Постанова № 141392005 у справі № 910/1800/26 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

cправа №910/1800/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , позивач, скаржник)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 (суддя: Морозов С.М.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 (судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Барсук М.А.)

у справі за позовом ВЧ НОМЕР_1

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач),

про стягнення 41 094,48 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

1. ВЧ НОМЕР_1 подала до суду позовну заяву про стягнення з ВЧ НОМЕР_2 суми витрат на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на загальну суму 41 094,48 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2. Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.03.2026 відмовив у відкритті провадження у справі №910/1800/26 на підставі пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки є рішення суду, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме у справі №910/20715/20.

3. Не погоджуючись із ухвалою, ВЧ НОМЕР_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

4. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.07.2026 залишив без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2026.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. ВЧ НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 у справі №910/1800/26, а справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

6. У касаційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, внаслідок помилкового висновку про наявність між справами №910/20715/20 та №910/1800/26 одночасної тотожності сторін, предмета та підстав позову та, як наслідок, безпідставної відмови у відкритті провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_2 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 08.10.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1800/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л

9. Верховний Суд ухвалою від 14.10.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/1800/26 за касаційною скаргою ВЧ НОМЕР_1 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

10. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 у справі №910/1800/26 про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, яку Північний апеляційний господарський суду постановою від 20.07.2026 залишив без змін.

11. Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме у справі №910/20715/20.

11.1. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до даних Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/20715/20 за позовом ВЧ НОМЕР_1 до ВЧ НОМЕР_2 про стягнення 41 094,48 грн витрат на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

11.2. За результатами розгляду справи №910/20715/20 Господарський суд міста Києва прийняв рішення від 30.06.2021, яке набрало законної сили.

11.3. За висновками суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 вже зверталася до суду із позовними вимогами про стягнення з ВЧ НОМЕР_2 суми витрат на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на загальну суму 41 094,48 грн і за результатами розгляду цих позовних вимог судом винесено рішення, яке набрало законної сили.

12. Залишаючи без змін вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.

12.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/20715/20 вбачається, що ВЧ НОМЕР_1 звертаючися до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_2 просила суд стягнути 41 094,48 грн. Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач всупереч вимогам Інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 18.05.2015 №215 не відшкодував позивачу витрати на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні з 16.05.2016 до 07.12.2017 у розмірі 41 094,48 грн.

12.2. Звертаючися до суду з цим позовом, ВЧ НОМЕР_1 заявила аналогічні вимоги, а саме стягнення з ВЧ НОМЕР_2 41 094,48 грн витрат на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які відбували покарання в дисциплінарному батальйоні з 16.05.2016 до 07.12.2017. Позовні вимоги також мотивовані посиланням на положення Інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 18.05.2015 №215 та невідшкодуванням відповідачем позивачу вказаних витрат.

12.3. Встановивши, що у справі №910/20715/20 та у цій справі №910/1800/26, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у заявленому спорі вже існує рішення суду, що набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

13. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд виходить з такого.

14. Право на звернення до господарського суду регулює стаття 4 ГПК України. За змістом цієї норми процесуального права юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

15. Згідно із частиною першою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

16. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України унормовано, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову.

17. З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

18. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2024 у справі №990/300/24 визначила, що фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права й обов`язку. Визначаючи підстави позову як складові елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

20. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини першої статті 175 ГПК України).

