Судові рішення

Рішення № 141475985 у справі № 465/3020/26 від 12.11.2026

Рішення від 12.11.2026 у цивільній справі № 465/3020/26 (категорія «Купівлі-продажу»). Суд: Галицький районний суд м. Львова, суддя Кротова О. Б.

Справа№ 465/3020/26
СудГалицький районний суд м. Львова
СуддяКротова О. Б.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяКупівлі-продажу
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141475985

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа №465/3020/26

Провадження №2/461/2716/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Кротової О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Петрушки І.С.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представник позивачки адвокат Ткаченко Л.В. (в режимі відеоконференції),

відповідач ОСОБА_2 ,

представники відповідача адвокат Оприск Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Трушківська Л.В., 30.03.2026 через систему «Електронний суд» звернулась до Франківського районного суду м. Львова із позовом, в якому просить: стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 608 311,43 грн, з яких 249 300 грн основного боргу, 296 700,09 грн інфляційних втрат та 62 311,34 грн - три відсотки річних. Також просить до моменту виконання рішення на суму боргу нараховувати за методом факт/факт три відсотки річних, розрахувавши остаточну суму, що підлягає виплаті позивачці ОСОБА_1 за правилами обчислення простих точних процентів.

Разом із вищевказаним позовом, 30.03.2026 через систему «Електронний суд» адвокат Трушківська Л.В. в інтересах позивачки ОСОБА_1 також подала до Франківського районного суду м. Львова заяву про забезпечення позову.

Процесуальні дії у судовій справі

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 01.04.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів передано за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 01.04.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову також передано за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.

06.04.2026 ОСОБА_1 також звернулась безпосередньо до Галицького районного суду м. Львова із заявою про забезпечення позову (справа № 461/2467/26). Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.04.2026 у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026, головуючим суддею у справі визначено Кротову О.Б. Того ж дня матеріали справи передано у провадження судді.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.05.2026, у провадження судді Кротової О.Б. передано також матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.05.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою від 29.05.2026 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

15.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Оприск Л.Є. надійшов відзив на позовну заяву.

25.06.2026 представник позивачки - адвокат Трушківська Л.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала відповідь на відзив.

29.07.2026 представник позивачки - адвокат Трушківська Л.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала заперечення щодо виклику свідка ОСОБА_3

03.08.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Оприск Л.Є. надійшли додаткові письмові пояснення.

Ухвалою суду від 03.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Також даною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Оприск Л.Є. про виклик та допит у якості свідка ОСОБА_3 .

Окрім цього, явку сторін в судове засідання - позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 судом визнано обов`язковою.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08.10.2026 (провадження № 22-ц/811/1465/26) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Л.В. задоволено частково, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07.04.2026 скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у межах суми позовних вимог 608 311,43 грн. У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовлено.

Аргументи учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрованого в реєстрі за №5898, їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 48,8 кв.м. 27.11.2014 позивачка ОСОБА_1 видала на ім`я відповідача ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кириченко К.В., зареєстровану в реєстрі за №766. Згідно вказаної довіреності ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником, а саме на підставі усного договору доручення цією довіреністю уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатись (продати, обміняти, здати в найм (оренду), передати в іпотеку), визначати у всіх випадках суми, строки та інші умови на свій розсуд, квартирою АДРЕСА_1 , бути її представником з питань пов`язаних з розрахунком з договорами відчуження вищевказаної квартири у будь-яких банківських установах (їх філіях та відділеннях) з правом укладення будь-яких договорів, додаткових угод, договорів про зміну та розірвання. Цією довіреністю ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 право укласти та підписати договір купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, визначаючи при цьому умови договору на власний розсуд, входячи з розумної доцільності, одержати належні їй за вищевказаними договорами гроші в будь-якій сумі. 24.11.2017 відповідач ОСОБА_2 , діючи на підставі вищезазначеної довіреності від 27.11.2014, уклав від імені та в інтересах ОСОБА_1 , як продавця, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пауком А.Я. Згідно із п.2 зазначеного договору купівлі-продажу від 24.11.2017 продаж зазначеної квартири вчиняється за 249 300 грн. Розрахунок за придбану квартиру, вказану в п.1 цього договору, здійснений між покупцем і продавцем повністю до оформлення і підписання цього договору. Сторони своїми підписами на цьому договорі підтверджують факт повного розрахунку за квартиру. При цьому, у тексті договору купівлі-продажу помилково зазначено іншу довіреність як підставу представництва, яка фактично не видавалась позивачкою. Фактичні повноваження відповідача на укладення вказаного договору ґрунтувались саме на довіреності від 27.11.2014. Грошові кошти в сумі 249 300 грн від продажу квартири позивачці передані не були, що свідчить про невиконання відповідачем своїх обов`язків як представника. Позивачка не отримувала від відповідача жодних коштів ані в готівковій, ні в безготівковій формі. Покликаючись на положення статей 237, 244, 1000, 1004, 1005 ЦК України, позивачка зазначає, що відповідач як повірений зобов`язаний був діяти виключно в її інтересах. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України він мав негайно передати їй усе одержане у зв`язку з виконанням доручення. Також, позивачка посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 320/4274/16-ц та від 16.02.2021 у справі № 726/2211/18, згідно з якими, якщо повірений і довіритель не домовилися про строк передачі одержаного, таку передачу слід здійснити негайно, і довірителю не потрібно пред`являти вимогу, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, який допускає ч. 2 ст. 530 ЦК України. Отже, з 24.11.2017 відповідач фактично користується належними позивачці грошовими коштами в сумі 249 300 грн у власних інтересах. Вважає, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України це є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат і трьох процентів річних за весь час прострочення. За розрахунком позивачки, за період з 24.11.2017 по 24.03.2026 інфляційні втрати становлять 296 700,09 грн, а три проценти річних - 62 311,34 грн. Загальна заборгованість відповідача становить 608 311,43 грн. Окрім цього, покликаючись на ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», позивачка просить зазначити в рішенні, що на суму боргу до моменту виконання рішення нараховуються три проценти річних. На її думку, це спонукатиме відповідача своєчасно виконати рішення суду та позбавить її потреби знову звертатися до суду з вимогою про стягнення 3% річних.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Оприск Л.Є. зазначає, що відповідач ОСОБА_2 позовних вимог не визнає і вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Адвокат стверджує, що ОСОБА_2 жодних грошових коштів за продаж квартири від покупця не одержував, тому в нього не виникло і не могло виникнути обов`язку передати їх позивачці. Посилання позивачки на п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України представник відповідача вважає безпредметним, оскільки ця норма застосовується лише тоді, коли представник фактично одержав майно чи кошти. Вказує, що покупцем квартири був ОСОБА_3 і що він ще до укладення договору передав грошові кошти безпосередньо й особисто продавцю, тобто ОСОБА_1 . Це, на думку відповідача, підтверджує п. 2 договору купівлі-продажу від 24.11.2017: розрахунок між покупцем і продавцем здійснено повністю до оформлення і підписання договору, а сторони своїми підписами засвідчили факт повного розрахунку. Відповідач, діючи сумлінно в межах наданих довіреністю повноважень, лише засвідчив своїм підписом волевиявлення продавця на відчуження квартири. Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, представник відповідача зазначає, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і 3% річних є акцесорним і залежить від основного зобов`язання. Оскільки невиконаного основного грошового зобов`язання немає, на думку сторони відповідача, підстав для відповідальності за ст. 625 ЦК України також немає. Тому вимогу про стягнення 296 700,09 грн інфляційних втрат і 62 311,34 грн трьох процентів річних, усього 359 011,43 грн, вважає безпідставною і такою, що порушує принцип добросовісності (ст. 3 ЦК України). Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Окрім цього, представник відповідача просила викликати й допитати як свідка ОСОБА_3 щодо обставин укладення договору та розрахунку з позивачкою, а також покласти на позивачку судові витрати, зокрема 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У відповіді на відзив представник позивачки - адвокат Трушківська Л.В. заперечує проти доводів відповідача, зазначених у відзиві. Вона зазначає, що в преамбулі договору купівлі-продажу від 24.11.2017 продавцем визначено ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності від 27.11.2014 діє ОСОБА_2 , тому в усіх положеннях договору, зокрема в п. 2 щодо розрахунків, термін «Продавець» охоплює сторону продавця в особі її представника. Особистої присутності ОСОБА_1 під час укладення договору чи особистих розрахунків із нею договір не передбачає. Окремого порядку розрахунків безпосередньо з власником квартири договір також не містить, як не містить і її власноручної довідки про отримання коштів. Представник позивачки вказує, що довіреністю від 27.11.2014 позивачка уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожного з правом діяти самостійно, представляти її інтереси під час відчуження квартири. Відповідач отримав повноваження не лише укласти й підписати договір купівлі-продажу, а й одержати належні їй за цим договором гроші в будь-якій сумі. Якщо, як стверджує відповідач, покупець коштів йому не передав, то як повірений, він мав негайно повідомити про це позивачку, надати звіт про виконання доручення та вжити заходів для захисту її майнових інтересів. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач повідомляв позивачку про продаж квартири без розрахунку, вимагав оплату від покупця чи звертався до нього з претензіями. На думку представника позивачки, це спростовує твердження відповідача, що коштів він не отримував. Можливість позивачки особисто укласти договір і отримати кошти виключала б потребу видавати довіреність із такими повноваженнями. Представник позивачки також наголошує, що відповідач не надав жодного доказу передачі позивачці коштів: ні розписки, ні заяви, ні акта приймання-передачі. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок довести такі обставини лежить на відповідачу, тож його доводи ґрунтуються на припущеннях. Покликаючись на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 458/229/18, представник позивачки вказує таке. Видача довіреності на підставі усного договору доручення підтверджує існування правовідносин доручення, на які поширюється ст. 1006 ЦК України. Повірений зобов`язаний негайно передати довірителю все одержане, і окрема вимога для цього не потрібна. У цій постанові Об`єднана палата відступила від висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18, на яку посилається відповідач. Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн представник позивачки вважає їх явно завищеними. З посиланням на ч.4 ст. 137 ЦПК України вона зазначає, що такий розмір неспівмірний зі складністю справи. Просить задоволити позов у повному обсязі, а витрати на правничу допомогу, у разі їх розподілу, зменшити до розумного розміру.

