Судові рішення

Постанова № 141476909 у справі № 213/2781/26 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 у цивільній справі № 213/2781/26 (категорія «Спори про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»). Суд: Дніпровський апеляційний суд, суддя Бондар Я. М.

Справа№ 213/2781/26
СудДніпровський апеляційний суд
СуддяБондар Я. М.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСпори про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476909

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11397/26 Справа № 213/2781/26 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат",

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2026 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 вересня 2026,-

В С Т А Н О В И В

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" (надалі - ПрАТ "ІнГЗК") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 04 жовтня 2010 року по 21 серпня 2025 року працював на підприємстві відповідача. Під час роботи позивач підпадав під вплив шкідливих факторів, внаслідок чого отримав професійні захворювання, встановлені Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 18 березня 2026 року.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11 червня 2026 року йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 65% і визнано особою з інвалідністю третьої групи.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений постійно проходити обстеження у лікарів та лікування, однак хронічний характер захворювань не дає надії на одужання у майбутньому. У зв`язку з ушкодженням здоров`я у нього виникають почуття неповноцінності, вважає себе тягарем для рідних, він постійно відчуває біль. Тому просив стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду у розмірі 720 000,00 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 320 000 (триста двадцять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 3 200,00 грн.

Обидві сторони оскаржили дане судове рішення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції, визнавши факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання та встановивши наявність правових підстав для її відшкодування, без належного мотивування суттєво зменшив розмір компенсації. На його думку, присуджена сума не відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких він зазнав через втрату здоров`я внаслідок роботи в шкідливих умовах.

Скаржник наголошує, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалого впливу небезпечних виробничих факторів під час виконання трудових обов`язків, а роботодавцем не було забезпечено безпечних умов праці. Він посилається на матеріали розслідування професійного захворювання, які підтверджують причинний зв`язок між умовами праці та погіршенням його здоров`я.

Також позивач вказує, що суд не врахував у повній мірі тяжкість наслідків захворювання. За його доводами, отримані ушкодження здоров`я мають стійкий характер, призвели до втрати значної частини професійної працездатності, встановлення інвалідності та істотного обмеження його життєдіяльності. Через хворобу він постійно відчуває фізичний біль, потребує лікування та медичного нагляду, не може вести звичний спосіб життя і працювати за своєю професією.

Окрему увагу апелянт звертає на моральні переживання, пов`язані з усвідомленням незворотності змін у стані здоров`я, втратою працездатності, погіршенням якості життя та необхідністю постійно долати наслідки захворювання. На його переконання, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, що призвело до визначення несправедливого розміру відшкодування.

Виходячи з наведеного, позивач просив апеляційний суд змінити рішення в частині розміру моральної шкоди та стягнути на його користь повну суму компенсації, яку він заявляв у позові.

До апеляційної скарги позивач ОСОБА_1 додав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відзиву на апеляційну скаргу, не подано. Натомість представник відповідача ПрАТ «ІнГЗК» адвокат Рабко Т.О. подала апеляційну скаргу в інтересах відповідача, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно оцінив докази, тому безпідставно задовольнив позов про відшкодування моральної шкоди. Суд, на думку апелянта, не врахував, що позивач добровільно працював у відповідних умовах, знав про характер роботи, регулярно проходив медичні огляди, не просив про переведення на іншу роботу та не повідомляв роботодавця про неможливість подальшого виконання трудових обов`язків.

Відповідач наголошує, що позивач звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, а не за станом здоров`я, тому роботодавець не був обізнаний про наявність протипоказань до роботи.

Апелянт звертає увагу на те, що в медичних документах, на його думку, є невідповідності та суперечності, а частина діагнозів, на які посилається позивач, не входить до переліку професійних захворювань. У зв`язку з цим відповідач стверджує, що не всі фізичні страждання та погіршення здоров`я можуть бути пов`язані саме з професійним захворюванням.

Одним із ключових доводів є те, що не доведено всіх необхідних елементів відповідальності за моральну шкоду, зокрема протиправної поведінки роботодавця та причинного зв`язку між його діями і моральними стражданнями позивача.

Відповідач вважає, що навіть якщо підстави для відшкодування існують, то сума 320 000 грн є завищеною, оскільки суд не пояснив, чому саме такий розмір відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Також скаржник посилається на складний фінансовий стан підприємства, збитковість діяльності, зупинення виробництва та негативний вплив економічних і воєнних факторів.

