ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 р. Справа № 480/5945/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2026, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, м. Суми, повний текст складено 09.09.26 по справі № 480/5945/25
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015-2022 роки;
- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015-2022 роки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з врахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позову зазначено, що під час проходження військової служби відповідач виплачував позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану'' від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова №168). Натомість надалі відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за відпустки, які було обчислено з грошового забезпечення позивачу без урахування винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що на час виникнення спірних правовідносин (01 червня 2022 року) порядок виплати додаткової винагороди було врегульовано Постановою № 168 в редакції від 02 квітня 2022 року, у пункті 1 якої було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Акцентує увагу на тому, що з архівних відомостей особистих карток на грошове забезпечення за 2022 рік, упродовж проходження військової служби у період з лютого 2022 року до часу звільнення з військової служби у 01 червня 2022 року ОСОБА_1 постійно нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, передбачена Постановою № 168.
Позивач звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин (01 червня 2022 року) зазначена додаткова винагорода мала постійний (систематичний) характер, виплачувалась всім військовослужбовцям без виключення щомісяця в сталому розмірі (30 000 грн), незалежно від умов проходження військової служби, та від днів залучення до виконаних завдань. Абзацом 3 підпункту 6 пункту 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (далі - Інструкція №558) установлено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Приписи підпункту 6 пункту 8 розділу V Інструкції № 558 не містять жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за умовами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Пунктом 2 розділу І Інструкції № 558 визначено поняття місячного грошового забезпечення, згідно з яким - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Позивач вважає, помилковим посилання суду першої інстанції на те, що додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені розділом ІІІ Інструкції № 558, до яких спірна винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається, оскільки з огляду на приписи статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) Міністерство внутрішніх справ України не наділено повноваженнями щодо визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служб України.
Також вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 20.08.2026 у справі № 200/766/25, від 20.08.2026 у справі № 380/26236/23 та від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 з огляду на те, що в цих справах спірні правовідносини виникли зовсім у інший період (справа № 200/766/25 - 05 листопада 2024 року, справа № 380/26236/23 - 27 січня 2023 року та справа № 420/77/25 - 08 лютого 2024 року) і станом на ці дати Постанова № 168 діяла в інших редакціях, які вже передбачали виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період із січня 2015 року по 01.06.2022 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що підтверджується архівними відомостями особистих карточок грошового забезпечення за 2015-2022 роки.
Згідно з витягом із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.05.2022 №242-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.06.2022.
Архівної відомістю №0005О-2005 за період з січня по грудень 2022 року підтверджено, що відповідач виплачував позивачу винагороду, передбачену Постановою № 168, зокрема у березні 2022 року у розмірі 5 357,14 грн та 24 193,55 грн, у квітні 2022 року - 5 806,45 грн, у травні 2022 року - 30 000 грн, у червні 2022 року - 30 000 грн.
Під час звільнення з військової служби у червні 2022 року НОМЕР_1 прикордонним загоном була нарахована та виплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за 45 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, у червні 2022 року у розмірі 25 264,20 грн, а також грошова компенсація за 112 календарних днів невикористаної додаткової відпустки передбаченої для учасників бойових дій за 2015-2022 роки у червні 2022 року у розмірі 62 879,76 грн. Під час нарахування компенсації за календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки та компенсації за календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідачем протиправно не включно до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсацій як за основну так і невикористану додаткову відпустки додаткову винагороду передбачену Постановою №168.
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що винагорода має тимчасовий характер, а тому вона не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток не включається винагорода передбачена Постановою №168.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).
Частинами першою, третьою статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 3 квітня 2003 року № 661-IV (далі - Закон № 661-IV) визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону №2011-ХІІ, цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до Закону №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення (стаття 6).
Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ (п. 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №533 від 16.10.2014).
Також, відповідно до Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 №1085/2010, Адміністрація Державної прикордонної служби України, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
Таким чином Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення у складі Міністерства внутрішніх справ України.
Отже грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати грошового забезпечення, з урахуванням обставин цієї справи, визначається Міністерством внутрішніх справи України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пункті 3 Постанови № 704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, затверджена Інструкція №558.
Пунктом 2 розділу І Інструкції №558 визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Отже, розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення.
Відповідно до п. 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності підстав включення до складу місячного грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця Держприкордонслужби, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по сьогоднішній день.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23, від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 та інших, під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні.
Так, Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, вирішуючи питання, чи враховується, передбачена Постановою № 168, щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення позивача (стрільця-помічника гранатометчика у військовій частині НОМЕР_3 ), з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Водночас колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.
Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово постійний визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Відповідно, Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Колегія суддів не стверджує про подібність правовідносин у справі № 580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови № 168.
З матеріалів справи, а саме з архівної відомості №0005О-2005 (а.с. 18 зворотній бік) встановлено, що відповідач виплачував ОСОБА_1 винагороду, передбачену Постановою № 168, зокрема у березні 2022 року у розмірі 5 357,14 грн та 24 193,55 грн, у квітні 2022 року - 5 806,45 грн, у травні 2022 року - 30 000 грн, у червні 2022 року - 30 000 грн.
Отже, наведені дані архівної відомості підтверджують, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, виплачувалася позивачу в різних розмірах, які суттєво відрізнялися залежно від відповідного місяця, а тому не мала ознаки сталості та фіксованості. Така різниця у розмірах виплати свідчить про її залежність від конкретних умов та обставин проходження військової служби, виконання визначених завдань і часу участі у відповідних заходах.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що додаткова винагорода мала постійний (систематичний) характер, виплачувалась всім військовослужбовцям без виключення щомісяця в сталому розмірі (30 000 грн), незалежно від умов проходження військової служби, та від днів залучення до виконаних завдань.
Фактичний характер нарахування та виплати зазначеної винагороди підтверджує її непостійний характер і відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, про те, що додаткова винагорода, встановлена пунктом 1 Постанови № 168, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.
Подібний висновок підтриманий у подальшому Верховним Судом у постановах від 17.04.2026 у справі №420/39934/24, від 20.08.2026 у справі №380/26236/23.
У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.
А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 по справі № 240/33823/23.
Доводи позивача щодо відсутності у Міністерства внутрішніх справ України повноважень визначати складові грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки спір у цій справі стосується не повноважень Міністерства внутрішніх справ України щодо встановлення таких складових, а правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Отже, наведені позивачем міркування самі по собі не спростовують висновків суду та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права.
Крім того, доводи позивача щодо відмінності редакцій Постанови № 168 не виключають можливості врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постановах від 20.08.2026 у справі № 200/766/25, від 20.08.2026 у справі № 380/26236/23 та від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, оскільки у спірний у цій справі період, незважаючи на передбачений первинною редакцією Постанови №168 розмір винагороди 30 000 грн на місяць, позивачу фактично виплачувалися різні суми додаткової винагороди, що підтверджується матеріалами справи, а тому наведені позивачем аргументи не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 по справі № 480/5945/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий