Ухвала № 141414790 у справі № 260/854/26 від 11.11.2026

УХВАЛА

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа №260/854/26

адміністративне провадження №К/990/48355/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:

- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні із червня 2025 року по листопад 2025 року включно, розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій за 2015-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати В/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із червня 2025 року по листопад 2025 року включно грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену для учасників бойових дій за 2015-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_2 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі № 260/854/26 скасовано. Ухвалено постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції, позивач, в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.

Ухвалою Суду від 16.09.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Суду від 19.10.2026 касаційну скаргу позивача, в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 у справі № 260/854/26 повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 16.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

22.10.2026 від позивача, в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 у справі № 260/854/26.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 329 та 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.

За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). На обґрунтування посилається на різну практику судів попередніх інстанцій щодо застосування розрахункової величини 1762 грн у період з 18.06.2025 до 16.07.2026, тридцятирічну військову службу, встановлення третьої групи інвалідності та вплив спірних виплат на його пенсійне забезпечення.

У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми.

Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

У Рішенні від 22.11.2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Скаржник пов`язує таке значення з необхідністю визначення правових наслідків застосування пункту 4 Постанови № 704 у період чинності судового рішення про нечинність змін до нього, яке надалі було скасовано, та наводить приклади різних підходів судів до вирішення цього питання.

Для обґрунтування фундаментального значення порушеного питання права скаржнику необхідно розкрити, у чому полягає його засадничий характер для формування єдиної правозастосовчої практики та які саме правові підходи потребують узгодження Верховним Судом. Посилання на поширеність спорів щодо грошового забезпечення військовослужбовців та значну кількість осіб, яких вони стосуються, характеризує масштабність відповідних правовідносин, однак саме собою не пояснює, чому вирішення сформульованого скаржником питання матиме визначальне значення для однакового застосування норм права у подібних справах.

Водночас наведені скаржником доводи щодо підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України належить оцінювати у взаємозв`язку з обґрунтуванням заявленої підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої цієї статті. Саме лише наведення судових рішень із різними результатами розгляду не усуває необхідності пояснити відмінності у застосуванні відповідної норми права з урахуванням обставин цих справ.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Наведені скаржником обставини підлягають оцінці з погляду їх значення для касаційного перегляду цієї справи.

При цьому скаржник пов`язує суспільний інтерес із поширеністю спорів про грошове забезпечення військовослужбовців та різною практикою їх вирішення, а виняткове значення справи для себе - з тривалістю служби, інвалідністю та впливом спірних виплат на пенсійне забезпечення. Такі доводи потребують оцінки з урахуванням змісту порушеного питання права.

Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.

Водночас наведені скаржником обставини військової служби, стану здоров`я та впливу спірних виплат на пенсійне забезпечення свідчать про особисте значення спору для нього. Однак обґрунтування виняткового значення справи та значного суспільного інтересу потребує оцінки у взаємозв`язку з визначеним питанням права та належно викладеними підставами касаційного оскарження.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник вказав пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями у період між набранням 18.06.2025 законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24, яким пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 визнано протиправним та нечинним, і скасуванням 16.07.2026 Верховним Судом відповідних судових рішень у цій справі.

Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосував пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, не врахувавши правових наслідків визнання пункту 2 Постанови № 481 протиправним та нечинним судовим рішенням, яке набрало законної сили 18.06.2025.

Скаржник стверджує, що у період з 18.06.2025 до 16.07.2026 пункт 2 Постанови № 481 був нечинним, а тому відповідач не мав правових підстав для застосування розрахункової величини 1762 грн при обчисленні грошового забезпечення позивача. При цьому подальше скасування Верховним Судом постановою від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 судових рішень, якими зазначений пункт було визнано протиправним та нечинним, на переконання скаржника, не може мати наслідком ретроспективного визнання правомірними дій відповідача, вчинених у спірний період.

На обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на частину другу статті 265 КАС України, положення статей 17, 19, 64 Конституції України та статті 7 КАС України, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24, щодо відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з визнанням нечинними змін, внесених до нього постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Окрім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції мав застосувати приписи частин першої - третьої статті 7 КАС України та надати оцінку відповідності пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, зокрема положенням статті 17 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців.

Суд звертає увагу, що саме по собі визначення відповідної норми права не є достатнім для належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник повинен також навести мотивовані аргументи щодо неправильного застосування цієї норми судом апеляційної інстанції та обґрунтувати необхідність формування Верховним Судом відповідного правового висновку.

Так, у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд виходив із того, що пункт 2 Постанови № 481 є нормою про внесення змін до іншого нормативно-правового акта та після набрання цією постановою чинності, виклавши пункт 4 Постанови № 704 у новій редакції, вичерпав свою дію. Відтак безпосередньо порядок обчислення відповідних складових грошового забезпечення регулює пункт 4 Постанови № 704 у редакції, зміненій Постановою № 481.

При цьому постановою від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 і відмовив у задоволенні позову, підтвердивши повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати базову розрахункову величину для визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом із тим предметом розгляду у справі № 320/29450/24 не було окреме питання правових наслідків існування у період з 18.06.2025 до 16.07.2026 судового рішення про нечинність пункту 2 Постанови № 481, яке надалі було скасовано.

Скаржник, посилаючись на необхідність формування висновку щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у зазначений проміжок часу, фактично пов`язує неправильне застосування цієї норми судом апеляційної інстанції з тим, що визнання нечинним пункту 2 Постанови № 481 мало наслідком відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704.

Водночас наведене скаржником обґрунтування відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 потребує пояснення з урахуванням висновку Верховного Суду про вичерпання дії пункту 2 Постанови № 481 після внесення змін. Скаржник стверджує, що подальше скасування судового рішення не має ретроспективних наслідків, проте недостатньо розкриває правовий механізм застосування попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 за таких обставин.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 також не є достатнім обґрунтуванням заявленої підстави касаційного оскарження, оскільки наведені висновки стосуються правового регулювання обчислення грошового забезпечення військовослужбовців після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

При цьому скаржником не обґрунтовано, чому наведені висновки Верховного Суду щодо попереднього нормативного регулювання підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням правової природи пункту 2 Постанови № 481, визначеної Верховним Судом у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24.

Щодо посилань скаржника на невідповідність пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 положенням Конституції України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, Суд зазначає, що наведені аргументи стосуються насамперед правомірності встановлення Кабінетом Міністрів України фіксованої розрахункової величини 1762 грн та незгоди скаржника з відповідним нормативним регулюванням.

Водночас скаржник не обґрунтовує, яким саме чином наведені доводи свідчать про необхідність формування нового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 саме у спірний період, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24.

Доводи скаржника стосуються вибору редакції пункту 4 Постанови № 704, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та правових наслідків подальшого скасування судового рішення про нечинність змін до цієї постанови. Отже, ці доводи порушують питання застосування норм права, а їх належне обґрунтування має оцінюватися відповідно до заявленої підстави касаційного оскарження.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду ухвалено 28.07.2026 у порядку письмового провадження, а вперше касаційну скаргу подано 27.08.2026 через підсистему «Електронний суд», тобто в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку з дня вручення оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Суду від 16.09.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на відповідні пункти частини четвертої статті 328 КАС України та наведенням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у взаємозв`язку з обґрунтуванням наявності у цій справі винятків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

У подальшому ухвалою Суду від 19.10.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 у справі № 260/854/26 повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржником не виконано вимог ухвали Суду від 16.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

За наведеними у касаційній скарзі відомостями та доданою карткою руху документа ухвалу про повернення касаційної скарги від 19.10.2026 доставлено до електронного кабінету представника 19.10.2026 о 20 год 48 хв. З урахуванням правила частини шостої статті 251 КАС України про надсилання судового рішення після 17 години днем вручення є 20.10.2026.

22.10.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., через підсистему «Електронний суд» повторно звернувся до Суду із касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 у справі № 260/854/26, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

У повторній касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Зазначає, що постанову апеляційного суду доставлено до електронного кабінету 28.07.2026 о 21:11, а тому вважає її врученою 29.07.2026; первісну скаргу подано 27.08.2026. Ухвалу про повернення доставлено 19.10.2026 о 20:48, а повторну скаргу подано 22.10.2026. Скаржник стверджує, що усунув недоліки та звернувся повторно без зайвого зволікання, і додає картки руху документів щодо доставлення оскаржуваної постанови та ухвали про повернення.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.

Суд наголошує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічноправових відносинах.

Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Водночас, колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому такі дії залежали виключно від скаржника.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;

- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Водночас своєчасне первісне звернення та подання повторної касаційної скарги у короткий строк після повернення попередньої самі собою не свідчать про належне усунення недоліків, які стали підставою для її повернення. Хоча у повторній касаційній скарзі скаржник уточнив норму права, щодо застосування якої просить сформувати висновок Верховного Суду, наведене ним обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, залишається недостатнім із зазначених вище мотивів.

Отже, самі собою своєчасне первісне звернення та короткий строк повторного подання скарги не зумовлюють автоматичного поновлення строку. Водночас ці обставини підлягають оцінці разом із діями скаржника щодо усунення недоліків та причинами повернення попередньої скарги.

Як убачається з ухвали від 19.10.2026, скаржник подав уточнену касаційну скаргу 27.09.2026, однак Суд визнав наведене обґрунтування недостатнім. У повторній скарзі він визначив нормою права пункт 4 Постанови № 704 та навів доводи щодо відновлення його попередньої редакції. Тому повернення попередньої скарги не можна ототожнювати з повною бездіяльністю скаржника. Водночас у клопотанні не наведено окремих пояснень щодо обставин, які перешкодили належному виконанню вимог ухвали від 16.09.2026.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не наведено об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження та не надано доказів на їх підтвердження, а отже, не доведено наявності поважних причин для поновлення цього строку.

Скаржнику необхідно надати додаткові пояснення щодо причин, які перешкодили належному усуненню недоліків первісної касаційної скарги, з урахуванням його дій при первісному та повторному зверненні до Суду, або зазначити інші поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні докази на їх підтвердження.

Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 4 частини другої статті 330, статті 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі № 260/854/26.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;

2) заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду