Судові рішення

Постанова № 141485253 у справі № 128/1371/26 від 11.11.2026

Постанова від 11.11.2026 у цивільній справі № 128/1371/26 (категорія «Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин»). Суд: Вінницький апеляційний суд, суддя Матківська М. В.

Справа№ 128/1371/26
СудВінницький апеляційний суд
СуддяМатківська М. В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСправи у спорах, що виникають із трудових правовідносин
Дата ухвалення11.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141485253

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 128/1371/26

Провадження № 22-ц/801/2573/2026

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Справа № 128/1371/26 м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

Секретар: Канахівська М. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про стягнення належних виплат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3 % річних,

Рішення ухвалила суддя Шаміна Ю. А.

Рішення ухвалено без повідомлення сторін в м. Вінниця

Дата складення повного тексту рішення - 14 серпня 2026 року,

Встановив:

30 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про стягнення належних виплат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3 % річних, у якому просила стягнути з відповідача належні їй виплати: компенсацію за 34 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік у розмірі 29 827,18 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 12 128,97 грн.; недоплачену суму допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі, який буде встановлено судом після витребування та дослідження доказів, з наданням їй права уточнити розмір цієї позовної вимоги після одержання витребуваних документів; інфляційні втрати за період з 09 травня 2024 року по 27 листопада 2025 року у розмірі 52 276,09 грн.; 3 % річних за цей же період у розмірі 13 017,81 грн., загальною сумою 107 250,05 грн. без урахування суми недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка підлягає встановленню судом після витребування та дослідження доказів, а також стягнути понесені нею судові витрати.

Свої вимоги мотивувала наступним.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року у справі № 128/2223/24, визнано незаконним та скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2, поновлено її на роботі - на посаді доцента кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

Наказом ВНМУ № 442/к/тр від 07 липня 2025 року її поновлено на роботі з 09 травня 2024 року та виплачено заробітну плату лише за один місяць.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року рішення суду першої інстанції залишено в силі і воно набрало законної сили.

27 листопада 2025 року органом державної виконавчої служби з ВНМУ на користь неї стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року в розмірі 383 736,30 грн. з утриманням установлених законодавство податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також з урахуванням уже виплаченої заробітної плати за травень 2024 року. Рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу було виконано лише частково та зі значною затримкою, а інші належні їй виплати, які прямо випливають із трудових правовідносин та наслідків поновлення на роботі, відповідачем не нараховано і їй не виплачено. Відповідач не здійснив обов`язкового перерахунку інших належних виплат, не провів повного остаточного розрахунку та не виконав обов`язків роботодавця щодо відновлення трудових прав позивача у повному обсязі. У зв`язку з викладеним, вона вважає, що у неї виникло право на судовий захист щодо стягнення: компенсації за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік; недоплаченої суми допомоги по тимчасовій непрацездатності; компенсації майнових втрат у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум.

Період вимушеного прогулу, за який працівник отримує середній заробіток, зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

При звільненні, 08 травня 2024 року їй було виплачено грошову компенсацію за 22 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік, право на яку виникло з 01 січня 2024 року до дати звільнення, що підтверджується наказом № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року та наказом № 350/к/тр від 08 травня 2024 року.

Вона як науково-педагогічний працівник, має право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів. Колективним договором передбачено, що частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією, що підтверджує обов`язок роботодавця провести відповідний розрахунок у випадках, передбачених законом. У період з 08 травня 2024 року до 31 грудня 2024 року у неї накопилося 34 календарні дні щорічної основної відпустки, які підлягають компенсації. Незважаючи на її заяви, відповідач не здійснив відповідного перерахунку і не виплатив компенсації. При поновленні її на роботі не було нараховано компенсацію за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки, що становить 29 827,18 грн.

Також Колективним договором ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 2020-2025 роки передбачено надання працівникам університету матеріальної допомоги, у тому числі на оздоровлення, у межах фонду заробітної плати в розмірі до одного посадового окладу на рік. Після поновлення її на роботі за нею збережено право на всі соціальні гарантії, зокрема на матеріальну допомогу на оздоровлення, яка підлягала виплаті у 2024 році, проте відповідач таку виплату їй не здійснив. Сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік становить 12 128,97 грн., що відповідає розміру її посадового окладу.

Крім того, відповідач у вересні 2025 року неправильно нарахував їй допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 10 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року на підставі заяви-розрахунку до Пенсійного фонду України № 02[телефон приховано]-195 від 03 жовтня 2025 року. Порушення стосується, зокрема, листків непрацездатності: № 18663131-2034579965-1 за період з 13 вересня 2025 року по 15 вересня 2025 року; № 18663131-2034631936-1 за період з 16 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року. Розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності було проведено неправильно, оскільки відповідач визначив розрахунковий період фактично лиш липень-серпень 2025 року, не врахувавши безперервність страхового стажу після поновлення на роботі з 09 травня 2024 року. Неврахування відповідачем періоду поновленого її трудового та страхового стажу призвело до заниження розміру виплат по тимчасовій непрацездатності та, відповідно, до порушення її прав як застрахованої особи.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року був фактично виплачений лише 27 листопада 2025 року, зважаючи на що вона тривалий час була позбавлена можливості користуватися належними їй коштами, що спричинило їх знецінення внаслідок інфляційних процесів, що є підставою для стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Згідно наведеного нею розрахунку інфляційні втрати за період з 09 травня 2024 року по 27 листопада 2025 року становлять 52 276,09 грн., а 3 % річних за цей же період - 13 017,81 грн.

У додаткових поясненнях, поданих до суду позивачем 17 червня 2026 року, ОСОБА_1 вказала, що щорічна основна відпустка науково-педагогічного працівника обчислюється виключно за робочий рік, який є індивідуально визначеним періодом трудового стажу працівника. Для неї такий робочий рік безперервно обчислюється з 15 лютого 2007 року (з моменту набуття статусу науково-педагогічного працівника) та становить періоди з 15 лютого по 14 лютого кожного наступного року. Натомість відповідачем неправильно визначений період її щорічної основної відпустки шляхом обчислення за календарними роками, тоді як відповідно до вимог трудового законодавства щорічна основна відпустка обчислюється за робочий рік працівника. Так, застосований відповідачем підхід до обчислення невикористаної відпустки, не дає можливості встановити, за які її робочі роки проводився розрахунок, які дні відпустки були використані, а які компенсовані. Разом з тим стверджує, що відпустка за 2022-2023 робочий рік (за період з 15 лютого 2022 року - 14 лютого 2023 року) використана повністю, натомість щорічна основна відпустка за робочий рік 15 лютого 2023 року - 14 лютого 2024 року їй не надавалася. При цьому відповідач не надав суду доказів того, що відпустка за зазначений робочий рік 15 лютого 2023 року - 14 лютого 2024 року була використана повністю або що при звільненні була виплачена компенсація за весь її невикористаний залишок. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність проведеного розрахунку невикористаної щорічної відпустки позивача за робочий рік 15 лютого 2023 року - 14 лютого 2024 року. Відповідач не надав суду належного обґрунтування щодо порядку обчислення та компенсації щорічної відпустки за попередній робочий період 2023/2024 роки, за який при звільненні було виплачено лише компенсацію за 22 календарні дні. Щодо нарахувань та відрахувань, пов`язаних із лікарняними виплатами за листками тимчасової непрацездатності з 10 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року, то ці виплати за листком тимчасової непрацездатності є страховими виплатами, розрахунок яких здійснюється виходячи з періоду непрацездатності, страхового стажу та середнього заробітку, а не з подальших подій після завершення лікарняного. Перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються відповідно до Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440. Відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність зменшення виплат, пов`язаних із тимчасовою непрацездатністю, а також не надав прозорого та перевірюваного розрахунку здійснених утримань та перерахунків. Із наданих відповідачем документів неможливо однозначно встановити підстави таких відрахувань, порядок проведення перерахунку та його зв`язок із виплатами за період тимчасової непрацездатності з 10 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року. За таких обставин наявні суперечності щодо правильності нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за зазначений період, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та потребують дослідження судом відповідних первинних бухгалтерських документів, розрахунків і відомостей про нарахування та виплату лікарняних. Окрім того, у вересні 2025 року їй було нараховано 348,91 грн. у вигляді індексації заробітної плати, а у жовтні 2025 року було відраховано 282,29 грн. індексації заробітної плати, проте відповідач не надав жодного розрахунку та пояснення причин зменшення раніше нарахованої індексації, не зазначив нормативної підстави такого перерахунку та не розкрив математичний механізм визначення суми.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 12 128,97 грн. та недоплачену допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 532,48 грн. судового збору.

Стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь держави 532,48 грн. судового збору.

Позивач ОСОБА_1 і відповідач Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації за 34 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на її користь з відповідача компенсацію за 34 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік у розмірі 29 827,18 грн., а в решті рішення суду залишити без змін та стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Зазначила, що рішення суду в оскаржуваній частині вважає незаконним та необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суду було відомо про повторне звільнення позивача 01 жовтня 2025 року, однак ця обставина не була належним чином оцінена при визначенні способу захисту.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не оцінив наданих доказів та не врахував факт припинення трудових відносин позивача із відповідачем станом на дату ухвалення рішення, продовжуючи виходити із презумпції, що позивач у зв`язку із поновленням на роботі має можливість використати спірні дні відпустки в натурі під час подальшої роботи. Такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, встановленим на підставі доказів на момент ухвалення рішення.

Суд першої інстанції не дослідив і не надав оцінки таким доказам, як: табелі обліку робочого часу за вересень-жовтень 2025 року, корегувальний табель за вересень 2025 року, розрахунковий листок за жовтень 2025 року, бухгалтерську довідку від 27 квітня 2026 року № 19/1062 та відповіді Державної служби України з питань праці від 29 жовтня 2025 року і від 31 грудня 2025 року - оскільки у сукупності вони переконливо доводять, що висновок суду про можливість використання позивачем спірних днів відпустки в натурі під час подальшої роботи суперечить дійсним обставинам справи.

Суд, відмовляючи у стягненні компенсації за 34 календарні дні невикористаної щорічної відпустки, фактично поклав в основу рішення припущення про можливість використання відпустки у майбутньому, не встановивши яку кількість днів щорічної відпустки позивач використала до 01 жовтня 2025 року; яку кількість днів невикористаної відпустки відповідач мав компенсувати при звільненні; чи була така компенсація фактично нарахована і виплачена; які суми були включені до розрахунку при звільненні; на якій правовій підставі відповідач не здійснив компенсацію за 34 календарні дні невикористаної щорічної відпустки. Отже, спірним залишилося не її право на відповідну кількість днів відпустки, а спосіб його реалізації.

Посилання суду на можливість використання відпустки «під час подальшої роботи» не може вважатися належним способом захисту, якщо на момент ухвалення рішення суд мав відомості про повторне припинення трудових відносин і сам зазначив у рішенні факт проведення розрахунку при звільненні.

У мотивувальній частині рішення наявна суперечність між встановленими обставинами і зробленим на їх основі висновком: з одного боку суду було відомо що 01 жовтня 2025 року з позивачем проведено розрахунок саме при її звільненні, а з іншого боку - суд застосував спосіб захисту, який передбачає можливість реалізації права на відпустку шляхом її фактичного використання у майбутньому під час подальшої роботи.

Суд першої інстанції застосував непослідовний підхід до визначення способу захисту порушених трудових прав.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду про стягнення виплат, що випливають із трудових відносин, інфляційних втрат та 3 % річних скасувати, ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити; судові витрати стягнути з позивача.

Зазначив, що, судом було допущено ряд порушень, які призвели до ухвалення необґрунтованого рішення, а саме: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; порушення норм процесуального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, оскільки суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд у рішенні вказав про невиплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмір 12 128,97 грн., що не відповідає дійсності, оскільки така виплата проведена, що підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

В порушення вимог цивільного процесуального закону, позивач подала до суду письмові пояснення, якими збільшила розмір позовних вимог, проте вона, маючи намір збільшити або зменшити розмір позовних вимог, повинна подати заяву, а не письмове пояснення. Таке порушення призвело до неправильного вирішення справи - суд безпідставно стягнув допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн.

Суд першої інстанції залишив без уваги його клопотання про розгляд справи за правилами позовного провадження, а також не врахував вимоги ч. 3 статті 274 ЦПК України, а саме: складність справи, обсяг та характер доказів у справі, і те, що ні суд, ні сторони у справі не мають спеціальних знань у галузі бухгалтерії, а відтак у справі слід було призначити судово-бухгалтерську експертизу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача; у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової бухгалтерської експертизи просить відмовити; рішення суду в частині задоволення її позовних вимог - залишити без змін.

Відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу позивача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу і просить задовольнити вимоги в ній викладені; заперечила проти задоволення апеляційної скарги відповідача, рішення суду в оскаржуваній ним частині просить залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, не надав будь-яких заяв чи клопотань.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що рішення суду оскаржено позивачем в частині відмови у задоволенні частини її позовних вимог про стягнення грошової компенсації за 34 календарні дні невикористаної відпустки за 2024 рік у розмірі 29 827,18 грн., а відповідачем оскаржено рішення у задоволеній частині позовних вимог.

Отже, рішення суду переглядається на предмет законності та обґрунтованості в частині відмови позивачу у задоволенні частини позовних вимог - на суму 29 827,18 грн. і в частині задоволених частково позовних вимог в сумах: 12 128,97 грн. і 2813,50 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на роботу до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на посаду лаборанта кафедри акушерства та гінекології № 2 01 листопада 1997 року.

За час роботи позивача у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова її трудові відносини не припинялись: 15 грудня 1997 року переведена на посаду старшого лаборанта цієї кафедри; 15 лютого 2007 року переведена на штатну посаду асистента 0,5 кафедри акушерства та гінекології № 2 та працює старшим лаборантом на 0,5 ст. кафедри; 01 вересня 2007 року переведена на повну ставку асистента кафедри акушерства та гінекології № 2; 01 червня 2011 року обрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології № 2; 25 травня 2018 року переобрана за конкурсом на посаду доцента кафедри акушерства та гінекології № 2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 років; 25 травня 2023 року термін роботи продовжено за строковим трудовим договором до переобрання за конкурсом; 30 червня 2023 року переобрана за конкурсом на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 на умовах строкового трудового договору терміном на 5 років, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 .

Згідно наказу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 , доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 звільнено з роботи 30 квітня 2024 року за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук відео та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Згідно наказу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 350/к/тр від 08 травня 2024 року - про внесення змін до вказаного наказу, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , її звільнено з роботи 08 травня 2024 року за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук відео та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року у справі № 128/2223/24, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про встановлення факту прямої дискримінації у сфері трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова з 09 травня 2024 року. Стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року включно в розмірі 383 736,30 грн., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання.

Також судом встановлено, що при переведенні із попередньої посади звільнення позивача не відбулося, виплата всіх належних їй сум, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, не проводилась, тому відлік робочого року для позивача, згідно вимог ч. 1 ст. 6 України «Про відпустки» підлягає обчисленню з дати призначення на посаду лаборанта кафедри акушерства та гінекології № 2 - з 01 листопада 1997 року, незважаючи на подальші переведення, а набуття нею статусу науково-педагогічного працівника вплинуло лише на тривалість її щорічної основної відпустки і не змінило відлік її робочого року.

Наказом № 45 к/тр від 25 квітня 2023 року затверджено графік відпусток на 2023 рік, згідно якого ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2, має бути надана відпустка з 01 липня 2023 року терміном 56 календарних днів.

Відповідно до витягу з наказу № 63 к/тр від 22 травня 2023 року про внесення змін до наказу № 45-к/тр від 25 квітня 2023 року: у зв`язку з роботою по керівництву практикою надати частину щорічної відпустки за 2022/2023 роки та решту надати з 23 липня 2023 року: ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 надати відпустку на 21 календарний день з 05 червня 2023 року, решту (35 календарних днів) надати з 23 липня 2023 року.

Позивач використала щорічну відпустку за період 2022/2023 років у повному обсязі, про що зазначила у своїх письмових поясненнях.

08 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ректора університету із заявою, у якій просила надати їй щорічну відпустку за 2024-2025 роки терміном 56 календарних днів, з 08 липня 2025 року і виплатити їй матеріальну допомогу на оздоровлення.

Наказом Вінницького національного університету ім. М. І. Пирогова № 84 к/тм від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2, надано щорічну відпустку за 2024/2025 роки з 08 липня 2025 року. За згодою працівника здійснено виплату заробітної плати за час відпустки в найближчу виплату. Виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.

23 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ректора університету із вимогою у якій просила: забезпечити надання щорічної відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення у 2024 році право, на яку виникло з дати звільнення 08 травня 2024 року до 31 грудня 2024 року; нарахувати та виплатити їй допомогу на оздоровлення за 2024 рік у відповідності до посадового окладу.

11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до університету із вимогою про: нарахування та виплату їй компенсації за 34 дні невикористаної щорічної відпустки; нарахування та виплату допомоги на оздоровлення за 2024 рік; надання письмового розрахунку, у тому числі: кількості днів відпустки, що підлягають компенсації; формулу та суму нарахування; суму нарахованої допомоги на оздоровлення.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у період перебування у трудових відносинах із відповідачем перебувала у стані тимчасової непрацездатності у період з 10 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року, що підтверджено листками непрацездатності.

Згідно відповіді Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 643 від 13 березня 2026 року щодо нарахування та допомоги по тимчасовій непрацездатності від 26 лютого 2026 року, на картковий рахунок 29 вересня 2025 року перераховано суму 7905,92 грн., яка складається із заробітної плати за вересень 2025 року та виплати по лікарняних за 3 дні за рахунок підприємства у сумі 4022,91 грн. з подальшим перерахунком. 01 жовтня 2025 року разом з розрахунком при звільненні перераховано 3198,97 грн., де 2 дні за рахунок підприємства. В зв`язку з тим, що зa рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року по справі № 128/2223/24 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року, що відображено у звіті про Єдиний соціальний внесок у грудні 2025 року за листопад 2025 року, університетом подано коригуючу заяву-розрахунок до Пенсійного фонду України № e0201066920262 на збільшення суми середньоденного заробітку для допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 10 вересня 2025 року по 19 вересня 2025 року. Пенсійним фондом України заяву-розрахунок погоджено та профінансовано. Кошти по листках непрацездатності за рахунок Пенсійного фонду України надіслано на картковий рахунок 30 вересня 2026 року. По коштах по листках непрацездатності за рахунок підприємства у сумі 2813,50 грн., було проведено перерахунок і утримано згідно боргу перед Вінницьким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова.

Відповідач не заперечив факт того, що кошти у сумі 2813,50 грн., які відповідач мав виплатити на користь позивача за результатами перерахунку тимчасової непрацездатності, ним було утримано за відсутності будь-яких правових підстав для цього. Доказів на підтвердження проведення цієї виплати на користь позивача матеріали справи також не містять.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні частини позовних вимог про стягнення 29 827,18 грн., суд першої інстанції вказав, що законодавець розрізняє право працівника на компенсацію частини щорічної відпустки та компенсацію за невикористану відпустку (усі періоди), яка накопичилася у працівника та стягується на його користь за всі дні невикористаної ним щорічної відпустки у разі звільнення його з роботи. Позивач оспорює невиплату їй компенсацію щорічної відпустки, право на яку у неї виникло за період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням. У зв`язку з поновленням позивача на роботі у неї виникло право на загальних підставах під час подальшої роботи використати дні щорічної відпустки за весь час вимушеного прогулу (з 08 травня 2024 року по 04 липня 2025 року) шляхом фактичного використання днів відпустки. Оскільки матеріали справи не містять підтвердження дотримання обов`язкової умови стосовно заміни щорічної відпустки грошовою компенсацією, а саме надання щорічної та додаткової відпустки за відповідний робочий рік не менше ніж 24 календарних дні, ця частина позовних вимог до задоволення не підлягає у зв`язку з її безпідставністю.

Також суд виходив із того, що ОСОБА_1 як науково-педагогічний працівник мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні їй щорічної відпустки. Період надання матеріальної допомоги за 2024 рік минув, позивач у зв`язку з її незаконним звільненням була позбавлена можливості отримати таку допомогу, право на яку виникло б за належного перебігу трудових відносин, тому суд дійшов висновку про порушене право позивача, яке підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на її користь матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу, що становить 12 128,97 грн.

З метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на її користь 2813,50 грн. недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки ці кошти, які відповідач мав виплатити на користь позивача за результатами перерахунку тимчасової непрацездатності, ним було утримано без будь-яких правових підстав для цього і доказів здійснення цієї виплати на користь позивача відповідачем не надано.

Апеляційний суд вважає за можливе погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно частин 1, 3 статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що трудовий договір, який не переривався, укладений роботодавцем - Вінницьким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова, із працівником - позивачам ОСОБА_1 , 01 листопада 1997 року і з цієї дати проводиться відлік відпрацьованого робочого року, необхідного для надання їй відпустки.

Відповідно до частин 1 і 6 статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина 1). Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України (частина 6).

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) - пункт 2 частини 1 статті 82 КЗпП України.

Такий же зміст має пункт 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки», відповідно до якого до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

З урахуванням встановленого початку відліку відпрацьованого ОСОБА_1 робочого року, необхідного для надання відпустки - з 01 листопада 1997 року, вона набула право на щорічну відпустку тривалістю в 56 календарних днів за період з 01 листопада 2023 року по 01 листопада 2024 року.

Судом встановлено, що позивач використала щорічну відпустку за період 2022-2023 років, а також за період 2024-2025 років. Щорічну відпустку за період 2023-2024 років вона використала в кількості 22 календарних днів (при звільненні їй сплачена грошова компенсація за 22 календарні дні щорічної відпустки), залишилася невикористаною частина щорічної відпустки тривалістю в 34 календарні дні, за що позивач просила стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі 29 824,18 грн.

Наказом в. о. ректора Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року з урахуванням наказу № 350/ к/тр від 08 травня 2024 року «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

За правилами статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1). У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості (частина 3).

ОСОБА_1 не погодившись із таким наказом про її звільнення, оскаржила його до суду, подавши позов до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, у якому, зокрема просила: визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення, поновити її роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року і на цю дату набуло законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано незаконним і скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 315/к/тр від 30 квітня 2024 року «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2; поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова з 09 травня 2024 року; стягнуто з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року включно в розмірі 383 736,30 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Цим рішенням суду, яке набрало законної сили 23 жовтня 2025 року, встановлено: «Згідно копії довідки про доходи за період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року, виданої ОСОБА_1 ВНМУ ім. М. І. Пирогова від 10 травня 2024 року, вбачається, що вона займала посаду доцента закладу вищої освіти, зазначено її щомісячні доходи, визначено розмір компенсації за невикористану відпустку (а. с. 19-19 зі звороту т. 1)».

Наказом Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 442/к/тр від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 09 травня 2024 року і виплачено заробітну плату за один місяць.

На виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року, яке набрало законної сили 23 жовтня 2025 року, відповідачем сплачено позивачу ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року по 04 липня 2025 року (в кількості 302-х робочих днів) в розмірі 383 736,30 грн.

Таким чином виплатою середнього заробітку за вимушений прогул за всі дні вимушеного прогулу компенсовано позивачу за всі дні невикористаної нею щорічної відпустки в кількості 34-х календарних днів за період незаконного її звільнення і послідуючого її поновлення на роботі. Отже, компенсація за невикористані позивачем 34 календарних днів за період її роботи з 01 листопада 2023 року по 01 листопада 2024 року виплачена їй і така виплата включена в суму 383 736,30 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Виплата позивачу грошової компенсації за невикористані нею 34 календарні дні щорічної відпустки, буде подвійним стягненням за один і той самий період - за 2023-2024 роки.

Відпустка за період 2024-2025 року терміном 56 календарних днів позивачу надана наказом Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 84к/тм від 08 липня 2025 року.

З огляду на викладене є вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за її безпідставністю.

За наведених обставин не заслуговують на увагу та не впливають на законність рішення суду доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо її не згоди із висновками суду першої інстанції, що вона не має права на компенсацію за 34 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

У зв`язку з тим, що викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, її апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно положень статті 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) . Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (стаття 18 КЗпП України).

Підпунктом 3.2.4 пункту «3.2 З питань оплати праці» Розділу ІІІ «Обов`язки адміністрації установи» Колективного договору Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на 2020-2025 календарні роки, визначено надання матеріальної допомоги (в тому числі на оздоровлення) працівникам (за винятком матеріальної допомоги на поховання) у межах фонду заробітної плати затвердженого в кошторисах доходів і видатків у сумі не більше одного посадового окладу на рік.

За наведеного ОСОБА_1 як науково-педагогічний працівник ВНМУ ім. М. І. Пирогова, мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні їй щорічної відпустки, чого була позбавлена у зв`язку з її незаконним звільненням і така матеріальна допомога на оздоровлення у 2024 році їй не виплачена, тому судом першої інстанції на законних підставах задоволено позовну вимогу про стягнення із відповідача на її користь матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу в сумі 12 128,97 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача в частині цих задоволених позовних вимог в тому, що позивачу проведена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмір 12 128,97 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, є безпідставними, оскільки матеріалами справи такі обставини не підтверджується і такі докази, про які стверджує відповідач, проте не зазначає назву документа, його номер, дату, суму виплати - 12 128,97 грн., в матеріалах справи відсутні. При цьому також враховано, що як встановлено по справі, позивачу не надавалася щорічна відпустка у 2024 році (за період 2023-2024 років), а була виплачена грошова компенсація: за 22 календарні дні і за 34 календарні дні. Відповідач не надав до справи доказів: наказу, (витягу з наказу), розрахункового листа, відомості розподілу виплат тощо на підтвердження виплати позивачу 12 128,97 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

Не спроможними є доводи апеляційної скарги відповідача в тому, що в порушення вимог цивільного процесуального закону, позивач подала до суду не заяву, а письмові пояснення, якими збільшила розмір позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення справи - про безпідставне стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2813,50 грн., з огляду на наступне.

Відповідачем не заперечується факт того, що кошти у сумі 2813,50 грн., які він мав виплатити позивачу за результатами перерахунку тимчасової непрацездатності, ним було утримано без будь-яких правових підстав. Про повернення позивачу цих коштів відповідач доказів не надав і судом таких обставин не встановлено, і позивач стверджує про їх неотримання.

Тому суд першої інстанції правомірно задовольнив цю позовну вимогу.

За правилами статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини 2); у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (частина 5).

Види та зміст заяв по суті справи, визначаються статтею 174 ЦПК України, згідно якої при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може зобов`язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви).

Відповідно до частини 5 статті 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Складення та подання заяв, клопотань і заперечень регулює стаття 182 ЦПК України, відповідно до якої при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, звернувшись 30 березня 2026 року до суду із даним позовом, просила у тому числі стягнути з відповідача на свою користь недоплачену суму допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі, який буде встановлений судом після витребування та дослідження доказів, з наданням позивачу права уточнити розмір цієї позовної вимоги після одержання витребуваних документів.

Після витребування від відповідача судом першої інстанції цілого ряду документів, позивач скористалася наданим правом, подала 11 липня 2026 року, за дозволом суду, що передбачено частиною 5 статті 174 ЦПК України, додаткові письмові пояснення щодо її позовної вимоги про стягнення недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, у яких визначила розмір цієї допомоги - в сумі 2813,50 грн. (том 2 а. с. 50-51, з додатками а. с. 52-56).

На виконання вимог частини 5 статті 49 ЦПК України позивач додала докази направлення копії цих письмових пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи - відповідачу Вінницькому національному медичному університету ім. М. І. Пирогова, здійснивши надсилання в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу (том 2 а. с. 58).

Не ґрунтуються на вимогах цивільного процесуального закону твердження відповідача, викладені в його апеляційній скарзі щодо залишення судом першої інстанції без уваги його клопотання про розгляд справи за правилами позовного провадження, не врахувавши при цьому вимоги ч. 3 статті 274 ЦПК України, а саме: складність справи, обсяг та характер доказів у справі.

Так, частиною 3 статті 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Всі ці критерії судом першої інстанції враховані, як і враховані положення пункту 2 частини 2 статті 274 ЦПК України щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справи із трудових відносин - справи за позовом ОСОБА_1 до ВНМУ ім. М. І. Пирогова про стягнення належних виплат, що випливають із трудових відносин, а також враховані вимоги частини четвертої цієї статті про заборону розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у спорах, перелік яких наведений у цій частині. Дана справа до того переліку не входить.

Доводи апеляційної скарги відповідача в тому, що суд не призначив у справі судово-бухгалтерську експертизу, також не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: 2) висновками експертів.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1).

За правилами частин 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи ; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина 3 статті 102 ЦПК України).

Обов`язкове призначення експертизи судом, визначається статтею 105 ЦПК України, згідно вимог якої призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Оскільки у даній справі не було потреби встановлювати характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати, та були відсутні клопотання обох сторін (зі сторони відповідача таке клопотання також не заявлялося), судом не вирішувалося питання щодо призначення судово-бухгалтерської експертизи і така судом не призначалася,

У даному випадку судом першої інстанції не порушені вимоги цивільного процесуального закону.

При таких обставинах доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а отже його апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Отже, судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг позивача і відповідача колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять істотних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, викладені сторонами доводи незаконності рішення суду першої інстанції спростовані у змісті цієї постанови, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування законного судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, тому є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційні скарги позивача і відповідача не підлягають до задоволення, оскільки наведені в них доводи правильність висновків суду не спростовують.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат, якщо цей суд, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове.

Оскільки оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, не підлягає скасуванню чи зміні, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

На підставі викладеного і керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий М. В. Матківська

Судді Ю. Б. Войтко

І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2026 року

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
11.11.2026 Ухвала № 141485247 Вінницький апеляційний суд
11.11.2026 Постанова № 141485194 Вінницький апеляційний суд
11.11.2026 Ухвала № 141485193 Вінницький апеляційний суд
29.09.2026 Ухвала № 140140439 Вінницький апеляційний суд
17.09.2026 Ухвала № 139856758 Вінницький апеляційний суд
14.08.2026 Рішення № 138986971 Вінницький міський суд Вінницької області
30.07.2026 Ухвала № 138612811 Вінницький міський суд Вінницької області
30.06.2026 Ухвала № 137803090 Вінницький міський суд Вінницької області
15.06.2026 Ухвала № 137418759 Вінницький міський суд Вінницької області
08.06.2026 Ухвала № 137182373 Вінницький районний суд Вінницької області
03.06.2026 Ухвала № 137068845 Вінницький районний суд Вінницької області
02.06.2026 Ухвала № 137024834 Вінницький районний суд Вінницької області
26.05.2026 Ухвала № 136837962 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
22.05.2026 Ухвала № 136785715 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
19.05.2026 Ухвала № 136687890 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
21.04.2026 Ухвала № 135915740 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
13.04.2026 Ухвала № 135673655 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
03.04.2026 Ухвала № 135387329 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області
15.03.2026 Ухвала № 136611501 без тексту Вінницький районний суд Вінницької області