21. Здійснюючи аналіз вказаної вище норми процесуального права - пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 10.12.2025 у справі №910/8912/25 дійшов висновку, що метою застосування цієї норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

22. Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

23. Верховний Суд також неодноразово зазначав таке:

- предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21);

- позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №170/499/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №911/906/23);

- не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанови Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 916/3143/24, від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17 (на яку посилається скаржник);

- неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип «юридичної визначеності», який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності та оперативності судового процесу. З огляду на зазначені вище мотиви на норми процесуального закону, за наявністю двох справ з тотожним суб`єктними складом, предметом та підставами позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновків, що існують передумови для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №913/266/20 (826/15260/17);

24. Колегія суддів також звертається до висновків ЄСПЛ, який у рішенні від 25.11.2021 у справі «Центр «Украса» проти України» зазначив, що наявність судового провадження не повинно нівелювати результати іншого судового провадження та/або позбавляти його остаточне рішення юридичної сили та призводити до порушення принципу юридичної визначеності (пункт 44). У пунктах 37-39 вказаного рішення ЄСПЛ також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

25. Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010 (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2021 у справі №308/8567/20).

26. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, здійснивши аналіз підстав, предмета позову та суб`єктного складу сторін у цій справі, суди встановили, що предметом цього спору є вимоги ВЧ НОМЕР_1 про стягнення з ВЧ НОМЕР_2 витрат в сумі 41 094,48 грн за період 16.05.2016 - 07.12.2017 на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні. Також суди встановили, що у справі №910/20715/20 розглядалися вимоги ВЧ НОМЕР_1 про стягнення з ВЧ НОМЕР_2 витрат на харчування засуджених військовослужбовців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 41 094,48 грн, які відбували покарання в дисциплінарному батальйоні з 16.05.2016 до 07.12.2017.

26.1. Правовою підставою у вказаних справах є покликання на положення Інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 18.05.2015 №215 та невідшкодуванням відповідачем позивачу вказаних витрат.

27. Тобто суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили предмет, правові підстави та суб`єктний склад у справах №910/1800/26, №910/20715/20, та встановили сторони, предмети та підстави позовів у цих справах.

28. Встановивши вищенаведене та проаналізувавши предмет, підстави позову та суб`єктний склад сторін у справі №910/20715/20 та у справі №910/1800/26, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що суб`єктний склад, предмет та підстави заявлених позовних вимог (як фактичні так і правові) у справах №910/1800/26 та №910/20715/20 є тотожними.

29. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі №910/1800/26, оскільки має місце спір, що виник між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмета і заявлений з тих самих підстав, що й у справі №910/20715/20, за наслідком розгляду якого Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 30.06.2021, яке набрало законної сили.

30. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається належне обґрунтування тотожності суб`єктного складу, предмета та підстав позову у справах №910/1800/26 та №910/20715/20, а доводи, викладені у касаційній скарзі, в цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником поняття підстави позову. Колегія суддів зазначає, що законодавець надав право учасникам судових справ у разі незгоди із судовим рішенням оскаржити його в апеляційному та у визначених законом випадках і в касаційному порядку, чого скаржником у справі №910/20715/20 зроблено не було, а тому подача нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами є неприпустимою.

31. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не встановили та не обґрунтували наявність тотожності підстав позову, обмежившись лише формальним посиланням на існування рішення у справі №910/20715/20 з наведених вище у цій постанові мотивів.

32. Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на лист ВЧ НОМЕР_1 , надісланий 19.01.2026 на адресу ВЧ НОМЕР_2 про відшкодування витрат разом із відповідними актами та довідками-розрахунками та на невиконання відповідачем відповідного обов`язку після закінчення передбаченого Інструкцією №215 строку, як на інші фактичні обставини підстав позову, оскільки, фактично вони є новими доказами, які надаються на підтвердження обставин, при збереженні в ньому первісних обставин, предмета та вимог, і не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України та не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду щодо його застосування.

33. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. Судом не встановлено порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

34. Колегія суддів наголошує, що суди попередніх інстанцій прийняли процесуальні рішення, що відповідають вимогам статті 236 ГПК України, а тому доводи скаржника щодо порушення судами норм процесуального права, а саме: пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, відхиляються як необґрунтовані.

35. Доводи ВЧ НОМЕР_2 , викладені у відзиві на касаційну скаргу, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тих частинах, які узгоджюються з викладеними у цій постанові міркуваннями.

36. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

38. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

39. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

40. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у справі №910/1800/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов