірі 2 115 674,00 грн, який ФГ Загнибіди В. Д. було оплачено.

За висновками судів, наведене свідчить про послідовність поведінки покупця після поставки товару, оскільки ФГ Загнибіди В. Д. здійснило повну оплату вартості жатки GTL 912, а у платіжній інструкції конкретизувало підставу платежу, пов`язавши його саме з оплатою товару за рахунком № 328 та договором поставки № 3555.

4.9. Суди попередніх інстанцій зазначили, що на підтвердження достовірності аудіозапису телефонної розмови між керівником ФГ Загнибіди В.Д. та керівником ПрАТ "Волинська фондова компанія" відповідачем надано висновок експерта від 29.01.2026 № 5933-Е, складений за результатами проведення криміналістичної експертизи на замовлення ПрАТ "Волинська фондова компанія", зі змісту якого вбачається, що за результатами інструментального дослідження файлу відео-, звукозапису "IMG_6465.MOV2, який міститься у пам`яті мобільного телефону iPhone 13 (номер моделі MLPF3HN/A, серійний номер НОМЕР_3), встановлено відсутність ознак копіювання, переривання запису або внесення змін до нього після завершення запису, у зв`язку з чим файл відповідає критеріям автентичності (оригінальності).

Також судами взято до уваги, що після отримання від покупця інформації щодо наявності зауважень до якості поставленої жатки соняшникової ПрАТ "Волинська фондова компанія" звернулося до заводу-виробника Dominoni S.r.l. щодо наданих покупцем зауважень, переклад листа якого, засвідчений нотаріально, свідчить про те, що невідповідність якості зварних швів має естетичний характер та не впливає на міцність, довговічність деталей і можливість використання жатки за призначенням, а щодо зауваження покупця про кріплення капоту у невідповідному місці, то воно усувається регулюванням. Заводом виробника підтверджено гарантійний строк на товар 36 місяців з дати його відвантаження відповідно до пункту 4.4 договору.

Суди попередніх інстанцій установили, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність реальної взаємодії сторін у зв`язку зі спірним товаром, зокрема, щодо його огляду, перевірки технічного стану та усунення заявлених покупцем недоліків, що доводить факт поставки товару.

4.10. Як свідчить зміст касаційної скарги, ФГ Загнибіди В. Д., оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неправильне застосування судами норм права, наголошуючи на відсутності у матеріалах справи первинних документів з підписом позивача на підтвердження факту поставки товару, а надані відповідачем документи мають між собою розбіжності щодо дати поставки, а тому не можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами поставки товару.

4.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження та зроблені відповідні висновки з урахуванням конкретних обставин справи та дослідження доказів в їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Отже, підстава для оскарження судових рішень у справі не підтвердилася.

4.12. Крім того, щодо посилань скаржника на ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Скаржник не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини, встановлені судами на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини та виходячи з принципу вірогідності доказів, які свідчать про перерахунок позивачем коштів для соціальних виплат у спірний період та не виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо виплати таких коштів, що є підставою для їх повернення, що зумовило задоволення позову, натомість відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.13. Стосовно оскарження ФГ Загнибіди В. Д. додаткового рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності, та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання скаржника на неврахування судом висновків, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування оскаржених рішень, позаяк окремі зацитовані скаржником фрагменти тексту мотивувальних частин постанов суду касаційної інстанції стосуються загальних вказівок про застосування норм процесуального права, зокрема принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, а також умов та підстав відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які між іншим були враховані апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови у справі; водночас такі висновки суду є універсальними і мають застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди скаржника зі здійсненим судами розподілом судових витрат та до необхідності повної відмови у задоволенні заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок скаржника, однак, зважаючи на викладене, відхиляються судом.

4.14. Щодо клопотання ПрАТ "Волинська фондова компанія" про вирішення питання щодо розподілу судових витрат товариства у суді касаційної інстанції та стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн з врахуванням наданих доказів, про що зазначалося також у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як свідчать матеріали справи, у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Волинська фондова компанія" зазначало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу , які товариство очікує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги у справі становить 30 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані в порядку та строки, визначені у частині 8 статті 129 господарського процесуального кодексу України.

23.10.2026 товариством подано клопотання про ухвалення рішення щодо розподілу судових витрат у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн із наданням доказів, а саме: копії додаткової угоди від 24.09.2026 № 17 до договору від 04.02.2025 № 04/02/25 про надання правничої допомоги; калькуляції вартості наданих послуг професійної правничої допомоги від 23.10.2026 № 99, копії акта про надання послуг професійної правничої допомоги від 23.10.2026 № 99.

Отже, товариство (в особі адвоката) дотрималося вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а також подав відповідні докази, у тому числі на виконання частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, чому передувала відповідна заява, зроблена представником відповідача.

При цьому ФГ Загнибіди В. Д. подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 5000,00 грн.

За умовами договору про надання правничої допомоги від 04.02.2025 № 04/02/25, укладеного між Адвокатським бюро "Дзюрило Анастасії" (адвокатське бюро) та ПрАТ "Волинська фондова компанія" (клієнт) передбачено, що клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання в якості правничої допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати інші види правничої допомоги в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов`язаний оплатити надання правничої допомоги та всі фактично понесені адвокатським бюро витрати у зв`язку із виконанням цього договору.

Відповідно до пункту 4.4 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському бюро за надану в межах цього договору правничу допомогу, встановлюється у відповідній додатковій угоді до даного договору.

Згідно з додатковою угодою від 24.09.2026 № 17 сторони погодили, що правнича допомога з питань, визначеній у цій додатковій угоді є оплатною та її вартість (гонорар) є узгодженою і становить 30 000,00 грн за надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта у Касаційному господарському суді у справі № 903/995/25, у тому числі, підготовка відзиву на касаційну скаргу, інших документів, участь у судовому засіданні, вчинення будь-яких інших дій, які є необхідними для належного захисту інтересів клієнта.

Адвокатським бюро складено калькуляцію вартості надання послуг від 23.10.2026, а між сторонами підписано акт про надання послуг з професійної правничої допомоги від 23.10.2026 за яким вартість наданих послуг становить 30 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Отже, розмір таких витрат має бути розумним, обґрунтованим, підтвердженим належними доказами, тобто відповідати вказаним критеріям.

За змістом підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 315 господарського процесуального кодексу України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із визначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на подані представником відповідача докази щодо характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, з урахуванням положень наведених норм, сталої судової практики суду касаційної інстанції у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, фактичних обставин справи та заявлення позивачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у наведеному випадку доведеними та обґрунтованими є заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 10000,00 грн, які підлягають стягненню з позивача у цій справі, а заява відповідача частковому задоволенню.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильними по суті і підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Загнибіди Володимира Дмитровича залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026, рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 03.04.2026 у справі № 903/995/25 залишити без змін.

3. Заяву Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" про розподіл судових витрат у суді касаційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства Загнибіди Володимира Дмитровича на користь Приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у сумі 10000,00 грн (десять тисяч грн). У решті заяви відмовити.

4. Доручити Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак