ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 908/882/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2026 (головуючий суддя - Соп`яненко О.Ю., судді: Джепа Ю.А., Золотарьова Я.С.), ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 (суддя Педорич С.І.) про повернення зустрічної позовної заяви Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2026 (головуючий суддя - Соп`яненко О.Ю., судді: Джепа Ю.А., Золотарьова Я.С.) про відмову в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" про роз`яснення постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2026
у справі №908/882/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі"
до Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (далі за текстом також - ТОВ "Юнайтед Енерджі") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі за текстом також - АТ "Запорізький завод феросплавів") про стягнення 70 978 628,78 грн інфляційних втрат і трьох відсотків річних за договором №21/07/12-3 про постачання електричної енергії споживачу від 12.07.2021 (далі за текстом також - договір).
2. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 13.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №908/882/26, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 12.05.2026 та встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
3. 28.04.2026 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву, а 12.05.2026 - зустрічну позовну заяву про розірвання договору.
4. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 18.05.2026, яку Центральний апеляційний господарський суд постановою від 17.09.2026 залишив без змін, зустрічну позовну заяву АТ "Запорізький завод феросплавів" до ТОВ "Юнайтед Енерджі" про розірвання договору повернув заявнику.
5. Повертаючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що:
(1) відповідно до частини першої статті 180 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК) відповідач мав право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, а саме до 28.04.2026 з огляду на встановлений ухвалою від 13.04.2026 строк для подання відзиву, проте подав зустрічну позовну заяву лише 12.05.2026, тобто поза межами строку, встановленого для подання відзиву, а відтак і для пред`явлення зустрічного позову;
(2) відповідач жодним чином не обґрунтував причин пропуску строку на пред`явлення зустрічного позову, не заявив клопотання про його поновлення та не надав доказів існування об`єктивних обставин, які перешкоджали поданню зустрічної позовної заяви разом із відзивом;
(3) процесуальний строк для пред`явлення зустрічного позову забезпечує оперативність судочинства, дисциплінує учасників справи та спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, тоді як АТ "Запорізький завод феросплавів", звертаючись із зустрічним позовом поза визначеним законом строком, не виявило необхідної старанності, тому несвоєчасне подання зустрічного позову зумовлене лише волевиявленням самого відповідача, тобто має суб`єктивний характер, і не є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;
(4) відповідно до частини шостої статті 180 ГПК зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, повертається заявнику, при цьому відповідач не позбавлений права подати такий позов в окремому позовному провадженні за загальними правилами подання позовів.
6. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд у межах доводів апелянта зауважив, що:
(1) частина шоста статті 180 ГПК спеціально врегульовує наслідки недотримання строку подання зустрічного позову, тоді як механізм залишення позовної заяви без руху, передбачений статтею 174 ГПК, застосовується у разі недодержання вимог щодо форми та змісту позовної заяви, а пропуск строку на пред`явлення зустрічного позову не є недоліком позовної заяви і не може бути усунутий шляхом залишення такої заяви без руху, оскільки питання поновлення пропущеного процесуального строку врегульоване статтею 119 ГПК;
(2) наявність взаємозв`язку між первісним та зустрічним позовами є однією з передумов прийняття зустрічного позову до спільного розгляду відповідно до частини другої статті 180 ГПК, проте не звільняє відповідача від обов`язку дотриматися строку, встановленого частиною першою цієї статті, а посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо взаємопов`язаності позовів стосуються застосування частини другої статті 180 ГПК за умови дотримання встановленого процесуального порядку пред`явлення зустрічного позову;
(3) процесуальна економія не означає можливості відступу суду від установленого законом порядку вчинення процесуальних дій;
(4) право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальному регулюванню, зокрема шляхом встановлення строків для вчинення процесуальних дій, тому застосування передбаченого законом наслідку пропуску строку не свідчить про надмірний формалізм, якщо учасник справи мав реальну можливість дотриматися строку або належним чином порушити питання про його поновлення, а повернення зустрічної позовної заяви не позбавляє відповідача права звернутися до суду з відповідними вимогами в порядку окремого позовного провадження, тоді як наведені апелянтом рішення Європейського суду з прав людини не можуть тлумачитися як такі, що встановлюють обов`язок суду ігнорувати чіткі та передбачувані процесуальні строки або приймати до спільного розгляду зустрічний позов, поданий після їх спливу;
(5) ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам статті 236 ГПК, оскільки суд встановив обставини, необхідні для вирішення питання про повернення зустрічної позовної заяви, а саме дати подання відзиву та зустрічного позову, факт пропуску строку, відсутність заяви про його поновлення та доказів об`єктивних причин його пропуску, і на їх підставі застосував частину шосту статті 180 ГПК.
7. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про поважність причин пропуску строку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) сам факт дії воєнного стану не зупиняє перебігу процесуальних строків і не є автоматичною підставою для їх поновлення, а посилання на повітряні тривоги, мобілізацію працівників та інші загальні обставини без доведення того, яким чином конкретна обставина унеможливила подання зустрічного позову, не свідчать про поважність причин пропуску строку;
(2) з матеріалів справи не вбачається, що відповідач у межах строку для подання відзиву був позбавлений об`єктивної можливості підготувати та подати зустрічну позовну заяву, адже саме в цей строк, 28.04.2026, подав відзив, у якому не повідомив про намір пред`явити зустрічний позов і не просив продовжити строк для його подання;
(3) за відсутності заяви відповідача про поновлення пропущеного строку суд першої інстанції не мав правових підстав за власною ініціативою вирішувати питання про поновлення цього строку, оскільки це суперечило б частині першій статті 119 ГПК, а тривалість пропуску строку на застосування частини шостої статті 180 ГПК не впливає;
(4) Рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану не можуть змінювати положення ГПК, скасовувати встановлені ним процесуальні строки або встановлювати інший процесуальний наслідок їх пропуску, ніж той, що прямо передбачений законом.
8. 21.09.2026 АТ "Запорізький завод феросплавів" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про роз`яснення постанови від 17.09.2026, у якій, посилаючись на незрозумілість окремих положень її мотивувальної частини, просило роз`яснити:
(1) чи правильно розуміти висновок суду апеляційної інстанції про те, що обставини воєнного стану, повітряних тривог, ракетних та дронових атак та інші обставини, на які посилався відповідач, могли бути оцінені як можливі поважні причини пропуску процесуального строку лише за умови подання заяви про поновлення такого строку, та чи була саме відсутність такої заяви самостійною підставою для неврахування зазначених обставин;
(2) чи правильно розуміти висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт подання відповідачем 28.04.2026 відзиву на первісний позов свідчить про наявність у нього об`єктивної можливості підготувати та подати у встановлений строк саме зустрічну позовну заяву, та чи є ця обставина достатньою сама по собі для такого висновку без встановлення інших конкретних обставин щодо можливості підготовки та подання зустрічного позову;
(3) чи підлягав врахуванню судом першої інстанції пункт 6 Рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 та чи був він врахований судом апеляційної інстанції під час перевірки законності ухвали про повернення зустрічної позовної заяви.
9. Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2026 у задоволенні заяви АТ "Запорізький завод феросплавів" про роз`яснення постанови від 17.09.2026 відмовив.
10. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) роз`яснення судового рішення можливе тоді, коли воно є незрозумілим, тобто коли зі змісту його резолютивної частини не можна зробити висновку про обсяг прав і обов`язків учасників справи, а з частини другої статті 245 ГПК вбачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню;
(2) поставлені заявником питання зводяться до вимоги надати правові консультації щодо порядку застосування норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, а також надати оцінку правовим мотивам та висновкам, викладеним у постанові від 17.09.2026, тоді як стаття 245 ГПК не наділяє суд такими повноваженнями;
(3) постанова від 17.09.2026 не містить приписів зобов`язального чи стягувального характеру, а її резолютивна частина є вичерпною, чіткою і не припускає декількох варіантів тлумачення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
11. АТ "Запорізький завод феросплавів" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2026, в якій просить їх скасувати, а справу №908/882/26 передати для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.
12. Підставою касаційного оскарження скаржник вважає ухвалення цих рішень з порушенням норм процесуального права, а саме статті 13, частин другої та четвертої статті 180, статті 236 ГПК.
13. Доводи скаржника в межах цієї касаційної скарги зводяться до того, що:
(1) суди, обмежившись формальним тлумаченням статті 180 ГПК, не здійснили аналізу ознак взаємопов`язаності первісного та зустрічного позовів і доцільності їх спільного розгляду, хоча, з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 та Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2236/18, від 27.01.2021 у справі №908/1688/20, існує об`єктивна необхідність у спільному розгляді позовів, оскільки вони виникають з одного договору і підтверджуються тими самими доказами, а задоволення зустрічного позову про розірвання договору, заснованого на відсутності у директора позивача повноважень на вчинення значного правочину, з огляду на статті 612, 613, 651, 653 Цивільного кодексу України (далі за текстом також - ЦК) виключатиме задоволення первісного позову;
(2) частина друга статті 180 ГПК має імперативний характер, на що вказав Верховний Суд у постанові від 17.05.2021 у справі №910/18778/20, а аналогічну позицію викладено в постанові від 22.04.2019 у справі №914/2236/18;
(3) встановивши, що зустрічну позовну заяву подано з пропущенням строку без заяви про його поновлення, суд першої інстанції мав залишити її без руху відповідно до частини п`ятої статті 180 та статті 174 ГПК, щоб надати відповідачу можливість усунути недоліки заяви, а її повернення свідчить про надмірний формалізм, несумісний із правом на доступ до суду;
(4) строк на подання зустрічного позову пропущено з поважних причин, пов`язаних зі збройною агресією рф (значна кількість повітряних тривог, ракетні та дронові удари по м. Запоріжжю, мобілізація працівників підприємства), які підлягали з`ясуванню судом під час вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви, а пункт 6 Рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022, який рекомендує судам виважено підходити до питань повернення процесуальних документів, залишення їх без руху та по можливості продовжувати процесуальні строки, свідчить про можливість поновлення судом процесуального строку;
(5) ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, не містить усіх мотивів, якими керувався суд, повертаючи зустрічний позов, тому вона не відповідає вимозі обґрунтованості судового рішення, зміст якої розкрила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі №11-104сап21.
14. ТОВ "Юнайтед Енерджі" подало відзив на цю касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
15. Доводи позивача у межах цього відзиву зводяться до того, що:
(1) доводи скаржника про відсутність у директора позивача повноважень на укладення договору, про розмір чистих активів позивача та про застосування статей 612, 613, 651, 653 ЦК стосуються суті зустрічних вимог, яка не була предметом розгляду судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на обставинах, яких суди не встановлювали, і в апеляційній скарзі не наводилися;
(2) частини перша і друга статті 180 ГПК визначають самостійні передумови пред`явлення зустрічного позову, кожна з яких є обов`язковою, тому недотримання строку є достатньою підставою для повернення зустрічної позовної заяви незалежно від її відповідності критеріям частини другої цієї статті;
(3) стаття 174 ГПК застосовується до зустрічної позовної заяви лише у разі порушення вимог частини четвертої статті 180 ГПК щодо її форми і змісту, а пропуск строку не є недоліком заяви і може бути подоланий лише шляхом його поновлення за заявою учасника справи відповідно до статті 119 ГПК, з якою відповідач не звертався;
(4) обставини воєнного стану скаржник уперше навів в апеляційній скарзі, подавши в той самий період відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, що свідчить про суб`єктивний характер пропуску строку, а поважність причин пропуску строку є питанням факту, яке не може бути переоцінене судом касаційної інстанції;
(5) Рекомендації Ради суддів України не є джерелом процесуального права і стосуються продовження строків, тоді як відповідач до закінчення строку з таким проханням до суду не звертався;
(6) оскаржувані рішення є вмотивованими, а суд апеляційної інстанції відповів на кожен довід апеляційної скарги, тоді як скаржник не вказує, який саме його аргумент залишився без відповіді;
(7) послідовні процесуальні звернення відповідача, пов`язані з поверненням зустрічного позову, ускладнюють розгляд первісного позову, що слід врахувати з огляду на статтю 43 ГПК.
16. АТ "Запорізький завод феросплавів" також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2026, в якій просить її скасувати, а справу №908/882/26 за заявою АТ "Запорізький завод феросплавів" про роз`яснення ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2026 (правильно - постанови від 17.09.2026) передати для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.
17. Підставою касаційного оскарження цієї ухвали скаржник вважає постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права, а саме статті 245 ГПК.
18. Доводи скаржника в межах цієї скарги зводяться до того, що:
(1) судове рішення повинно бути зрозумілим, викладеним чіткою і простою мовою, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.12.2021 у справі №11-164сап21;
(2) заява про роз`яснення не була спрямована на зміну змісту постанови від 17.09.2026, а була зумовлена неясностями в її мотивувальній частині, які стосуються процесуального значення відсутності заяви про поновлення строку, подання відзиву 28.04.2026 та Рекомендацій Ради суддів України, які мають істотне значення для реалізації відповідачем процесуальних прав;
(3) відмова в роз`ясненні не узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 42 ГПК і обов`язком суду розглядати подані учасниками справи заяви;
(4) суд апеляційної інстанції обмежився формальним посиланням на практику Верховного Суду щодо можливості роз`яснення виключно резолютивної частини судового рішення.
19. ТОВ "Юнайтед Енерджі" подало відзив на цю касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а ухвалу від 29.09.2026 - без змін.
20. Доводи позивача в межах цього відзиву зводяться до того, що:
(1) постанова від 17.09.2026 не містить приписів, що підлягають виконанню, тому відсутня передумова, з якою частина друга статті 245 ГПК пов`язує допустимість заяви про роз`яснення;
(2) поставлені заявником питання стосуються мотивів постанови і правової оцінки, а не змісту рішення, до того ж відповіді на них містяться в самій постанові;
(3) незгоду з мотивами постанови відповідач реалізував, оскаржуючи її в касаційному порядку того ж дня, коли подав заяву про роз`яснення;
(4) суд апеляційної інстанції розглянув заяву в порядку і строк, визначені статтею 245 ГПК, а право подати заяву не означає права на її задоволення;
(5) прохальна частина касаційної скарги є внутрішньо суперечливою, оскільки заяви про роз`яснення ухвали від 29.09.2026 не існує;
(6) постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21 стосується вимог до викладу та вмотивованості судових рішень і не стосується інституту роз`яснення.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги АТ "Запорізький завод феросплавів" на ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви та постанову суду апеляційної інстанції про залишення такої ухвали без змін
21. За змістом частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
22. Згідно з частиною першою статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
23. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
24. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine"), заява №23436/03).
25. Реалізація конституційного права, зокрема на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, в цьому випадку - норм ГПК, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.
26. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
27. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (частина перша статті 113 ГПК).
28. Стаття 46 ГПК визначає, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (пункт 3 частини другої).
29. Відповідно до частини першої статті 180 ГПК відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
30. Строк для подання відзиву встановлює суд з урахуванням частини восьмої статті 165 ГПК, за якою відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
31. Згідно з частиною першою статті 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
32. Звідси, як виснувала Велика Палата Верховного Суду в пункті 43 постанови від 20.03.2019 у справі №910/2987/18, "право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством". Аналогічну правову позицію Верховний Суд навів у пункті 23 постанови від 07.11.2024 у справі №915/549/24.
33. У пункті 36 постанови від 22.08.2025 у справі №918/289/25 Верховний Суд наголосив, що "право на подання зустрічного позову може бути реалізовано виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії".
34. Згідно з частинами першою, другою статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
35. У контексті таких норм Верховний Суд у пункті 8.10 постанови від 18.02.2019 у справі №922/1161/18 зазначив, що "пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними, в той час як продовжити встановлений процесуальний строк суд має право також із власної ініціативи, однак у цьому разі відповідне продовження строку може мати місце лише до його закінчення". Вказаний висновок Верховний Суд застосував у постанові від 02.12.2019 у справі №921/230/19 (пункт 17), погодившись із поверненням зустрічної позовної заяви, поданої після закінчення строку для подання відзиву без заяви про його поновлення.
36. Отже, право подати зустрічний позов, яке не є абсолютним, відповідач може реалізувати виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов (частина перша статті 180 ГПК), наслідки пропуску якого можна подолати лише шляхом поновлення цього строку за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.
37. Повертаючи зустрічну позовну заяву АТ "Запорізький завод феросплавів", суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
(1) з урахуванням установленого ухвалою від 13.04.2026 п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву з дня вручення ухвали відповідач мав право подати зустрічну позовну заяву у цій справі у строк до 28.04.2026;
(2) проте, скориставшись 28.04.2026 правом подати відзив на позов, відповідач не подав у визначений судом строк зустрічний позов, а пред`явив його лише 12.05.2026, тобто за межами строку, встановленого для подання відзиву та, відповідно, зустрічної позовної заяви.
38. При цьому суд врахував, що відповідач жодним чином не обґрунтував причини пропуску строку на подання зустрічної позовної заяви, не заявив клопотання про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, не надав жодних доказів, які б підтверджували існування об`єктивних обставин, що перешкоджали поданню зустрічної позовної заяви разом із відзивом.
39. Скаржник за текстом касаційної скарги такі висновки судів попередніх інстанцій, які узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, не спростовує, як і не заперечує, що подав зустрічну позовну заяву з пропуском встановленого судом строку для подання відзиву на позов та без клопотання про його поновлення.
40. Водночас скаржник наголошує на тому, що, встановивши подання зустрічної позовної заяви з пропуском строку без заяви про його поновлення, суд першої інстанції мав залишити її без руху та надати відповідачу можливість усунути відповідні недоліки, в аспекті чого посилається, зокрема, на частину п`яту статті 180 ГПК, відповідно до якої до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
41. Натомість наслідок недотримання строку, встановленого частиною першою статті 180 ГПК, визначений частиною шостою цієї статті, відповідно до якої зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
42. Зіставлення таких норм, а саме частин п`ятої та шостої статті 180 ГПК, свідчить про те, що механізм залишення без руху, передбачений статтею 174 ГПК, застосовується до зустрічної позовної заяви лише у разі її невідповідності вимогам частини четвертої цієї статті, тобто вимогам статей 162, 164, 172, 173 ГПК щодо форми та змісту позовної заяви, які не регулюють строку її подання, тоді як пред`явлення зустрічного позову після закінчення строку для подання відзиву має наслідком повернення зустрічної позовної заяви.
43. Саме з цього виходив апеляційний суд, відхиляючи аналогічні доводи з огляду на те, що пропуск строку на пред`явлення зустрічного позову не є недоліком позовної заяви і не може бути усунутий шляхом залишення її без руху, оскільки наслідок такого пропуску спеціально врегульовано частиною шостою статті 180 ГПК, а питання поновлення пропущеного строку - статтею 119 ГПК (пункт 6 цієї постанови).
44. Такі самі доводи відхилив і Верховний Суд у пункті 49 постанови від 22.08.2025 у справі №918/289/25, зазначивши, що "питання щодо залишення зустрічного позову без руху врегульовано ч.5 ст.180 ГПК, відповідно до якої до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених ч.4 цієї статті, застосовуються положення ст.174 ГПК. Разом з тим, у відповідності до ч.4 ст.180 ГПК, зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 ГПК. Вказані статті не регулюють питання строку для подання зустрічної позовної заяви. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.10.2024 у справі №914/3445/23".
45. При цьому в пункті 50 згаданої постанови Верховний Суд наголосив, що "у ч.6 ст.180 ГПК міститься імперативна вимога про те, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 цієї статті (зокрема, якщо пред`явлення зустрічного позову не здійснено у строк для подання відзиву), ухвалою суду повертається заявнику".
46. Натомість скаржник, намагаючись довести незаконність повернення поданої ним з пропуском строку зустрічної позовної заяви через необхідність її залишення без руху, посилається на частину п`яту, а також частину четверту статті 180 ГПК, порушення якої він зазначає серед підстав касаційного оскарження (пункт 12 цієї постанови), тобто на норми, які не регулюють строку подання зустрічної позовної заяви та посилання на які висновків судів не спростовують.
47. Стверджуючи про те, що повернення поданої з пропуском строку зустрічної позовної заяви без залишення її без руху є надмірним формалізмом та порушує право на доступ до суду, скаржник жодним чином не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, який, відхиляючи його аналогічні доводи як апелянта, виходив з того, що строк для пред`явлення зустрічного позову і наслідок його пропуску прямо визначені ГПК, а відтак вважав, що застосування такого наслідку не порушує права на доступ до правосуддя та не свідчить про надмірний формалізм, якщо учасник справи мав реальну можливість дотриматися строку або належним чином порушити питання про його поновлення, а повернення зустрічної позовної заяви не позбавляє відповідача права звернутися з тими самими вимогами до суду в порядку окремого позовного провадження (пункт 6 цієї постанови), що узгоджується з наведеними в пунктах 21- 25 цієї постанови положеннями щодо допустимих меж обмеження права на доступ до суду, на що вказав і Верховний Суд у постанові від 02.12.2019 у справі №921/230/19 (пункти 22, 24), розглядаючи аналогічну процесуальну ситуацію.
48. Наведені скаржником, як і в апеляційній скарзі, рішення Європейського суду з прав людини цього висновку також не спростовують, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, вони не встановлюють обов`язку суду ігнорувати чіткі та передбачувані процесуальні строки (пункт 6 цієї постанови), а в наведеній самим скаржником позиції Європейського суду з прав людини йдеться про необхідність уникати не лише надмірного формалізму, а й зайвої гнучкості, яка призводить до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
49. Посилаючись на те, що строк для пред`явлення зустрічного позову пропущено з поважних причин, пов`язаних зі збройною агресією рф, скаржник наголошує на тому, що такі причини суд мав з`ясувати, проте за змістом частини першої статті 119 ГПК поважність причин пропуску процесуального строку суд оцінює, вирішуючи питання про його поновлення за заявою учасника справи, що свідчить про те, що суд першої інстанції, до якого відповідач такої заяви не подав і причин пропуску строку не навів, не мав ні процесуальної підстави, ні наведених заявником обставин для такої оцінки.
50. При цьому Суд враховує, що такий підхід, за яким поважність причин пропуску строку для пред`явлення зустрічного позову оцінюється лише за заявою учасника справи про його поновлення, узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у пункті 35 цієї постанови, зокрема з огляду на те, що відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК ризик настання наслідків невчинення цієї процесуальної дії несе сам відповідач.
51. Крім того, посилаючись на обставини, пов`язані з воєнним станом, повітряними тривогами, обстрілами та мобілізацією працівників, які він навів лише в апеляційній скарзі, не обґрунтувавши причин пропуску строку в суді першої інстанції (пункт 5 цієї постанови), скаржник не спростовує висновків апеляційного суду, який, оцінюючи ці обставини, виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач у межах строку для подання відзиву був позбавлений об`єктивної можливості підготувати та подати зустрічну позовну заяву, адже саме в цей строк він подав відзив, а посилання на загальні обставини без доведення того, яким чином конкретна обставина унеможливила подання зустрічного позову, не свідчать про поважність причин пропуску строку (пункт 7 цієї постанови).
52. Доводи скаржника в цій частині зводяться до іншої оцінки цих обставин і переоцінки висновків суду апеляційної інстанції щодо поважності причин пропуску строку, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, на що обґрунтовано вказує позивач у відзиві на касаційну скаргу.
53. Посилання скаржника на пункт 6 Рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 не може свідчити про порушення норм процесуального права, оскільки, як правильно в контексті таких доводів зазначив апеляційний суд, ці рекомендації не можуть змінювати положення ГПК, скасовувати встановлені ним процесуальні строки або встановлювати інший процесуальний наслідок їх пропуску (пункт 7 цієї постанови) та, крім того, не скасовують вимоги частини першої статті 119 ГПК щодо поновлення пропущеного строку лише за заявою учасника справи, з якою відповідач не звертався.
54. Крім цього, заперечуючи правомірність повернення поданої зустрічної позовної заяви та наголошуючи на тому, що суди, обмежившись формальним тлумаченням статті 180 ГПК, не здійснили аналізу ознак взаємопов`язаності первісного та зустрічного позовів і доцільності їх спільного розгляду, скаржник не спростовує висновків апеляційного суду, який, відхиляючи аналогічні доводи апелянта, фактично продубльовані скаржником у касаційній скарзі, виходив з того, що взаємопов`язаність позовів є однією з передумов прийняття зустрічного позову до спільного розгляду, проте не звільняє відповідача від обов`язку дотриматися строку, встановленого частиною першою статті 180 ГПК, зазначивши при цьому, що посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо взаємопов`язаності позовів стосуються застосування частини другої цієї статті за умови дотримання встановленого процесуального порядку пред`явлення зустрічного позову (пункт 6 цієї постанови).
55. Обґрунтовуючи необхідність спільного розгляду позовів тим, що обидва позови виникають з одного договору і підтверджуються тими самими доказами, а задоволення зустрічного позову виключатиме задоволення первісного, скаржник посилається на частину другу статті 180 ГПК, відповідно до якої зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
56. Проте зіставлення частин першої, другої та шостої статті 180 ГПК свідчить про те, що взаємопов`язаність позовів і доцільність їх спільного розгляду є умовами прийняття до спільного розгляду зустрічного позову, пред`явленого у строк для подання відзиву, які не усувають наслідків пропуску цього строку, оскільки частина шоста статті 180 ГПК пов`язує повернення зустрічної позовної заяви з порушенням як частини першої, так і частини другої цієї статті.
57. При цьому Суд враховує, що на підтвердження доводів про необхідність спільного розгляду позовів скаржник, як і в апеляційній скарзі, посилається на висновки щодо ознак зустрічного позову та форм взаємопов`язаності зустрічного і первісного позовів, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 та Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2236/18, від 27.01.2021 у справі №908/1688/20, а щодо імперативності частини другої статті 180 ГПК - на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2236/18 та від 17.05.2021 у справі №910/18778/20.
58. Проаналізувавши наведені постанови, Суд встановив, що у жодній із цих справ Верховний Суд не виснував, що взаємопов`язаність позовів дає змогу пред`явити зустрічний позов після закінчення строку для подання відзиву, а висновки щодо ознак зустрічного позову та умов його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом, визначених частиною другою статті 180 ГПК, формулював у контексті питання про взаємопов`язаність первісного та зустрічного позовів і доцільність їх спільного розгляду, а не про наслідки пропуску строку для пред`явлення зустрічного позову.
59. Натомість скаржник, посилаючись на такі висновки, намагається довести, що суди мали прийняти зустрічний позов з огляду на його взаємопов`язаність з первісним, незалежно від пропуску строку на його пред`явлення, не спростовуючи при цьому висновку апеляційного суду, який виходив саме з того, що наведені апелянтом висновки Верховного Суду стосуються застосування частини другої статті 180 ГПК за умови дотримання встановленого процесуального порядку пред`явлення зустрічного позову (пункт 6 цієї постанови). Імперативність же частини другої статті 180 ГПК, на якій наголошує скаржник, лише обмежує розсуд суду щодо прийняття зустрічного позову, пред`явленого у встановлений строк.
60. Скаржник не спростовує такого висновку і посиланням на постанову від 22.04.2019 у справі №914/2236/18, в якій сформульовано наведений ним висновок про імперативність частини другої статті 180 ГПК, адже в цій постанові Верховний Суд зазначив, що "відповідач наділений правом пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, яким він у даному випадку скористався" (пункт 21).
61. Крім цього, Суд враховує, що, обґрунтовуючи взаємопов`язаність позовів, скаржник у касаційній скарзі, на відміну від апеляційної, посилається також на обставини укладення договору, які, на його думку, свідчать про відсутність у директора позивача повноважень на вчинення значного правочину, та на статті 612, 613, 651, 653 ЦК, проте такі посилання стосуються суті зустрічних позовних вимог, яка не була предметом розгляду судів попередніх інстанцій, а тому не мають значення для вирішення питання про повернення зустрічної позовної заяви з підстави пропуску строку на її пред`явлення, на що обґрунтовано звертає увагу позивач у відзиві на касаційну скаргу.
62. Посилаючись на порушення судами статті 236 ГПК з огляду на те, що ухвала суду першої інстанції не містить усіх мотивів, якими керувався суд, повертаючи зустрічний позов, скаржник не спростовує висновків апеляційного суду, який, відхиляючи аналогічні доводи апелянта, виходив з того, що суд першої інстанції встановив обставини, необхідні для вирішення питання про повернення зустрічної позовної заяви, і на їх підставі застосував частину шосту статті 180 ГПК (пункт 6 цієї постанови).
63. Скаржник не спростовує і правильності наданої судом апеляційної інстанції оцінки кожному доводу апеляційної скарги, зокрема щодо взаємопов`язаності позовів, застосування статті 174 ГПК, впливу воєнного стану, Рекомендацій Ради суддів України, процесуальної економії та права на доступ до суду, як і не вказує, який саме його істотний довід залишився без відповіді, на що звертає увагу і позивач у відзиві на касаційну скаргу.
64. Посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо вмотивованості судового рішення, викладений у постанові від 10.06.2021 у справі №11-104сап21, також цього не спростовує, оскільки скаржник не доводить, що суди не навели мотивів, з яких дійшли висновку про повернення зустрічної позовної заяви.
65. Отже, встановивши, що відповідач пред`явив зустрічний позов після закінчення строку для подання відзиву без клопотання про поновлення цього строку, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, цілком обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для повернення зустрічної позовної заяви відповідно до частини шостої статті 180 ГПК, чого, з огляду на наведене, скаржник у межах доводів касаційної скарги жодним чином не спростовує.
Щодо касаційної скарги АТ "Запорізький завод феросплавів" на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в роз`ясненні постанови, якою суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви
66. Відповідно до частин першої, другої статті 245 ГПК за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.
67. Отже, наведена норма передбачає право учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця на роз`яснення судового рішення, яке підлягає виконанню, коли його зміст викладено не чітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого виконання такого рішення викликає труднощі чи стає неможливим.
68. В ухвалі від 14.05.2019 у справі №904/2526/18, розглядаючи заяву про роз`яснення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
(1) "роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання";
(2) "якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз`ясненні рішення";
(3) з частини другої статті 245 ГПК вбачається, що "роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження"".
69. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відмовила в роз`ясненні постанови, якою було скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції і направлено справу до суду першої інстанції, оскільки така постанова не підлягає примусовому виконанню.
70. Розглядаючи заяву про роз`яснення постанови, якою не було ухвалено нового рішення, а залишено в силі рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 11- 13 ухвали від 06.10.2020 у справі №233/3676/19 з урахуванням частини другої статті 271 Цивільного процесуального кодексу України, яка за змістом аналогічна частині другій статті 245 ГПК, також зазначила, що "роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження"", та виснувала, що така постанова "не є тим рішенням, яке підлягає виконанню у сенсі частини другої статті 271 ЦПК України".
71. При цьому Суд враховує, що такого самого підходу Верховний Суд дотримувався у постановах від 16.11.2018 у справі №910/10916/16 та від 30.04.2025 у справі №909/1055/23 (пункти 13, 15, 28), погодившись з відмовою в роз`ясненні судових рішень з огляду на те, що заявник фактично просив надати роз`яснення з правових питань чи роз`яснити те, що перебуває поза судовим рішенням.
72. У цій справі, відмовляючи в роз`ясненні постанови від 17.09.2026, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) ця постанова не містить приписів зобов`язального чи стягувального характеру, а її резолютивна частина є чіткою і не припускає декількох варіантів тлумачення;
(2) поставлені заявником питання зводяться до вимоги надати правові консультації та оцінку мотивів постанови (пункт 10 цієї постанови).
73. Такий підхід суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками, наведеними в пунктах 68- 71 цієї постанови, зокрема з огляду на те, що постановою від 17.09.2026 апеляційний суд лише залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви і не ухвалив рішення, яке підлягає виконанню, а заявник сам визначив предметом своєї заяви положення мотивувальної частини постанови (пункт 8 цієї постанови), чого скаржник за текстом касаційної скарги не спростовує.
74. Скаржник не доводить і порушення статті 245 ГПК з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо зрозумілості судових рішень, викладений у пункті 12 постанови від 16.12.2021 у справі №11-164сап21, адже цей висновок стосується вимог до викладу та вмотивованості судового рішення і не розширює предмета роз`яснення, визначеного цією статтею, на що слушно вказує позивач у відзиві на касаційну скаргу. Тоді як незгода учасника справи з мотивами судового рішення може бути предметом його оскарження, і саме цим правом скаржник скористався, оскаржуючи постанову від 17.09.2026 в касаційному порядку з тих самих питань, що й порушені в заяві про роз`яснення, які Суд оцінив у пунктах 49-53 цієї постанови.
75. Посилаючись на пункт 3 частини першої статті 42 ГПК і обов`язок суду розглядати подані учасниками справи заяви, скаржник не зазначає, яких саме порушень з огляду на це положення допустився суд апеляційної інстанції, який розглянув заяву про роз`яснення в порядку, визначеному статтею 245 ГПК, і за результатами її розгляду постановив ухвалу про відмову в роз`ясненні, можливість постановлення якої прямо передбачена частиною четвертою цієї статті, тоді як право учасника справи подати заяву не означає обов`язку суду її задовольнити, на що обґрунтовано звертає увагу позивач у відзиві на касаційну скаргу.
76. Скаржник не доводить у межах касаційної скарги і того, що суд апеляційної інстанції обмежився формальним посиланням на практику Верховного Суду щодо можливості роз`яснення виключно резолютивної частини судового рішення, адже, відмовляючи в роз`ясненні, суд виходив не лише з того, що резолютивна частина постанови є зрозумілою, а й з того, що постанова не містить приписів, які підлягають виконанню, а питання заявника стосуються мотивів рішення (пункт 10 цієї постанови), тобто з обставин, кожна з яких за наведеними в пунктах 68- 70 цієї постанови висновками Великої Палати Верховного Суду самостійно виключає роз`яснення судового рішення.
77. За наведеного Суд вважає цілком обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для роз`яснення постанови від 17.09.2026, яких скаржник у межах доводів касаційної скарги на ухвалу від 29.09.2026 жодним чином не спростовує.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
78. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
79. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
80. Оскільки доводи касаційних скарг не підтвердили порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Суд залишає касаційні скарги АТ "Запорізький завод феросплавів" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026, постанову від 17.09.2026 та ухвалу від 29.09.2026 Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/882/26 - без змін.
Розподіл судових витрат
81. Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, судовий збір, сплачений за їх подання, відповідно до статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.05.2026, постанову від 17.09.2026 та ухвалу від 29.09.2026 Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/882/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р Кібенко
В.І. Студенець