Окремо оскаржується резолютивна частина рішення щодо виплати моральної шкоди «без утримання податків та інших обов`язкових платежів». Відповідач вважає, що суд не повинен визначати порядок оподаткування таких виплат, оскільки це регулюється податковим законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ІнГЗК» також не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ІнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала апеляційну скаргу відповідача та просила її задовольнити, залишивши без задоволення апеляційну скаргу позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПрАТ «ІнГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 04 жовтня 2010 року працював на підприємстві відповідача в залізничному цеху помічником машиніста електровоза у кар`єрі, 24 травня 2012 року - переведений машиністом електровоза у кар`єрі. 21 серпня 2025 року звільнений за власним бажання в зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України.

18 березня 2026 року відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» Шишку Є.В. встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу, спондильозу, екструзій міжхребцевих дисків на рівні сегментів С3-С5, С7-Т1 з абсолютними стенозами хребетного каналу С3-С5 та віднсоиним стенозом С7-Т1; протрузій міжхребцевих дисків на рівні сегментів С2-С6, С7-Т1, L2-L3, L4-L5 з віднсоиними стенозами хребетного каналу С2-С3, С5-С6, стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів R1 (ПФ першого ступеня), колінних суглобів R1 (ПФ другого ступеня), деф. артрозу дрібних суглобів кистей.

Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів становить 21 рік 08 місяців.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 квітня 2026 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійних захворювань.

Відповідно до п. 13 Акту за загальною оцінкою умови праці позивача у відповідача відносяться до 3 класу І ступеня «шкідливі».

Згідно з пунктом 17 Акту встановлено, що ОСОБА_1 , працював машиністом електровоза в кар`єрі з 24 травня 2012 року по 12 липня 20223 року та з 03 січня 2022 року по 21 серпня 2025 року, керував електровозом в кар`єрі під час перевезення гірничої маси з кар`єру у відвали. При цьому, через конструктивні недоліки електровоза підпадав під вплив підвищеного рівня загальної вібрації, яка виникає під час роботи дизель-генераторного обладнання електровоза. Також зазнавав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи з 31 січня 1995 року по 15 листопада 2001 року та з 04 жовтня 2010 року по 24 травня 2012 року помічником машиніста електровоза в кар`єрі відповідача.

У п.18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: - вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1-5 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60-64 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно з вимогами ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/26/971/Р від 11 червня 2026 року (номер витягу - 125/26/971/В) позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково та 65% втрати працездатності з вібраційної хвороби, без необхідності повторного оцінювання відсотка непрацездатності. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання.

У 2024-2026 роках позивач неодноразово перебував на лікуванні з приводу отриманого професійного захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, відповідно до ч. ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 21 квітня 2026, професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості технологічного процесу, вібрації загальної транспортної, рівень якої перевищував гранично допустимий рівень .

Отже, роботодавець ПрАТ «ІнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.04.2026 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.

Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомленим про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, має порушений нічний сон, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, отримав інвалідність, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ІнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 320000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із визнанням людиною з інвалідністю.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.

Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 65% та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.

Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, працю в шкідливих умовах праці протягом 21 років 08 місяців на ПрАТ «ІнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65% та його було визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 320 000,00 грн. до 520 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скарга відповідача ПрАТ «ІнГЗК».

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чиним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

При цьому, посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду колегією суддів не приймаються, оскільки вони не є релевантними до даної справи, адже, в даному випадку позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди саме без утримання податків та інших обов`язкових платежів, а тому на суд покладено обов`язок розглянути ці вимоги та надати їм правову оцінку.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 3200,00 грн. до 5200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 7800,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (5200,00 грн. х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2026 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 320 000 гривень до 520 000 (п`ятсот двадцяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2026 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 3200,00 гривень до 5200 (п`ять тисяч двісті) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 7800 (сім тисяч вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Постанова № 141477966 Дніпровський апеляційний суд
02.10.2026 Ухвала № 140299048 Дніпровський апеляційний суд
01.10.2026 Ухвала № 140277209 Дніпровський апеляційний суд
23.09.2026 Ухвала № 140046800 Дніпровський апеляційний суд
04.09.2026 Рішення № 139622307 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу
17.07.2026 Ухвала № 138600072 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу
30.06.2026 Ухвала № 137833253 Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу