Рішення № 141403540 у справі № 560/21870/25 від 11.11.2026

Справа № 560/21870/25

РІШЕННЯ

іменем України

11 листопада 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), у якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до стажу роботи судді у відставці періоду проходження служби в Радянській Армії з 14.05.1972 по 09.05.1974; зобов`язати відповідача зарахувати зазначений період до стажу роботи судді у відставці, що дає право на призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання; зобов`язати відповідача провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,1; зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60 відсотків суддівської винагороди судді Хмельницького міськрайонного суду; стягнути з відповідача недоплачене щомісячне довічне грошове утримання за період із червня 2021 року по грудень 2025 року в сумі 414430,32 грн.

Ухвалою суду від 24.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалами від 14.10.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення Державної судової адміністрації України як третьої особи та клопотання про залишення всього позову без розгляду.

Водночас, позовну заяву в частині майнової вимоги за минулий період залишено без руху для усунення визначених судом недоліків.

Ухвалою від 11.11.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та залишено без розгляду позовну вимогу про стягнення недоплаченого щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.06.2021 по 31.05.2025 включно.

Отже, предметом подальшого розгляду залишаються немайнові вимоги щодо зарахування періоду військової служби, визначення відсоткового розміру довічного грошового утримання, застосування регіонального коефіцієнта 1,1 та майнова вимога про стягнення недоплачених сум за період з 01.06.2025 по 31.12.2025 включно.

Відповідно до позову, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з таких підстав.

Зазначає, що здійснював правосуддя, будучи суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду Хмельницької області з 1982 року до серпня 2005 року та звільнений у відставку за станом здоров`я.

Вказує, що під час первісного призначення щомісячного довічного грошового утримання до стажу, який дає право на таке утримання, було включено період строкової військової служби у Радянській Армії. Унаслідок цього тривалість відповідного стажу перевищувала 25 років, а щомісячне довічне грошове утримання було встановлено в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди відповідно до законодавства, чинного на час виходу у відставку.

На думку позивача, під час подальшого перерахунку відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII відповідач неправомірно виключив із відповідного стажу період військової служби, врахувавши лише безпосередню роботу на посаді судді.

У зв`язку із цим позивач вважає, що після перерахунку відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII його щомісячне довічне грошове утримання має становити 60 відсотків, а не 56 відсотків суддівської винагороди.

Крім того, позивач стверджує, що під час визначення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не враховано регіональний коефіцієнт 1,1, передбачений частиною четвертою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Вважає, що відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок довічного грошового утримання та виплатити недоотримані суми.

Відповідач у відзиві від 07.01.2026 проти задоволення позову заперечує повністю з огляду на таке.

Посилається на те, що у спірних правовідносинах діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А отже, на думку відповідача, він не допустив порушення прав та законних інтересів позивача.

У відзиві відповідачем заявлене клопотання провести розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін та повідомити про час та місце розгляду справи з метою участі в судовому засіданні представника управління.

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить із такого.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 5-7 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд вказує на те, що справа № 560/21870/25 відноситься до категорії справ, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України

Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що фактичні обставини у цій справі підтверджуються письмовими доказами, наявними в справі.

Необхідності в отриманні додаткових доказів, які могли б бути здобуті лише шляхом проведення судового засідання з заслуховуванням усних пояснень учасників справи, судом не встановлено.

Відповідач у клопотанні не зазначив жодних конкретних обставин, які неможливо було б з`ясувати в письмовому провадженні та які вимагали б обов`язкового проведення судового засідання.

Разом з тим, суд вказує на те, що у спрощеному позовному провадженні права сторін не обмежені: вони можуть подавати письмові пояснення, докази, клопотання, заперечення тощо, реалізуючи свої процесуальні права, передбачені статтями 44, 47, 159 КАС України.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування, а також того, що всі істотні обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, суд доходить висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи не вимагається проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене, клопотання відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Постановою Верховної Ради України від 08.07.2005 № 2791-IV ОСОБА_1 звільнено з посади судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

У матеріалах пенсійної справи міститься лист Державної судової адміністрації України 2005 року, відповідно до якого до стажу роботи позивача, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, зараховано період строкової військової служби відповідно до Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95.

Також міститься розрахунок стажу судді, складений Територіальним управлінням ДСА України в Хмельницькій області, у якому окремим періодом зазначено проходження строкової служби в Радянській Армії з 14.05.1972 по 09.05.1974.

Згідно із цим розрахунком сукупний стаж, що давав право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, перевищував 25 повних років.

Наказом ТУ ДСА України в Хмельницькій області від 22.09.2005 № 12/к позивачу встановлено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати.

Відтак, під час первісного призначення щомісячного довічного грошового утримання період військової служби позивачу був врахований.

Ця обставина додатково підтверджується листом відповідача від 08.12.2025 № 17222-16636/С-02/9-2200/25, у якому ГУ ПФУ прямо зазначило, що під час призначення позивачу довічного грошового утримання у 2005 році період військової служби з 14.05.1972 по 09.05.1974 був врахований.

Отже, сам факт первісного зарахування спірного періоду не є спірним між сторонами.

Водночас, у подальшому під час перерахунку довічного грошового утримання відповідач виходив із тривалості лише безпосередньої роботи на посаді судді, що становить понад 23 роки, але менше 24 років.

Листом Державної судової адміністрації України 2005 року щодо погодження призначення довічного грошового утримання визначено стаж роботи на посаді судді 23 роки 1 місяць 13 днів, період військової служби 1 рік 11 місяців 25 днів та сукупний стаж 25 років 1 місяць 8 днів.

У розрахунках ТУ ДСА трапляється відмінність у межах одного чи кількох днів, яка не змінює кількості повних років стажу.

Крім того, в пенсійній справі міститься постанова Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.06.2017 у справі № 686/9208/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому.

Предметом позову була відмова в перерахунку довічного утримання з 01.12.2016 за довідкою ТУ ДСА від 13.12.2016 № 572 із застосуванням розміру 90 відсотків.

