Постанова № 141421759 у справі № 331/3671/25 від 10.11.2026

Дата документу 10.11.2026 Справа № 331/3671/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/3671/25 Головуючий у І інстанції: Яцун О.О.

Провадження № 22-ц/807/1669/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

Провадження № 22-ц/807/1669/26-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року та на додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури,

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнила, до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури.

В обґрунтування позову зазначено, що 06 липня 2016 року начальник відділення Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майор поліції Діденко О.М., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 3 радника юстиції Копєйкіна Д.С., повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 240 КК України, в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано], внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2015 року.

За результатами проведення досудового розслідування цього кримінального провадження, 15 липня 2016 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 3 Монін І.В. ухвалив постанову про скасування вказаного повідомлення про підозру з посиланням на ст. ст. 36, 110 КПК України.

Проте, постановою від 21 листопада 2016 року перший заступник Генеральної прокуратури України Сторожук Д.А. скасував постанову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Моніна І.В. 15 липня 2016 року щодо скасування повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Матеріали кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] від 21 грудня 2015 року направлені для організації подальшого досудового розслідування.

27 вересня 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201508[телефон приховано] за ч. 1 ст. 366 КК України та розпочато кримінальне провадження за фактом внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).

14 грудня 2016 року слідчий СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області старший лейтенант поліції Тимошенко А.В., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 юриста 1 класу Іщенко П.О., здійснив повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано].

29 грудня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про об`єднання кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] за ч. 1 ст. 366 КК України з кримінальним провадженням за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 1201508[телефон приховано] та присвоєно номер провадження 1201508[телефон приховано].

13 січня 2017 року ОСОБА_1 отримала клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано].

Ухвалою від 11 січня 2017 року у справі № 331/80/17, провадження № 1-кс/331/122/2017 суд відмовив у задоволенні клопотання старшого слідчого ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Тимошенка А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання у кримінальному провадженні № 1201508[телефон приховано].

03 січня 2017 року, згідно з постановою про оголошення розшуку підозрюваного від 30 грудня 2016 року, на офіційному сайті прокуратури Запорізької області з`явилася інформація про те, що підозрювана ОСОБА_1 оголошена у розшук, у зв`язку з неявкою до органу досудового розслідування, вживаються заходи щодо встановлення її місця перебування.

Ухвалою від 03 березня 2017 року у справі № 331/162/17, провадження 1-кс/331/1008/2017, слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя скасував постанову слідчого Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції Тимошенка А.В. про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук особи від 30 грудня 2016 року, ухвалену у кримінальному провадженні № 1201508[телефон приховано] від 21 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

20 січня 2017 року ОСОБА_1 була вручена нова підозра у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано].

Постановою від 25 січня 2017 прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 1 Деревянк Т.Є. об`єднав матеріалів кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] від 21 грудня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, з кримінальним провадженням № 1201708002000258, внесеним в ЄРДР 25 січня 2017 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 1201508[телефон приховано] та присвоєно номер провадження 1201708002000258.

02 березня 2017 року ОСОБА_1 вручена нова підозра в межах кримінального провадження № 1201708[телефон приховано], внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2017 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувальний акт від 13 березня 2017 року, затверджений прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 1 Дерев`янко Т.Є., у кримінальному провадженні № 1201708[телефон приховано] від 25 січня 2017 року вручений ОСОБА_1 13 березня 2017 року.

На підставі вказаного обвинувального акта 15 березня 2024 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у кримінальній справі № 331/1892/17, провадження № 1-кп/331/13/2024 ухвалив вирок, яким виправдав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, встановивши відсутність у діях ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191 КК України.

Ухвалою від 21 жовтня 2024 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року - без змін.

Відтак, ОСОБА_1 перебувала під досудовим слідством та судом 8 років 3 місяці (99 місяців) та 15 днів.

Позивач вказувала, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй було заподіяно моральну шкоду та спричинено матеріальні збитки. У зв`язку з несправедливими діями правоохоронних органів відносно позивача, вона тривалий час перебувала у постійному психологічному напруженні та хвилюванні, почувала себе приниженою, постійно перебувала у стані психоемоційної напруги з реакцією роздратованості. Перебування під постійним психологічним тиском з боку правоохоронних органів суттєво відобразилося не тільки на її психологічному стані, але й на фізичному, вплинуло на загальний стан здоров`я.

Саме під час тривалого кримінального переслідування позивач отримала гострий перебіг бронхіальної астми, оскільки до таких подій вказаний діагноз мав хронічний контрольований перебіг.

На час повномасштабного вторгнення РФ в Україну позивач перебувала в статусі обвинуваченої у кримінальному провадженні, що супроводжувалося постійною судовою активністю, регулярними судовими засіданнями та вимогою її особистої присутності, що фактично позбавило позивача можливості евакуювати свою неповнолітню дитину ОСОБА_2 , 2006 р.н.

Крім того, величезних душевних страждань позивачу завдало і завдає той факт, що завдяки незаконним діям органів досудового слідства та обвинувачення її репутація дуже постраждала.

Після звільнення з посади директора КП «Дубовий Гай» у 2016 році та з урахуванням відкритого відносно неї кримінального провадження, позивач не могла працевлаштуватися більше 2,5 років, що спричиняло постійну тривогу за майбутнє дітей. Вказані події вплинули також і на роботу позивача як ФОП, бо саме з підстав відкритого відносно неї кримінального провадження, банки відмовляли ОСОБА_1 у відкритті рахунків.

Посилаючись на означені обставини, з урахуванням уточненого позову від 24 листопада 2025 року, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шостак А.П. - просила суд стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 769000 грн, а також витрати на правничу допомогу.

Рішенням від 20 квітня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування суму коштів у розмірі 824347,30 грн.

Також суд стягнув з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Судовий збір компенсував за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Додатковим рішенням від 14 серпня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя стягнув з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням та додатковим рішенням в частині стягнення судових витрат із прокуратури, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити належним боржником Державу Україну замість Запорізької обласної прокуратури; змінити додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2026 року, зменшивши розмір стягуваних витрат на професійну правничу допомогу і стягнути їх з Держави Україна замість Запорізької обласної прокуратури.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні залишив поза увагою, що суб`єктом відповідальності у справах наведеної категорії є Держава, у зв`язку з чим, Запорізька обласна прокуратура у цьому випадку не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями держави Україна. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин.

За матеріалами позову ОСОБА_1 просила стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 796000 грн, розраховану відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 2025 рік. Вказана сума моральної шкоди самостійно розрахована позивачем, виходячи із мінімально гарантованої державою суми відшкодування (період перебування під кримінальним переслідуванням помножена на мінімальну заробітну плату). При цьому для такого розрахунку позивач визначила період перебування під кримінальним переслідуванням тривалістю 99 місяців та 15 днів.

У зв`язку з поданням до суду заяви та розглядом справи у 2026 році для визначення розміру моральної шкоди застосовано мінімальну заробітну плату згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а саме 8647 грн.

З урахуванням зазначеного розміру мінімальної заробітної плати сума відшкодування моральної шкоди за весь заявлений позивачем період тривалістю 99 місяців і 15 днів становила би 860376,50 грн.

Разом із тим суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, визначивши період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням тривалістю 95 місяців і 10 днів та стягнувши на її користь 824347,30 грн.

Отже, співвідношення суми відшкодування, присудженої судом, до обрахованої суми позивачем за весь заявлений ним період, складає 95,81 %.

За таких обставин, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд мав урахувати результат розгляду справи та застосувати принцип пропорційності задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Таким чином, за умови визнання обґрунтованим загального розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн, їхній розмір, визначений пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, не повинен був перевищувати 5748,60 грн. Водночас, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, присуджених до стягнення, складає 10000 грн.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

04 листопада 2026 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності, в якій заявниця також просить залишити апеляційні скарги прокуратури без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки Запорізька обласна прокуратура не оскаржує рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року в частині розміру стягнутої моральної шкоди, апеляційний суд в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

У судовому засіданні прокурор Фарзаєва К.А. та представник ГУДКСУ Орлова О.О. наполягали на задоволенні апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 84, 86). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає повною мірою.

Стягуючи витрати на правничу допомогу з Запорізької обласної прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що прокуратура є відповідачем у справі та положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено права особи на відшкодування з Державного бюджету України судових витрат, понесених у цивільній справі.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що 06 липня 2016 року у кримінальному провадженні № 1201508[телефон приховано], внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2015 року, ОСОБА_1 повідомлена про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1 ст. 364 та ч. 2 ст. 240 КК України (а.с.112-114).

15 липня 2016 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області Монін І.В. ухвалив постанову про скасування вказаного повідомлення про підозру, з посиланням на ст. ст. 36, 110 КПК України (а.с.115-116).

Постановою від 21 листопада 2016 року перший заступник Генеральної прокуратури України Сторожук Д.А. скасував постанову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Моніна І.В. 15 липня 2016 року щодо скасування повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Матеріали кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] від 21 грудня 2015 року направлені для організації подальшого досудового розслідування.

27 вересня 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201508[телефон приховано] за ч. 1 ст. 366 КК України та розпочато кримінальне провадження за фактом внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).

14 грудня 2016 року слідчий СВ Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області старший лейтенант поліції Тимошенко А.В., за погодженням прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 юриста 1 класу Іщенко П.О., здійснив повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано].

29 грудня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про об`єднання кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] за ч. 1 ст. 366 КК України з кримінальним провадженням за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364 КК України, № 1201508[телефон приховано] та присвоєно номер провадження 1201508[телефон приховано].

Ухвалою від 11 січня 2017 року у справі № 331/80/17, провадження № 1-кс/331/122/2017 слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя відмовив у задоволенні клопотання старшого слідчого ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Тимошенка А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання у кримінальному провадженні № 1201508[телефон приховано].

Ухвалою від 03 березня 2017 року у справі № 331/162/17, провадження 1-кс/331/1008/2017, слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя скасував постанову слідчого Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ст. лейтенанта поліції Тимошенка А.В. про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук особи від 30 грудня 2016 року, ухвалену у кримінальному провадженні № 1201508[телефон приховано] від 21 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

20 січня 2017 року ОСОБА_1 повідомлена про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в межах кримінального провадження № 1201508[телефон приховано].

25 січня 2017 року з матеріалів об`єднаного провадження № 1201508[телефон приховано] виділене нове кримінальне провадження за № 1201708[телефон приховано] щодо діянь, кваліфікованих за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

26 січня 2017 року прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 1 ухвалив постанову про закриття частини кримінального провадження № 1201508[телефон приховано] за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 240 та ч. 1 ст. 364 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

02 березня 2017 року ОСОБА_1 повідомлена про підозру в межах кримінального провадження № 1201708[телефон приховано], внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2017 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувальний акт від 13 березня 2017 року, затверджений прокурором Запорізької місцевої прокуратури № 1 Дерев`янко Т.Є., у кримінальному провадженні № 1201708[телефон приховано] від 25 січня 2017 року скерований до суду.

Вироком від 15 березня 2024 року № 331/1892/17 Жовтневий районний суд міста Запоріжжя визнав невинуватою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України, та виправдав її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України.

Ухвалою від 21 жовтня 2024 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року - без змін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що 03 травня 2025 року ОСОБА_1 і адвокатом Шостак А.П. уклали договір про надання правової (правничої) допомоги у цивільній справі щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури (а.с.169).

До матеріалів справи також долучено рахунок № 21/06/25 від 21 червня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03 травня 2025 року на загальну суму 10000 грн. (а.с.94)

З копії акту виконання робіт (послуг) від 21 червня 2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03 травня 2025 року суд встановив, що адвокат Шостак А.П. надала послуги з правничої допомоги в суді на загальну суму 10000 грн (а.с.95).