У письмових запереченнях від 29.07.2026 щодо клопотання про виклик свідка представник позивачки - адвокат Трушківська Л.В. просить відмовити відповідачу у виклику та допиті свідка ОСОБА_3 та зазначає, що обставини укладення договору купівлі-продажу від 24.11.2017 між сторонами не є спірними і підтверджуються самим нотаріально посвідченим договором. Отже, на її думку, показання свідка фактично спрямовані на підтвердження лише факту передачі грошових коштів. ОСОБА_3 є покупцем, тобто безпосередньою стороною правочину, відтак якщо розрахунок справді відбувся, його мають підтверджувати письмові докази, оформлені під час розрахунків: розписка, платіжні чи банківські документи тощо. Таких доказів відповідач не надав, як не надав і доказів того, що позивачка могла особисто брати участь у розрахунках. Покликаючись на ст. 12, 76-78, 81 ЦПК України, представник позивачки вважає, що факт передачі коштів в оплату за придбане майно не можна довести лише показаннями свідків (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Вона також зазначає, що за преамбулою договору продавцем є ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє Коржевич Л.І. Тож термін «Продавець» у п. 2 договору означає сторону, від імені якої діяв представник, і не свідчить про особисте отримання коштів позивачкою. На думку представника позивачки, виклик свідка фактично спрямований на те, щоб замінити відсутні письмові докази виконання грошового зобов`язання.

У письмових поясненнях від 03.08.2026 представник відповідача - адвокат Оприск Л.Є. не погоджується з доводами, викладеними у відповіді на відзив і в запереченні проти клопотання про виклик свідка. Вона стверджує, що позивачка маніпулятивно тлумачить умови нотаріально посвідченого правочину і підміняє поняття. Так, щодо допустимості показань свідка, представник відповідача зазначає, що відповідач не просить встановлювати факт виконання грошового зобов`язання виключно показаннями свідка, тобто всупереч ч. 2 ст. 78 ЦПК України. Основним письмовим доказом розрахунку, на її думку, є п. 2 договору купівлі-продажу від 24.11.2017, а допит покупця ОСОБА_3 лише доповнює цей доказ. Свідок може підтвердити, що до підписання договору він передав кошти безпосередньо власниці майна ОСОБА_1 , а відповідач цих коштів не отримував. Щодо тлумачення терміна «Продавець» представник відповідача посилається на ст. 213, 237, 239, 655 ЦК України. Адвокат зазначає, що представник не набуває статусу сторони договору, а лише діє від імені довірителя. Отже, в договорі термін «Продавець» стосується саме власниці майна ОСОБА_1 . На підтвердження цього, вона наводить п. 4 договору: гарантії продавця щодо неповнолітніх і непрацездатних осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати, можуть стосуватися лише власниці. Аналогічно, на її думку, слід тлумачити і п. 2 договору: він фіксує розрахунок між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Щодо змісту повноважень за довіреністю, представник відповідача вказує, що довіреність є одностороннім правочином і визначає повноваження представника, а не його обов`язки. Повноваження на одержання коштів давало відповідачу право, а не обов`язок їх прийняти, і не виключало розрахунку безпосередньо з довірителем. Оскільки покупець виконав грошове зобов`язання перед власницею ще до посвідчення договору, зобов`язання з оплати, на її думку, припинилося виконанням (ст. 599 ЦК України). Тому обов`язок за п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України у відповідача не виник. Вимагати від покупця повторної оплати відповідач не мав підстав, а якби вимагав, діяв би недобросовісно. Доводи позивачки вона вважає взаємовиключними: позивачка одночасно стверджує, що відповідач отримав кошти, і дорікає йому тим, що він не вимагав їх від покупця. Висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з постанови від 25.03.2024 у справі № 458/229/18 представник відповідача не заперечує. Проте вважає, що п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України можна застосувати лише тоді, коли встановлено факт одержання повіреним коштів, а в цій справі такого факту немає. Вона також звертає увагу, що позивачка майже дев`ять років не вчиняла жодних дій для захисту своїх прав і звернулася до суду за кілька тижнів до спливу позовної давності. На її думку, це свідчить про штучність спору і суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Враховуючи наведене, представник відповідача просить задовольнити клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Трушківська Л.В. позовні вимоги підтримали, надали пояснення, які відповідають змісту позовної заяви та інших заяв по суті сторони позивачки. Просили позов задоволити в повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні 19.10.2026 надала такі пояснення. Квартира АДРЕСА_1 спершу належала її племінниці ОСОБА_4 , цю квартиру їй подарував батько, тобто рідний брат позивачки. Згодом вона купила цю квартиру в племінниці й стала її власницею. З 2007 року вона допомагала племінниці доглядати дітей. Фактично з 2007 по 2012 рік вона проживала разом із сім`єю племінниці та допомагала їй у догляді та вихованні дітей. У 2007 році вона приїхала до м. Львова, а у 2009 році разом із сім`єю племінниці виїхала до Республіки Польща. У 2012 році сім`я племінниці повернулася до м. Львова, а вона ж вирішила повернутися на схід України. Відповідач ОСОБА_2 працював водієм у племінниці та її чоловіка ОСОБА_3 . Вона часто його бачила і вважала його порядною людиною. ОСОБА_3 , тобто чоловік її племінниці, також придбав іншу квартиру в цьому ж будинку, на третьому поверсі. Повертатися до м. Львова вона не мала наміру. Тому, домовилася з племінницею, що квартиру можна буде продати, якщо з`явиться вигідна пропозиція. З цією метою племінниця порадила їй видати довіреність на ОСОБА_2 та свого чоловіка ОСОБА_3 . Тоді вона посвідчила довіреність у м. Запоріжжі на підставі паспортних даних, які їй надала племінниця, і надіслала її поштою. У квартирі АДРЕСА_1 постійно проживала її племінниця ОСОБА_4 . Про укладення договору купівлі-продажу квартири її ніхто не повідомляв, його умов із нею ніхто не погоджував. Відтоді вона була у квартирі лише один раз, у 2023 році, коли разом із сином приїжджала забрати онуку, яка поверталася з Португальської Республіки. Тоді доступ до квартири був вільний, і вони пробули там два дні. ОСОБА_3 на той час проживав у сусідній квартирі. У 2024 році племінниця розірвала шлюб із ОСОБА_3 і була вимушена залишити квартиру. Саме тоді позивачка дізналася, що квартиру продано. Оскільки жодних коштів за квартиру їй ніхто не передавав, вона звернулася до суду з цим позовом. Хто є покупцем квартири, позивачці не відомо, оскільки довіреність вона видавала на двох осіб.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники - адвокати Кость Я.Р., Оприск Л.М. просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та інші заяви по суті.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 12.11.2026 надав такі пояснення. Позовні вимоги заперечив повністю, оскільки ніяких коштів за продаж квартири він не отримував. Знає, що розрахунок за квартиру відбувся безпосередньо між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ще до укладення договору купівлі-продажу квартири та посвідчення довіреності. Довіреність на укладення договору купівлі-продажу позивачка ОСОБА_1 надіслала поштою та по телефону повідомляла, що отримала гроші за квартиру.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. за реєстровим № 5898, ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Квартира має загальну площу 48,8 кв.м і житлову площу 26,1 кв.м. Право власності зареєстровано Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 28.11.2008, реєстраційний номер майна 6353659.

Позивачка ОСОБА_1 27.11.2014 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кириченко К.В. і зареєстровану в реєстрі за № 766. Цією довіреністю на підставі усного договору доручення вона уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідача), кожного з правом діяти самостійно, розпоряджатися зазначеною квартирою: продати, обміняти, здати в найм (оренду), передати в іпотеку, у всіх випадках визначаючи суми, строки та інші умови на власний розсуд. Цією довіреністю також надано право бути її представником з усіх питань, пов`язаних із розрахунками за договорами відчуження квартири в будь-яких банківських установах. Окрім цього, представники отримали право укласти та підписати договори купівлі-продажу квартири, визначаючи їх умови на власний розсуд, та одержати належні їй за цими договорами гроші в будь-якій сумі. Довіреність видана без права передоручення строком на три роки і дійсна до 27.11.2017 включно.

24.11.2017 між ОСОБА_1 як продавцем і ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчив приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паук А.Я. У преамбулі договору зазначено, що від імені продавця діє ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 27.11.2014 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Бегерою Н.Б. за реєстровим № 2195. Покупець уклав договір за згодою дружини, ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 2 договору продаж квартири вчиняється за ціною 249 300 грн. У тому ж пункті зазначено, що розрахунок за придбану квартиру здійснено між покупцем і продавцем повністю до оформлення і підписання договору, а сторони своїми підписами підтверджують факт повного розрахунку. Згідно з п.3 договору ринкова вартість квартири за звітом про оцінку майна від 23.11.2017, виданим ТОВ «Експертний знавець», становить 249 300 грн. Договір від імені продавця підписав ОСОБА_2 .

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_3 надав показання про те, що позивачка ОСОБА_1 - рідна сестра його колишнього тестя. З 2000 по 2014 рік вона без перерви працювала нянею в його сім`ї та виховала трьох їхніх дітей. Відповідач ОСОБА_2 у той час працював у них водієм і кур`єром. Свідок характеризує його як довірену особу, якій він повністю довіряв. За словами свідка, квартиру АДРЕСА_1 у 2000 році подарував молодій сім`ї, тобто йому та його тодішній дружині, тесть. Як квартиру було юридично оформлено на той час, не пригадує. Приблизно у 2006-2007 роках тесть попросив його викупити цю квартиру. Свідок погодився і купив її, однак на кого було оформлено право власності, також не пригадує. Приблизно у 2008-2010 роках він продав квартиру за договором купівлі-продажу позивачці ОСОБА_1 , оскільки потребував коштів. У 2011 році їх сім`я переїхала до м. Варшави (Республіка Польща). Разом із ними, як няня дітей, поїхала й позивачка. Відтоді свідок виплачував позивачці заробітну плату, а також, за домовленістю між ними, окремими від заробітної плати платежами сплачував їй вартість квартири, яка тоді належала їй. Фактично він викуповував квартиру в позивачки і за час перебування в Польщі, у 2011-2014 роках, повністю сплатив їй вартість квартири особисто готівкою. Платежі були нерівними й здійснювалися в тій валюті, яка на той час була в наявності. Ціну квартири сторони визначили за домовленістю, без прив`язки до оцінки майна. Розписок чи інших документів про передачу коштів не складали. У 2014 році позивачка повернулася в Україну й оформила довіреність, зокрема на ОСОБА_2 . Сім`я свідка проживала в Польщі до 2022 року. На думку свідка, саме добровільна видача позивачкою довіреності на продаж квартири підтверджує, що вона отримала кошти в сумі близько 250 000 грн. Такою, за його словами, і була домовленість між ними. Договір купівлі-продажу оформили лише у 2017 році, оскільки через роботу свідок не мав змоги зробити це раніше. Під час посвідчення договору були присутні лише він, ОСОБА_2 та нотаріус. Свідок зазначив, що позивачка отримала всі кошти за квартиру особисто ще до 2014 року. ОСОБА_2 жодних коштів не отримував і нікому їх не передавав, проте знав, що розрахунок за квартиру відбувся. Позивачці про оформлення договору було відомо через родинні стосунки. Приїжджаючи до м. Львова, вона сама наполягала, щоб квартиру переоформили якнайшвидше, аби не сплачувати додаткових податків. У 2023 році, коли позивачка приїжджала забрати онуку, вона знала, що квартира вже належить саме йому, а не їй. Також свідок вказав, що з 2001 по 2022 рік у спірній квартирі ніхто не проживав. Згодом нею користувалася його сім`я, а після цього він і дружина розірвали шлюб. Крім того, свідок придбав для сім`ї ще одну квартиру в цьому ж будинку.

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 249 300 грн, отриманих, за твердженням позивачки, відповідачем як її повіреним, за договором купівлі-продажу квартири від 24.11.2017, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення їх передачі.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини першої статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно з частиною першою статті 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Частиною першою статті 1006 ЦК України передбачено, що повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 458/229/18 зроблено такі висновки. Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення договору доручення, і на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. Якщо повірений і довіритель не домовилися про строк (термін) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, таку передачу слід здійснити негайно. При цьому, довірителю не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного і залежить від нього.

Висновки суду

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідка, дослідивши письмові докази й оцінивши їх у сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 27.11.2014 позивачка ОСОБА_1 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кириченко К.В. за реєстровим № 766. Цією довіреністю на підставі усного договору доручення вона уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кожного з правом діяти самостійно, зокрема продати належну їй квартиру АДРЕСА_1 та одержати належні їй за договором гроші в будь-якій сумі.

Учасники справи не заперечують, що ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу від 24.11.2017, діяв саме на підставі цієї довіреності. Позивачка зазначила про це в позовній заяві, відповідач - у відзиві, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню, а зазначення в преамбулі договору іншої довіреності від 27.11.2014, посвідченої приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Бегерою Н.Б., на вирішення спору не впливає.

Отже, між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 існували правовідносини доручення, на які поширюються положення ст. 1006 ЦК України. Підстав для обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини суд не вбачає, оскільки довіреність №766 містила повноваження саме на продаж спірної квартири та була чинною на дату укладення договору.

Обов`язок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, виникає лише тоді, коли повірений фактично одержав майно чи грошові кошти. Повноваження на одержання коштів, передбачене довіреністю, надає представникові право їх одержати, проте саме по собі не свідчить, що кошти ним фактично одержано.

Суд враховує висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 25.03.2024 у справі № 458/229/18, на які посилається позивачка і які не заперечує сторона відповідача. Разом з тим, у зазначеній справі предметом розгляду Об`єднаної палати було питання правової природи відносин і строку передачі одержаного, а не доведеність факту одержання коштів повіреним.

У цій справі саме ця обставина є спірною, оскільки позивачка стверджує, що відповідач одержав від покупця 249 300 грн і не передав їй, а відповідач це заперечує. З огляду на положення ст. 12, 81 ЦПК України, обов`язок довести цю обставину покладено на позивачку.

Єдиним письмовим доказом розрахунку за договором купівлі-продажу від 24.11.2017 є його п. 2. Згідно з цим пунктом розрахунок за квартиру здійснено між покупцем і продавцем повністю до оформлення і підписання договору, а сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦК України ця умова, підписана ОСОБА_2 від імені продавця, є волевиявленням сторони продавця, яке створює правові наслідки для самої ОСОБА_1 . Договір позивачка не оспорювала і вимог до покупця про оплату не заявляла. Предметом її позову є стягнення коштів саме з повіреного. Водночас п. 2 договору фіксує лише факт розрахунку як такий і не містить відомостей про те, кому, коли та в який спосіб передано кошти. Зокрема, з договору не випливає, що кошти передавалися під час його посвідчення і що їх одержав ОСОБА_2 . Навпаки, за змістом п. 2 розрахунок відбувся ще до оформлення і підписання договору. Підтвердження повноваженим представником факту розрахунку від імені продавця і одержання цим представником коштів особисто - це різні обставини, і жодна з них не доводить іншої. Тому спір сторін щодо тлумачення терміна «Продавець» у п. 2 договору на вирішення справи не впливає.

Суд також враховує, що покупець ОСОБА_3 був одночасно представником ОСОБА_1 за тією самою довіреністю з правом самостійно продати квартиру та одержати за неї кошти. Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України він не міг вчинити правочин від імені продавця щодо себе особисто як покупця. Тому договір від імені продавця міг підписати лише інший представник - ОСОБА_2 . За таких обставин підписання ним договору зумовлене вимогами закону та не свідчить, що розрахунок здійснювався через відповідача.

Не підтверджують факту одержання відповідачем ОСОБА_2 коштів і пояснення самої позивачки ОСОБА_1 , надані в судовому засіданні. З таких пояснень вбачається, що питання щодо квартири, зокрема видача довіреності та її подальший продаж, вирішувалися в межах тривалих родинних відносин між позивачкою та сім`єю її племінниці ОСОБА_4 , до якої належить і покупець ОСОБА_3 (колишній чоловік племінниці). Позивачка протягом тривалого часу проживала разом із цією сім`єю та допомагала доглядати дітей. Довіреність вона видала за порадою племінниці на підставі наданих нею паспортних даних, а квартирою після цього користувалася сім`я племінниці.

Відповідач ОСОБА_2 , згідно з поясненнями позивачки, працював у цій сім`ї водієм і вони часто бачились, однак про будь-які домовленості про продаж квартири чи розрахунків за неї, про спілкування з ним з цих питань або про інші обставини, з яких можна було б дійти висновку, що кошти одержав саме він, позивачкою не зазначено. За її поясненнями, про обставини укладення договору її ніхто не повідомляв, а про продаж квартири вона дізналася лише у 2024 році. Отже, твердження позивачки про одержання коштів відповідачем ґрунтується на самому лише факті підписання ним договору від імені продавця, тобто на припущенні, на якому доказування ґрунтуватися не може (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доводи представника позивачки про те, що відповідач не повідомив довірительку про неотримання коштів, не надав звіту про виконання доручення та не вимагав оплати від покупця, факту одержання ним коштів не доводять. Навіть за умови, що повірений не виконав обов`язки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, саме по собі це не є доказом одержання ним грошових коштів від покупця.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_3 , суд враховує таке. Свідок є покупцем спірної квартири. Водночас він був одним із представників позивачки за тією самою довіреністю від 27.11.2014 і є колишнім чоловіком її племінниці ОСОБА_4 . З огляду на це, суд оцінює його показання критично.

Показання свідка суперечать поясненням позивачки щодо ряду обставин: періоду її проживання із сім`єю свідка, часу виїзду до Республіки Польща, користування спірною квартирою, а також обізнаності позивачки про укладення договору купівлі-продажу. Обставин оформлення права власності на квартиру до її набуття позивачкою свідок не пригадав.

За показаннями свідка, оплата вартості квартири відбувалася на підставі усної домовленості між ним і позивачкою. Протягом 2011-2014 років він передавав їй кошти готівкою окремими платежами, у різних сумах і валютах, без складання розписок чи інших документів. Позивачка одержання будь-яких коштів за квартиру заперечує. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти в письмовій формі. За ч. 1 ст. 218 ЦК України, якщо одна зі сторін заперечує факт вчинення такого правочину, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Тому, з урахуванням ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини, про які повідомив свідок, не можуть бути встановлені лише на підставі його показань.

Отже, суд не бере до уваги показання свідка ОСОБА_3 ні як доказ одержання коштів за квартиру позивачкою особисто, ні як доказ того, що відповідач цих коштів не одержував. Водночас, неприйняття цих показань не змінює розподілу тягаря доказування: одержання коштів саме відповідачем, на якому ґрунтуються позовні вимоги, має довести позивачка (ст. 12, 81 ЦПК України).

Враховуючи наведене вище, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факт одержання відповідачем ОСОБА_2 від покупця ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 249 300 грн в оплату проданої квартири, відтак підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, відсутні, і позовна вимога про стягнення 249 300 грн задоволенню не підлягає. Вимоги про стягнення 296 700,09 грн інфляційних втрат і 62 311,34 грн трьох процентів річних, а також про нарахування трьох процентів річних до моменту виконання рішення є похідними від вимоги про стягнення основного боргу. Зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є акцесорним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19), а оскільки в задоволенні вимоги про стягнення основного боргу відмовлено, відтак ці вимоги також не підлягають задоволенню. Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Щодо заходів забезпечення позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08.10.2026 у справі № 461/2467/26 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу ОСОБА_2 , які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у межах суми позовних вимог 608 311,43 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 10 ст. 158 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, вжиті у справі заходи забезпечення позову підлягають скасуванню із збереженням їх дії до набрання цим рішенням законної сили.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 , зазначеним рішенням не вирішується, оскільки до закінчення судових дебатів представник відповідача - адвокат Оприск Л.Є. зробила заяву про те, що докази щодо розміру понесених судових витрат будуть подані після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 158, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Львівського апеляційного суду від 08.10.2026 у справі № 461/2467/26 (провадження № 22-ц/811/1465/26), у вигляді арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у межах суми позовних вимог 608 311 (шістсот вісім тисяч триста одинадцять) грн 43 коп.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання цим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.11.2026

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 .

Суддя Ольга КРОТОВА

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Рішення № 141432814 без тексту Галицький районний суд м. Львова
15.10.2026 Ухвала № 140660218 Галицький районний суд м. Львова
15.10.2026 Ухвала № 140660217 Галицький районний суд м. Львова
03.08.2026 Ухвала № 138767053 Галицький районний суд м. Львова
03.08.2026 Ухвала № 138690412 Галицький районний суд м. Львова
06.07.2026 Ухвала № 138013806 Галицький районний суд м. Львова
29.05.2026 Ухвала № 136994544 без тексту Галицький районний суд м. Львова
28.05.2026 Ухвала № 136927028 без тексту Галицький районний суд м. Львова
01.04.2026 Ухвала № 135356508 без тексту Франківський районний суд м. Львова
01.04.2026 Ухвала № 135356507 без тексту Франківський районний суд м. Львова