У мотивувальній частині цієї постанови суд розглянув неврахування строкової військової служби позивача та застосував Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 і перехідні положення Закону № 1402-VIII.

Позов задоволено, відповідача зобов`язано здійснити перерахунок у розмірі 90 відсотків із виплатою різниці.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі № 686/9208/17 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому залишено без задоволення, а постанову від 14.06.2017 - без змін.

Копії зазначених судових рішень містяться в пенсійній справі позивача, як і матеріали виконавчого провадження щодо виконання постанови 2017 року.

Суд ураховує, що в тексті постанови 2017 року початок військової служби наведено як 08.05.1972, тоді як в первинних документах пенсійної справи і листі ГУ ПФУ від 08.12.2025 визначено 14.05.1972.

Ця розбіжність не може бути механічно усунута шляхом перенесення дати з одного документа до іншого.

У цій справі заявлено вимогу щодо періоду з 14.05.1972 по 09.05.1974; саме його підтвердження суд оцінює за військово-обліковими та пенсійними документами позивача.

Рішення суду 2017 року додатково підтверджує історію спору та факт судового розгляду питання про військову службу, але не замінює перевірки конкретних дат нинішньої позовної вимоги.

Пенсійна справа позивача містить також рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 560/405/20, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ щодо неправомірного зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання з 90 до 86 відсотків при перерахунках за 2018-2019 роки.

Суд виходив, зокрема, з установленого раніше стажу позивача з урахуванням строкової військової служби та рішення від 14.06.2017 у справі № 686/9208/17.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 у справі № 560/405/20 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення від 05.03.2020 - без змін.

Відтак, рішення суду від 05.03.2020 набрало законної сили 13.07.2020.

У пенсійній справі наявні постанова апеляційного суду та супровідний лист цього суду щодо її надсилання.

Додатково ці обставини підтверджено листом ГУ ПФУ від 12.08.2025 № 9991-8936/С-03/8-2200/25.

Отже, суд враховує рішення від 05.03.2020 як судове рішення, що набрало законної сили, з урахуванням вимог частин четвертої та сьомої статті 78 КАС України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі № 560/8581/20, яке набрало законної сили 29.04.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зокрема, визнано протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА України в Хмельницькій області від 16.03.2020 № 147 та зобов`язано провести такий перерахунок із 19.02.2020 з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо застосування попереднього відсоткового розміру 90 відсотків до нової суддівської винагороди, відмовлено.

На виконання зазначеного рішення відповідач провів перерахунок щомісячного довічного грошового утримання за такими показниками: посадовий оклад - 63060,00 грн; доплата за вислугу років - 37836,00 грн; суддівська винагорода - 100896,00 грн; відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання - 56 відсотків; розмір щомісячного довічного грошового утримання - 56501,76 грн.

Цей розрахунок підтверджується матеріалами пенсійної справи та визнається відповідачем.

Із пенсійної справи також убачається, що позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою від 28.07.2025, отриманою відповідачем 30.07.2025, щодо виконання попередніх судових рішень та перерахунку довічного грошового утримання.

Листом від 12.08.2025 № 9991-8936/С-03/8-2200/25 відповідач повідомив про виконання рішень у справах № 560/405/20 та № 560/8581/20.

У цьому листі зазначено, що на виконання рішення від 05.03.2020 проведено перерахунок за 2018-2019 роки із застосуванням 90 відсотків, а донараховані за відповідний період суми було виплачено у липні 2023 року.

Водночас, на виконання рішення від 29.03.2021 проведено перерахунок за довідкою № 147 із застосуванням 56 відсотків; розмір 56501,76 грн позивач отримує з червня 2021 року.

Окремо відповідач зазначив про облік доплати за виконання рішення 2021 року за період з 19.02.2020 по 31.05.2021.

Отже, матеріали справи підтверджують не лише послідовність судових рішень стосовно позивача, а й те, який саме відсотковий розмір фактично застосовувався відповідачем у різні правові періоди.

Звернення в липні 2025 року стосувалося, за його змістом та змістом відповіді, насамперед виконання вже ухвалених судових рішень; воно не є тотожним заявам позивача від листопада 2025 року про зарахування військової служби та врахування регіонального коефіцієнта.

18.11.2025 та 26.11.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявами щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Листом від 02.12.2025 № 16840-15924/С-02/8-2200/25 відповідач повідомив позивача про проведений на виконання рішення суду від 29.03.2021 перерахунок, відсутність у довідці № 147 регіонального коефіцієнта та відсутність в територіальних органів Пенсійного фонду України повноважень самостійно визначати суддівську винагороду.

Крім того, відповідач зазначив, що заява позивача від 18.11.2025 не відповідає встановленій формі та розглянута за Законом України «Про звернення громадян».

Листом від 08.12.2025 № 17222-16636/С-02/9-2200/25 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку з урахуванням строкової військової служби, посилаючись на положення статей 137, 142 Закону № 1402-VIII.

Отже, із цього листа вбачається, що відповідач не лише надав інформацію щодо порядку обчислення довічного грошового утримання, а й висловив остаточну негативну позицію щодо конкретної вимоги позивача про зарахування спірного періоду військової служби.

08.01.2026 ТУ ДСА України в Хмельницькій області видало позивачу довідку № 11 про суддівську винагороду станом на 18.02.2020.

Відповідно до зазначеної довідки суддівська винагорода становить 110985,60 грн, з яких: посадовий оклад - 69366,00 грн; доплата за вислугу років - 41619,60 грн.

12.01.2026 позивач склав звернення до відповідача щодо проведення перерахунку на підставі цієї довідки та подав до суду заяву про долучення відповідних документів.

У заяві до суду позивач зазначив, що долучає копію звернення до ГУ ПФУ з відміткою про вручення довідки № 11.

На копії звернення наявний рукописний запис, датований 12.01.2026.

Тому цей документ суд не може ігнорувати як доказ можливого вручення довідки.

Водночас, із самого запису не вдається безсумнівно встановити особу, яка прийняла документ, її посаду та реєстраційні реквізити прийняття ГУ ПФУ.

Суд окремо оцінює цей доказ разом з іншими матеріалами справи, не ототожнюючи факт можливого вручення із фактом прийняття відповідачем рішення про відмову.

Довідка № 11 видана лише 08.01.2026, тому вона не могла бути отримана відповідачем до надання ним відповідей у грудні 2025 року.

Також матеріалами справи не підтверджено прийняття відповідачем окремого рішення за результатами розгляду заяви від 12.01.2026, яким було б відмовлено у проведенні перерахунку саме на підставі довідки № 11.

Вважаючи неврахування військової служби, визначення відсоткового розміру та неврахування коефіцієнта порушенням своїх прав, позивач звернувся до суду із цим позовом 19.12.2025.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відтак, суд не допускає підміни мотивів листів відповідача новими обґрунтуваннями, висловленими лише під час судового провадження.

Водночас, зазначене не позбавляє суд права досліджувати докази, подані під час судового розгляду, якщо вони підтверджують обставини, що існували на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, предметом судової перевірки в цій справі є не правильність призначення довічного грошового утримання в 2005 році як така і не законність судового рішення від 29.03.2021 у справі № 560/8581/20.

Спір виник із приводу поведінки ГУ ПФУ після звернень позивача в листопаді 2025 року: відмови застосувати період військової служби при визначенні відсоткового розміру утримання та повідомлення про неможливість врахувати регіональний коефіцієнт за довідкою, яка була на той час у пенсійній справі.

За своїм матеріальним змістом позов також охоплює вимоги про вчинення дій - зарахування стажу та перерахунок - і вимогу про стягнення визначеної суми.

Так, у цій справі факт і тривалість військової служби підтверджуються документами пенсійної справи позивача.

Статус судді у відставці, дата виходу у відставку та первинне врахування військової служби також підтверджені первинними документами.

Відповідач у листі від 08.12.2025 фактично визнав зарахування служби під час первинного призначення утримання.

Юридичним, а не фактичним є спір щодо правових наслідків раніше врахованого періоду після зміни законодавства.

Відповідач зобов`язаний довести, чому цей період не підлягає врахуванню в новому відсотковому розрахунку; чому використана довідка відповідала необхідним умовам перерахунку; та чи мав він передбачені законом підстави для відмови.

Щодо стягнення конкретної суми суд має встановити період, належну базу, належний відсоток і фактичні виплати.

Саме посилання позивача на загальний розрахунок за 53 місяці без зіставлення з підтвердженими даними за сім місяців, що залишилися предметом розгляду, не є достатнім доказом визначеної суми заборгованості.

Частина перша статті 78 КАС України передбачає звільнення від доказування обставин, які визнаються учасниками справи, якщо суд не має обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності або добровільності визнання.

Зокрема, відповідач визнав у листі від 08.12.2025 факт первісного зарахування військової служби.

Документи пенсійної справи цей факт підтверджують.

Частина четверта статті 78 КАС України встановлює преюдиціальність обставин, установлених рішенням суду, яке набрало законної сили, за передбачених цією нормою умов.

Водночас, відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України правова оцінка факту, надана судом під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою.

Зокрема, суд ураховує постанову Хмельницького міськрайонного суду від 14.06.2017 у справі № 686/9208/17, залишену без змін апеляційним судом 05.09.2017, а також рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 560/405/20, що набрало законної сили 13.07.2020.

У цих справах за участю того самого позивача встановлювалися факти проходження військової служби, її врахування у стажі та попереднього визначення розміру довічного грошового утримання.

На ці встановлені факти поширюється передбачений частиною четвертою статті 78 КАС України режим звільнення від повторного доказування за наявності умов цієї норми.

Проте суд не надає преюдиційної сили висновку про застосування 90 відсотків до всіх наступних перерахунків.

У справах 2017 та 2020 років вирішувалися вимоги за іншого нормативного й фактичного контексту, насамперед щодо перерахунків за 2016-2019 роки.

Питання визначення відсотка довічного утримання після застосування законодавчого механізму з 19.02.2020 має бути вирішено з урахуванням чинної частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII та належно встановленого стажу.

Таке розмежування фактів і правової оцінки узгоджується з частинами четвертою та сьомою статті 78 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 наголосив, що преюдиційними можуть бути встановлені фактичні обставини, але не мотиви рішення або правова кваліфікація відповідних правовідносин.

Хоча та постанова ухвалена у спорі іншої предметної категорії, наведений висновок стосується саме застосування загальної процесуальної норми статті 78 КАС України.

Отже, рішення від 29.03.2021 у справі № 560/8581/20 враховується в частині дійсно встановлених ним фактів, але не може без окремого аналізу тлумачитися як уже вирішене питання зарахування військової служби для обчислення 60 відсотків.

У тій справі було вирішено питання про перерахунок на підставі довідки № 147 та застосування попередніх 90 відсотків до нового розміру винагороди.

Нинішній спір стосується іншої правової підстави: визначення кількості повних років стажу для застосування частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд не переглядає рішення 2021 року та не вирішує повторно вимогу про застосування 90 відсотків.

За статтею 90 КАС України, жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Оцінюючи довідки ДСА, документи пенсійної справи та листи ГУ ПФУ в сукупності, суд відокремлює зміст доказів від позицій учасників і висновків, які з цих доказів можуть бути зроблені.

Щодо зарахування військової служби до стажу судді, суд зазначає про таке.

На час виходу позивача у відставку питання його матеріального забезпечення регулювалися Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) та іншими нормативно-правовими актами, чинними на відповідний час.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII, судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку, виплату вихідної допомоги та отримання щомісячного довічного грошового утримання зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби без додержання умови наявності десятирічного стажу роботи на посаді судді.

Судді, звільненому з посади у зв`язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, пенсія призначається на загальних підставах.

За суддями, що перебувають у відставці, зберігається право на медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку, право на безплатний проїзд у громадському транспорті (крім таксі).

Абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній під час виходу позивача у відставку 03.08.2005) передбачалося, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Суд звертає увагу, що зазначений Указ набрав чинності вже після первісного обрання позивача суддею, проте діяв у період набуття ним права на відставку та під час первісного визначення відповідного стажу у 2005 році.

Отже, для оцінки правомірності первісного обчислення стажу визначальним є нормативне регулювання, яке діяло на момент виходу позивача у відставку та встановлення йому щомісячного довічного грошового утримання.

Зміна нормативного регулювання у подальшому не означає автоматичної втрати юридичного значення тих періодів, які були правомірно враховані під час набуття відповідного права.

Згідно з пунктом 11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції, чинній до 28.03.2015, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (у редакції, чинній станом на 08.12.2025) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Суд вказує на те, що зазначені перехідні положення спрямовані на забезпечення правової визначеності та збереження відповідних прав суддів, призначених або обраних до зміни законодавства.

Суд окремо враховує, що ОСОБА_1 почав здійснювати правосуддя як суддя у 1982 році, тоді як Указ Президента України № 584/95 прийнято лише у 1995 році.

Тому буквальне посилання на законодавство, що діяло в день призначення суддею, без аналізу законодавства, яке діяло під час набуття права на відставку у 2005 році, не було б належним обґрунтуванням.

Суд жодним чином не стверджує, що Указ № 584/95 був чинний у 1982 році.

У цій справі правове значення мають сукупність таких обставин: на момент відставки у 2005 році Указ діяв і умову десяти років здійснення правосуддя суддею було виконано; уповноважений орган фактично зарахував період служби до відповідного стажу; станом на набрання чинності Законом № 2453-VI існувало перехідне регулювання збереження визначення стажу; а встановлення такого стажу отримало оцінку в судових рішеннях 2017 та 2020 років, які набрали законної сили.

Збереження права оцінюється судом за цією сукупністю, а не шляхом надання Указу № 584/95 зворотної дії або припущення про його чинність у день обрання позивача суддею.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 686/16953/17 дійшов висновку про неправомірність неврахування періоду строкової військової служби під час визначення стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом також у постанові від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21.

На думку суду, особливе значення для цього спору має постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 540/5794/21.

У ній розглядалося застосування статей 137 і 142 Закону № 1402-VIII при перерахунку довічного утримання судді у відставці після 19.02.2020.

Зокрема, Верховний Суд врахував період строкової військової служби та раніше встановлені судовим рішенням обставини і погодився з висновком, що з урахуванням належного стажу відсотковий розмір довічного утримання становить 64, а не 52 відсотки суддівської винагороди.

Отже, ця постанова прямо стосується різниці між первісно встановленим стажем та його врахуванням для відсоткового розрахунку після перерахунку за Законом № 1402-VIII.

Водночас, її конкретний числовий результат не переноситься на позивача у цій справі без власного обчислення стажу.

Наведені висновки є релевантними до спірних правовідносин у тій частині, в якій стосуються зарахування строкової військової служби до стажу для визначення відсоткового розміру довічного утримання за чинним механізмом.

Суд ураховує, що справи мають різні дати призначення на посаду, відставки та застосовного законодавства, тому застосовує їх висновки лише після зіставлення з обставинами ОСОБА_1 .

Особливо близькою за правовим питанням є постанова від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21, у якій Верховний Суд виснував урахувати строкову службу для обчислення відсотка утримання за частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд відхиляє довід відповідача про те, що для визначення розміру довічного грошового утримання може враховуватися виключно час фактичної роботи на посаді судді.

Таке тлумачення не враховує перехідного правового регулювання та правової природи стажу, який дає право на відставку й отримання довічного грошового утримання.

Саме по собі припинення чинності Указу Президента України № 584/95 не є достатньою підставою для виключення періоду військової служби, який було правомірно зараховано позивачу у 2005 році.

Крім того, відповідач у листі від 08.12.2025 підтвердив, що під час первісного призначення довічного грошового утримання зазначений період було зараховано.

Отже, спір у цій частині стосується не доведення факту проходження позивачем військової служби, а правомірності її подальшого неврахування при визначенні відсоткового розміру довічного грошового утримання.

Суд вважає, що відповідач неправомірно обмежився застосуванням положень статті 137 Закону № 1402-VIII без належного врахування перехідного законодавства та вже встановленого позивачу стажу.

Окремо суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні певні розбіжності щодо точного обчислення тривалості здійснення правосуддя позивачем на посаді судді.

Так, відповідач визначає її як 23 роки 1 місяць 6 днів, тоді як у документах ДСА 2005 року наведено інше обчислення.

Водночас, зазначені розбіжності не мають вирішального значення для цього спору, оскільки за будь-яким із наведених варіантів з урахуванням строкової військової служби відповідний стаж перевищує 25 повних років.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що період строкової військової служби позивача з 14.05.1972 по 09.05.1974 підлягає врахуванню під час визначення стажу, від якого залежить відсотковий розмір його щомісячного довічного грошового утримання.

Тому відмова відповідача, викладена у листі від 08.12.2025, у врахуванні такого періоду є протиправною.

При цьому, позивач оскаржує відповідну поведінку як бездіяльність, хоча матеріали справи підтверджують наявність вираженої відповідачем відмови.

З урахуванням частини другої статті 9 КАС України та необхідності ефективного захисту порушеного права належним способом захисту є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у врахуванні зазначеного періоду та зобов`язання врахувати його при визначенні розміру довічного грошового утримання.

Щодо дії нормативно-правових актів у часі та правового значення первинного зарахування стажу, суд вказує на таке.

Так, суд розмежовує чотири юридично значущі моменти: призначення (обрання) позивача на посаду судді; вихід у відставку у 2005 році; зміни законодавства у 2010 та 2016 роках; здійснення перерахунків після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Норму, яка визначає право на зарахування певного періоду до стажу, не можна механічно ототожнювати з нормою, що визначає відсотковий розмір утримання на момент наступного перерахунку.

Суд не надає Указу Президента України № 584/95 чинності після його скасування і не застосовує його як нову самостійну підставу для набуття позивачем права у 2025 році.

Указ має значення для оцінювання правомірності вже здійсненого зарахування відповідного періоду за умов 2005 року.

Питання про те, чи зберігає це зарахування юридичне значення за новим законодавством, вирішується на підставі спеціальних перехідних положень та релевантних висновків Верховного Суду.

Відповідно до змісту частини першої статті 58 Конституції України, нормативно-правові акти, як загальне правило, не мають зворотної дії в часі.

Право позивача на відставку було реалізоване до прийняття Закону № 1402-VIII.

Разом з тим, поточний розмір перерахованого утримання визначається за чинним механізмом, у тому числі відповідно до частини третьої статті 142 цього Закону.

Тому попередні 90 відсотків не переносяться автоматично до нового механізму, проте й попередньо зарахований стаж не виключається автоматично лише внаслідок втрати чинності актом, на підставі якого його було визначено.

Суд ураховує, що розбіжності між розрахунком ТУ ДСА 2005 року та обчисленням ГУ ПФУ 2025 року стосуються кількох днів у тривалості безпосередньої роботи на посаді судді.

При цьому, навіть якщо взяти за основу менший показник, разом зі строковою військовою службою позивача він перевищує 25 повних років.

Для застосування відповідної частини статті 142 Закону № 1402-VIII розходження не впливає на кількість повних років понад двадцять і не змінює підсумкового відсотка.

Щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання у відсотках, суд виходить із таких міркувань.

Частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній станом на 08.12.2025) встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки суддівської винагороди.

Після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 застосування відповідного порядку обчислення щомісячного довічного грошового утримання не залежить від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.

Верховний Суд у рішенні від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20 дійшов висновку, що право судді у відставці на перерахунок довічного грошового утримання відповідно до Закону № 1402-VIII виникає з 19.02.2020.

При цьому, застосування нового порядку визначення суддівської винагороди та відсоткового розміру довічного грошового утримання не допускає одночасного використання складових різних законодавчих механізмів у спосіб, не передбачений законом.

Тому суд не вбачає підстав для застосування до суддівської винагороди, визначеної відповідно до Закону № 1402-VIII, попереднього відсоткового розміру довічного грошового утримання - 90 відсотків.

Постанова суду від 14.06.2017 і рішення від 05.03.2020, залишене без змін апеляційним судом 13.07.2020, стосувалися перерахунків за 2016-2019 роки.

У справі № 560/8581/20 вирішувався спір після рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 та щодо довідки № 147.

Відтак, збереження преюдиційних фактів щодо стажу не означає безумовного перенесення показника 90 відсотків на новий механізм розрахунку.

Разом із цим, застосування частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII вимагає правильного встановлення стажу, від якого залежить відсотковий розмір довічного грошового утримання.

Як установлено судом, загальний стаж позивача, що має враховуватися для цієї мети, перевищує 25 повних років.

Отже, розмір його щомісячного довічного грошового утримання становить: 50 відсотків - базовий розмір за 20 років стажу; 10 відсотків - за п`ять повних років стажу понад 20 років; разом - 60 відсотків суддівської винагороди.

Визначення відповідачем розміру довічного грошового утримання в 56 відсотків ґрунтується на неврахуванні спірного періоду військової служби.

Водночас, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі № 560/8581/20 саме по собі не встановлює остаточної заборони перегляду відсоткового розміру довічного грошового утримання за новими обставинами та самостійною правовою підставою.

Зазначеним рішенням суду було вирішено спір щодо відмови у перерахунку на підставі довідки № 147 та застосування попереднього відсоткового розміру 90 відсотків до нового розміру суддівської винагороди.

У цій справі предметом оцінки є інша правова обставина - правомірність неврахування періоду військової служби під час визначення відсоткового розміру довічного грошового утримання.

Тому суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо застосування відсоткового розміру 60 відсотків.

Зважаючи на встановлені процесуальні межі розгляду справи та наявність вимоги про стягнення недоплачених сум за період з 01.06.2025, суд вважає належним способом захисту зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з 01.06.2025 з урахуванням фактично виплачених сум.

Із приводу застосування регіонального коефіцієнта 1,1, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній станом на 02.12.2025) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою цієї статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

За ч. 5 статті 135 цього Закону, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Так, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області розташований у місті Хмельницькому, чисельність населення якого перевищує зазначений законодавчий поріг.

Відповідач цієї обставини не заперечує.

Відтак, у правовідносинах із визначення грошової винагороди судді, який здійснює правосуддя на відповідній посаді, регіональний коефіцієнт 1,1 має нормативне значення.

У постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 300/3388/21 зроблено правовий висновок, що регіональний коефіцієнт є складовою посадового окладу, а не самостійною доплатою, і враховується під час обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Тому суд не погоджується з тлумаченням, за яким сам статус судді у відставці виключав би право на застосування коефіцієнта.

Однак у справі № 300/3388/21 уповноважений орган уже видав відповідну довідку із застосуванням коефіцієнта, її було подано до пенсійного органу, після чого останній прийняв негативне для позивача рішення.

Ця відмінність фактичних обставин є істотною.

Частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII (у редакції станом на 02.12.2025) пов`язує перерахунок раніше призначеного довічного грошового утримання зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (редакція від 20.03.2023, чинна на 02.12.2025), перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.

Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.

Заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання приймається органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, за наявності в судді всіх необхідних документів та оформляється відповідно до вимог розділу III цього Порядку.

Днем звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.

У разі надсилання заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання і документів для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання поштою днем звернення за перерахунком вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення цієї заяви (у разі подання заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації цієї заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія разом із сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення тексту документа та його реквізитів).

У постанові від 03.02.2025 у справі № 620/1515/24 Верховний Суд погодився з відмовою в позові за обставин, коли позивач не подав належної довідки про суддівську винагороду і її не було надіслано уповноваженим органом.

Аналогічну вимогу щодо документальної підстави перерахунку Верховний Суд застосував у постанові від 18.04.2025 у справі № 420/6951/24.

Ці правові висновки стосуються умов виникнення обов`язку територіального органу ПФУ здійснити конкретний перерахунок, але не заперечують самого матеріального права на належні складові суддівської винагороди.

У цій справі, суд виходить із того, що право особи на певний розмір суддівської винагороди як базу довічного утримання, обов`язок належного органу видати достовірну довідку та обов`язок ГУ ПФУ провести перерахунок на підставі цієї довідки є взаємопов`язаними, але юридично різними правовідносинами.

Сам по собі недолік довідки не може перетворити відомості в ній на правильні; водночас він не наділяє територіальний орган Пенсійного фонду України повноваженням самостійно замінювати зазначені уповноваженим органом показники іншими сумами.

Так, на момент відповіді ГУ ПФУ від 02.12.2025 документом, на підставі якого відповідач провів перерахунок на виконання рішення суду від 29.03.2021 у справі № 560/8581/20, була довідка ТУ ДСА від 16.03.2020 № 147.

Вона визначала загальну суддівську винагороду 100896,00 грн та не відображала регіонального коефіцієнта 1,1.

Із матеріалів справи не встановлено існування станом на 02.12.2025 іншої довідки, отриманої відповідачем для того самого перерахунку, в якій було враховано цей коефіцієнт.

У той же час, довідку № 11 видано лише 08.01.2026, хоча вона засвідчує суддівську винагороду станом на 18.02.2020.

Отже, цей документ може підтверджувати розмір грошової винагороди, але не свідчить, що 02.12.2025 відповідач мав його у своєму розпорядженні та міг виконати перерахунок на підставі саме цієї довідки.

Суд розмежовує дату існування підтверджуваної обставини та дату, коли у відповідного органу виник належно документований обов`язок вчинити конкретну дію.

Зокрема, суд ураховує й те, що позивач 12.01.2026 склав окрему заяву до ГУ ПФУ, долучив її копію до матеріалів справи та зазначив про відмітку вручення довідки № 11.

На копії заяви наявний рукописний запис із датою 12.01.2026.

Це має доказове значення і не дозволяє стверджувати, нібито матеріали справи взагалі не містять свідчень подання довідки до територіального органу Пенсійного фонду України.

Водночас, із зазначеного запису неможливо достовірно встановити повноваження його автора.

Навіть якщо виходити з вручення довідки 12.01.2026, відповідне звернення формує нову документальну підставу для розгляду питання про перерахунок після оспорюваної відповіді 02.12.2025.

Відсутність у матеріалах справи окремого рішення ГУ ПФУ за заявою від 12.01.2026 не тотожна встановленню правомірності бездіяльності за цією заявою.

Проте позивач подав позов ще 19.12.2025, а його звернення до суду від 12.01.2026 було сформульовано саме як заява про долучення доказів, а не як зміна предмета чи підстав позову в порядку частини першої статті 47 КАС України.

У той же час, суд не вправі без належного визначення предмета спору та реалізації процесуальних прав відповідача вперше вирішувати законність можливої нової бездіяльності за заявою, яка виникла після подання позову у цій справі.

Водночас, це не виключає самостійного судового контролю за результатами розгляду зазначеної заяви.

Суд не встановлює, що право позивача на регіональний коефіцієнт відсутнє, і не констатує законність самої відсутності коефіцієнта в довідці № 147.

Проте у цьому провадженні не доведено порушення відповідачем станом на грудень 2025 року обов`язку провести перерахунок на підставі довідки № 11, яка на той час ще не існувала, або іншої належної довідки з відповідними показниками.

Доказів окремої відмови ГУ ПФУ в перерахунку на підставі довідки № 11 матеріали також не містять.

Відтак, суд доходить такого висновку: за встановлених у цій справі обставин, наявні підстави визнати право позивача на застосування регіонального коефіцієнта до посадового окладу судді, який здійснює правосуддя на відповідній посаді, але немає підстав задовольняти заявлену вимогу про безпосереднє зобов`язання ГУ ПФУ здійснити перерахунок із коефіцієнтом 1,1 як спосіб усунення порушення, яке позивач пов`язує з відповіддю від 02.12.2025.

Такий висновок узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України, частинами першою, четвертою та п`ятою статті 135, частиною четвертою статті 142 Закону № 1402-VIII, пунктом 6 розділу IV Порядку № 3-1 та критеріями судового контролю, установленими частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо довідок № 147 та № 11 як окремих доказів і підстав перерахунку, суд виходить із такого.

Довідка від 16.03.2020 № 147 була документальною підставою для перерахунку, здійсненого відповідачем на виконання рішення суду у справі № 560/8581/20.

У ній зазначені оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу років 37836,00 грн і загальна винагорода 100896,00 грн.

Ці показники фактично використані ГУ ПФУ при обчисленні 56501,76 грн за ставкою 56 відсотків.

Довідка від 08.01.2026 № 11 засвідчує суддівську винагороду станом на 18.02.2020 у розмірі 110985,60 грн: посадовий оклад 69366,00 грн та доплата за вислугу років 41619,60 грн.

Вказані суми підтверджують застосування коефіцієнта 1,1 як до посадового окладу, так і при визначенні залежної від нього доплати за вислугу років.

Але вказана довідка датована пізніше, ніж надані у 2025 році відповіді територіального органу Пенсійного фонду України.

Обидві довідки стосуються одного моменту грошової винагороди, однак їх наявність у різний час має різне процесуальне й матеріальне значення.

Так, перша пояснює, які показники використав відповідач під час оспорюваного перерахунку.

Друга підтверджує інше значення грошової винагороди станом на 18.02.2020, але сама по собі не доводить, що відповідач у грудні 2025 року мав документально підтверджений обов`язок виконати перерахунок саме за цими новими показниками.

У матеріалах справи наявна копія заяви позивача від 12.01.2026 з рукописною позначкою, яку позивач у заяві до суду назвав відміткою про вручення довідки № 11.

При оцінці цього доказу суд ураховує його зміст та обмеження щодо ідентифікації особи, яка зробила запис.

Матеріали справи не містять окремого рішення відповідача про відмову в перерахунку на підставі довідки № 11.

Натомість факт оформлення та можливого вручення нової довідки є обставиною, що виникла вже після відповідей ГУ ПФУ, які стали підставою для звернення позивача до суду у цій справі.

Це не позбавляє нову довідку доказового значення та не є вирішенням питання про законність можливого нерозгляду заяви від 12.01.2026.

Суд також не виходить із загального твердження, що будь-яка нова довідка ніколи не може вплинути на перерахунок за минулі періоди.

Правомірність такого перерахунку залежить від дати, на яку встановлено грошову винагороду, дати виникнення права на перерахунок і виконання передбачених законом процедур.

Проте питання про самостійне звернення від 12.01.2026 не становило первісного предмета спору, а прийняте за ним рішення до матеріалів не подане.

Із приводу визначення розміру суддівської винагороди в наступні роки, суд зазначає про таке.

Суд також враховує, що у листі від 02.12.2025 відповідач посилався на відсутність підстав для перерахунку позивачеві довічного грошового утримання у 2022-2025 роках, оскільки законами про Державний бюджет України для визначення посадового окладу судді застосовувалася спеціальна розрахункова величина 2102,00 грн.

Із цього приводу суд вказує на таке.

У постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від попереднього правового висновку, викладеного в постанові від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, щодо застосування величини 2102,00 грн для визначення посадового окладу судді у 2024 році.

Зокрема, Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

У разі його збільшення виникають правові підстави для перерахунку відповідного довічного грошового утримання.

Зазначений правовий висновок підлягає врахуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Необхідність співвідносити висновки касаційного суду з конкретним предметом спору та встановленими фактами відзначено також у постанові Верховного Суду від 14.04.2026 у справі № 160/5233/25.

Водночас, позивач у цій справі не заявляє окремих позовних вимог щодо проведення перерахунку за кожний із 2022-2025 років на підставі відповідних довідок про суддівську винагороду, складених станом на 1 січня кожного такого року.

Такі довідки та окремі рішення відповідача щодо перерахунку на їх підставі не є предметом безпосередньої оцінки в межах цього спору.

Тому зазначений правовий висновок Верховного Суду враховується судом як актуальне тлумачення законодавства, однак сам по собі не надає підстав для визначення в цьому рішенні суду конкретних розмірів суддівської винагороди за всі відповідні роки.

Висновок відповідача в листі від 02.12.2025 про незмінність розрахункової величини 2102,00 грн не може визнаватися універсально правильною підставою для відмови в перерахунку, оскільки не узгоджується з наведеним актуальним тлумаченням статті 135 Закону № 1402-VIII.

Проте в цій справі позивач не підтвердив окремими довідками суддівську винагороду за 2022-2025 роки; суд не може замінити необхідний документ власним розрахунком, а також не може вирішити не заявлені окремі вимоги щодо конкретних річних перерахунків.

Отже, суд розрізняє юридичну оцінку мотиву листа відповідача та процесуальну можливість присудження конкретного перерахунку, яка залежить від предмета позову і встановлених доказами обставин.

Щодо вимоги про стягнення недоплачених сум, суд виходить із таких міркувань.

Позивач просить стягнути недоплачене щомісячне довічне грошове утримання в сумі 414430,32 грн.

Водночас, ухвалою від 10.11.2026 майнові вимоги за період з 01.06.2021 по 31.05.2025 залишено без розгляду.

Отже, суд не вправі вирішувати зазначену майнову вимогу за цей період по суті.

Предметом розгляду залишається вимога про стягнення недоплачених сум за період з 01.06.2025 по 31.12.2025.

Дослідивши наведений позивачем розрахунок, суд установив, що він складений виходячи із застосування одночасно регіонального коефіцієнта 1,1 та відсоткового розміру довічного грошового утримання 60 відсотків.

Однак, як зазначено вище, у межах цього спору суд встановив протиправність неврахування військової служби, тоді як вимога щодо безпосереднього зобов`язання відповідача провести перерахунок із регіональним коефіцієнтом за обставин 2025 року задоволенню не підлягає.

Крім того, первісний розрахунок позивача ґрунтується на суддівській винагороді 107202,00 грн, тоді як у подальшому довідкою № 11 від 08.01.2026 підтверджено інший розмір винагороди - 110985,60 грн.

Зазначений у позові період із червня 2021 року до грудня 2025 року охоплює 55 календарних місяців, тоді як заявлена сума дорівнює різниці 7819,44 грн, помноженій на 53 місяці.

Сам по собі такий спосіб обчислення не доводить неправильності кожного помісячного нарахування, але позовний розрахунок не пояснює, які два місяці не включені до підсумку.

Суд не вправі довільно припускати причини цього розходження.

Наведені обставини свідчать про те, що заявлена сума 414430,32 грн не може бути прийнята судом як належно підтверджений розмір заборгованості.

Водночас, встановлення протиправності неврахування строкової військової служби та права позивача на довічне грошове утримання в розмірі 60 відсотків суддівської винагороди свідчить про необхідність проведення відповідного перерахунку.

Відповідач як орган, що здійснює нарахування та виплату довічного грошового утримання позивачеві, має встановити належні до виплати суми з урахуванням відповідного відсоткового розміру, документально підтвердженої суддівської винагороди та фактично виплачених коштів.

Суд перевірив і можливість визначення меншої, ніж заявлено, грошової суми в межах позовних вимог, які залишилися предметом розгляду.

Застосування 60 відсотків до винагороди 100896,00 грн, наведеної у довідці № 147, дає 60537,60 грн на місяць, а різниця щодо розрахункового розміру 56501,76 грн становить 4035,84 грн.

За сім повних місяців з червня до грудня 2025 року різниця за умови незмінності цих показників і відсутності коригувань становила б 28250,88 грн.

Зі змісту листа ГУ ПФУ від 12.08.2025 № 9991-8936/С-03/8-2200/25 вбачається, що на дату його складення відповідач визнавав застосування розміру 56501,76 грн із червня 2021 року.

Разом із тим, такий лист не є вичерпною помісячною відомістю фактично здійснених виплат за всі сім місяців червня-грудня 2025 року, зокрема за місяці, що настали після складання листа.

Залишається необхідність зіставити результат перерахунку з фактичними виплатами за кожен із цих місяців, що перебувають в обліку відповідача.

Тому сума 28250,88 грн є корисним арифметичним орієнтиром, але суд не визнає її безумовно встановленим розміром належного до безпосереднього стягнення боргу.

Суд не відмовляє позивачу в отриманні різниці, яка виникне внаслідок застосування правильного відсоткового розміру.

Навпаки, перерахунок із виплатою різниці є частиною присудженого способу захисту.

Відмова у самостійному стягненні фіксованої суми за тих самих сім місяців означає лише відсутність належного підтвердження остаточної суми і необхідність не допустити дублювання присудження одних і тих самих коштів у двох формах.

Суд застосовує зобов`язання здійснити перерахунок і виплату з урахуванням уже виплачених сум як спосіб захисту відповідно до частини другої статті 9 та статті 245 КАС України.

За встановлених обставин, він забезпечує відновлення порушеного права позивача, не створюючи дублювання обов`язку відповідача з виплати тієї самої різниці одночасно у формі перерахунку та стягнення фіксованої суми.

Тому суд не встановив достатніх підстав для самостійного безпосереднього стягнення фіксованої суми в межах майнової вимоги, що залишилася предметом розгляду; при цьому право на одержання різниці за присудженим перерахунком не заперечується і підлягає виконанню відповідачем.

Із приводу початкової дати перерахунку та меж надання судового захисту, суд зазначає про таке.

Ухвалою суду від 11.11.2026 залишено без розгляду лише вимогу про безпосереднє стягнення недоплаченого утримання за період з 01.06.2021 по 31.05.2025.

Це судове рішення не є встановленням відсутності матеріального права за відповідний період.

Разом з тим, воно виключає ухвалення у цьому провадженні рішення по суті про стягнення вже виключеної частини заявленої суми.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача застосувати 60 відсотків за змістом пов`язана з відмовою, висловленою за зверненням у листопаді 2025 року, а вимога про виплату охоплює також недоотримані суми.

Вирішуючи питання про межі присуджуваного захисту, суд враховує неприпустимість повторного вирішення майнової вимоги, залишеної без розгляду, і водночас необхідність надати ефективний спосіб виправлення встановленого порушення.

Так, суд розмежовує дату матеріального виникнення права на визначення відсоткового розміру з урахуванням військової служби та початкову дату присудженого способу захисту.

Ухвала суду від 11.11.2026 не встановлює, що право позивача виникло лише 01.06.2025, і не вирішує по суті вимогу за раніший період.

Водночас, з огляду на залишення без розгляду окремої вимоги про безпосереднє стягнення за період до 01.06.2025 та заявлену вимогу про виплату різниці, суд обирає з 01.06.2025 початок присудженого в цій справі перерахунку із застосуванням правильного відсоткового розміру і обмежує присуджену різницю за минулі виплатні періоди датою 31.12.2025.

Ухвала суду від 11.11.2026 не встановлює відсутності матеріального права позивача за попередній період, але перешкоджає повторному вирішенню в цьому рішенні залишеної без розгляду вимоги про стягнення конкретних сум за період до 01.06.2025.

Застосування довідки № 147 для визначення різниці за червень-грудень 2025 року не означає, що всі наступні перерахунки повинні здійснюватися виключно за цією довідкою, незалежно від появи нових правових і документальних підстав.

Питання самостійного звернення від 12.01.2026 за довідкою № 11 цим рішенням суду не вирішується.

З огляду на викладене вище, суд доходить до таких висновків.

Період проходження позивачем строкової військової служби з 14.05.1972 по 09.05.1974 був правомірно зарахований до стажу, що дає право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання, під час первісного призначення такого утримання у 2005 році.

Відповідач не довів наявності належних правових підстав для виключення зазначеного періоду під час подальшого визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача.

З урахуванням строкової військової служби відповідний стаж позивача перевищує 25 повних років, а тому розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII має становити 60 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, на час надання відповідачем відповідей у грудні 2025 року виправлена довідка № 11 від 08.01.2026 не існувала та не могла бути врахована відповідачем.

За відсутності доказів окремої відмови у проведенні перерахунку на підставі цієї довідки підстав для задоволення відповідної позовної вимоги в межах цього спору суд не встановив.

Заявлений до безпосереднього стягнення фіксований розмір заборгованості не доведено в частині семи місяців, що залишилися предметом розгляду.

Це не перешкоджає присудженню перерахунку та виплати фактичної різниці за зазначений період.

Отже, позовні вимоги, що залишилися предметом розгляду у цій справі, підлягають частковому задоволенню.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування періоду проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в Радянській Армії з 14.05.1972 по 09.05.1974 під час визначення стажу, від якого залежить відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що відображено в листі від 08.12.2025 № 17222-16636/С-02/9-2200/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 14 травня 1972 року по 9 травня 1974 року до стажу роботи судді, що враховується для визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 01.06.2025, виходячи з відсоткового розміру 60 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за період з 01.06.2025 по 31.12.2025 включно обчислити належні ОСОБА_1 до виплати суми, використовуючи суддівську винагороду, визначену довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області від 16.03.2020 № 147, та виплатити різницю між такими сумами і фактично виплаченим за відповідні місяці.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя Є.В. Печений