Постанова № 141409355 у справі № 334/6304/26 від 11.11.2026

Дата документу 11.11.2026 Справа № 334/6304/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/6304/26

Провадження № 22-ц/807/2294/26

Головуючий в 1-й інстанції: Філіпова І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,

суддів: Подліянової Г.С., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приходько Юлії Андріївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до закінчення навчання, але не більше як до досягнення сином двадцяти трьох років.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 на військовій службі, або до отримання інформації про безвісти зниклого відповідача, у тому числі його місцеперебування.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приходько Юлії Андріївни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, справу направити до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував пріоритетності права дитини на утримання та необхідності забезпечення її найкращих інтересів. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо неприпустимості зупинення провадження у справах про стягнення аліментів, зазначаючи, що тривале зупинення розгляду справи може призвести до припинення сином навчання через відсутність коштів. Вважає, що справа може бути розглянута за відсутності відповідача з ухваленням заочного рішення.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив із того, що відповідач проходить військову службу у складі Збройних Сил України та зник безвісти під час виконання обов`язків військової служби в районі проведення бойових дій, що підтверджується сповіщенням Міністерства оборони України та відомостями Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Враховуючи, що відповідач не припинив перебування у складі Збройних Сил України, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Відповідно доданого до позовної заяви сповіщення Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_1 № сз/4732 від 03.05.2025 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрілець-помічник гранатометника 8 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 призваний на військову службу зник безвісти 29.04.2025 під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини, під час штурмових дій противника поблизу н.п. Троїцьке Покровського району, Донецької області.

Згідно доданого до позовної заяви витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих без вісти за особливих обставин № ВГ/В-20260609-60, відомості про відповідача внесено до зазначеного реєстру. Вказано, що ОСОБА_2 зник на території бойових дій (під час воєнних дій).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, за нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Колегія суддів звертає увагу, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25, на який посилається апелянт, сформульований з урахуванням предмета спору та встановлених у тій справі обставин і на думку апеляційного суду не може бути поширений на спірні правовідносини.

Так, обґрунтовуючи необхідність безпосереднього застосування статей 8, 51, 55 Конституції України, Верховний Суд виходив із того, що предметом спору було забезпечення конституційного права неповнолітньої дитини на утримання, яке відповідно до статті 51 Конституції України покладається на батьків до досягнення дитиною повноліття. Саме з огляду на особливий конституційний статус дитини, принцип першочергового забезпечення її найкращих інтересів та невідкладний характер права на утримання Верховний Суд дійшов висновку про суперечність імперативного зупинення провадження конституційним гарантіям у визначеній ним категорії спорів.

Натомість у цій справі позов заявлено про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання. Право такої особи на утримання виникає за наявності передбачених статтею 199 СК України умов та має іншу правову природу, ніж конституційний обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Отже, висновки Верховного Суду, побудовані на необхідності першочергового забезпечення конституційного права неповнолітньої дитини на утримання, не є безпосередньо застосовними до спірних правовідносин.

Крім того, істотною відмінністю є фактичне становище відповідача. У справі № 699/1569/25 військовослужбовець особисто брав участь у процесуальних відносинах, подавав процесуальні документи та висловлював власну позицію щодо розгляду справи. У цій справі відповідач зник безвісти під час виконання бойового завдання, а тому позбавлений об`єктивної можливості висловити свою волю щодо продовження судового розгляду, особисто брати в ньому участь або реалізувати право на захист через представника.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наведена апелянтом правова позиція Верховного Суду не дає підстав для незастосування у цій справі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Саме по собі посилання на конституційні гарантії права на утримання не свідчить про суперечність зазначеної процесуальної норми Конституції України у правовідносинах щодо утримання повнолітньої особи та не усуває необхідності забезпечення права відповідача на судовий захист.

Отже, за встановлених у цій справі обставин суд першої інстанції обґрунтовано застосував імперативний припис пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та зупинив провадження до припинення обставин, які зумовили таке зупинення.

За вимогами ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з дотриманням норм процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приходько Юлії Андріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 11 листопада 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Г.С. Подліянова

О.З. Поляков