До матеріалів справи також долучено копію квитанції № 251879805 від 26 червня 2025 року, призначення платежу: оплата правової допомоги за договором на суму 10000 грн, платник: Чикалова В.В., одержувач: Шостак А.П. (а.с.96).

До заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 також долучилаакти виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03 травня 2025 року б/н від 23 грудня 2025 року і від 20 квітня 2026 року, відповідно до яких адвокат Шостак А.П. приймала участь у трьох судових засіданнях в Олександрівському районному суді міста Запоріжжя: 23.12.2025 року, 01.04.2026 року та 20.04.2026 року. Правова (правнича) допомога надана на загальну суму 8000 грн. (а.с.5-6);

На підтвердження понесених витрат позивач також надала копії платіжної інструкції № 2С8С-ЕЗРТ-ККОВ-2МСВ від 30 грудня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перерахувала адвокату Шостак А.П. грошову суму у розмірі 3000 грн за надання правової (правничої) допомоги (а.с.7), копію квитанції № 294940294 від 04 травня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перерахувала адвокату Шостак А.П. грошову суму у розмірі 5000 грн, як оплату за договором правової допомоги (а.с.8).

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на професійну правничу допомогу; 2) витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу під час ухвалення рішення від 20 квітня 2026 року суд першої інстанції зменшив такі витрати з 10000 грн, заявлених до стягнення, до 4000 грн, а ухвалюючи додаткове рішення від 14 серпня 2026 року, суд відшкодував їх у розмірі 6000 грн, замість 8000 грн, як про те просила позивач, у зв`язку з тим, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу адвоката не відповідає критерію розумності, не повною мірою співрозмірними зі складністю виконаної роботи, а їх відшкодування матиме надмірний характер.

Врахувавши складність справи, обсяг виконаних представником позивача - адвокатом Шостак А.П. робіт, а також критерії реальності і розумності, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заявлених стороною позивача вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та відшкодував ОСОБА_1 такі витрати у загальному розмірі 10000 грн, що на думку апеляційного суду відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також не суперечить принципу розподілу таких витрат.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував співвідношення суми відшкодування, присудженої судом, до обрахованої суми позивачем за весь заявлений ним період, що складає 95,81 % від заявлених не заслуговують на увагу, оскільки суд не присуджував відшкодування таких витрат у повному розмірі, а зменшив їх фактично з 18000 грн заявлених до 10000 грн.

На думку апеляційного суду, такий розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт) та якістю наданих послуг.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді, регламентовані п. 1 ч. 3 ст. 133, стст 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, пп 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Отже, доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури в частині помилкового зазначення в рішенні суду вказівки про стягнення судових витрат саме з Запорізької обласної прокуратури є обґрунтованими.

Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку в цій справі представляв компетентний орган.

За таких обставин, апеляційний суд вважає помилковими висновок суду першої інстанції про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, визначений розмір яких відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також не суперечить принципу розподілу таких витрат, відповідно до норм ЦПК України, безпосередньо з органу державної влади, якого позивач визначила відповідачем, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 та від 24 квітня 2024 року у справі № 711/1765/22, від 27 листопада 2024 у справі № 522/2524/22.

Отже, слід змінити резолютивну частину рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, виключивши з неї посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Запорізьку обласну прокуратуру.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц та Верховним Судом у постановах від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 та від 24 квітня 2024 року у справі № 711/1765/22, від 27 листопада 2024 у справі № 522/2524/22, тому колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури та змінити резолютивну частину рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року в частині судових витрат, та резолютивну частину додаткового рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2026 року, виклавши їх у новій редакції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року в частині судових витрат - змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини таким чином:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.»

У решті рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року Запорізька обласна прокуратура не оскаржувала та апеляційний суд не переглядав.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2026 року - змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини таким чином:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.»

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді